На місці усипальниці родини Скоропадських створено заповідник “Державотворці Сіверщини”

На Сумщині відтепер буде функціонувати державний історико-культурний заповідник “Державотворці Сіверщини”.

Постанову про створення заповідника, до якого увійшов комплекс пам’яток архітектури cела Гамаліївка та міста Шостки Сумської області, з віднесенням його до сфери управління Мінкультури, ухвалено на засіданні Кабінету Міністрів України напередодні, повідомляє прес-служба Сумської обласної державної адміністрації на офіційному сайті.

“Заповідник стане туристичною перлиною Сумщини та історико-культурним брендом Шосткинщини”, – зазначив, коментуючи це рішення, міський голова Шостки Микола Нога.

В свою чергу начальник відділу промоції та туризму Сумської ОДА Юрій Гладенко висловив переконання, що створення цього заповідника дасть змогу розширити на території Сумщини локацію заповідних зон, вартих уваги і збереження свого первісного стану, та привабити до них як вітчизняних, так й іноземних туристів.

Архітектурний комплекс усипальниці родини Скоропадських – Гамаліївський монастир – та інші пам’ятки архітектури, про які йдеться, мають колосальне історичне значення для України. Гамаліївський Харлампіївський монастир – пам’ятка архітектури національного значення. Це один із останніх монастирів-фортець, побудованих в Україні. Тут розміщено усипальницю двох гілок родини Скоропадських. Це єдине захоронення гетьманів в Україні.

Враховуючи виняткове історичне значення цінності усипальниці гетьманської родини Скоропадських – комплексу пам’яток архітектури національного значення «Ансамбль Гамаліївського монастиря» в с. Гамаліївка Шосткинського району та пам’яток архітектури м. Шостка було ухвалене рішення внести їх до сфери управління міністерства культури. Попереду нас чекає багато кропіткої та цікавої роботи – розробка плану організації території та ідейної концепції заповіднику, реставрація історичних об’єктів, проведення археологічних досліджень на території Гамаліївського монастиря. Глибоко переконаний: наш заповідник стане туристичною перлиною Сумщини та історико-культурним брендом Шосткинщини, пише The Sumy Post.

https://day.kyiv.ua/uk/news/200619-na-misci-usypalnyci-rodyny-skoropadskyh-stvoreno-zapovidnyk-derzhavotvorci-sivershchyny


Повноліття «Сіверщини в історії України»

   

Упродовж трьох днів, з 29 по 31 травня 2019 р., у Національному заповіднику «Глухів» було велелюдно. На чергову вісімнадцяту науково-практичну конференцію «Сіверщина в історії України» з’їхалися науковці, пам’яткознавці, музейники з 11 областей України (Львівська, Хмельницька, Вінницька, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська, Харківська, Січеславська, Одеська) і закордонні учасники (Канада (м. Торонто, Росія (м. Москва, м. Брянськ), які поділилися результатами власних історичних досліджень, обговорили проблеми охорони та збереження об’єктів культурної спадщини в історико-культурних заповідниках і історичних населених місцях, обмінялися думками з актуальних питань розвитку музейної справи.

   

Традиційно до початку роботи конференції був виданий однойменний збірник наукових праць (№ 12), включений до переліку фахових видань з історичних наук. Цього року він став ще більш об’ємним і змістовним: у ньому опублікували свої дослідження 7 докторів наук, 40 кандидатів наук, 67 працівників музейних установ та історико-культурних заповідників, аспірантів і краєзнавців. До збірника увійшло 105 авторських робіт, які стануть у нагоді всім, хто цікавиться проблемами регіональної історії та пам’яткознавства.

   

Вітали учасників наукового зібрання генеральний директор Заповідника Ірина Мошик, керуюча справами виконавчого комітету Глухівської міської ради Олена Гаврильченко, директор Новгород-Сіверського історико-культурного музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» Олена Матюк, директор Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі Сергій Тупик. Перед відкриттям пленарного засідання Сергієм Зозулею, старшим науковим співробітником відділу історичного пам’яткознавства, керівником Північно-Східного регіонального відділення Центру пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури було презентовано наукове видання, яке щойно вийшло з-під друкарського верстата – «Архів ранньомодерної Української держави» – Т. 2: Документи Ніжинського полкового суду 1736–1747 (Серія: Документи полкових та сотенних судів і канцерярій) (упорядник Іван Синяк).

   

Першу частину пленарного засідання, присвячену пам’яткоохоронним і пам’яткознавчим питанням, відкрила доповідь кандидата архітектури Віктора Вечерського, у якій був зроблений акцент на проблему комплексного збереження нерухомих пам’яток культурної спадщини та традиційного характеру середовища в історичних містах України і на наявність такого професійного інструментарію пам’яткоохоронців, як науково-проектної документації (історико-архітектурних опорних планів, визначення меж і режимів використання історичних ареалів та зон охорони пам’яток). Наступні виступи Анни Звіряки, Олександра Романченка, Ольги Вечерської, протоієрея Олександра Чурочкіна стосувалися різних аспектів збереження культових пам’яток і містобудівної спадщини. А далі слово мали історики, джерелознавці, архівісти, музейники, які упродовж двох днів ділилися з колегами своїми науковими здобутками. Важко відзначити, який із напрямків роботи конференції був представлений краще, адже за кожним дослідженням її учасників стоїть і власна біографія, і здобутки колективів, які вони представляли.

  

Культурна програма також виявилася насиченою: екскурсія Глуховом, огляд експозицій постійно діючих виставок Національного заповідника «Глухів» («Миттєвості великої війни», «З історії стрілецької зброї»), відвідування Спасо-Преображенського собору і Городка у м. Путивлі, екскурсія до Спадщанського лісу і його музейного комплексу.

   

31 травня були підведені підсумки роботи 18-ї конференції «Сіверщина в історії України», яка, за словами її учасників, цього року отримала своє повноліття. Днями проведення наступної 19-ї конференції визначені 27–29 травня 2020 р.

https://nz-hlukhiv.com.ua/novini/povnolittya-sivershhini-v-istoriyi-ukrayini.html


XVII Міжнародна наукова конференція “Церква – наука – суспільство: питання взаємодії”

61365892_880037148999097_2917479006800445440_n

НАЦІОНАЛЬНИЙ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ

ЦЕНТР ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ І УТОПІК

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ, м. КИЇВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ, ЕТНОЛОГІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА ім. О. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ “ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ” ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЗАПОВІДНИК “ПЕРЕЯСЛАВ”

УНІВЕРСИТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТА ПРИРОДНИЧИХ НАУК ІМ. ЯНА ДЛУГОША В ЧЕНСТОХОВІ

ЛАБОРАТОРІЯ ГУМАНІТАРНИХ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ СТУДІЙ УНІВЕРСИТЕТУ ім. АДАМА МІЦКЕВИЧА В ПОЗНАНІ

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ДОСЛІДНИКІВ ХРИСТИЯНСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

XVII Міжнародна наукова конференція “Церква – наука – суспільство: питання взаємодії” присвячується пам’яті митрополита Євгенія (Болховітінова)

Питання до розгляду:

1. Актуальні питання історії Церкви;

2. Історіографічні, джерелознавчі та археографічні проблеми дослідження історії Церкви;

3. Особистість і Церква: історико-біографічні розвідки;

4. Археологічні дослідження пам’яток церковної старовини;

5. Проблеми вивчення та збереження християнських пам’яток;

6. Міжконфесійні відносини: історико-правовий аспект.

Конференція триватиме з 28 травня по 1 червня 2019 року.

Графік роботи та місце проведення засідань (секцій):28 травня:

  • пленарне засідання;
  • робота секцій “Християнська церква в Європі від Раннього Середньовіччя до Нового часу: інтердисциплінарні дослідження” та “Християнська церква ХІХ – початку ХХІ ст.: джерела, історія та історіографія”;

Місце проведення: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.

  • 29 травня:
  • робота секції “Дослідження та збереження християнських пам’яток мазепинського бароко: теорія і практика”;

Місце проведення: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК

1400–1800 – робота Круглого столу “Вклади і вкладники в релігійній культурі ранньомодерної України”;

Місце проведення: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.

  • 30 травня:

1030–1600– робота виїзної секції “Християнські храми Подніпров’я: історія, археологія, архітектура”;

Місце проведення: Національний історико-етнографічний заповідник “Переяслав”.

