У Києві волонтери знайшли більше двохсот занедбаних історичних будинків, які роками ніхто не реставрує. Іноді вони раптово спалахують. DW намагалася з’ясувати, чому це стається та кому це вигідно.

Пожежа у будівлі колишнього Центрального гастроному на Хрещатику в Києві, який є пам’яткою архітектури, що сталася у вівторок, 20 червня, спричинила дискусію серед киян про збереження історичних будівель у столиці. Поки поліція розслідує причини інциденту, активісти, які відстоюють збереження історичного центру Києва, не сумніваються, що колишній гастроном загорівся не просто так.

Показовий приклад

“Впевнена: це підпал! Те, що не вдалося зруйнувати німцям (нацистському режимові, – Ред.) та більшовикам, зараз знищують сучасні варвари-окупанти Києва”, – написала на своїй сторінці у соцмережі Facebook екс-депутатка Київради, активістка Олена Терещенко-Єскіна. Будинок Центрального гастроному є найстарішим із тих, що досі стоять на Хрещатику. Він збудований у 1874 році як готель “Кане” – одне з культових місць для киян того часу. За радянських часів у будинку відкрили гастроном, який припинив роботу лише в 2004 році – начебто через реконструкцію. У 2008 році Київрада прийняла рішення про продаж земельної ділянки, на якій розташована будівля. Землю купило ТОВ “АБ Інвестиції та розвиток”. Компанія  хотіла реставрувати будівлю, але не за історичним, а за власним проектом. “Від об’єкту планувалося залишити лише фасадні стіни й уписати в них майбутній багатоповерховий офісний центр з двома підземними паркінгами. Ми довго блокували протиправну реконструкцію цієї пам’ятки”, – обурюється Терещенко-Єскіна. Саме відкриття шляху до сумнівної реконструкції і було метою підпалу, переконана активістка.

Поширена практика

Така схема “легалізації” будівництва нових офісів чи торгівельних центрів у історичній частині Києва є поширеною, каже член колегії Товариства охорони пам’яток історії та культурної спадщини України Ірина Нікіфорова. “Такі схеми знищення будинків-пам’яток архітектури відпрацьовані роками. Будівлю за копійки купують у власність, а потім всілякими шляхами доводять до руйнації: чи довгий час нічого взагалі не реставрують, воно саме руйнується, чи влаштовують підпали, аби пришвидшити руйнацію”, – каже Нікіфорова. Вона стверджує, що така схема зокрема була задіяна для руйнації будинку на вулиці Алли Тарасової, 4, де згорів закинутий будинок, побудований в 1906 році, чи в садибі Мурашка (на вулиці Мала Житомирська в центрі Києва, – Ред.), пам’ятці архітектури, де нові приватні власники планували збудувати готель. Там уже було кілька підпалів.

Історик-архітекторка Катерина Липа вказує на те, що історична цінність будинків-пам’яток нових власників здебільшого не цікавить. Більш цінною для них є земля в центрі Києва, тому запевнення з їхнього боку, що реставраційні роботи, мовляв, будуть проведенні після передачі їм у власність, є звичайним окозамилюванням. “Значно дешевше звести нове, аніж реставрувати. Бо треба ліцензоване проектне бюро, будувати має лише ліцензована будівельно-реставраційна фірма. А це все надзвичайно здорожує проект, тому й підпалюють”, – пояснює Липа.

У пошуках власника

Іншим способом маніпуляцій з історичними будівлями юристи називають відсутність інформації про майнові права в офіційних реєстрах. Більшість таких будинків передавалися у власність у 1990-х роках, тому інформацію про власників нерухомості важко знайти в реєстрах. Іноді інформації про власників  історичних будинків немає ні у Бюро технічної інвентаризації, ні у Мін’юсті.  А отже “нічийний” будинок  зацікавлені особи за шахрайськими схемами легалізації документів через нотаріусів  беруть у власність, всілякими способами доводять до руйнації і землю під уже колишнім будинком перепродають. У Київській міськадміністрації не було повної інформації про власників проданих пам’яток архітектури до того, поки у 2016 році під час спроби розібрати історичний будинок на вулиці Богдана Хмельницького, не обвалилися стіни, під уламками яких загинули люди. Тоді мер Києва Віталій Кличко дав доручення провести інвентаризацію пам’яток архітектури та встановити їхніх власників. Процес триває вже більше року. “В багатьох випадках власників або не вдається знайти, або він (чи вона, – Ред.) не надає доступу до будинку і відповідної документації”, – повідомили DW  у прес-службі куратора інвентаризації, заступника мера Києва Петра Пантелеєва.

