Некролог

images

Українське товариство охорони пам’яток історії та культури глибоко сумує з приводу смерті Валентини Петрівни Шевченко, українського архітектора, почесного доктора архітектури Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування (1999 р.). Ім’я Валентини Шевченко занесено в Книгу «Видатні жінки України». Валентина Петрівна Шевченко народилась 12 жовтня 1926 року в Києві. 1957 року закінчила Київський інженерно-будівельний інститут. Працювала в Управлінні в справах будівництва і архітектури Київського міськвиконкому старшим архітектором з охорони і реставрації пам’яток архітектури міста.

Деякі із проектів Валентини Петрівни Шевченко:

  • Проект реконструкції Контрактової площі в Києві (1975).
  • Реставрація трапезної Михайлівського монастиря в Києві (1979).
  • Реставрація фонтану «Самсон» у Києві (1982).
  • Реставрація Гостинного двору в Києві (1991).
  • Реставрація гастроному «Поділ» у Києві (1992).
  • Проект відбудови церкви Богородиці Пирогощої (1994).
  • Реставрація Контрактового будинку в Києві.

Сьогодні о 13.30 в церкві Байкового кладовища відбудеться відспівування Валентини Петрівни Шевченко, а потім – похорон. Приходьте, хто зможе, попрощатися з архітектором – автором відтворення Гостинного двору на Контрактовій площі, за реставрацію якого громадськість Києва бореться вже багато років. Якщо ми доб’ємося свого – це буде найкращий пам’ятник Валентині Петрівні. Вона мріяла про це.

Колегія Головної ради

Українського товариство охорони

пам’яток історії та культури


До 50-тиріччя Українського товариства охорони пам’яток історії та культури

21 грудня 2016 року Українське товариство охорони пам’яток історії та культури проводить ХІ з’їзд, присвячений 50-тиріччю цієї всеукраїнської громадської пам’яткоохоронної організації. Протягом року місцеві осередки Товариства організовували звітно-виборчі конференції на яких підводили підсумки багаторічної діяльності в сфері охорони культурної спадщини України. Започатковуємо оприлюднення матеріалів доповідей керівників деяких місцевих осередків, що яскраво характеризують пам’яткоохоронну справу в окремих регіонах України.   

Волинська обласна та районні відділення Добровільного товариства охорони пам’яток історії та культури УРСР створені згідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 28.03.1966 р. і Рішенням Волинського облвиконкому від 21.Х.1966 р.

І-ша установча обласна конференція відбулася 12.ХІ.1966 р.

На ній були присутні: 87 делегатів та 25 запрошених. На конференції був присутній  член Республіканського товариства Ігнашків. Головою Президії Правління було обрано Оксенюка Р.Н. – кандидата історичних наук, доцента, завідувача кафедрою історії Луцького педінституту ім. Лесі Українки. Його заступниками обрано: Боймука Е.О. – заступника начальника облуправління культури, Кічкіна Г.Ф. – старшого інспектора по пам’ятках архітектури обласного відділу в справах будівництва і архітектури, відповідальним секретарем – Каліщука А.П. – директора Волинського краєзнавчого музею.

З 1974 по 1984 роки відповідальним секретарем Товариства була Протас Лідія Олексіївна. За цей період діяльності Товариство займалося, в основному, будівництвом і благоустроєм революційних, історичних пам’ятників і пам’ятних місць Другої світової війни, проведенням досліджень на пам’ятках археології, ремонтно-реставраційними роботами пам’яток архітектури видавничою діяльністю. Зокрема, реставрацію Луцького замку було проведено за кошти Товариства.

В 1994 р. Товариство припинило свою діяльність, документи втрачено, отже, нема можливості більш об’єктивно описати роботу товариства за цей період.

В 1998 р. діяльність Волинської організації, при сприянні Українського товариства охорони памяток історії і культури (Київ) було відновлено.

Статут зареєстровано 25.06.1999 р за № 268 Волинським обласним управлінням юстиції. Основна мета діяльності: виявлення, вивчення,збереження тапопуляризація памяток, проведення культурно-просвітницької роботи, здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону і використання історико-культурної спадщини.

І-ша установча конференція відбулася 10.04.1998 р

На конференції були присутні 29 делегатів і 14 запрошених. Головою Ради ВОО УТОПІК обрано Марчук Галину Степанівну – заступника Голови Волинського відділення товариства «Україна» по зв’язках з українцями за межами України, заступником – Семенка Віктора Федоровича – архітектора Луцького історико-культурного заповідника. На конференції був присутній член УТОПІК – Колосок Б.В.

ІІ-га звітно-виборча конференція відбулася 24.05.2002 р.

Було 36 делегатів та 15 запрошених. Головою Ради обрано Марчук Г.С. (директор будинку культури м-ну Вересневе), заступником – Майданець Іраїду Михайлівну, вчительку історії ЗОШ с. Жидичин Ківецівського р-ну.

ІІІ-тя звітно-виборна конференція відбулася 20.04.2006 р.

Було 43 делегати та 18 запрошених. Головою обрано Марчук Галину, заступником – Майданець Іраїду.

ІV-та позачергова звітно-виборна конференція відбулася 21.Х.2008 р. Було 47 делегатів та 20 запрошених. Головою обрано Марчук Галину, заступником – Майданець Іраїду.

V-та звітно-виборна конференція відбулася 20.04.2012 р. Було 37 делегати та 15 запрошених. Головою знову обрано Марчук Галину, заступником – Майданець Іраїду.

Волинська обласна організація Українського товариства охорони памяток історії та культури ( нова назва) відновила свою діяльність в квітні 1998 року. І хоча період становлення і подальшої праці нашої організації був важким (відсутність коштів, приміщення, телефону), нами проведена впродовж 18 років значна робота по популяризації , охороні та досліджені пам’яток Волині.

Наша організація активно співпрацює з Волинським радіо та телебаченням у висвітлені пам’яткоохоронних проблем, зокрема було проведено кілька передач та прямих ефірів з залученням фахівців та громадськості. А також цими ЗМІ було широко пропаговано і обговорено за участю спеціалістів та громадськості «Закон про охорону культурної спадщини».

З приводу руйнування пам’яток в Луцькому Історико-культурному заповіднику (зокрема житловий будинок ХУІІІ ст. з підвалами ХУІІ ст. по вул. Драгоманова, 15) було зроблено передачу на Волинському телебаченні. На жаль, ніякої реакції з боку місцевої влади не було. Хоча жителів міста ця проблема схвилювала, було багато відгуків. Та пам’ятку врятувати не вдалося.

На звернення обласної інспекції по перевірці ліків та лікарських засобів, що розташовується у пам’ятці архітектури ХУІІІ ст. «Гостинний двір», протистояли передачі приміщення під морг судмедекспертизи.

Дуже складно і довго вирішувалося питання про облаштування православного цвинтаря в селі Шиховичі (Республіка Польща) на якому захоронено біля 20 воїнів УПА. Завдяки сприянню та наполегливості Облдержадміністрації цикл реставраційних робіт було завершено в червні 1999 р. і проведено освячення цвинтаря за участю представників громадських організацій та партій Волині.

При фінансовій підтримці УТОПІК було проведено значну роботу по виявленню документів для музею В. Липинського в с. Затурці Локачинського р-ну в м. Києві, охоронні експедиції по впорядкуванню кладовища ХІХ ст. в м. Луцьку біля Свято-Троїцького собору, де проведено деякі реставраційні роботи та благоустрій.

В 2006 р УТОПІК було виділено 3.5 тис. гривень на впорядкування пам’ятки ХУІІІ ст. Свято-Миколаївського монастиря в селі Жидичин Ківерцівського р-ну, а також 2.0 тис. гривень для проведення охоронно-пошукових експедицій на пам’ятках археології Волині археологом Григорієм Охріменко. Проведено пошукові археологічні експедиції по Волині.

Членом архітектурної секції архітектором Віктором Семенком було обстежено котлован під запасний вихід з підвального приміщення монастиря Бернардинів, пам’ятки архітектури ХУІІІ ст. та обстеження склепу у с. Береськ  Рожищенського р-ну, який був, вірогідно, усипальницею багатої родини священиків. Орієнтовне датування ХУІІ ст.

Також частково було проведено дослідження ділянки м. Луцька що йде під влаштування вулиці (Гаврилюка), яка пролягає через давню забудову міста ХІІІ ст. та оборонні вали, вірогідно, ХУІ ст. Нашими силами було частково досліджено вал з ровом ХІУ ст., що оточував місто і належав до системи оборонних споруд Луцька, а також частково відкрито житло ХІІІ ст.

Наше Товариство співпрацює з обласним центром зайнятості при фінансовій допомозі якого було впорядковано прилеглі території памяток в ряді районів області. Спільно з Луцьким міським центром зайнятості проведено поточний ремонт пам’ятника Т.Г.Шевченку та благоустрій прилеглої території пам’ятника в мікрорайоні Вересневе м. Луцька.

Особливу увагу зараз наша організація звернула на пам’ятки національних меншин та цвинтарі, які за плином часу та людською байдужістю руйнуються і зникають з карти Волині. Членом ВОО УТОПІК з Ковеля описано і опрацьовано більше 40 польських цвинтарів Волині, а також досліджено польський цвинтар у Ковелі і видано книгу-каталог цього цвинтаря.