  • 31 травня:

1100–1500– робота секції “Іван Мазепа і його доба в джерелах”;

Місце проведення: ЦДІАК України.

  • 1 червня:

1100–1600 – робота виїзної секції “Церковна археологія Лівобережної України”.

61279286_754910358240509_6436500198091915264_n 61720617_880609192275226_8054354072859312128_o


28 травня 2019 року відбулось засідання Колегії Головної ради Товариства

ПОРЯДОК ДЕННИЙ

  1. Про заплановані розкопки всередині пам’ятки архітектури XVII ст. – Іллінської церкви в с. Суботові Черкаської області.

Доповів: член Колегії Товариства ЮРЧЕНКО Сергій Борисович

  1. Про створення відокремленого підрозділу «Харківський міський центр захисту історико-культурної спадщини Громадської організації «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» без статусу юридичної особи та Голову відокремленого підрозділу «Харківський міський центр захисту історико-культурної спадщини Громадської організації «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури».

Доповів: Голова Товариства  БУР’ЯНОВА Марія Іванівна

  1. Про внесення змін до статуту підприємства об’єднання громадян «Науково-дослідний інститут історії архітектури та містобудування» Українського товариства охорони пам’яток історії та культури

Доповів: член Колегії Товариства ЮРЧЕНКО Сергій Борисович

  1. Інформація про Постанову Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні».

Доповів: заступник Голови Товариства ТИТОВА Олена Миколаївна

5. Про стан збереження пам’яток у Шевченківському національному заповіднику.

Доповів: член Колегії Товариства  ЛІХОВИЙ Ігор Дмитрович 


Прийміть сердечні вітання з професійним святом — Міжнародним днем музеїв!

Без названияМузеї та заповідники України здійснюють благородну і водночас відповідальну місію, спрямовану на дбайливе збереження та популяризацію унікальних духовних надбань нашого народу, його історико-культурних реліквій.

Високо цінуємо вашу повсякденну працю та творчі зусилля, що сприяють реалізації державної політики у галузі культури. Примноження самобутнього спадку минувшини, забезпечення широкого доступу до безцінних музейних колекцій, збагачення духовних основ суспільства — ось складові Вашої професійної діяльності. Бажаємо Вам міцного здоров’я, щастя і добра, нових здобутків в ім’я України.

Колектив ГО “УТОПІК” і Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК


ПРЕС-РЕЛІЗ

Відкритий семінар в рамках Всеукраїнського фестивалю науки

АРХЕОЛОГІЯ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ТА У ЗОНАХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

16 травня, 14:00,

Археологічний музей Інституту археології НАН України (вул. Б. Хмельницького, 15) Організатори: ВГО “Спілка археологів України” та Інститут археології НАН України Інформаційна підтримка: Секція археології і давнього мистецтва ІСОМ України.

Поняття “гуманітарна катастрофа” щодо зон ведення бойових дій та окупованих територій насамперед асоціюється з трагічними поворотами людських доль. Це цілком закономірно, адже життя та здоров’я кожної людини є найвищими гуманістичними цінностями. Однак гуманітарні втрати в “гарячих точках” мають й інші виміри. Зокрема чималої шкоди завдається культурній спадщині, причому в значній кількості випадків йдеться про невідновлювані втрати.

Цей бік гуманітарної ситуації в окупованому Криму та зоні бойових дій на Донбасі практично позбавлений уваги медіа. Постійно “на слуху” хіба що перебіг судової справи щодо “скіфського золота”, арештованого у Нідерландах через претензії Росії на частину матеріалів виставки, що зберігалася у кримських музеях. Насправді ж, проблемних питань у зазначених регіонах набагато більше. Що відбувається з культурною, зокрема, археологічною спадщиною України в зоні бойових дій та на окупованих територіях сьогодні? Чи використовує Україна міжнародні механізми правового захисту культурної спадщини?

Відповіді на ці та інші питання у своїх доповідях нададуть ключові спікери семінару:

Ельміра Аблялімова, екс-генеральний директор Бахчисарайського державного історикокультурного заповідника, координатор проектів Кримського інституту стратегічних досліджень – Порушення міжнародного гуманітарного права щодо захисту культурної спадщини на території тимчасово окупованого Криму: пошук міжнародно-правових шляхів/

Сергій Теліженко (кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту археології НАНУ)

Сем Харді (PhD в галузі культурної спадщини, Norwegian Institute in Rome) – Ситуація з археологічною спадщиною в зоні проведення бойових дій (Луганська область) Сем Харді (Ph. D в галузі культурної спадщини, Norwegian Institute in Rome) – На лінії вогню: культурна спадщина в гибрідній війні – окупація, руйнація, торгівля, шпигунство та пропаганда.

Вячеслав Баранов (науковий співробітник Інституту археології НАНУ) – Кримська археологія в умовах окупації.

Олександр Малишев (кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави й права імені В. М. Корецького НАНУ) – Міжнародне право і «закривавлені старожитності»: новітні виклики та перспективи

Модератор: Яків Гершкович, Голова Спілки археологів України, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України.

Спеціальні запрошення також направлені до Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, Міністерства інформаційної політики України, Комітету з питань культури та духовності Верховної Ради України, Державної прикордонної служби України.

Вхід вільний.

Контакти: Яків Гершкович 093 648 38 36. Акредитація ЗМІ: yagershko@ukr.net Археологічний музей ІА НАН України: 044 235 62 86


ШАНОВНІ КОЛЕГИ!

3-5 липня 2017 року в місті Переяслав-Хмельницький вперше в Україні відбувся Всеукраїнський Музейний Форум, на якому обговорювались актуальні питання розвитку музейної справи в нашій країні. Форум був організований Переяслав-Хмельницькою міською радою разом з рядом інших організацій на ознаменування 1110-ї річниці міста на базі Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» та ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький Державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди».

Учасники Форуму з задоволенням відзначали успіх заходу, що спонукало їх запропонувати регулярне (що два роки) його проведення. Пропозиція була підтримана організаторами форуму. В результаті прийняте рішення про проведення 3-5 липня 2019 року в м. Переяслав-Хмельницький Другого Всеукраїнського Музейного Форуму.

В програмі Форуму передбачаються науково-практична конференція, круглі столи та панельні сесії, присвячені основним питанням музейної справи, майстер-класи, презентації музеїв та їх виставки, екскурсії, товариські зустрічі і т. ін. Більш детальну інформацію про Форум (у тому числі матеріали Першого Форуму) можна отримати на сайті http://museum-forum.info.

Запрошуємо працівників музеїв, науковців, аматорів – усіх, кому не байдужі проблеми музеїв нашої країни, взяти участь у підготовці та проведенні Другого Всеукраїнського Музейного Форуму. В якості його учасників ви можете зареєструватись на вказаному сайті, а також там же представити матеріал свого виступу на конференції для друку та надати свої пропозиції щодо проведення інших заходів Форуму та форми вашої в них участі. Чекаємо вас на сайті Форуму!

 Оргкомітет


У селі Садове Гощанського району на Рівненщині, на малій батьківщині Анни Валентинович, лідерки і співзасновниці незалежної профспілки «Солідарність», встановили меморіальну дошку цій польській діячці.