Бездіяльність влади

Журналісти видання “Доступ до правди” вирішили допомогти чиновникам. “Ми через відкриті публічні дані всіх знайшли – здебільшого це юридичні або фізичні особи. Було проблемно з компаніями, які зареєстровані в офшорах, хоча через учасників ринку елітної нерухомості ми їх усіх встановили. Але на це влада не відреагувала”, – розповіла редакторка видання Леся Ганжа.

Представниця громадської організації “Андріївсько-пейзажна ініціатива” Ірина Невмержицька вказує на те, що в законі України “Про охорону культурної спадщини” прописаний механізм, як змусити власника виконати своє зобов’язання реставрувати історичну пам’ятку, зокрема підписавши з ним охоронний договір. Натомість міська влада ігнорує це. “Біда в бездіяльності. Абсолютно відсутнє бажання чиновників щось робити. Трапляється якась надзвичайна ситуація – обвалилася чи згоріла пам’ятка, – всі починають запевняти, що вирішать проблему. Але цього запалу вистачає рівно на два тижні. Потім усе забувається”, – наголошує Невмержицька. Вона вказує, що в Кримінальному кодексі України існує стаття “доведення історичної пам’ятки до знищення”, однак кількість кримінальних проваджень за цією статтею, за словами адвоката, є “плачевною” через бездіяльність поліції та органів прокуратури.

Запит суспільства

Тож активісти намагаються боротися за збереження історичних будинків всіма доступними методами  – привертають увагу киян до проблеми на публічних акціях, пишуть петиції, через судові позови намагаються повернути пам’ятки у комунальну власність, навіть розробляють власні реєстри пам’яток Києва, альтернативні офіційним. Координатор екскурсійного бюро “Захоплюючий Київ” Арсеній Фінберг разом з іншими волонтерами створив сайт “Звід пам’яток та історії та культури”, куди внесли більше 2,5 тисячі архітектурних пам’яток Києва з фото та історичними довідками про кожен об’єкт. “Ми виявили, що в Києві у стані руйнації зараз перебуває більш ніж 200 пам’яток. Сотня історичних будівель повністю знищена за останні двадцять років”, – розповів Фінберг. Проблема занепаду історичних будівель надзвичайно хвилює киян. Електронна петиція до КМДА Арсенія Фінберга із закликом запобігти знищенню історичних пам’яток у Києві одна з перших набрала більше десяти тисяч підписів. У ній активіст вимагав створити єдиний реєстр історичних пам’яток та пам’яток архітектури української столиці, дослідити всі схеми, через які руйнували такі будівлі в минулі роки, і закрити таку можливість в майбутньому за допомогою закону. Натомість ні першої, ні другої вимоги петиції київська влада не виконала.

Лілія Гришко

З легкої руки голови Український громадський організації УТОПІК Бур’янової М. І. і її заступника Титової О. М. в грудня 2016 на звітній конференції відбулося знайомство голови Одеської обласної організації УТОПІК Мотирєвой Н.М. та керівництва громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива». Першим спільним заходом в Одесі став семінар «Створення мережі захисників історичної спадщини та зелених зон». У ньому взяли участь представниця колегії УТОПІК Ірина Нікіфорова, керівниця ГО «Андріївсько-пейзажна ініціатива» Марина Соловйова та представники одеських громадських організацій яких зібрала Одеська обласна організація УТОПІК. Гості розповіли про свої перемоги у війнах проти забудовників в історичному ядрі Києва. Їм удалося з допомогою ЮНЕСКО та за підтримки мера Києва В. Кличка домогтися, щоб Київрада ухвалила у 2014 році мораторій на забудову охоронної зони Софії Київської, а раніше – 2011 року буферній зоні довкола пам’ятки було надано статус особливо цінних земель. В результаті було зупинено роботи на понад 50 будмайданчиках в історичному центрі столиці, а новий статус буферної зони, який був внесений до Реєстру забудови Києва, не дозволив видати жодного нового дозволу на забудову на цій території.