В 2007 р. за підтримки УТОПІК  проведено роботи по впорядкуванню пам’ятки архітектури ХУІІІ ст. – Палацу митрополитів в с.Жидичин Ківерцівського р-ну (3,0 тис.грн), Виготовлено і встановлено охоронні дошки на пам’ятках архітектури в с. Жидичин: Свято-Миколаївській ц., Палаці митрополитів та дзвіниці (1,0 тис. грн..). Виготовлено  пам’ятний знак короля Данила Галицького та меморіальну дошку про його перебування в Жидичині (1.5 тис. грн..). Проведено наукову, історико-краєзнавчу конференцію «Жидичин крізь віки» до 780-ї річниці першої літописної згадки про с.Жидичин та видано науковий збірник по конференції.

При фінансовій підтримці Головної Ради УТОПІК було виготовлено і встановлено охоронні дошки на пам’ятках Історико-культурного заповідника та порядкування пам’ятки архітектури ХІХ ст. в м.

В науковій ділянці Товариство співпрацює з Жидичинським Свято-Миколаївським чоловічим монастирем. Спільно було проведено ряд  «Миколаївських читань» присвячених   луцькому князю і святому православної церкви Миколі Святоші та святому чудотворцю Миколаю Мирлікійському. У цих читаннях беруть участь науковці, які виступають з цікавими доповідями що стосуються життєпису та діяльності цих двох святих. З цієї тематики видано наукові збірники. Ці заходи проводилися при фінансовій підтримці УТОПІК, а також Ківерцівської райдержадміністрації, Жидичинської селищної ради.

Володіючи Луцькою землею, як спадковою вотчиною, великий князь литовський Вітовт надавав Луцьку значення другої столиці своєї держави. Саме в пік своєї могутності і слави Вітовт скликав провідних політиків Європи для вирішення ряду міжнародних та міждержавних питань. «Лучеськ Великий на Стирю» став місцем з’їзду європейських монархів у 1429 році.

Три науково-теоретичні конференції, проведені нами до визначних дат з’їзду монархів у Луцьку,мали на меті дати оцінку події, що відбулася 570 років тому, а також проаналізувати її наслідки у формуванні політики наступних десятиліть для Волині, висвітлити роль Луцька як культурного, політичного та економічного центру Європи. І хоча «королівських ловів» не було, і річниці з’їзду європейських монархів у Луцьку не відзначалася багатолюдністю, ні особливою урочистістю та пишністю, зате ця подія збирала на конференцію науковців, людей, яких цікавить історія нашого міста, зокрема, одна з найменш досліджених її сторінок ХV ст. Це перше звернення до теми, яка ще так мало вивчена. Посильну допомогу в проведенні конференції надавав єпископ римо-католицької Луцької дієцезії Маркіян Трофимяк, Генеральні Консули Республіки Польща у Луцьку Войцех Ґалонзка та Томаш Янік. Видано збірники «З’їзд європейських монархів у 1429 році в Луцьку».

При нашій організації створено науково-методичний центр дзвонового мистецтва, Проведено 6 Міжнародних конференцій «Дзвони в історії і культурі народів світу», та щорічно –   фестивалі дзвонового мистецтва «Благовіст Волині».

Також діє секція народних ремесел, яка плідно працює в напрямку вишивки, виробів із соломки, кераміки. В своїй роботі наша організація знаходила підтримку з боку дирекції «Західінкомбанк» в приміщенні якого проводилися виставки наших активістів та інші масові заходи.

Нами була організована виставка вишиваних ікон доктора отця Дмитра Блажейовського з Риму у  музеях Луцька, Володимира, Маневич. Сьогодні на Волині є чимало його послідовників, серед яких був член нашої організації Юрій Савка з Луцька, який окрім ікон почав вишивати портрети видатних людей, розробляючи самостійно зразки для вишивання. Було влаштовано виставки: живопису – художників Володимира Макуріна та Івана Бойка (Луцьк), Івана Душака (с. Баїв, Луцького р-ну), вишиваних гобеленів Тамари Онищак та вишиваних рушників Ярослави Сусуловської (с. Липини Луцького р-ну), «Історія України у вишиваному портреті» Юрія Савки, лозоплетіння Анатолія Лучка, вишиваних рушників Віктора Попова, вишиваних ікон Тетяни Мітряхіної (Луцьк) та Віри Оніщук (м. Володимир-Волинський). Силами членів товариства влаштовано виставки робіт з соломопластики Галкіної Валентини з Луцька та корнепластики вихованців Олександра Баканова з Будинку школяра м. Рожище у Владичій вежі Луцького замку. Виставки проводилися в Луцьку, Володимирі, Ковелі, Любомлі, Маневичах, Львові, Києві.

До дня пам’яток історії і культури в 2000р. була організована виставка майстрів вишивки та пензля Волині у Костопольському краєзнавчому музеї (Рівненська обл..), яка мала широкий резонанс у рівненській пресі та схвальну оцінку і зацікавлення костопільчан.      В жовтні 1998р. в Луцьку проходив ІІІ-й Міжнародний фестиваль єврейської культури «Шолом, Україна». Нами була підготовлена фотовиставка  «Архітектура синагог Волині».

Для зацікавлення молоді історією нашого краю, проведення ними пошукових робіт сприяємо їх участі у різноманітних конкурсах.

Спільно з товариством по зв’язках з українцями за кордоном «Україна» проведено вечір пам’яті уродженця Волині, краєзнавця, дослідника, працівника музею та релігійного діяча Митрополита Західноєвропейського та Парижського Анатолія Дублянського (Німеччина). А також разом з обласною науковою бібліотекою ім. Олени Пчілки проведено вечір, приурочений 90-й річниці від дня народження Леоніда Маслова – архітектора та дослідника церковної дерев’яної архітектури Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Волині в Луцьку та в Науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. Заболотного в Києві.

Нами започатковані дві обласні архітектурні премії: ім. Леоніда Маслова – за самовіддану пам’яткоохоронну працю в галузі архітектури, сприяння збереженню та пропаганду архітектурного надбання Волині та особистий внесок у національну скарбницю. Лауреатами стали: Ростислав Метельницький – архітектор, Олександр Середюк – директор музею-скансену в Рокинях, Богдан Колосок – архітектор (Київ), Євген Осадчий – архітектор (Київ), та Валентина Галкіна (Луцьк).

Та премію ім. отця-доктора Дмитра Блажейовського – за пропаганду і популяризацію народних ремесл, етнографію та українську вишивку, як надбання національної культури. Лауреати цієї премії: Юрій Савка, Ілона Млинарська (Луцьк) та Іван Сирник – голова обєднання українців у Щеціні (Польща).

Та попри всі зусилля пам’яткоохоронців сьогодні існує багато проблем в охороні і збереженні пам’яток.

 На загально національному рівні:

  • Відсутня державна політика. Зусилля високих державних чиновників в основному зосереджені на пам’ятках, що знаходяться у столиці, або загально відомих культурних центрах (Львів, Чернігів, Канів, Кам’янець Подільський, Ялта, Одеса) Державні гасла про охорону пам’яток не відповідають технічному стану пам’яток, що знаходяться в регіонах. Відсутня допомога (матеріальна, інформаційна) з боку держави власникам пам’яток. Відсутній контроль (державний, громадський) за використанням пам’яток. 
  • Серед вирішення найважливіших проблем, що можуть сприяти покращенню охороні пам’яток в Україні:
    • Кошти приватних та державних підприємств використані на відновлення, реконструкцію та утримання пам’яток не повинні оподатковуватись.
    • Навчання у ВУЗах за спеціальністю „пам’яткоохоронна” робота та освітні програми для спеціалістів (архітекторів, істориків, археологів, архівістів, будівельників).
    • Регулярне фінансування заповідників, наукових установ, фінансова підтримка громадських організацій, що згідно з статутною діяльністю займаються охороною пам’яток.
    • Розвиток виробничих підрозділів в регіонах, що займаються реставрацією.
    • Створення окремих пілотних проектів по охороні пам’яток під існуючі регіональні ресурси з метою їх розвитку.

 На місцевому рівні теж є проблеми:

  • Відсутність кваліфікованих спеціалістів по охороні пам’яток. Відсутність як державних так і приватних підприємств, що спеціалізувались би у галузі дослідження, використання та експлуатації пам’яток згідно з регіональними особливостями. Є монополія на прийняття рішень по охороні пам’яток у місцевому органі державної служби, а вона в свою чергу через боягузтво не бажає приймати рішення і передає їх на розгляд у Київ. У зв’язку з такою бюрократичною тяганиною жива ініціатива згасає. Ряд значних комплексів архітектурних пам’яток залишаються поза увагою і руйнуються або знищуються. Не діють механізми по пам’ятизації нових об’єктів. Негативний стан у забудові історичних центрів міст області. При порушенні вимог законодавства по охороні пам’яток державні органи демонструють свою не дієздатність, сучасні власники або балансоутримувачі не  несуть відповідальності по закону.
  • До регіональних проблем відноситься наступне
    • Відсутня підготовка кадрів для пам’ятко охоронної діяльності.
    • Відсутні місцеві установи державної, комунальної та приватної форм власності, що спеціалізувались би у галузі дослідження, реконструкції, використання або експлуатації пам’яток згідно з регіональними особливостями.
    • Відсутні місцеві необхідне фінансування та програми досліджень пам’яток, відсутні концепцій використання пам’яток

Важливим фактором, що впливає на ефективність збереження історико-культурної спадщини – це законодавство. Навряд чи є перебільшена думка про те, що рівень цивілізації суспільства визначається його ставленням до пам’яток. ВОО УТОПІК, як громадська організація, сприяє залученню широких верств населення до участі в охороні, дослідженні та популяризації культурної спадщини Волині.