Відкриття пам’ятної дошки, яку розмістили на приміщенні місцевої школи, відбулося 8 квітня. Це стало можливим завдяки зусиллям багатьох осіб і організацій та за підтримки Генерального консульства РП у Луцьку. Участь у заході взяли родичі Анни Валентинович, зокрема її внук Пьотр Валентинович. У ту мить, коли консул Тереза Хрущ та Пьотр Валентинович знімали з дошки біле полотно, мені пригадався 2008 р. Тоді я вивчав історію польського профспілкового руху, зокрема й діяльність «Солідарності», і планував писати дисертацію у Варшавському університеті. Тож ім’я Анни Валентинович та її роль у знаменитому страйку робітників корабельні імені Леніна у Гданську в серпні 1980 р. мені були відомі. Уже після катастрофи під Смоленськом, під час мого перебування в Рівному, я познайомився з Миколою Пашковцем – фізиком за освітою, але істориком і краєзнавцем за покликанням. А головне, як виявилося, він двоюрідній брат Анни Валентинович. Від нього я дізнався, що знаменита мати «Солідарності» Анна Валентинович – українка за походженням. Доля та харизма цієї діячки мене захопила. Мені захотілося, щоб про неї дізналися в Україні. Нині я працюю над книгою «Лідерка Солідарності». То хто ж вона – Анна Валентинович? Хто ця жінка, ім’я якої після 14 серпня 1980 р. ввійшло в історичну пам’ять і свідомість поляків? І чому її доля має бути цікава українцям? Анна Валентинович (у дівоцтві Любчик) народилася в селі Сінне на Волині (зараз Садове на Гощанщині) 15 серпня 1929 р. у родині протестантів. Батько Назар Любчик взяв шлюб із удовою Єфросинією (Пріською) Пашковець (у польській версії Пашковською), яка вже мала сина від першого шлюбу. Сім’я була багатодітною. Анна була улюбленицею батька. Росла кмітливою, ходила до польської школи. Коли їй виповнилося вісім років, померла мати. Згодом батько одружився вдруге, з удовою Марією, яка мала дітей від першого шлюбу. Родина стала ще більшою, але жили дружно. Війна і прихід радянської влади, а згодом німецька окупація кардинально змінили життя на Волині. Анна закінчила чотири класи і до школи більше не ходила, оскільки змушена була піти в найми до Едмунда Телесніцького. У цій родині вона доглядала за дітьми і працювала по господарству. За тяжку роботу отримувала харчі та одяг. У кінці 1942 р. на Волині активізувалася діяльність польського та українського підпілля, а також червоних партизан. Хлопці з лісу навідувалися до Едмунда Телесніцького, це змусило його покинути Волинь і виїхати із сім’єю німецьким ешелоном під Варшаву. Телесницькі прихопили із собою й Анну, сказавши, що її родина загинула. І попередили: «Якщо скажеш, що ти українка, тебе вб’ють». Довгі роки вона думала, що нікого з рідних у неї більше немає. Життя Анни Валентинович схоже на пригодницький роман. В ньому було багато випадковостей, трагізму та містики, важливих і неординарних моментів. Анна Валентинович була активною громадською діячкою, котра відстоювала права робітників у комуністичній Польщі. У 1978 р. стала співзасновницею Вільних профспілок. 8 серпня 1980 р., за п’ять місяців до виходу на пенсію, Анну Валентинович звільнили з роботи. Коли 14 серпня робітники корабельні у Гданську розпочали страйк, однією з головних їхніх вимог було повернення її на роботу. Кранівниця корабельні стала символом боротьби з комуністичним режимом, неформальною лідеркою профспілок, людиною-легендою, героїнею польського серпня, Анною Солідарність. Спецслужби неодноразово арештовували Анну Валентинович, ув’язнювали, намагалися очорнити її ім’я і навіть знищити фізично. Після виходу з тюрми вона продовжила опозиційну діяльність: допомагала сім’ям арештованих, організовувала голодування і протести. У 1983 р. на знак протесту проти репресій вона повернула Раді Міністрів ПНР свої трудові нагороди: золотий, срібний, бронзовий «Хрести Заслуги». У лютому 1985 р., через п’ять місяців після вбивства спецслужбами ксьондза Єжи Попелушка, організувала ротаційне голодування, до якого протягом понад півроку долучилася 371 особа. Мала також безкомпромісний конфлікт із Лехом Валенсою і тою частиною «Солідарності», яка, на думку Валентинович, зрадила ідеали організації та пішла на угоду з комуністами. Майже 40 років минуло від подій польського серпня 1980 р. Давно немає Радянського Союзу. Вільна демократична Польща посіла важливе місце серед країн ЄС. Президент Лех Качинський 3 травня 2006 р. вручив Анні Валентинович найвищу нагороду Польщі – Орден Білого Орла. За вклад у  боротьбу з комунізмом у 2005 р. американська Фундація пам’яті жертв комунізму відзначила її Медаллю свободи Трумена-Рейгана. Про Валентинович знімають фільми, пишуть книги. І здавалося, що в Польщі про Матір Солідарності все відомо. Але це далеко не так. У жінки була таємниця. У 1996 р. вона дізналася, що її шукають батько і рідня з України. Ця звістка для неї стала несподіванкою і шоком. Можна уявити стан людини, яка через більш ніж 50 років дізналася, що її близькі живі та шукають її. У тому ж році Анна Валентинович відвідала рідню, побувала в Садовому. На жаль, батька вже не було в живих. З того часу Анна ще кілька разів побувала в Україні. Після трагічної загибелі Анни Валентинович у 2010 р. у ЗМІ почали з’являтися відомості про її українське походження. Це стало своєрідною сенсацією, бо такий факт її біографії не був відомий у Польщі. За словами її двоюрідного брата Миколи Пашковця, Анна збиралася відкрити цю таємницю широкому загалу після повернення з Катині. Але доля розпорядилася по-іншому. У біографії Анни Валентинович уже майже немає прогалин. У Польщі усім відомо, що знаменита польська патріотка Анна Солідарність мала українське походження. Чи зменшило це любов і повагу поляків до своєї героїні? Зовсім ні. Значущість постаті Анни Валентинович в історії ще не до кінця оцінена й осмислена. На це потрібен час. Але подія, що відбулася 8 квітня 2019 р. у селі Садовому, дуже важлива. Українське суспільство відкриває для себе постать Анни Валентинович. Вірю, що пам’ять про неї в Україні буде увіковічнено і назвами вулиць, і  створенням музею, і написанням книг, і зйомкою фільмів. У Рік Анни Валентинович українцям і полякам треба ще раз зрозуміти, наскільки ми близькі, хоча й різні. Нам ще потрібно багато зробити на шляху до примирення, проявивши добру волю і мудрість. А історія життя простої української дівчинки з Волині, яка стала відомою польською діячкою, може стати одним із факторів порозуміння.

56551689_2409039652497099_6555541019201372160_o 57210698_2409036462497418_1715434470875594752_n 57272221_2409037035830694_4105873483823579136_o

Валерій КОСТЮКЕВИЧ

Фото: Wikipedia


1556300747-7133


  Шановні колеги, друзі, співробітники, однодумці, всі, хто стоїть на позиції  охорони та збереження культурної спадщини!

1


ЦЕНТР ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА

Національної Академії наук України і 

Українського товариства охорони пам’яток історії та культури

Національний історико-архітектурний музей

 «КИЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ»

 

СЬОМІ ВСЕУКРАЇНСЬКІ
ЗАРЕМБІВСЬКІ
НАУКОВІ ЧИТАННЯ

 “УКРАЇНСЬКЕ ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВО: СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ”

 17 квітня 2019 року

 м. Київ

57338726_2246612862085431_4844557646272921600_o 57457027_2246619898751394_9112388836385619968_o 57484714_2246613012085416_6233099463305461760_o 57485145_2246614892085228_752573420964675584_o 57538064_2246613178752066_7458083475392823296_o

 


11 квітня 2019 р. у Центрі пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури відбулись захисти дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05. – Музеєзнавство. Пам’яткознавство:

  • об 11-00 год. Литвиненко Я.В. Інтер’єри Ближніх і Дальніх печер Києво-Печерської лаври як об’єкти культурної спадщини України;
  • о 13-00 год. Харковенко Р.В. Формування та систематизація процесу державного обліку пам’яток культурної спадщини в Україні (1991 – 2017).
На данном изображении может находиться: один или несколько человек, люди сидят, экран и в помещении
На данном изображении может находиться: один или несколько человек, люди сидят и в помещенииНа данном изображении может находиться: один или несколько человек, люди сидят, экран и в помещенииНа данном изображении может находиться: 2 человека, люди сидят, стол и в помещении

Кто отвечает за аферу с «веломостом + ТРЦ» на днепровских склонах в Киеве

22 марта сайт КГГА опубликовал заявление Виталия Кличко телеканалу «Киев» о том, что никаких требований от ЮНЕСКО о прекращении работ по возведению пешеходного моста на склонах КГГА не получала. Мэр все время на связи с ЮНЕСКО. Строительство будет продолжаться.

Напоминаю — 15 марта прошло заседание подкомитета ВР по борьбе с коррупцией, на котором рассматривались проблемы разрушения Днепровских склонов в Киеве.

На заседании вице-президент НСАУ Дыховичный сообщил, что под предлогом строительства веломоста планируется строительство 7-этажного ТРЦ под площадью с Аркой дружбы народов. В связи с этим была существенно увеличена высота моста (железобетонные опоры  огромны – до 35 м!). Это видно и на иллюстрации к проекту архитектора Миргородского. Ранее, на других иллюстрациях ТРЦ или не было или он был плохо виден. Таким образом, стало известно, что киевская власть планирует снести холм под видовой площадкой с Аркой дружбы народов.