Відомі в Одесі активісти, які представляли різні організації, що прагнуть зберегти Стару Одесу, були натхнені прикладом ГО «Монмартр». Жителі Парижа не тільки врятували схили Монмартра від забудови, за одну ніч засадивши майбутній будмайданчик виноградом, але й домоглися передання управління громадською територією в їхні руки. Тепер не тільки будівництво, але навіть встановлення мольберта мусить узгоджуватися з цією громадською організацією. В Києві вирішили перейняти цей досвід. Київська міська адміністрація зараз планує передати в управління ГО «Андріївсько-пейзажна ініціатива» Пейзажну алею.

Семінар був корисний одеситам ознайомленням із новими підходами до розв’язання спільних для великих міст проблем. На зустрічі народилася ініціативи щодо спільних зусиль зі збереження культурної спадщини Старої Одеси, зокрема й на рівні ЮНЕСКО.

Віталій Сочалов

«Одеські вісті»

Депутати Київради після акції протесту відхилили передачу під багатоповерхову забудову 10 га поля, яке становить охоронну зону Музею в Пирогово та НПП “Голосіївський”!

Детальніше про неможливість будівництва в зеленій зоні Пирогово на відео з прес-конференції, яку організувало ВМГО “Студентське братство”: https://www.youtube.com/watch?v=b-TTvNUkb_s.

А також Звернення від ГО “УТОПІК”до усіх відповідальних осіб, які приймають рішення щодо забудови охоронної зони комплексу пам’яток Пирогово, до всіх небайдужих дослухатись до думки професіоналів і діяти в рамках законодавства від 19 червня 2017 р.

ЗВЕРНЕННЯ

Громадської організації  

«Українське товариство охорони пам’яток історії та культури», 

     щодо незаконного будівництва на землях, які відносяться до зон охорони   «Національного Музею народної архітектури та побуту України» (Пирогово)

Враховуючи сучасну містобудівну та пам’яткоохоронну ситуацію, Громадська організація «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» (далі – Товариство), відзначає реально існуючу загрозу знищення ландшафту та традиційного середовища  комплексу пам’яток  Національного Музею народної архітектури та побуту України (Пирогово) на території Голосіївського району м. Києва, що суперечить інтересам громади м. Києва та  є грубим порушенням законодавства України щодо  збереження  національного культурного надбання.

Національний Музею народної архітектури та побуту України (Пирогово) є унікальним комплексом пам’яток дерев’яної народної архітектури (ХVI-XX ст.), розташованим просто неба на території історичного ландшафту. В історичній місцевості Пирогово, що бере свою назву від однойменного села під Києвом, музей почали створювати в другій половині 60-х років ХХ століття. Довкілля музею, сформоване діяльністю численних поколінь, багате на пам’ятки археології доби палеоліту, трипільської, зарубинецької та давньоруської доби і зберігає виразний історичний ландшафт.

Ідея створення цього комплексу належить академіку Петру  Троньку. Саме завдяки його діяльності в Пирогові друге життя одержали перевезені до музею дерев’яні церкви — унікальне явище світової архітектури. На території музею представлено практично всі регіони України: Надніпрянщина,  Слобожанщина, Полісся, Поділля, Південна Україна та Карпати з характерним одягом, предметами побуту, архітектурними традиціями. На території розміщено близько 300-т споруд, а фондова збірка музею складає понад 70 тисяч експонатів. Безцінна колекція музею існує майже 50 років і зберігає кераміку, скло, тканини,  одяг, дерево, метал, живопис, значну кількість унікальних музичних інструментів: ліри, скрипки, вівчарські ріжки з берести, бандури.