Голова ВОО УТОПІК, маґістр, лауреат обласної премії ім.Олександра Цинкаловського

Галина Марчук     

           


Батурин був українським ще в 1708 році

Є дати про які українці світу мають пам’ятати за будь-яких обставин. Бо забувши їх – втрачається українська ідентичність, унаслідок чого з’являються малороси, хохли… Батуринська трагедія 13 листопада 1708 р. – без сумніву серед таких. Більше двох сторіч про це було заборонено не те, щоб говорити – навіть думати. Зрозуміло: покарати царевого зрадника це одне, а вирізати ціле місто, тим більше столицю, хай і не кінця самостійної, але все ж держави, не милуючи старих, немічних, жінок і немовлят, єдиним злочином яких була українська етнічна приналежність – зовсім інше. Проте, факт немилосердної московської різні в Батурині зараз уже не інформаційне табу, розповідати про який, здається, ніхто (принаймні в Україні) не забороняє. Але щось тут насправді не так…
Уже вкотре відвідуючи Батурин на роковини Батуринської трагедії й беручи участь в організованих Національним історико-культурним заповідником «Гетьманська столиця» пам’ятних заходах, мимоволі задаєш собі кілька питань.
Щорічні меморіальні заходи на вшанування цієї сумної події загальнонаціонального (підкреслимо це) масштабу (адже, нагадаємо – то була столиця української держави й винищували, приміром, не родичів «гетьмана-зрадника» чи його політичних прибічників, а простих городян за фактом їх проживання в цьому в абсолютній більшості населення українському місті). Скільки разів про це ставилося питання насамперед з боку Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», котрий ось уже більше десяти років після його створення постійно, крихта за крихтою збирає беззаперечні докази злочину для суду історії над Московією за вчинену страшну розправу. Він же, цей заповідник, щороку є чи не єдиним, хто в державі з назвою «Україна» підтримує пам’ять про той подвиг українців, що не скорилися північним загарбникам і лише ціною зради знайшли свою мученицьку смерть. Ця подвижницька діяльність заповідна не є марною: кожного року розголос про меморіальні заходи в Батурині стає більшим – і це гарно ілюструє, хоча б, відношення місцевих жителів – батуринців, котрих із року в рік під час заходів на території відбудованої Цитаделі Батуринської фортеці перед величним хрестом – пам’ятником жертвам Батуринської трагедії приходить усе більше.
Однак, зараз не про це – про самі заходи можна досить детально прочитати в сучасних медіа-ресурсах, насамперед на сайті власне заповідника. Питання, яке хотілося б порушити: де, в яких кущах відсиджується, коли згадують цей акт етноциду українського народу сучасна українська влада? Відразу зазначимо, що в меморіальних заходах у Батурині щороку присутня місцева міська й районна влада на рівні її керівників. Честь їм і шана за це. І на цьому все поки й закінчується. Так, попередні роки (не про радянський час, звісно, мова) влада була далеко не українською, а зовсім нещодавно – відверто антиукраїнською. Але ж звідусіль звучить, що щось змінилося, що є здвиги у національній свідомості, що влада нарешті набула національного українського забарвлення. То де ж вона, коли треба довести це, показати сутність отого забарвлення? Наприклад, цього року, коли нарешті, після постійних наполягань на більш ширшому, ніж міський і районний рівень вшануванні пам’яті замордованих, але нескорених захисників гетьманської столиці, було ухвалене рішення на проведенні меморіальних заходів на обласному рівні, жоден із чернігівських обласних керівників не спромігся бодай прибути до Батурина (не кажучи вже про організовані заходи загальнообласного масштабу в обласному центрі, яких просто не було). Те саме хотілося б сказати й про столичних можновладців – від останнього клерка профільного міністерства до очільників політики в галузі культури й глави держави персонально. Всім ніколи – ніколи пам’ятати про ідентичність нації, про біль, через який пройшов український народ на шляху до незалежності, до власної держави, яку вони, до речі, зараз обслуговують – і аж ніяк не на громадських засадах. А може не ніколи, а незручно пам’ятати? Демонструючи прилюдно свою українськість, у кишені тримають або дулю, або квиток члена комуністичної партії Радянського Союзу.
Здається відповідь на порушене питання криється в самому ж питанні – влада, яка набула національного забарвлення, насправді лише набула цього забарвлення. Якщо це не так, якщо ці твердження безпідставні, то чому ж українська влада в українській державі досі не прийняла й належним чином не оцінила жертву тисяч українців, покладеної на шальки терезів, де з іншого боку лежить наша українська національна ідентичність – як це було з Голодомором 1932–1933 років або боєм під Крутами 1918 року? Чому досі заходи щодо вшанування жертв Батуринської трагедії 1708 року – лише подія місцевого масштабу?
За два роки матимемо 200-річчя від часу цієї скорботної дати. Хоча можна й посперечатися, щодо виключно її скорботності – це водночас і свідчення величі української нації, адже боронячись від загарбника, захисники Батурина не скорилися й вказали своїм нащадкам дороговказ на майбутнє – відстоювати власну гідність, власну свобода, власну державність, навіть ціною власного життя. Щиро хотілося б сподіватися, що бодай до наступної річниці щось принципово зміниться у ставленні української держави до творців української державності – й День пам’яті Батуринської трагедії нарешті стане загальнодержавною пам’яткою датою з відповідним ушануванням цієї самої держави.

Дмитро Молмот,
приватний підприємець, м. Чернігів
22 листопада 2016

Коментар Сергія Бутка, представника Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області:
1) Вважаю статтю Дмитра Молмота як приклад участі громадськості у формуванні і корегуванні державної політики національної пам’яті.
2) Батуринська трагедія 1708 року дійсно є подією національного і міжнародного масштабу –злочин Московської держави проти людяності, злочин проти цивільного населення, військовий злочин (оцінюючи сучасними термінами). Надзвичайно важливо, що цей ТИПОВИЙ злочин Московської держави проти України, яка постійно боролася і бореться за свою незалежність, за свою свободу, дає можливість зрозуміти історичні коріння таких катастрофічних подій як, наприклад, Голодомор-геноцид 1932-1933 рр. або розстріл, мордування протестувальників під час Революції Гідності 2014 р., злочини проти цивільного населення і військовополонених під час сучасної агресії Російської Федерації проти України тощо.
3) Заслуговує на увагу і підтримку вимога-заклик обов’язкової участі очільників або представників органів влади з центру і області, організації меморіального заходу на державному рівні. Вона звучить вже не перший раз після 2009 р.
4) Прохання до п. Д. Молмота відмовитися від використання таких емоційних прийомів обґрунтування своєї позиції як «в державі з назвою «Україна». Це НАША держава і ми всі без винятку відповідальні за стан справ у неї. У час написання Вашої статті і мого коментаря за цю державу і нас всіх віддають своє життя і здоров’я захисники України на Донбасі.
5) Щодо українськості сучасної влади: сам факт створення та активної діяльності Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» (фінансування з державного бюджету) свідчить про її українськість. Згадайте роль Президента В. Ющенка, участь області в розбудові заповідника, національні та обласні заходи. Сучасне обласне керівництво теж нагадує про Батурин (День Державного Прапора тощо). Сама стаття п. Д. Молмота звернута все ж таки саме до влади для вирішення проблеми. До неукраїнської або антиукраїнської влади не звертаються, її не критикують (критика передбачає надію на зміни), а змінюють внаслідок революційних дій (революції 1989-1991 рр., 2005 р., 2013-2014 рр. тощо). Інше питання, що потрібне корегування політики пам’яті, уточнення акцентів, виправлення помилок (хто не робить, той і не помиляється) — це процес.

http://format.cn.ua/news/baturin_buv_ukrajinskim_shhe_v_1708_roci/2016-11-23-3411


Оголошено конкурс на посаду генерального директора Національного музею Тараса Шевченка

Міністерство культури України відповідно до Закону України «Про культуру» з 25 листопада 2016 року оголошує конкурс на посаду генерального директора Національного музею Тараса Шевченка (далі – Музей)

  (бульвар Тараса Шевченка, 12, м. Київ, 01004)

1. Строк приймання документів на участь у конкурсі

Документи на участь у конкурсі приймаються з 25.11.2016 року по 24.12.2016 року включно.

2. Початок формування конкурсної комісії

Міністерство культури України (далі – орган управління) розпочинає формування конкурсної комісіїз 25.11.2016 року.

3. Умови проведення конкурсу

Обов’язковою умовою проведення конкурсного добору є його відкритість. Представники засобів масової інформації та громадськості мають право бути присутніми на засіданнях конкурсної комісії під час проведення співбесіди з кандидатами, під час якої публічно презентуються запропоновані проекти програм розвитку Меморіального комплексу на один і п’ять років.