На сайте КГГА градоначальник ссылается  на экспертный вывод за подписью Елены Сердюк —  исполнительного директора Украинского национального комитета (УНК) ИКОМОС,  в котором утверждается, что  строительство веломоста на днепровских склонах не повлияет на универсальную ценность памятника Всемирного значения ЮНЕСКО – «Киев: Собор Святой Софии и прилегающие монастырские строения, Киево-Печерская Лавра». Интересно, есть ли землеотвод под строительство ТРЦ, и кому? Нам это не ясно, документов власть не показывает.

Международный совет по сохранению памятников и достопримечательных мест (ИКОМОС) — международная организация, деятельность которой посвящена сохранению и охране культурно-исторических мест по всему миру. ИКОМОС основан в 1965 году. Совет осуществляет оценку объектов, предлагаемых к включению в Список всемирного наследия ООН. Национальные комитеты — это сеть представительских организаций ИКОМОС, созданных в странах-членах ЮНЕСКО. Они объединяют в себе целые организации и отдельные лица для сбора, оценки и распространения информации по принципам консервации, методики и политики. Сейчас существует более 110 Национальных комитетов. УНК ИКОМОС был зарегистрирован 11.07.1994 г.

На сайте КГГА Виталию Кличко вторит его заместитель Александр Спасибко: строительные работы отвечают действующему законодательству, все разрешительные документы подписаны. Опять – таки речь идет о веломосте для туристических целей, и ни слова о 7-этажном ТРЦ. В этом сообщении Спасибко 20 марта была ссылка на экспертные выводы Елены Сердюк. Сегодня ее уже нет – убрали.

Главный посыл этих выступлений и экспертных выводов Сердюк – строительство ведется вне границ памятника Всемирного значения, поэтому – все можно. А как быть с законодательством Украины по охране наследия, на которое также ссылается Елена Сердюк – его можно не учитывать?

Текст, подписанный Сердюк, не выглядит убедительным. Прежде всего, дата, указанная на титульном листе — 28.02.2010 г. Далее в нем упоминаются 2018-2019 годы. Нет протокола заседания Экспертного совета. Похоже, что его не существует. Я открыла сайт УНК ИКОМОС. Он не работает с 2010 г. Возникает вопрос: есть ли в Украине УНК ИКОМОС или властные структуры привлекают отдельных его членов для написания экспертных заключений, когда им это нужно? Потом возникают скандалы с ЮНЕСКО с угрозами исключения украинских объектов из Списка всемирного наследия.

Идем дальше по содержанию экспертного вывода. Напоминаю: задача УНК ИКОМОС заботиться не только о памятниках, вошедших в Список ЮНЕСКО, но и о сохранении достопримечательных мест. Пожалуй, самым важным достопримечательным местом Киева является место Крещения Руси. Это то самое место, где собираются строить «веломост с ТРЦ», где на Владимирской горке стоит памятник Св.Владимиру, а ниже (на территории парка «Крещатый») – памятник Крещению Руси (он же памятник Магдебургскому праву). По крутому склону к нему ведет лестница.  Все эти объекты являются памятниками национального значения. Об этом пишет и Сердюк в своем экспертном заключении. Что и где располагается в плане смотреть тут.

Так выглядит сегодня достопримечательное место Киева, связанное с Крещением Руси. Пока бешенными темпами строят опоры для «веломоста», но в глубине под смотровой площадкой с Аркой дружбы народов снесут холм (см. в левом верхнем углу) и встроят 7-этажный ТРЦ. Лестница, которую несколько лет назад обновили точно «поплывет» вниз. Удерживать склоны нечему – деревья уничтожили.

Ниже приведены выдержки из Экспертного заключения, подписанного Сердюк.

Елена Михайловна Сердюк – человек известный в сфере охраны памятников, и хорошо понимающий, что к чему. Институтом памятникоохранных исследований Минкультуры, которым руководила Сердюк, был разработан документ «Охранная буферная зона объекта № 527 «Киев: Собор Святой Софии с прилегающими монастырскими сооружениями, Киево-Печерская Лавра», утвержденный Минкультуры 5.07.2011 г. № 511/0/16-11. Эта охранная зона, в плане напоминающая телефонную трубку, включила в себя охранные зоны Киево-Печерской Лавры и Софии Киевской, которые соединили между собой приднепровскими склонами. Ее существование хоть в какой-то мере сдерживало киевских чиновников от выдачи разрешений на строительство на склонах. Правда, не спасло Парковую дорогу под Мариинским дворцом от строительства вертолетной площадки для Януковича. Документ, однако, не был направлен в ЮНЕСКО и не обрел законной силы для этой организации.

В феврале 2017 г. на пресс-конференции замминистра культуры Мазур было объявлено о разделении одной общей охранной зоны на две. При этом Я. Дихтярь, который возглавлял тогда Научно-методический совет по охране культурного наследия Минкультуры, говорил на заседаниях совета о необходимости разработки отдельного документа для защиты склонов (я была членом совета, и сама это слышала), что до сих пор не сделано.

На пресс-конференции  Е.Сердюк высказала следующую мысль: объединение двух зон в одну было сделано с целью защиты Киевского ландшафта и акцентирования роли Лавры в формировании сакрального пейзажа. Защита монастырского ландшафта  была одним из требований ЮНЕСКО к Украине. И ЮНЕСКО приветствовало это объединение, что было отмечено на одной из сессий.

В то время как Виталий Кличко утверждает, что ничего не знает об отношении ЮНЕСКО к его любимой стройке – информации у КГГА нет, Минкультуры сообщило на заседании 15 марта этого года о том, что такая информация в КГГА существует и еще 11 февраля 2019 г. в адрес администрации было направлено письмо о том, что Комитет Всемирного Наследия ЮНЕСКО требует остановить стройку. Кроме того, Минкультуры в настоящее время по рекомендации 42 сессии Комитета Всемирного Наследия ЮНЕСКО готовит документацию по увеличению размеров охранных (буферных) зон объектов ЮНЕСКО. Полный текст письма тут.

Итак, подводим итоги деятельности Минкультуры в сохранении сакральной достопримечательности г. Киева – парков «Владимирская горка» и «Крещатый», Лестницы к памятнику Крещения Руси (Магдебургскому праву)  и древних живописных зеленых холмов.

25 января 2018 года введен в действие Закон Украины, в котором есть требования по отношению к памятникам культурного наследия, внесенных в Список всемирного наследия ЮНЕСКО. В статье 37-2 указано о необходимости информирования Комитета всемирного наследия об изменениях в объектах наследия, а также сообщений о выполнении рекомендаций Комитета (это отмечается в письме Т. Мазур в КГГА).

15 августа 2018 года (после ввода в действие вышеупомянутого Закона Украины) без информирования ЮНЕСКО Научно-методический совет (НМС) Минкультуры рассматривает и одобряет «Историко-градостроительное обоснование (ИГО) создания объектов инженерно-транспортной структуры – канатная дорога с объектами общественного назначения по маршруту: Арка дружбы народов, Почтовая площадь, Труханов остров» (протокол 129, есть на сайте Минкультуры). Одобрил – это означает, Минкультуры дает разрешение на строительство. Автор ИГО — член совета, искусствовед Шулешко. Что кроется под названием, киевлянам не известно – документация с общественностью не обсуждается – не принято. О строительстве под видовой площадкой с Аркой дружбы народов 7-этажного ТРЦ ни слова. Что означает «объекты общественного назначения»  не понятно.

Заседания НМС по одобрению строительства только веломоста я не нашла. Одобрения (разрешения на строительство) давались без консультации с ЮНЕСКО. Есть информация о том, что Минкультуры все-таки обратилось к ЮНЕСКО за консультацией и 8 октября 2018 года получило отрицательный отзыв о планируемом строительстве, но лишь 11 февраля 2019 года письмом в КГГА проинформировало киевскую администрацию о необходимости остановки строительства. Ниже приведен фрагмент протокола №129 от 15 августа 2018 года рассмотрения вышеназванного объекта Научно-методическим советом Минкультуры. На заседании совета присутствовал Виталий Кличко. Такого не должно быть – это давление на членов совета.

Требования, изложенные в письме Минкультуры нужно выполнить. В письме Т.Мазур говорится, что КП «Инженерный центр» КГГА письмом от 25 июля 2018 г.  сообщило Комитету Всемирного наследия  ЮНЕСКО о намерениях строительства веломоста. Ответ был отрицательным, но они решили «рискнуть», и масштабное строительство началось.