Національний Музей народної архітектури та побуту України розташований в межах Південного історичного ареалу міста (історико-містобудівний опорний план, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 у складі генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року). У межах Південного історичного ареалу без дозволу відповідних органів охорони культурної спадщини забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові та земляні роботи. Не дозволяється прокладання транспортних комунікацій, інженерних мереж, які порушують підземні частини будівель, споруд або гідрологічний режим території, влаштування повітряних ліній електромереж, обладнання, благоустрій, які не відповідають вимогам охорони культурної спадщини та збереження традиційного характеру середовища.

В порушення законодавства України та  історико-культурного призначення комплексу пам’яток Пирогово, біля музею планується зведення комплексу багатоповерхових будинків, що знищить традиційне середовище та історичний ландшафт.

Забудова історичної місцевості Пирогово, нанесе непоправної шкоди не тільки археологічній, історичній та природній спадщині Києва, а й призведе до  руйнації духовного і сакрального осередку столиці.

Звертаємось до усіх відповідальних осіб, які приймають рішення щодо забудови охоронної зони комплексу пам’яток Пирогово, до всіх небайдужих дослухатись до думки професіоналів і діяти в рамках законодавства. Товариство закликає зупинити будь-які дії з будівництва в охоронній зоні «Національного Музею народної архітектури та побуту України (Пирогово).

Голова ГО «УТОПІК», кандидат історичних наук,

Заслужений працівник культури України  

М.І. Бур’янова

14 червня у галереї «Печерська» (УТОПІК) відбувся підсумковий захід проекту «Захист і розвиток зелених зон у міських громадах України». Там же було проведено Установчі збори громадської спілки – Асоціації захисників зелених зон.

В об’єднавчому зібранні взяли участь понад 10 різних громадських організацій та ініціативних груп, зокрема, «Народна Дія Львів», ГО «Екозагін», ГО «Зелена Платформа», Український національний комітет міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ІКОМОС), громадська спілка «Київська міська організація Українське товариство охорони пам’яток історії та культури», ГО «Громада Китаєве», ГО «Мальовниче передмістя», а також представники ініціативних груп щодо захисту зелених зон у Клавдієво-Тарасове та Бучі, на вул.Потєхіна у Голосіївському районі Києва, представник НПП “Голосіївський” та ін.

Києво-Печерська лавра – одна із найбільших православних святинь України та надбання усього людства. Разом із Собором Святої Софії лавра є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО й охороняється міжнародними угодами. Будувати навіть на прилеглій території до лаври заборонено – діє мораторій. Але журналісти програми «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода та каналу «UA:Перший») виявили, що навіть на самій території заповідника і будують, і знищують пам’ятки архітектури. Все вказує на те, що роблять це самі представники лаврського монастиря, які віддавна користуються частиною історичного комплексу.

Києво-Печерська лавра разом із Собором Святої Софії включена до переліку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Відповідно до 172 параграфу настанов Секретаріату, ЮНЕСКО потрібно інформувати про будь-яке будівництво в охоронній зоні навколо пам’ятки ще на етапі намірів і узгоджувати будівництво з Міністерством культури.

Водночас будувати тут тимчасово не можна в принципі, адже у 2015 році Київрада заборонила будівництво в охоронній зоні до затвердження плану зонування чи детального плану території. Однак «Схеми» виявили, що будівництво відбувається не просто в охоронній зоні, а на самій території Києво-Печерської лаври.

Наталія Загрива – колишня працівниця науково-дослідного відділу охорони пам’яток культурної спадщини Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Протягом 22 років вона фіксувала всі зміни архітектури на території заповідника. Рік тому вона втратила роботу. Переконує: керівництво заповідника просто позбулося людей, які ретельно збирали та повідомляли інформацію про незаконні будівництва на території лаври, які ведуть представники монастиря Української православної церкви Московського патріархату, якому надано у користування частину території.