 До участі у конкурсі не допускаються особи, які:

-   визнані в установленому порядку недієздатними або їх дієздатність обмежена;

-   мають судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або  не знята в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;

-   є близькими особами або членом сім’ї керівників органу управління.

Особа, яка бере участь у конкурсі, подає такі документи:

-  заява про участь у конкурсі з наданням згоди на обробку персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

-   автобіографія, що містить прізвище, ім’я та по батькові, число, місяць, рік і місце народження, інформацію про громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (у тому числі на виборних посадах), контактний номер телефону та адресу електронної пошти чи іншого засобу зв’язку, відомості про наявність чи відсутність судимості;

-   копія документа, що посвідчує особу, копії документів про вищу освіту;

-  два рекомендаційні листи довільної форми;

-   мотиваційний лист довільної форми.

Зазначені документи надсилаються на поштову та електронну адреси:               вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601, відповідальна особа – Пиндиківська Юлія Ігорівна, контактний телефон: (044) 226-25-31, електронна адреса: museum.department@gmail.com з позначкою «документи на конкурс «Музей Тараса Шевченка»».

Особа може подати інші документи на свій розсуд, які можуть засвідчити його професійні чи моральні якості.

Відповідальність за достовірність поданої інформації несе кандидат.

Публічні презентації проектів програм розвитку Музею на один і п’ять років кандидати презентують під час другого засідання конкурсної комісії.

4. Строки проведення конкурсу

Конкурсний добір починається 25.11.2016 року та закінчується не пізніше 25.01.2017 року.

5. Вимоги до кандидатів для участі у конкурсі

Кваліфікаційні вимоги:

 - вища освіта;

-  стаж роботи у сфері культури не менше трьох років;

-  володіння державною мовою;

- досвід роботи на керівних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності не менше трьох років;

-  здатність за своїми діловими і моральними якостями, освітнім  і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки.

Інформація, що стосується умов праці, відомості про матеріально-технічну базу Музею, фінансову звітність за попередній бюджетний період закладу культури, додається.

Оголошення щодо добору кандидатур від громадських організацій у сфері культури для включення до складу конкурсної комісії з конкурсного добору на посаду генерального директора Національного музею Тараса Шевченка.

http://prostir.museum/ua/post/38350


«Ніжинська старовина» про ІV Міжнародні Спаські наукові читання

img_3605-e1474115735959-1Днями надруковано збірник наукових праць «Ніжинська старовина», випуск 22(25). Частина його матеріалів була апробована під час проведення в Ніжині та Батурині 21-23 вересня 2016 року ІV Міжнародних Спаських наукових читань, приурочених 125-річчю від дня народження Євгенії Спаської та 50-річчю створення Ніжинського краєзнавчого музею.

У збірнику висвітлені кілька напрямів:

– Теоретичні та методологічні проблеми сучасної музеології, пам’яткознавства, історичної регіоналістики й етнології;

– Дослідження регіональної історії й етнології Північного регіону України та відображення його результатів у музейних колекціях;

– Вивчення об’єктів культурної спадщини, розвиток музейництва і наукового пам’яткознавства Північно-Дніпровського Лівобережжя;

– Персоналії.

У новому виданні опубліковані наукові праці дослідників з різних регіонів України, також із-за кордону.

Зокрема, кандидат історичних наук, завідувач відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Ольга Травкіна у статті «Про склад учнів Чернігівського колегіуму в 1718 р.» аналізує кількісний, соціальний склад учнів, географію місць звідки прибували учні на навчання. Зроблено висновок, що переважна більшість учнів, які присягали в 1718 р. і навчалися у Чернігівському колегіумі, були вихідцями з родин козацької старшини. До речі, тут здобували освіту представники як багатих козацьких родів Чернігово-Сіверської землі, окремі вихідці з генеральної, полкової та сотенної старшини; так і з дрібної української шляхти, які здебільшого обирали звичайний службовий шлях козацької верстви.

У праці «Діти-наймити в Гетьманщині ХVІІІ ст. (за матеріалами Генерального опису 1765-1769 років)» кандидата історичних наук, докторанта кафедри історії України Полтавського національного педагогічного уніерситету ім. В.Г. Короленка Ігоря Сердюкадосліджується особлива соціальна група дітей, котрі перебували поза власною родиною. Йдеться про наймитів (слуг), які документація хоча б формально виокремлювала з-поміж суміжних соціальних груп.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Іван Кедун у статті «Новгород-Сіверська фортеця: основні віхи історії» аналізує сучасний стан вивчення проблеми фортеці. На основі співставлення даних писемних джерел та результатів археологічних досліджень пропонується новий погляд на топографію середньовічної фортеці Новгорода-Сіверського. Висловлюється припущення, що до ХVІІІ ст. Новгород-Сіверські укріплення складалися з основної фортеці на замку та системи острогів навколо нього.

Кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Інна Непотенко наукову працю «Монастирі Чернігова — нерухомі об’єкти культурної спадщини — у період становлення радянської влади (1920-ті роки)» присвятила двом монастирським ансамблям Чернігова. Розкрито умови їхнього подальшого функціонування в умовах антицерковної політики та кризових явищ, а також заходи щодо монастирів як культурних надбань людства.

Старший науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Людмила Нижник у статті «Перебудова П’ятницької церкви м. Чернігова на початку ХІХ ст.» пише про пропозицію Малоросійського генерал-губернатора щодо перебудови храму на початку ХІХ століття. Наводяться дані кошторисів на придбання матеріалів та описуються ті роботи, які необхідно було зробити під час ремонту. Надається інформація окремих кошторисів щодо пребудови церкви, перекриття її даху та будівництва дзвіниці Наводяться також дані документів щодо будівництва огорожі навколо П’ятницької церкви.

Оксана Ликова (науковий співробітник Відділу сучасної художньої кераміки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному) у статті «Керамологічна експедиція як джерело формування музейних колекцій» визначає ключові моменти експедиційної діяльності установи до 2000 р. Окреслено територію, досліджену музейними співробітниками. Прослідковано оформлення експедиційних матеріалів, способи збереження і шляхи популяризації зібраної інформації.

Старший науковий співробітник відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Олена Ванжула у статті «Ремонтні роботи 1791 р. у чернігівському Спасо-Преображенському соборі (за матеріалами Державного архіву Чернігівської області)» оприлюднює архівні документи 1791 р., які детально розкривають визначальний, початковий період масштабних ремонтних робіт (1791-1798) у Спаському соборі.

Сергій Сергєєв (науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній») у науковій праці «Ремонтні роботи в будинку архієпископа в Чернігові у 20-30-х роках ХІХ ст.» описує стан будівель Губернського правління та Чернігівської казенної палати, які розміщувалися в колишньому будинку архієпископа. Він показав численні пошкодження та відновлювальні роботи. Схематично подаються основні ланки системи державного механізму, що був задіяний у цих роботах.

Стаття Миколи Тереха (завідувача відділу «Цитадель» Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця») та Віктора Нікітіна (кандидата медичних наук, пенсіонера з Конотопа) «Династія знаменитих лікарів Пучківських в історії медицини Конотопщини» присвячена життєвому шляху родини лікарів Пучківських. Особливу увагу приділено О.П. Пучківському — видатному українському лікарю і вченому, засновнику першої української клініки отоларингології, автору першого підручника з отоларингології українською мовою, активному прихильнику українського державотворення у 1917-1920 роках.

Загалом у нововиданому збірнику вміщено 26 статей, а також некролог, у ньому йдеться про Володимира Петровича Коваленка. 24 жовтня 2016 року перестало битися серце відомога історика, археолога, краєзнавця та педагога.

Видання розраховане як на фахівців: істориків, археологів, музеєзнавців, мистецтвознавців, пам’яткознаців тощо, так і на широкий загал читачів — усіх, хто цікавиться старожитностями Північно-Дніпровського Лівобережжя України, історією та культурою нашої держави.

Засновники збірника: Центр пам’яткознавства Національної академії України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Ніжинський краєзнавчий музей імені Івана Спаського.

Учений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Сергій Черняков.

http://oldchernihiv.com/nizhynska-starovyna-pro-iv-mizhnarodni-spaski-naukovi-chytannya/


​В КГГА аннулировали разрешение на строительство на Круглоуниверситетской

Департамент по вопросам архитектурного контроля КГГА аннулировал разрешение на скандальное строительство на Бессарабке. Предписание об остановке подготовительных и строительных работ возле дома № 2/1 по улице Круглоуниверситетской Департамент по вопросам государственного архитектурно-строительного контроля города Киева выдал еще 26 октября. Однако застройщик требования ГАСКа не выполнил, а во время проведения внеплановой проверки инспекторами Департамента, на которой присутствовали и наши журналисты, застройщик угрожал инспекторам и проведение работ на стройплощадке объяснял «вывозом мусора».

Как сообщили нам в Департаменте, по результатам рассмотрения дела относительно ООО «Империя Люкс ЛТД» директором департамента еще 4 ноября было выдано постановление о наложении штрафа за правонарушения в сфере градостроительной деятельности, которое предусмотрено п.8 ч.3 ст. 2 Закона Украины «Об ответственности за правонарушения в сфере градостроительной деятельности». Таким образом, за наглое неисполнение предписания ГАСКа, застройщик обязан заплатить сумму в размере 65 250 грн.