Ниже приведен фрагмент из письма Т. Мазур КГГА от 11 февраля 2019 г.

Ирина Карманова


Шановна Оксано!

Представлений Вами у 2018 році на Всеукраїнський огляд творчих робіт “Збережемо спадщину – збережемо Україну” макет Свято-Георгіївського храму, побудованого в 1910 – 1914 роках на Козацьких Могилах, отримав схвальні відгуки членів Оргкомітету, Комісії по підведенню підсумків Огляду та відвідувачів виставки робіт, що надійшли на Огляд.

Новый документ 2019-03-26 14.34.28_2

IMG_20190321_135307_HDR


21– 22 березня 2019 року у приміщенні ГО «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» відбулась ХХVІII Міжнародна науково-практична конференція «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні», організована науковими та учбовими установами, громадськими організаціями (Науково-дослідним центром «Часи козацькі», Центром пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, Інститутом археології НАН України, Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Українським товариством охорони пам’яток історії та культури). У щорічному зібранні науковців, викладачів вишів, музейників, краєзнавців з різних регіонів України обговорено найактуальніші питання вивчення, збереження, популяризації, музеєфікації, актуалізації через включення до туристичних маршрутів нерухомих і рухомих об’єктів доби українського козацтва.
До програми конференції включено понад 100 доповідей і повідомлень стосовно різних проблем дослідження матеріальних і нематеріальних пам’яток післямонгольського періоду, ранньо-модерного часу (від ХІІІ до кінця ХVІІІ століття).

У двох пленарних і чотирьох секційних засіданнях обговорені питання походження українського козацтва, окремих подій його славної історії, різних аспектів життя та діяльності представників козацької старшини, нові знахідки з археологічних досліджень та у музейних колекціях, відкриття науковців у процесі опрацювання писемних джерел.
Підведені не тільки підсумки досліджень науковців, а й окреслені перспективи вивчення, упорядкування і використання пам’яток козацької доби. За результатами роботи конференції готується видання 28-ї збірки матеріалів.

На данном изображении может находиться: один или несколько человек, люди сидят и в помещении
На данном изображении может находиться: один или несколько человек, люди сидят и в помещенииНа данном изображении может находиться: 2 человека, в том числе Анастасия Горькова, люди улыбаются, люди сидят, стол, офис, экран и в помещении
На данном изображении может находиться: 1 человек, стоит и в помещении
На данном изображении может находиться: 2 человека, люди сидят и в помещении

Зачем Кличко строит гигантский веломост между двумя старинными парками Киева

История строительства веломоста началась почти 2 года назад. В июне 2017 года, В.Кличко презентовал разработанную КГГА концепцию развития прибрежных территорий Киева. Речь шла о правобережье с его зелеными склонами, и днепровских островах. К этому времени также начала активно продвигаться идея развития в Киеве велосипедного передвижения (как в Европе!), хотя загрязненность воздуха в городе очень высокая. В рейтинге 2016 г. авторитетного международного исследования Quality of Living Survey, которое ежегодно оценивает города мира по 39 экологическим показателям, Киев занимает 176-е место из 230. На сегодняшний день показатели могли только ухудшиться.

Авторами концепции стали очень популярный у киевской администрации архитектор  А. Миргородский (автор проекта моста) и, начальник Департамента градостроительства и архитектуры КГГА архитектор А. Свистунов —  ученик известного (много безобразно «наследившего» в Киеве) бывшего главного архитектора С.Бабушкина. Возможно, есть еще кто-то. Городской бюджет в то время был почти пуст, поэтому киевляне не придали большого значения этой работе. Да их особо и не привлекали к ее обсуждению. Но прошло немного времени – и деньги появились. В Киеве многие мечты  чиновников (и инвесторов — застройщиков), даже самые безумные, обычно сбываются. И одной из них – строительству веломоста было дана возможность «расцвести»  в полной мере. Минкультуры поддержало КГГА (а как же иначе!). Так как речь шла о строительстве на охраняемых законом территориях, «специалистами» для министерства было подготовлено Историко-градостроительное обоснование.  Не представляю себе,  каким образом можно было обосновать целесообразность этого строительства при нарушении закона?  Ниже приведена выдержка из реестра памятников Киева.

Оба парка: Владимирская горка и Крещатый  имеют охранные статусы. Парк «Владимирская горка» (1839-1840 гг.) является памятником садово-паркового искусства государственного значения (решение принято в 1990 г.). Парк «Крещатый» (1748-1882 гг.) – парк садово-паркового искусства местного значения (решение принято в 1972 г.).

Парки расположены на территории центрального исторического ареала и зоны охраняемого ландшафта Киева. В границах зоны охраняемого ландшафта запрещается проведение земляных, строительных работ без разрешения государственных органов охраны культурного наследия,  не разрешается любое строительство, которое негативно влияет на характер ландшафта. Разработка проектов должна осуществляться исключительно на конкурсной основе. (В данном случае конкурс не проводился. – авт.) При проектировании необходимо предусмотреть сохранение растительности, меры по укреплению береговых территорий, склонов яров, сноса дисгармонирующих объектов, которые уродуют исторический ландшафт. К сожалению, сегодня – замминистра культуры Т. Мазур и ее подчиненный – А.Епифанов, оба без специального образования, согласовывают нарушения охранного законодательства. Примеров можно привести множество.

Черной «линейкой» обозначена лестница к памятнику Крещения Руси (1802 г.), он же — Колонна Магдебургскому праву, контуры моста очерчены черной линией, волнистые линии – это склоны. Справа внизу – контуры площадки с Аркой дружбы народов.

Как видно на картах – оба парка расположены на охраняемом законом ландшафте киевских гор, причем в очень особенном месте, связанным с Крещением Руси. В парке «Владимирская горка» стоит памятник Св.Владимиру. На территории парка «Хрещатий» (знаковое название!) расположена лестница, которую несколько лет назад отремонтировали,  ведущая к памятнику Крещению Руси. Эта территория неприкосновенна! Но чиновники решили иначе.

Веломост —   огромное инженерное сооружение длиной 222 м, которое повиснет над Владимирским спуском, пройдет над лестницей к памятнику Крещения Руси, а затем свернет к площадке с Аркой дружбы народов в парке «Крещатый». Несколько лет назад я видела картинку с легким мостиком с Владимирской горки к парку на противоположной стороне. Мостик «приземлялся» с левой стороны от здания Филармонии. Эта идея мне нравилась – пешеходный мостик, почему бы и нет?

Директор НТЦ «Будівельна експертиза», профессор Н. Ярмоленко предостерегал В. Кличко против уплотнения застройки Киева и строительства веломоста, но напрасно. Чиновничий «караван» идет вперед, и создает пустыню на месте роскошных зеленых киевских гор. Проблемой еще являются слабые лессовые грунты склонов (везде в Киеве на Правом берегу Днепра), которые проседают (и ползут) при малейшем намокании. Ландшафт очень хрупкий и его равновесие держится, в основном, за счет деревьев и грамотно построенных, но тоже хрупких и старых, дренажных систем. Об этом пишет и Н.Ярмоленко. Огромные железобетонные опоры моста с уничтожением вокруг них деревьев будут способствовать  возникновению оползней. Пострадает, конечно, и лестница, ведущая к памятнику Крещения Руси. Но масштабно ведущиеся сегодня работы по строительству моста уже сказываются на состоянии склона до Почтовой площади и на сооружениях, стоящих на ней.

Бывший главный архитектор (1987 -1992гг.) Киева Н. Жариков тоже пытался остановить процесс строительства моста (не законно, и не время для такого масштабного строительства на склонах!) и предлагал сделать хотя бы более воздушными его конструкции. Сегодня такого рода сооружения возводят на металлических опорах. Но ему передали, что, возможно, А.Миргородский облицует железобетонные опоры зеркалами (чтобы не так бросались в глаза). На этом разговор был окончен.

Следует сказать о стоимости строительства. В 2017 г. на строительство моста в 2018 г. было запланировано потратить 70 млн. грн. В настоящее время, аргументируя тем, что необходимо кроме моста строить укрепляющие горы сооружения (а это – бетонирование гор), стоимость строительства возросла до 400 млн. грн. (!).