«Ми писали, що відбуваються ремонтно-реставраційні роботи, а відповідної проектно-дозвільної документації у відділі охорони немає. На що була відповідна реакція. Зібралася в повному складі дирекція заповідника. Це і Михайлина, і Діхтяр, й інші співробітники. І викликають завідувача сектором охорони наземних пам’яток, який на той час очолював Римар Андрій Петрович, і відкрито йому забороняють навіть і близько підходити до комплексу споруд інфекційної лікарні», – зазначає Наталія Загрива.

Її колегу Андрія Римара також звільнили із заповідника. Нібито за відсутність на робочому місці. Хоча він пояснює це тим же – небажанням мовчки споглядати за знищенням об’єктів у заповіднику.

Андрій Римар каже, що не може мовчки дивитися, як нищать об’єкти Лаври. «Ось, наприклад, 57-й корпус, пам’ятка архітектури місцевого значення. За поясненням нашого керівництва, це реконструкція. Вибачте, вона була вщент знищена. Якась частина підвальної стіни залишилась маленька, і вони хочуть прив’язати, що ми залишили автентичні залишки», – пояснює він.

Таким чином у розпорядженні програми «Схеми» опинилися унікальні матеріали моніторингу, акти, фотоісторії пам’яток архітектури на території заповідника, які були знищені чи перебудовані без надання жодних дозвільних документів заповіднику.

Чи залишилася Києво-Печерська лавра такою ж через, як була 10 років тому?

Аби звірити надану колишніми працівниками інформацію, «Схеми» надіслали запит до дирекції Печерського заповідника та до Міністерства культури і попросили надати проектно-дозвільну документацію на 16 об’єктів на території заповідника, які перебудовувалися чи зводилися на території лаври за останні шість років. Документи, яких не бачили у відділі охорони пам’яток заповідника, про що складено десятки актів.

А поки «Схемам» готували відповіді, знімальна група програми вирішила провести власну інспекцію. Спочатку склали карту об’єктів, перебудову чи знищення яких фіксував на фото відділ охорони пам’яток культурної спадщини Лаврського заповідника.

Попри те, що на території монастиря церковники забороняють відеозйомку, знімальній групі вдалося пройти маршрутом, який було складено разом зі звільненими працівниками заповідника, і зафільмувати пам’ятки, перебудова або знищення яких була ними зафіксована.

Перша локація – Північна брама лаври. Це пам’ятка архітектури місцевого значення (охоронний №893/76-Кв). Її звели у другій половині ХІХ століття за проектом військових інженерів.

Те, як вона виглядає зараз – наслідок перебудови у 2015 році. Історичний вигляд зберігся на знімках 1980-х років. Проектно-дозвільної документації заповіднику монастир не надав.

​Праворуч від Північної брами – двоповерхова новобудова 2013 року. Документи на її зведення також у відділ охорони заповідника не надавалися.

Дорогою до наступної брами, вздовж пам’ятки архітектури національного значення – Монастирських мурів (охоронний №4/14), – прибудова 2012 року. Проектно-дозвільної документації на ці 110 квадратних метрів відділу охорони надано не було.

Брама біля 54-го корпусу заповідника також змінилася до невпізнаваності.

​За нею – капітально відремонтована у 2014 році пам’ятка архітектури місцевого значення – Дім гостинний та контора (охоронний №893/55-Кв). Історично цей корпус не мав мансарди.

​Табличка з повідомленням про те, що огорожа є пам’яткою архітектури, пошкодження якої карається, висить на цілком сучасній цеглі.

Пам’ятку архітектури місцевого значення – Огорожу монастирського саду (охоронний №893/46-Кв) – фактично знищили, розібравши автентичну цеглу, побудували нову, повісили табличку.

Змінився вигляд і пам’ятки архітектури місцевого значення – Брами на територію Ближніх печер (охоронний № 893/60-Кв).

​А також вхід до Галереї від Ближніх до Дальніх печер, зведений у ХІХ столітті (охоронний № 893/67-Кв).