Кроме того, ООО «Диамант-холл» не предоставил для проверки Департаменту в полном объеме разрешительные документы, согласно Предписанию ГАСКа. Поэтому 10 ноября Департамент выдал приказ об аннулировании разрешения на проведение строительных работ: «Строительство, эксплуатация и обслуживание торгово-выставочного зала по ул. Круглоуниверситетская, 2/1 в Печерском районе города Киева».

Источник: Вечерний Киев
Автор: Дарина Чугаевская


У Заповіднику нагородили переможців акції «7 чудес України: історичні міста та містечка»

dsc_0324_resized9 листопада 2016 року, у День української писемності та мови у Великій Лаврській Дзвіниці Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника відбулося урочисте нагородження переможців V етапу Всеукраїнської культурно-просвітницької акції «7 чудес України: історичні міста та містечка».

За словами громадського діяча, засновника Благодійного фонду «Рідна країна», голови Оргкомітету акції Миколи Томенка, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник невипадково став місцем зустрічі переможців V етапу проведення загальнонаціонального культурно-просвітницького проекту. Адже свого часу Дзвіниця Успенського собору вважалася найвищою точкою України. Люди вірили, що музика її дзвонів лунала по всій Україні. Микола Томенко зазначив, що Заповідник як переможець одного з попередніх етапів акції став гідним прикладом для потенційних учасників під час проведення наступних етапів проекту. Тому символічно, що місцем для нагородження було обрано один з найбільших у Східній Європі музейних комплексів.

Акція «7 чудес України: історичні міста та містечка» стартувала у березні 2016 року. 1 червня серед усіх заявок на участь від представників місцевих громад, громадських організацій, туристичних компаній, вищих навчальних закладів тощо Оргкомітет відібрав 21 фіналіста, які протягом літа-осені мали можливість презентувати для журналістів та громадськості свої міста, щоб позмагатися за звання переможця. Паралельно з презентаційними прес-турами відбувалося Інтернет-голосування на офіційному сайті акції www.7chudes.in.ua та анкетування експертів.

За результатами Інтернет-голосування та рішенням членів Оргкомітету переможцями V етапу загальнонаціональної культурно-просвітницької акції «7 чудес України: історичні міста та містечка» стали 7 міст: Бердянськ (Запорізька обл.), Біла Церква (Київська обл.), Галич (Івано-Франківська обл.), Диканька (Полтавська обл.), Канів (Черкаська обл.), Ніжин (Чернігівська обл.), Хуст (Закарпатська обл.).

Крім того, Оргкомітетом було визначено три спецномінації для міст, що мають значний туристичний потенціал і зацікавленість місцевої громади у розвитку своїх населених пунктів. Спецномінаціями відзначено: Бердичів (Житомирська обл.), Жовква (Львівська обл.), Теребовля (Тернопільська обл.).

У межах урочистого нагородження поруч з представленим візуальним рядом, який репрезентував найвидатніші пам’ятки та місця міст-переможців, літературною окрасою стала поезія, присвячена лауреатам акції. Ведучим заходу став начальник відділу музейно-освітньої роботи Заповідника Олег Топилко.

dsc_0473-%d0%bf%d0%b0%d0%bd%d0%be_resized

Під час вітального слова кожний з шановних членів Оргкомітету акції «7 чудес України: історичні міста та містечка» звернув увагу на непересічність організації та проведення проекту як унікальної можливості для популяризації та збереження культурно-історичного надбання України та висловив вдячність за шанс бути частиною актуальної події.

http://prostir.museum/ua/post/38249


У МІНКУЛЬТУРИ ОБГОВОРИЛИ НАЛАГОДЖЕННЯ СПІВПРАЦІ МІЖ МУЗЕЙНИМИ ЗАКЛАДАМИ УКРАЇНИ ТА КНР

image004Міністр культури України  Євген Нищук  провів зустріч з представниками Національного художнього музею Китаю.

 Під час зустрічі  розглядалися питання  налагодження  тісної співпраці між музейними закладами  України та КНР та зокрема з  Національним художнім музеєм Китаю.

 «Місяць тому я мав честь бути присутнім на заходах в  рамках Міжнародного культурного ЕКСПО Шовкового шляху. Разом з Міністром культури КНР Ло Шуганом  ми обговорювали більш тісну співпрацю в подальшому. Також, я тоді наголосив, що те партнерство, яке активізувалося між Китаєм та Україною базується на культурі та на культурних відносинах», – сказав Євген Нищук.

Директор Національного художнього музею Китаю У Вейшан виступив з пропозицією провести культурний обмін між художніми музеями національного значення двох країн.

«Разом з посольством України в Китаї ми вже мали розмову щодо культурного співробітництва. Я сподіваюся, що  ми зможемо організувати виставки і зробити це на базі національних художніх музеїв України та Китаю», - наголосив пан директор.

Також пан У Вейшан наголосив на можливості налагодження співпраці в інших напрямках, таких як серія майстер-класів від українських митців у Китаї та навпаки, задля досягнення більш високого рівня ознайомлення з культурою  кожної  з країн.

«Я вважаю, що це цікава ідея. Під час мого візиту до Національного музею Тараса Шевченка в Києві, де експонувалася виставка митців КНР «Нев′януча слава. ШанаТарасові Шевченку» був вражений роботами китайських майстрів, наскільки тонко вони змогли відчути нашого українського генія», – сказав Євген Нищук.

Під час розмови  також було окреслено подальші напрямки співпраці музеїв та залучення широкого кола  мистецької аудиторії до культурного обміну між країнами.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article art_id=245161785&cat_id=244913751


ВОЛИНСЬКІ ЛАУРЕАТИ Премії імені Героя України Михайла Сікорського Національної спілки краєзнавців України                   

 Нещодавно із стародавнього міста Переяслав-Хмельниций повернулися волинські краєзнавці Олександр Середюк – директор Музею історії сільського господарства Волині-скансен, що в селищі Рокині Луцького району та Петро Хомич – директор Маневицького краєзнавчого музею. Вони стали лауреатами Всеукраїнської престижної краєзнавчої Премії імені Героя України Михайла Сікорського

         За вагомий внесок у дослідженні і збереженні культурної спадщини України та розвиток музейної справи рішенням Президії Правління Національної спілки України від 11 жовтня 2016 року відомих краєзнавців і музейчиків Волині було удостоєно цієї високої нагороди. Вручення проходило на базі державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Цей захід організатори присвятили 93-й річниці від дня народження Героя України, визначного музейного діяча, засновника і багаторічного директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Михайла Сікорського.

         В актовому залі педагогічного університету відбулися п’яті «Сікорські читання» – як пам’ять про титанів духовного українського космосу. Форум став майданчиком, на якому реалізовуються творчі й наукові ініціативи в галузі історії та культури, збираються справжні подвижники в царині духовності українського народу: науковці і краєзнавці, митці і журналісти, працівники музеїв і вчителі.

         Вручав нагороди Голова Національної спілки краєзнавців України, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт. Лауреатів Премії імені Героя України Михайла Сікорського нагородили не тільки почесним Дипломом, а й пам’ятною медаллю та вручили грошову винагороду. Проте колективно було вирішено 70 відсотків її передати на потреби вояків у зоні проведення АТО. Тому що саме вони нині зберігають мирне небо на нашій землі, щоб науковці і краєзнавці могли і надалі реалізовувати свої творчі здобутки на благо України.

Олександр Середюк,

лауреат Всеукраїнської премії

імені Героя України Михайла Сікорського


Комплекс шкіл із Полтавщини претендуватиме на включення до списку світової спадщини ЮНЕСКО

14222313_1342539045778722_2164189082706325984_n_resizedКомплекс шкіл у Полтавській області є унікальним зразком українського модерну і може претендувати на внесення до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. Про це під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі заявили учасники проекту «Школи Лохвицького земства».

«Ми переконані, що наші школи мають усі шанси потрапити хоча б у попередній список. Останні рішення ЮНЕСКО показали, що вони останнім часом приймають [до списку об’єктів спадщини] комплекси, які особливі не настільки архітектурною вишуканістю, як своєю оригінальністю, цікавістю, і є цінними конкретно для даного регіону», – пояснив Іван Биков, керівник «Архітектурної майстерні Івана Бикова».

На сьогодні учасники проекту нарахували 53 школи, збудованих у цьому стилі. Усі вони зосереджені на території колишнього Лохвицького земства Полтавської губернії. На сьогодні це територія трьох областей – Полтавської, Сумської і Чернігівської.

«Першим цю спадщину систематизував Віктор Чепелик. Український модерн був працею всього його життя. Він же для нас відкрив теоретика цього стилю – Опанаса Сластіона – архітектора, кераміста, музиканта і художника. Саме він сформулював 7 основних принципів українського модерну, які відрізняють його від інших», – розповів Максим Іванов, дослідник проекту, фотограф.

«Особливість українського модерну у тому, що це повноцінний український національний стиль, створений в епоху російської окупації, і саме школи Лохвицького земства являють собою найбільший за розміром ареал будівель одного типу, створених одним архітектором, які збереглися до наших днів», – зазначив Іван Биков.