ЧТО ЕЩЕ, КРОМЕ МОСТА

Как становится сейчас понятным,  веломост – это повод… для строительства на первом этапе нескольких подземных уровней под площадкой с Аркой дружбы народов в Крещатом парке, конечно, для торговли. Затем есть намерения построить канатную дорогу вначале на Почтовую площадь (там планируется построить большое сооружение,  видимо,  для торговли) и дальше – через Днепр и т.д. (и, конечно, там на каждой станции что-то для торговли).  Торговые сооружения – это наше ВСЕ, и чиновники стараются впихнуть их в любое пространство.

В.Кличко считает необходимым создавать в Киеве развлекательную инфраструктуру! Но… не просто и не только  развлекуху. В своей статье «Мосты и канатные дороги в тренде» Ольга Рутковская обращает внимание на планирование строительства многоэтажной станции для канатной дороги рядом с  Почтовой площадью и существование  давнего проекта застройки набережной. Похоже на то, что старая идея жива и начала воплощаться нынешней властью.

РЕАЛЬНОСТЬ

Ниже приведены фотографии процесса строительства опор и конструкций веломоста. Фотографии предоставлены Виталием Белецким. Он является членом коллегии Украинского общества охраны памятников истории и культуры (УООПИК), одним из основателей ГО «Громада Андріївський узвіз», активным членом «Инициативной группы «Музей на Почтовой площади».

ПОКРЫТИЕ ПОЧТОВОЙ ПЛОЩАДИ РАСКАЛЫВАЕТСЯ, ЕСТЬ ТРЕЩИНЫ – ЭТО КАТАСТРОФА

По информации В.Белецкого уже 3 месяца, несмотря на вроде бы относительно неблизкое расстояние от строительства веломоста, члены «Инициативной группы «Музей на Почтовой площади» наблюдают разрушительные процессы на самой Почтовой площади. Ниже приведены фотографии.

В свое время известный киевский ученый – гидрогеолог Вадим Федорович Рыбин предостерегал: Почтовая площадь располагается в поймах двух древних рек – Почайны и Днепра, ее ограждает гора, с которой стекают грунтовые  и поверхностные воды, при строительстве метро нужно было создавать дренажные системы, пропускающие воды в Днепр. Такие системы необходимо было создавать при застройке подножий склонов Владимирской горки. За системами необходимо постоянно следить, иначе площадь будет находиться в «болоте». Сегодня киевская власть создала угрозу «болота» на месте археологических раскопок и уникальных находок на Почтовой площади.

И вообще с хрупкими склонами нужно обращаться осторожно. Если их начать застраивать, беспокоить, это чревато превращением склонов в «лунную поверхность», т.е. в безжизненный железобетонный массив, возможно, покрытый искусственных дерном на сетке.

Мы этого хотим?! Господин Кличко, АУ!

Ирина Карманова

https://dengi.informator.ua/2019/03/13/zachem-klichko-stroit-gigantskij-velomost-mezhdu-dvumya-starinnymi-parkami-kieva/?fbclid=IwAR18zKhbuBm6OnK0_2555mKFkB0ugnnc36-OxchvP_NscfhtAH6Kppx_wCU


Міфічний заповідник “Стародавній Київ”. Або що це і як з цим бути.

Але ж замислимось, мова йде про унікальну територію!

Садиба на вул.Хорива, 2. 2018 р.

Флорівський монастир – комплекс пам’яток національного значення. Один з корпусів по вул.Притисько-Микільській. 2018 р.Сьогодні мало хто знає що більшість Старого Подолу від Поштової площі і до Верхнього та Нижнього Валу, урочища Гончари та Кожум’яки, Місто Володимира, пагорби Замкова, Дитинка, Уздіхальниця та схили північної частини Старокиївського плато з 1987 р. і до тепер мають статус території Державного історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ” (далі – Заповідник), а за своїм призначенням ця територія є історико-культурними землями. І має використовуватись для чітко визначених функцій та за особливим регламентом.

Для початку поділюсь передісторією виникнення особливого статусу для цієї території.

З матеріалів дослідження по Поштовій площі І.В.Шулешко. 2016 р.По суті, створення заповідника на згаданій території стало результатом великої дослідницької роботи розпочатої у 1960-1970-х рр.

Все почалось з часів затвердження Генерального плану м. Києва (1966 р.) та Проекту детального планування Подолу, коли історична територія району отримала нове призначення – культурно-просвітницька та туристична територія, функціонал якої розраховувася на 1,5-2 млн. відвідувачів щороку.

Звичайно всім визначенням передували натурні та історико-архівні дослідження території Старого Подолу. Ініціатором і замовником історико-культурної інвентаризації споруд Подолу виступило Українське товариство охорони пам’яток історії та культури. Замовлення на дослідження забудови було доручене Українському спеціальному науково-проектному виробничому управлінню Держбуду УРСР (з 1981 р. інститут “Укрпроектреставрація”).

Результатом стало обґрунтування особливого статусу архітектурних заповідників для комплексів забудови Контрактової площі, Києво-Могилянської академії, вул. Покровської, Флорівського монастиря та ін.

В цей же період розроблялась концепція проекту парку-музею «Стародавній Київ». Авторами ідеї стали архітектори А.Мілецький, М.Холостенко та археологи П.Толочко і М.Брайчевський. Результатом детального обгрунтування історичної та археологічної цінності стало визначення згаданими науковцями території Історико-археологічного та архітектурного парку-музею «Стародавній Київ». Парк охопив «Місто Володимира», схили Старокиївського плато в районі Пейзажної алеї, пагорби Дитинку та Замкову, стародавній Копирів кінець, урочища Гончари та Кожум’яки, Андріївський узвіз.

Межі та режими використання всіх цих унікальних територій та інших історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури м. Києва було затверджено рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920. (З деякими коригуваннями статус та регламент використання цих територій підтверджено розпорядженням КМДА від 17.05.2002 №979).

Власне, створення історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ” як установи у 1987 році об’єднало результати та резюмувало величезну теоретичну та практичну дослідницьку роботу 1970-х років і мало практичну мету не лише дослідження та збереження унікального культурного надбання, а і реабілітацію пам’яток архітектурної спадщини та виявлення потужного туристичного потенціалу.

В програмі його діяльності передбачалась реалізація сформованої ще у концепції парку-музею «Стародавній Київ» ідеї унікального простору з комплексним туристичним продуктом на Гончарах-Кожум’яках та Андріївському узвозі. Передбачалась організація ремісничих майстерень, художніх галерей та сувенірних салонів, створення постійно діючого культурно-громадського центру з розлогою упорядкованою рекреаційною територією прилеглих пагорбів.

Також одним із завдань новоствореного Заповідника стало завершення реалізації проекту регенерації Контрактової площі 1977 р., що передбачав:

  • відбудову церкви Богородиці Пирогощі (12 ст.), Магістрату (17-18 ст.ст.), фонтану «Самсон» (18 ст.);
  • завершення проектів архітекторів ХІХ ст. В.Гесте – громадський центр та
  • двоповерховий варіант Гостинного двору Л.Руска;
  • благоустрій Контрактової площі.

Фото Дмитра Воронова 1983 р.

Новостворений Заповідник в кінці 1980-х років включив 113 пам’яток культурної спадщини та 150 щойно виявлених об’єктів культурної спадщини і серед них пам’ятки містобудування – комплекси споруд: Братського монастиря, Іллінської церкви, Свято-Флорівського монастиря, церкви Миколи Набережного, Покровської та Притисько-Микільської церков, храми і келії Покровського монастиря на Бехтерівському провулку, пам’ятники князю Володимиру, Магдебурзькому праву, поетові Г.Сковороді та багато ін.

Прикметною особливістю території Заповідника були потужні археологічні шари до 10-12 метрів глибини.

Заповідник створювався для збереження архітектурної спадщини в двох напрямках:

  1. Збереження традиційного історичного середовища в живій структурі міста.
  2. Збереження нерухомих пам’яток як локальних об’єктів середовища.

Успішну діяльність в цих напрямках забезпечували підрозділи заповідника з дослідницької, фондової, музейно-виставкової, науково-реставраційної, просвітницької діяльності. Однак у 1997 році, «з метою підвищення ефективності діяльності та об’єднання зусиль окремих організацій у забезпеченні режиму охорони історико-культурної спадщини міста», Київською міською державною адміністрацією було визнано за доцільне злиття ДІАЗ «Стародавній Київ» і Центру державного обліку, зі створенням на їх основі установи, яка могла б забезпечувати пам’яткоохоронну роботу та контролювати реставраційно-будівельні заходи в історичній забудові на всій території міста». Так розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1421 від 15.09.1997 р. був створений Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій. Сфера інтересів нової установи поширилась на всю територію міста з усім різноманіттям нерухомої культурної спадщини. Заповідник продовжив існувати у вигляді штатного підрозділу Центру.

Водночас чинне положення, затверджене рішенням Київради від 24.12.2009 за №905/2975, визначає Київський науково-методичний центр як наукову, культурно-просвітницьку, науково-методичну установу, призначену для дослідження і накопичення даних про культурну спадщину, її збереження, використання в процесі розкриття, відновлення та примноження історичного і культурного потенціалу.

Хоча п.4 вказаного положення передбачає і організацію робіт з використання, утримання та контролю за об’єктами культурної спадщини, але лише тих що закріплені за центром в оперативному управлінні, тобто переважно об’єктів Заповідника. В цьому ж п.4 вказано про забезпечення нагляду за станом забудови та облаштуванням на території заповідника. Однак, що вийшло на практиці із заповідником.

За двадцять років одним з результатів облікової роботи Центру стало суттєве збільшення кількості пам’яток та об’єктів культурної спадщини – понад 380 об’єктів.

Однак, за весь період з часу свого створення, Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ» так і не отримав а ні генерального плану розвитку, а ні плану організації території. А останні двадцять років його територія не має належної опіки та захисту. Девелоперскі забаганки призвели до повної деградації урочищ Гончари та Кожум’яки та вулиці Воздвиженської, до нищення річкового фасаду території Заповідника по вул.Набережно-Хрещатицькій та інших остаточних втрат. Про стан пам’яток архітектури на території Старого Подолу та схилів Старокиївського плато може судити кожен з вас самостійно.

З основних кричущих проблем породжених “зареформованістю” оперативних функцій Заповідника можна відзначити також відсутність детального режиму використання території та системного моніторингу змін та намірів власників, орендарів, користувачів та результатів їхньої діяльності. Не існує програми взаємодії з власниками щодо ремонтно-реставраційних та реабілітаційних робіт на пам’ятках. Є лише поодинокі випадки сумлінного виконання власниками свого обов’язку по відношенню до пам’ятки. Київським науково-методичним центром за весь період існування не сформовано жодної пропозиції щодо співфінансування та співпраці з управління культурним надбанням, як це передбачає Закон України “Про державно-приватне партнерство”.

Крім того, вже два десятиліття не здійснюються аналіз, менеджмент та взаємодія в туристичній сфері та не існує програмування розвитку її інфраструктури на території Заповідника. Не створені інформаційний супровід та пропозиція туристичних продуктів. Не опрацьоване питання соціальної реклами цінностей культурного надбання території Заповідника.

На мою думку виправити ситуацію що склалась ще можливо.

Для цього вже у 2017 році було порушене питання відновлення повноцінної діяльності Заповідника. Однак, в цьому відношенні був створений лише перший крок на виконання п.6 ст.33 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у співпраці з керівництвом відділу – Заповідника у квітні 2017 року було сформоване Завдання на розроблення науково-проектної документації «План організації території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» та його охоронної зони». Однак, сама ідея ініціювання процесу відродження Заповідника та розробки Плану організації його території у 2017 р. стикнулась зі спротивом керівництва Київського науково-методичного центру і частини депутатського корпусу Київради. Тим не менш, ми виносили це питання і на профільну комісію Київради і сформулювали у висновках “славнозвісної” робочої групи по врегулювання ситуації по театру на Подолі.

Зрештою, в оновлену міську фінансову програму “Охорона та збереження культурної спадщини м.Києва на 2019-2021 роки” розробка Плану організації території Заповідника все ж таки закладена.

Абсолютно переконана що «План організації території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» та його охоронної зони» необхідно розробити як повноцінний, а головне, дієвий програмний документ, який дасть можливість відродити діяльність самостійної установи та врегулювати всі прогалини, що сьогодні спричиняють невиправні та нищівні наслідки цільності середовища та містобудівної ролі тих унікальних комплексів пам’яток, що сформували неповторність території Заповідника.

Структуроване бачення методів збереження безумовної цінності потенціалу Заповідника та необхідної програми дій з розробки Плану організації території оприлюднене 14 грудня 2018 року на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Культурна спадщина і сталий розвиток”.

Наукова цікавість самої розробки з методичної точки зору зумовлена відсутностю підзаконних актів та порядків розробки такої документації, як план організації території заповідника. Саме ж формування завдання та складу необхідної документації в 2017 році відбувалось з розуміння особливостей значення та використання території та сукупності зосередженого на ній культурного надбання та вимог п.6.ст.33 галузевого закону щодо заповідних територій. Ми певні що результатом має бути розробка яка дасть можливість забезпечення виконання низки принципових і важливих завдань:

  • відродження юридичної установи;
  • уточнення меж Заповідника;
  • розробки функціонального зонування та детальної градації режимів використання його території,
  • визначення меж його охоронної зони та розробка детальної градації режимів її використання;
  • формування програма робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту і пристосування об’єктів культурної спадщини Заповідника;
  • формування пропозицій системного державно-приватного партнерства у збереженні культурної спадщини;
  • створення системи інформаційного ознакування та пішохідно-транспортного супроводу відвідувачів;
  • пропозицій щодо розвитку туристичної інфраструктури;
  • формування туристичних продуктів та мережевого обслуговування;
  • розробка системи заходів з популяризації, презентації, соціальної реклами його об’єктів та середовища;
  • стратегія розвитку Заповідника.

Починатись все має з ретельної інвентаризації культурної спадщини, її стану та потреб, аналізу базового потенціалу туристичного ресурсу, удосконалення та розширення експозиційної діяльності, програмування популяризаційної компанії щодо цінностей культурного надбання та історичного середовища Заповідника.

Правила та режими використання всієї території повинні тримати градацію та детальну диференціацію в залежності від збереженості комплексів культурного надбання.

Осередки майже незмінної історичної тканини Стародавнього Подолу повинні отримати найжорсткіший режим використання із застосуванням максимальних обмежень з перетворення історичного середовища та повноцінної консерваційної практики на пам’ятках. Це в першу чергу стосується пам’яток містобудування та комплексів пам’яток, які отримали заповідний статус ще у 1979 р. і на щастя до тепер зберігають всі свої історично сформовані характеристики.

Звичайно, самій розробці має передувати серія публічних професійних дискусій щодо правової, містобудівної, пам’яткоохоронної, туристичної специфіки відродження унікальної території “Стародавній Київ”.

Ольга Рутковська

https://site.ua/olga.rutkovska/18517/


ОГОЛОШЕННЯ ЩОДО ДОБОРУ КАНДИДАТУР ВІД ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ ДЛЯ ВКЛЮЧЕННЯ ДО СКЛАДУ КОНКУРСНОЇ КОМІСІЇ З КОНКУРСНОГО ДОБОРУ НА ПОСАДУ ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ УКРАЇНИ

Відповідно до Закону України «Про культуру» Міністерство культури України наказом від  04.03.2019 р. № 179/0/17-19 оголосило конкурс на посаду генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України (далі — Музей).

Керуючись частинами 3 і 6 статті 213 Закону України «Про культуру» Міністерство культури України розпочинає прийом пропозицій від громадських організацій у сфері культури відповідного функціонального спрямування щодо кандидатур для включення до складу конкурсної комісії з  конкурсного добору на посаду генерального директора Музею.

Членами конкурсної комісії можуть бути:

-                    незалежні фахівці у сфері культури, публічного або бізнес-адміністрування;

-                     члени професійних, творчих спілок, об’єднань, асоціацій, організацій у сфері культури, зареєстрованих відповідно до закону;

-                    члени міжнародних об’єднань, асоціацій, організацій у сферах культури.

Членом конкурсної комісії не може бути особа, яка:

-                    за рішенням суду визнана недієздатною або її дієздатність обмежена;

-                     має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або  не знята в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;

-                    є близькою особою або членом сім’ї учасника конкурсу чи органу управління;

-                    є членом трудового колективу Музею, на посаду керівника якого проводиться конкурс.

Відбір кандидатур для включення до складу конкурсної комісії від громадських організацій здійснюється шляхом жеребкування.