Художниця Оксана Чепелик, дочка Віктора Чепелика, зазначила, що український модерн розвивався синхронно із його розвитком в інших країнах Європи. «Це також пов’язано із зародженням національної самосвідомості у різних країнах – Чехії, Польщі, Румунії, тож Україна, як бачимо, також була включена у цей процес і не відставала від інших», – зазначила вона.

Найбільш характерні особливості цього стилю – одна або декілька веж, як символ громадської споруди, подвійні дахи і люкарни з надбудовами. Це також розсувні двері-стулки між класами, які дозволяли або розділяти простір будівлі на декілька класів, або об’єднувати у один великий. Школи мають також унікальний зовнішній декор: дерев’яна конструкція ззовні обкладена цегляним орнаментом, яка наслідує типові орнаменти української вишивки.

«Це «вишивка» із цегли. Сластіон створив три серії типових проектів, і у кожному з них є свої підвиди, тому у кожної школи вона особлива», – зазначив Іван Биков. Цю ідею архітекторові запропонувала Олена Пчілка, мати Лесі Українки.

Ще одна особливість цих шкіл – що вони будувалися професійними архітекторами як справжні витвори мистецтва, але для села – як чинник формування української національної ідентичності. «Селяни називали ці школи «шевченківськими», хоча Шевченко не мав до них ніякого безпосереднього відношення», – зазначив Іван Биков. Після приходу радянської влади найбільш оригінальні елементи – люкарни і вежі – позносили, намагаючись стерти ці прояви самобутності.

У рамках досліджень активісти провели 10 експедицій, під час яких відфотографували усі школи. «Фотографії ми систематизували і оформили у виставку. Ми возимо її Полтавщиною і розповідаємо людям, який скарб вони мають зовсім поруч», – розповіла Ольга Герасим’юк, ініціатор проекту, перший заступник голови Національної ради з питань телебачення та зв’язку. Як з’ясувалося, більшість людей нічого не знали ані про культурну цінність, ані про символічне значення цих закинутих, часто напівзруйнованих будівель.

На місцях організували вже п’ять толок – зібрань, під час яких прибирали шкільні будівлі, обговорювали їхню історію. Найбільші толоки відбулися у Харсіках на Полтавщині – остання зібрала понад 100 учасників. За словами Ольги Герасим’юк, вдалося навіть познаходити старожилів, які вчилися або викладали у цих школах. До руху вже долучилися чимало активістів, які думають, як можливо ревіталізувати школи – більшість із них зараз стоять закинуті, тому що села повимирали.

У школі у Христинівці вже запускають перший пілотний проект – там планують створити культурно-освітній центр для розвитку громад, розповіла Олена Задорожна, представник Тараса Кутового, міністра аграрної політики та продовольства України. Вона зазначила, що місцева влада охоче йде на контакт, особливо Полтавська обласна профільна комісія, яка відповідає за охорону пам’яток архітектури.

Ольга Герасим’юк зазначила, що проект став серйозним мотиватором для багатьох інших активістів з усієї України: таких непомічених пам’яток архітектури дуже багато у кожній області.

Учасники проекту вже розробляють облікову документацію на кожну школу для того, щоб їх можна було внести до реєстрів як пам’ятки. «Ми зробили вже близько 20 облікових карток, а взагалі плануємо на всі 53 школи і на дім земського лікаря у Чорнухах», – розповів Іван Биков. Він зазначив, що на момент початку проекту 9 шкіл мали статус щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. «Зараз їх вже 18: завдяки нашим друзям із Полтавщини і підготовленим документам перший комплект вже отримав охоронний статус, у тому числі у Харсіках. Зараз готовий вже наступний комплект, куди увійшли 8 шкіл і церква у селі Васильки Лохвицького району», – додав він.

http://prostir.museum/ua/post/38212


Президентові НАН України академіку Б.Є. Патону присвоєно Вищий Європейський почесний титул для інженерів

academician_paton_award_diploma

Під час чергового засідання Президії Національної академії наук України президентові НАН України академіку Борису Євгеновичу Патону було вручено перший в Україні Диплом Європейської Федерації національних інженерних асоціацій (FEANI) про присвоєння йому Вищого Європейського почесного титулу для інженерів EUR ING.
Вручення відбулося після заслуховування Президією НАН України інформації про роботу Спілки наукових та інженерних об’єднань (СНІО) України з Європейської сертифікації інженерів. Із доповіддю з цього питання виступив президент згаданої організації кандидат фізико-математичних наук Микола Михайлович Кирюхін. По закінченні доповіді голова Національного моніторингового комітету доктор технічних наук Володимир Дмитрович Пархоменко вручив президентові НАН України академіку Борису Євгеновичу Патону перший в Україні Диплом Європейської Федерації національних інженерних асоціацій (FEANI) про присвоєння йому Вищого Європейського почесного титулу для інженерів EUR ING.

http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/news1/Pages/View.aspx?MessageID=2643


Підгорецький замок на Львівщині хочуть передати в концесію

14955875_1180803195321449_7114614387023010550_nПідгорецький замок, пам`ятку архітектури пізнього Ренесансу, розташовану в с. Підгірці Бродівського району Львівської області (відділ Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького), хочуть передати в концесію. Про це 4 листопада 2016 року повідомила народний депутат Ірина Подоляк та представила копію проекту Постанови Кабінету міністрів України про таке рішення і наголосила, що небезпека може полягати в тому, що рішення може бути прийнято підкилимно, без оголошення публічного конкурсу з визначення концесіонера.

“У мене кілька примітивних питань: чому підкилимно? хто інвестор? чому один інвестор? Чому саме цей замок? Де комплексний підхід до усіх замків України? Де конкурсність? Прозорість?”, – написала Ірина Подоляк у своєму Facebook.

Підгорецький замок розташований у селі Підгірці Львівської області і є пам’яткою архітектури пізнього ренесансу та бароко. Побудований у 1635-1640 роках архітектором Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського.

Політик зазначила, що документ, розроблений Кабміном, уже передали у Львівську обласну адміністрацію і її голова, Олег Синютка, вже готує документ про передачу замку. Кому замок хочуть передати, поки що невідомо. При цьому про проект передачі замку в концесію не знали ні Міністр культури Євген Нищук, ні нещодавно обраний директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк, який, до слова, у своїй програмі розвитку Галереї на 5 років, з якою переміг на конкурсі на посаду очільника установи, планував також здійснити ревіталізацію Підгорецького замку. Документом Кабміну запропоновано визначити замок у Підгірцях як об’єкт державної власності, що підлягає концесії, і зупинити дію договорів про оренду, чинних на території замку.

Надвечір 4 листопада 2016 року Віце-прем`єр-міністр України Павло Розенко повідомив, що Голова Львівської ОДА Олег Синютка “пообіцяв мені, що буде відкритий і публічний конкурс на участь у концесії. Ні про якого “одного учасника” не йдеться. Відкритий конкурс, прозорі умови, конкурентні засади. Я готовий як профильний віце-прем’єр особисто взяти на контроль це питання!”.

Нагадаємо, що концесія – це передача об’єктів комунальної або державної власності в користування юридичним або фізичним особам на платній основі. У чинному законі про концесію вказано сфери, в яких повинні функціонувати об’єкти, котрі можна передати в концесію. Об’єктів культурної спадщини серед них немає. Хоча досвід такий Україна вже має: у 2010 році в концесію були передані рештки оборонного замку XVI–XVII століть у Старому Селі і Палац Потоцьких ХІХ століття у Тартакові на Львівщині. Однак цей проект цілком провалився. А замок і палац нині ще більш зруйновані, ніж до передачі.

http://prostir.museum/ua/post/38211


МІНІСТР КУЛЬТУРИ РОЗПОВІВ ПРО НОВУ ФІЛОСОФІЮ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

image001Під час години запитань до Уряду у Верховній раді України, з доповіддю «Нова філософія у формуванні культурної політики» виступив Міністр культури України ЄвгенНищук:

«Усі ми прагнемо змін у різних сферах, в тому числі і у виробленні нових механізмів здійснення культурної політики. Зараз українська громада очікує від Мінкультури послідовних, комплексних, системних дій на обраному шляху реформування країни», – розпочав свій виступ Міністр культури.

«Я хотів би почати з прагматики, а не в чергове виголошувати наскільки важлива культура та духовність – це очевидно і ніхто в цій залі не буде це заперечувати, так само як і важливість розвитку української мови, яка є основою нашої національної ідентичності та інструментом згуртування нації».

Євген Нищук окремо зупинився на конкретних механізмах, які вже імплементує Мінкультури, зокрема здійснення реорганізації відомства, яка дозволила розширити рамки його компетенції та отримати нові сфери впливу, а також реформування та осучаснення культурних локальних інституцій
«Відбувається трансформація «згори-донизу», при цьому «горизонтальні» зв’язки також актуалізуються. Трансформуються також і комунікації в системі управління, міжвідомчі стосунки, працює модель уряду «Людина – громадянське суспільство». Цю прірву, яка з’явилася в останні роки – ми намагаємося зшити», – зазначив він

Міністр культури розповів про налагодження співпраці з міжнародними організаціями в частині реформування культурної галузі. Так, Радою Європи вже наступного року буде проведено огляд культурної політики в Україні з фокусом на культурній спадщині і процесах децентралізації в культурній сфері, отримані результати будуть використовуватись в роботі Мінкультури та місцевих органах влади для реформування системи врядування та здійснення культурної політики. Ще одним із пріоритетних напрямків у боротьбі з корупцією, і це корелюється з пріоритетами Уряду в антикорупційній сфері, найближчим часом заплановано підписання угоди з Єврокомісієюдля проведення функціонального аудиту діяльності Міністерства культури.