Для участі у жеребкуванні громадська організація подає до Мінкультури по 19.03.2019 року включно в письмовому вигляді та електронною поштою(murytenko25@gmail.com):

лист у довільній формі, підписаний керівником громадської організації, із зазначенням трьох кандидатур, які рекомендуються для включення до складу конкурсної комісії.

До листа додаються заява та анкета, за формами, що додаються.

Подані пропозиції розглядаються Мінкультури з 20 березня 2019 року по 21 березня 2019 року.

Жеребкування буде проведено в приміщенні Міністерства культури України (вул. Івана Франка, 19, м. Київ, каб. 102) 22.03.2019 року.

Телефон для довідок: (044) 234-39-93, відповідальна особа – Мирутенко Марія Іванівна, адреса електронної пошти: murytenko25@gmail.com                    (з позначкою «кандидатури до складу конкурсної комісії «Музей» (громадські організації»)).

Додатково інформуємо.

Відповідно до частин третьої і шостої статті 213 Закону України «Про культуру» та Положення про формування складу та організацію роботи конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду керівника державного закладу культури, що належить до сфери управління Міністерства культури України, затвердженого наказом Мінкультури від 31.05.2016 № 380 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.06.2016 за № 809/28939), кандидатури до складу конкурсної комісії подають громадські організації у сфері культури відповідного функціонального спрямування.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об’єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань визначено Законом України «Про громадські об’єднання», згідно із яким громадська організація – це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Відповідно до частини дев’ятої статті 9 Закону України «Про громадські об’єднання» дії від імені незареєстрованого громадського об’єднання, крім дій, пов’язаних з реєстрацією такого об’єднання, забороняються.

З огляду на викладене та з метою підтвердження функціонального спрямування громадської організації та її державної реєстрації, просимо подати засвідчені належним чином копії затвердженого в установленому порядку статуту громадської організації та документа про державну реєстрацію.

З текстом Положення про формування складу та організацію роботи конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду керівника державного закладу культури, що належить до сфери управління Міністерства культури України, затвердженого наказом Міністерства культури України   від 31 травня 2016 року № 380, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України                 3 червня 2016 року за  №809/28939 можливо ознайомитись тут.

http://195.78.68.75/mcu/control/uk/publish/article?art_id=245464545&cat_id=244950183


ІСТОРІЯ ПОВЕРНЕННЯ МЕЧА ВІКІНГА, МАЄ СИМВОЛІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ДЕМОНСТРУЄ ВАЖЛИВИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПЛАСТ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ” – ЄВГЕН НИЩУК

image002

Сьогодні, 5 березня у Будинку митрополита Національного заповідника “Софія Київська”, відбулася урочиста церемонія передачі Комунальному закладу Львівської обласної ради «Історико-краєзнавчий музей» унікального артефакту – Меча каролінгського типу, кінця Х-го століття, вилученого у контрабандистів, під час спільної операції українськими та естонськими правоохоронцями.
Перший віце-прем’єр-міністр України – Міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів наголосив, що сьогоднішня подія є гарною нагодою звернутися до великої проблематика щодо охорони археологічної спадщини та законодавчого врегулювання чорної археології, які знищують важливий історичний пласт культурної спадщини України.

Міністр культури України Євген Нищук нагадав присутнім про історію повернення цього артефакту в Україну. Так, 1 березня 2016 р. естонські митники виявили в одній з вантажівок на кордоні Естонії з Росією меч епохи вікінгів. Меч було повернуто на територію України та передано на реставрацію до Національного науково-дослідного реставраційного центру України.

«Історія повернення цього унікального артефакту має символічне значення та тісно переплітається з поверненням в цей період ще двох історичних знахідок – скіфського меча, знайденого під Слов’янськом та «Меча Святослава», знайденого на Хортиці. Ці три мечі, віднайдені на Сході, Півдні та Заході нашої країни – символізують нашу твердість та єдність у боротьбі за незалежність України», – говорить Євген Нищук.

«Ці артефакти стануть родзинкою експозиції в будь-якому часі та привернуть увагу не тільки фахового середовища, а й широкого кола відвідувачів у той чи інший музей, сприятимуть розвиткові внутрішнього туризму, викликатимуть цікавість і до місцевості, і до регіону, і до України в цілому».

Меч урочисто було передано директору Комунального закладу Львівської обласної ради «Історико-краєзнавчий музей» (Львів-Винники) Ігорю Тимцю. За його словами, вже незабаром, 11 березня, ця унікальна знахідка буде експонуватися разом з іншими раритетами музею на виставці «Врятовані скарби України».

Відомий художник реставратор, завідувач науково-дослідного відділу реставрації творів Національного науково-дослідного реставраційного центру України Віктор Голуб, значними зусиллями якого Меч було повернуто до експозиційного життя, наголосив на унікальності артефакту, який немає подібного аналогу в світі.

«Цей меч є дуже оригінальним взірцем – масивне руків’я, оздоблене косими та прямими хрестами, особлива композиція. Під час консервативно-реставраційних заходів, у тому числі і розкриття та збереження інкрустації, відкрилося срібне оздоблення, в подальшому, в одному із хрестів знайдено інкрустації міді з часточками позолоти. Оздоблення та символіка даного меча – позолочені хрести, які є символом сонця, які з’єднані між собою всередині іншими ланцюгом – символом влади, свідчать про те, що він міг належати військовій еліті, а характерні втрати срібної інкрустації, деталей декору – що його використовували протягом тривалого часу, можливо, передавали в спадок як реліквію», – розповідає Віктор Голуб.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245464455&cat_id=244913751


Обговорення Глухівських статей Дем’яна Ігнатовича

15 лютого 2019 р. у Національному заповіднику «Глухів» було велелюдно. На круглий стіл, присвячений 350-й річниці обрання гетьманом Лівобережної України Дем’яна Ігнатовича і підписання Глухівських статей, зібралися провідні фахівці у сфері сучасної української академічної історіографії та суспільно-політичної історії, наукові співробітники історико-культурних заповідників, учителі історії загальноосвітніх шкіл, студенти Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка і Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя. Захід відбувся за сприяння Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, Центрального державного історичного архіву України м. Києва, Глухівського міського краєзнавчого музею.

Програма круглого столу була складена таким чином, щоб присутні змогли з’ясувати не тільки політичні передумови підписання Глухівських статей і їх значення у врегулюванні стосунків між Гетьманщиною і Московією, а й розібратися у наслідках цього договору. Як зауважив доктор історичних наук, професор, завідувач відділу актових джерел Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України Віктор Брехуненко, для того, щоб бути об’єктивним, треба відкинути всі нашарування, що відклалися у цьому питанні за радянську добу і подивитися на цю подію очима сучасників Дем’яна Ігнатовича.

   

Аналіз Глухівських статей, зроблений доцентом кафедри історії, правознавства та методики навчання ГНПУ ім. О. Довженка Валерієм Бєлашовим, поклав початок науковому дискурсу, який тривав упродовж двох годин на одному подиху. Доктор історичних наук, доцент, завідувач кафедри історії України, професор Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя Євген Луняк зробив акцент на передумовах підписання статей, а коментарі Віктора Брехуненка, як і знайомство з його книжками «Братня» навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст.», «Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле», що органічно уплелися в контекст обговорюваного питання, все розставили по своїх місцях.

   

Свої наукові напрацювання на круглому столі представили і співробітники Заповідника. Перш за все, присутні змогли ознайомитись з електронною версією списку Глухівських статей (зробленого, очевидно, вже у ХVІІІ ст.), замовленою у Центральному державному історичному архіві України (м. Київ). А головне – Юрій Коваленко, завідувач науково-дослідного відділу, вивчаючи топографію Глухова ранньомодерної доби, не тільки установив точне місце підписання Глухівських статей, а й зрежисував історичну реконструкцію цієї події, чим не тільки здивував учасників круглого столу, а й логічно його завершив.

   

Значення Глухівських статей 1669 року ще не до кінця з’ясоване і поціноване сучасною історичною наукою. Їх обговорення проходило упродовж 4-х днів – найдовше, у порівняльному хронометражі всіх рад, після Хмельницького і до Скоропадського. Підготовка до підписання Глухівських статей тривала 5 місяців. Незважаючи на затятість сторін у веденні перемовин та їх складність, українській дипломатії вдалося одержати певну перемогу. Умови співіснування Гетьманщини і Московії покращилися, а українська держава проіснувала ще майже 100 років.

http://nz-hlukhiv.com.ua/novini/obgovorennya-gluhivskih-statej-dem-yana-ignatovicha.html