«Якщо ми будемо говорити про приклади вже успішно реалізовані – навіть в рамках чинної структури і чинного законодавства – то, безумовно, у всіх на слуху, і я пишаюсь, що можу це сказати – приклад Франкфуртського книжкового ярмарку, який нещодавно відбувся. Підкреслюю – такі масштабні події міжнародного рівня мають не тільки культурну, а й економічну і політичну складові», – відзначив Євген Нищук.
За його словами, наступним кроком має бути Лейпцизький книжковий ярмарок, на якому Україна має гідно представити культуру, видавництва та креативну індустрію. Євген Нищук наголосив на існуючій проблемі компетенційних рамок Мінкультури та відсутності повноважень достатнього впливу відомства на видавничу та літературну сфери.
Він також розповів про підготовку до представлення національного павільйону на Венеційській бієнале 2017 року: «Для початку ми отримали всі необхідні погодження, провели відкритий публічний конкурс, на якому обрали проекти кураторів і митців. Важливо, що на цей проект нам вдалося знайти позабюджетні кошти. Отже, сподіваюсь, що участь України у Венеційському бієнале стане ще одним успішним прикладом культурної дипломатії і дасть можливість просувати сучасне українське мистецтво».

Міністр культури під час свого виступу зупинився на окремих важливих напрямках, які є пріоритетними для Мінкультури, серед них – створення Українського Інституту Книги, який має стати відповідальним органом у сфері книговидання і культури читання та існуючій проблемі – його недостатньому фінансуванні.

Він також відзначив, що Мінкультури стало першим, хто включився до роботи з проведення в Україні в 2017 році пісенного конкурсу Євробачення попри те, що масштабний захід є в компетенції НТКУ , а розпорядником коштів виступає Держкомтелерадіо.
«Я беру на себе цю відповідальність для того, щоб якісно провести Євробачення в наступному році, щоб цей конкурс став ще одним приводом показати Україну не через призму дискримінаційних стереотипів, які намагаються закинути в суспільство певні деструктивні сили. Ми – мирні, толерантні, талановиті, відкриті світу. Євробачення – це потужний імпульс для промоції української держави», – сказав Євген Нищук.

Окремо Міністр культури зупинився на ідеї проектно-цільового фінансування культури – нещодавно Радою реформ при Президентові України схвалено проект Про Український Культурний фонд. За його словами, це перший крок до реформації застарілих культурних інституцій у нові проектні офіси.
«Це публічна, прозора система розподілу коштів між усіма учасниками культурного процесу, в системі якої можуть взяти участь культурні діячі з недержавного сектору. Це потужний процес, до якого долучиться якнайширше коло експертів. Це практика, якою живе увесь прогресивний світ і яку ми прагнемо запровадити у себе», – додав він.

Євген Нищук також відмітив, що вперше за останні п’ять років, в проекті бюджету закладені видатки на стипендії молодим митцям і вперше, за останні 10 років кошти на здійснення ремонтних робіт національних мистецьких освітніх закладів.

Міністр культури розповів про запровадження Мінкультури абсолютно нової філософії в систему закупівлі книжок для поповнення фондів публічних бібліотек. Пріоритети на наступний рік – сучасна українська література , дитяча книжка, якісно перекладена іноземна література.

На його думку, також важливим є створення Ради сучасного мистецтва при Міністерстві культури .
«Так, рад багато, але оновленій політиці важливо спиратися на експертні думки. Маємо чути усі голоси і скомпонувати їх у злагоджений хор. Тому всі ради працюють, щоб йти у ногу з часом», – наголосив Євген Нищук.

Говорячи про формування бюджету Мінкультури на 2017 рік, Євген Нищук відмітив, що було враховано багато пропозицій відомства, однак запропонований проект бюджету не відображає всіх потреб, які необхідні для реформування галузі. Йдеться не лише про видатки споживання, а й про видатки розвитку – які на сьогодні потрібні і надзвичайно актуальні.

Він також звернувся до народних депутатів з проханням приділити увагу законопроекту Про Український Культурний фонд, який розроблений за участі Мінкультури і незабаром буде внесений до розгляду до Верховної ради України, адже він надзвичайно потрібен мистецькій спільноті, українській культурі та українській державі.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245160631&cat_id=244913751


КОВАЛЬ ОЛЬГА ПРОКОПІВНА

3 листопада відійшла у вічність заслужений працівник культури України Коваль Ольга Прокопівна. Для багатьох, хто знав і шанував цю красиву жінку, сумна новина  огорнула серце. 46 років, впродовж яких Ольга Прокопівна працювала в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, вона була уособленням України для численних зарубіжних урядових делегацій, що їй довелось супроводжувати та прикладом істинної любові до нашої святині. Відданість справі всього свого життя – популяризації української культурної спадщини – це справжній талант поєднаний з працездатністю та потужною енергетикою. Мудрість та виваженість, турбота та наполегливість, любов до людей та щирість у стосунках, відвертість та прямота – в цьому вся Ольга Прокопівна. Заповідник був для неї не просто місцем роботи, а змістом життя та любов`ю, яка окрилює та надихає. Висловлюємо щире співчуття родині, а Ользі Прокопівні вічна та світла пам’ять.


Засідання Колегії Головної ради УТОПІК

20 жовтня 2016 року відбулося засідання Колегії Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури з наступним порядком денним:

1.Інформація про участь представників громадськості у роботі 40-ї сесії ЮНЕСКО в Стамбулі.

Доповідає: член Колегії Товариства Нікіфорова Ірина Анатоліївна

2.Про Всеукраїнський огляд творчих робіт «Забуті пам’ятки історії та культури України».

Доповідає: голова Товариства Бур’янова Марина Іванівна

3.Про робочу групу з підготовки змін до Статуту Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

Доповідає: голова Товариства Бур’янова Марина Іванівна

4.Про ХІ з’їзд Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

Доповідає: вчений секретар Товариства Титова Олена Миколаївна

5.Різне.

З цих питань прийнято наступні постанови:

№ 43/5 Про робочу групу з підготовки змін до Статуту Товариства

№ 44/3 Про ХІ з’їзд Українського товариства охорони пам’яток історії та культури

 № 45/5  Про Київську міську організацію Українського товариства охорони

 


Студентка, письменниця і екс-радник міністра освіти змагатимуться за посаду директора Музею Тичини

1-10311 листопада 2016 року о 10.00 в Департаменті культури КМДА (м. Київ, бульв. Шевченка 3, каб. 309) відбудеться засідання конкурсної комісії з проведення з добору кандидатів на посаду директора Літературно-меморіального музею-квартири П.Г.Тичини в м.Києві. До участі в конкурсі, що проводиться вчетверте, подали документи 3 кандидати: Євгенія Кушнір, Олеся Мудрак і Сергій Пархоменко.

Євгенія Кушнір (1993 р.н.) є наймолодшим претендентом на посаду директора музею за недовгу історію існування та застосування конкурсної процедури. За освітою – фахівець з бібліотечної справи і бакалавр музейної справи та охорони пам`яток історії та культури. Наразі здобуває кваліфікацію магістра музейної справи та охорони пам`яток історії та культури (до лютого 2017 р.) в Київському національному університеті культури і мистецтв. У 2013-2015 рр. працювала в Інституті геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М. Семененка, де виконувала обов`язки співробітника невиділеного в окрему структуру Мінералогічного музею. В Музеї Тичини працює з червня 2015 року, з червня 2016 р. виконує обовя`зки директора.Рекомендацію Євгенії Кушнір надав Сергій Гальченко, заступник директора Інституту літератури НАН України, виконавчий директор всеукраїнської асоціації музеїв, Олена Титова, директор Центру пам`яткознавства НАН України, БО “Благодійний фонд “Києво-Печерська Лавра”, а також її кандидатуру підтримує колектив музею у складі 12 чоловік.

Олеся Мудрак-Ковалів (1985 р.н.) – поетеса, філолог, перекладач, літературний критик, кандидат філологічних наук. Вищу освіту здобула в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю “фахівець з літературної творчості, магістр філології”. Після навчання в аспірантурі в КНУ імені Тараса Шевченка захистила дисертацію на тему “Еротична лірика: жанрова специфіка та ідіостилі”. Працювала викладачем в Університеті “Україна”, Гуманітарному ліцеї КНУ імені Тараса Шевченка, науковим співробітником Міжнародної школи україністики НАН України. У 2014-2016 рр. була секретарем по роботі з творчою молоддю Національної спілки письменників України. Сьогодні – директор з розвитку видавництва “Самміт-книга”, піарник книжкової мережі “КС”.Рекомендаційний лист Олесі Мудрак-Ковалів надав Микола Жулинський, директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Сергій Пархоменко – член редакторського колективу журналу “Музеї України”, заступник директора недержавного Музею плакату України, заснованого журналом “Музеї України”. До органу управління від цього кандидата, судячи з офіційно оприлюдненої інформації, надійшов неповний пакет документів. Окрім нерозбірливої копіїі диплома про вищу освіту, це ще мотиваційний лист та два рекомендаційних – від Сергія Квіта (Міністра освіти і науки України 2014-2016), у якого Сергій Пархоменко був радником, та Віктора Карпова, д.і.н., завідувача Відділу аспірантури та докторантури Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Історію перших двох спроб пошуку директора для Музею-квартири Павла Тичини можна прочитати на “Музейному просторі”. Коли ж конкурс було оголошено втретє, жоден охочий документи до конкурсної комісії не подав.

http://prostir.museum/ua/post/38163


Музейникам дозволили купувати меблі, побутову техніку, робити ремонт і заповнювати вакантні посади

407a80ec-10fb-484b-a90a-eb1db275fad3_mw1024_mh1024_s_resizedУряд затвердив заходи щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, прийнявши Постанову № 710 від 11.10.2016 р. “Про ефективне використання державних коштів”. Мова йде про видатки, які передбачені для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету.

Документ містить перелік заходів, спрямованих на скорочення державних видатків, які є непрофільними для державних установ і не впливають на якість їх роботи. Зокрема,встановлено заборони на придбання форменого одягу, на оплату чартерних рейсів, на службове використання більше одного легкового автомобіля, на здешевлення харчування для працівників за рахунок державних коштів, на використання видатків бюджету для проведення заходів з відзначення пам’ятних та історичних дат, ювілеїв тощо. Окрім того, для ефективного використання страхових внесків державних соціальних фондів обмежуються видатки на організацію роботи фондів, зокрема організаційно-управлінські витрати, капітальні вкладення, видатки на інформатизацію.

При цьому знято заборони на придбання меблів, побутової техніки, проведення ремонту, здійснення заповнення вакантних посад тощо. Також спрощено процедуру погодження відряджень за кордон для працівників державних установ.

Прийняте рішення Уряду дасть можливість державним установам покращити якість їх матеріально-технічного забезпечення та стимулювати працівників до підвищення ефективності роботи, забезпечуючи при цьому раціональне використання бюджетних коштів.

З повним текстом Положення можна ознайомитись на Урядовому Порталі.

http://prostir.museum/ua/post/38135


У МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ МАСШТАБНИЙ МІЖНАРОДНИЙ ВИСТАВКОВИЙ ПРОЕКТ “ЕФЕМЕРОЇДИ. ХХ СТОЛІТТЯ У ПЛАКАТІ”

image002У НКММК «Мистецький Арсенал», за підтримки Міністерства культури України, відкрився  масштабний міжнародний виставковий проект «Ефемероїди. ХХ століття у плакаті».

Проект «Ефемероїди. ХХ століття у плакаті» створювався кураторами Мистецького Арсеналу впродовж року у співпраці із більш ніж 10-ти музеїв України, приватних колекціонерів та міжнародних інституцій. Мета цього проекту простежити механізми формування шаблонів сприйняття через ретроспективу історії мистецтва плакату; продемонструвати інструментарій впливу на масову свідомість та маніпуляцію нею з боку держави, політичних партій, комерційних компаній.

Драматургія проекту вибудовується навколо трьох сегментів, що базуються на історичній конкретиці та визначаються дефініціями «Війна», «Тоталітаризм», «Людина».

Відкриття виставки відвідали сотні відвідувачів до уваги яких були представлені плакати ХХ століття найрізноманітніших стилів, епох та напрямків.
Проте куратори проекту не стали обмежувалися роботами лише відомих авторів, таких як Альфонс Муха. Серед безлічі плакатів також були представлені агітаційні плакати британського, німецького і радянського урядів, а також ілюстрації Ірини Вештак-Остроменської, Пйотра Стахевича, Статіса Ейдрігевічуса та інших.

Представлені експонати супроводжуються історичними довідками, прикріпленими поряд з плакатами та стенді з поясненнями, щодо виставки. Водночас з ілюстраціями, стіни Мистецького Арсеналу прикрашають відомі цитати літературних та політичних діячів, серед яких вислови Нормана Дугласа, Йозефа Геббельса та Джорджа Оруелла.

«Неймовірна виставка. Ніколи не замислювалася над тим, як багато може розповісти один плакат про епоху, іі цінності та мрії. Кілька залів з плакатами дозволили “відчути” історію всього ХХ століття», – прокоментувала виставку одна з відвідувачок у дописі на своїй сторінці у Facebook.
В рамках цього проекту Національний центр Олександра Довженка представить кінолекційну програму «Мілітаризація повсякденності: мій ворог – твій ворог».

Виставка триватиме з 20 жовтня по 27 листопада .

Ефемероїди – вигадане фахівцями Музею дизайну в Цюріху визначення, як найкраще передає сутність плакату – як швидкоплинність фізичного існування цього клаптику паперу, так і мінливість ідей та стереотипів, що створені за його допомогою. Плакат як візуальне повідомлення, що має нав’язувати конкретний висновок та спонукати до дій, через свою оригінальну графічну форму відображає специфіку конкретної історичної ситуації. Така особливість поєднує його суспільну значущість з формальними якостями та створює феномен, коли історичний документ є одночасно мистецьким витвором, і навпаки.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245156366&cat_id=244913751


Полтавський краєзнавчий музей очолить новий директор

 kraeved4eskiy_muzey1_16-1-768x477У Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського з’явиться новий директор – Олександр Супруненко. Таке рішення прийняли під час засідання конкурсної комісії, яке відбулось 17 жовтня 2016 року у Полтавській обласній раді.

Кандидатів було двоє Олександр Супруненко та Оксана Коваленко.  Комісія, до складу якої ввійшли депутати обласної ради, громадськість та представники управління культури ОДА, одноголосно підтримала кандидатуру Олександра Супруненка.

1431515232_7de20edf_resizedОлександр Борисович Супруненко (1957 р.н.) – археолог, історіограф, музейник, має ступінь кандидата історичних наук. Дисертацію захищав у 1997 році  за темою «Археологічні дослідження та зібрання Лубенського музею К. М. Скаржинської». У 1978 – 1993 роках працював на різних посадах у Полтавському краєзнавчому музеї, з посади заступника директора з наукової роботи пішов працювати директором Центру охорони та досліджень памяток археології Управління культури Полтавської ОДА. З 2005 року – заступник директора ДП НДЦ “Охоронна археологічна служба України” Інституту археології НАН України по Полтавській області, начальник Полтавської археологічної експедиції. Автор понад 900 наукових та публіцистичних робіт з археології, історії археології, історіографії, музеєзнавства, джерелознавства, краєзнавства, у т. ч. 35 монографічних і колективних монографічних дослід­жень, каталогів, підручників (Подвижники українського музейництва. Полтава, 1995; Археологія в діяльності першого приватного музею України: Лубенський музей К. М. Скаржинської. К.-Полтава, 2000 тощо).

Джерело: Новини Полтавщини

Центр пам’яткознавства та Українське товариство охорони пам’яток історії та культури вітає Супруненка Олександра Борисовича із обранням на посаду директора Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського! Бажаємо Вам  творчих успіхів, натхнення та професійних досягнень.


У Львові обговорили перспективи розвитку музейної галузі

_mg_7933_1476103203_resizedУ понеділок, 10 жовтня, у Львівському палаці мистецтв відбулась конференція “Музейна галузь Львівщини: цифри та факти”. Участь у заході взяли голова Львівської ОДА Олег Синютка, заступник голови-керівник апарату ЛОДА Маріанна Вільшинська, директор департаменту з питань культури, національностей та релігій ЛОДА Христина Береговська та фахівці галузі Львівщини – директори та працівники музеїв.

На зустрічі обговорювалися проблеми музейної галузі та її розвитку, а також питання, які особливо турбують музейну спільноту. Зокрема, торкнулись теми фінансування матеріально-технічної бази, збереження та оновлення фондових колекцій, підвищення кваліфікації музейників, відсутність інтерактивних засобів, а також необхідність застосування комплексної програми розвитку музейної справи.

“Музеї виступають вагомою складовою туристичної інфраструктури і мають значний вплив на формування туристичної привабливості регіону. Послуги, які надають музеї, є невід’ємною складовою комерційного туристичного продукту, але сьогодні слід приділити увагу промоції національної спадщини”, – зазначив Олег Синютка.

Голова ОДА також наголосив, що обласна адміністрація на своєму рівні займається розв`язанням ряду цих проблем, але для їх комплексного вирішення необхідна активна участь самих музейників:

Своєю чергою, директор департаменту з питань культури, національностей та релігій Христина Береговська наголосила на важливості популяризації музеїв серед школярів.

“Функція музею – не тільки зберігати пам’ять, але й пояснювати наш спадок наступним поколінням, виховувати музейну культуру. Тому особливу увагу слід приділяти дитячій аудиторії. У музейних експонатах закладена не просто історична інформація, але й естетичний аспект, – зазначила Христина Береговська. – Вчителі мають можливість проводити епізодичні екскурсії та заняття у приміщенні музею, системно працюючи із дітьми починаючи від наймолодших до старшокласників”.

Вона також наголосила на необхідності висвітлення діяльності музеїв у власних часописах, брошурах, та веб-сайтах.

http://prostir.museum/ua/post/38078