​А в кінці Ближньопечерної вулиці з’явилося одразу три новобудови. Збудовані вже овочесховище у 2013 році, новий корпус за ним у 2016 році. Третя – будівництво так званого економічного корпусу із підпірною стінкою, яке наразі триває.

Ще два новозбудовані приміщення на території Києво-Печерської лаври та одне у процесі зведення

І чи не найбільш показовий об’єкт будівельного свавілля у заповіднику – Лікарня з церквою (охоронний № 454/1). Як медичний заклад вона функціонувала з 1911 року. У 2013-му монастир домігся виселення інфекційної клініки. За два останні роки над корпусом у всіх на очах добудували церковну баню.

​Такі перебудови пам’яток архітектури можуть призвести до їх втрати, переконують в «Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури» (УТОПІК) – організації, яка понад півстоліття слідкує за дотриманням пам’яткоохоронного законодавства.

Засідання робочої групи УТОПІК«Свого часу садибу Казанського знесли, викреслили з реєстру. Чому? Там відбудували мансарду. Зробили висновок, що змінився зовнішній вигляд пам’ятника, і на цій підставі пам’ятник можна виключити з реєстру. А після цього його можна знищити», – каже Ірина Нікіфорова, член колегії головної ради УТОПІК.

А неконтрольована забудова лаври може призвести до повної втрати контролю над об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.

«Вони не взяли на баланс. Що це значить? Що на території заповідника збудовані об’єкти, які перебувають у невідомо чиїй власності. Ми маємо справу із побудовою такого непомітного нам «Ватикану» на цій території, де право власності буде у бенефіціарів за межами України», – зазначає Сергій Кролевець, голова Всеукраїнської асоціації музеїв.

Товариство вже тривалий час чекає відповідей на ті ж запитання, які адресували заповіднику журналісти «Схем» – на якій підставі здійснюється будівництво і якими документами це підкріплено.

Після того, як минув тиждень, а дирекція Лаврського заповідника на запит так і не відповіла на запит, знімальна група вирішила поспілкуватися з керівництвом особисто.

Директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Любомир Михайлина порадив спілкуватися із головним архітектором заповідника Яковом Діхтярем.

Директор заповідника Любомир Михайлина спілкуватися з журналістами не захотів. Він визнав, що на території заповідника є порушення під час будівництва. Але кожен випадок має свої причини. Наприклад, баню на корпусі лікарні не догледіли, бо добудовували її в неробочі дні.

Архітектор заповідника Яків Діхтяр каже, що не побачив, як добудували баню, бо це відбувалося по вихідних

«Чому ви так говорите, що не я нічого помічав? Ми писали і пишемо. В тому числі в ЮНЕСКО. Про плани будівництва. А те, що воно вже відбувається, – то вже порушення. Трапилось як трапилось: як тільки вихідні дні – вони швиденько там щось роблять, і поступово вийшло те, що вийшло», – каже Любомир Михайлина.

Водночас архітектор заповідника Яків Діхтяр переконує: дирекція діє чітко і відповідно до закону «Про охорону культурної спадщини».

Яків Діхтяр повідомив, на що спирається монастир, коли пояснює доцільність нового будівництва. Це план організації території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, затвердженого п’ять років тому.

Екс-президент України Віктор Янукович, який втік до Росії, упродовж усього свого президентства не приховував прихильності саме до Української православної церкви Московського патріархату. Янукович з’являвся тут на головні православні свята.

У 2012 році була розпочата робота над документом, який і розв’язав руки церковникам, – це план організації території Києво-Печерського заповідника. Його 9-й розділ передбачає можливе відтворення втраченої забудови – фактично нову забудову на території заповідника. Документ затвердили у Мінкультури і 5 років приховували від ЮНЕСКО. Тепер його легітимність ставить під сумнів саме керівництво заповідника: відповідно до параграфу 172 умов діяльності організації, всі майбутні плани з реставрації та нового будівництва повинні бути скеровані до Центру світової спадщини.

Чому ж Міністерство культури на чолі з голосом Євромайдану Євгеном Нищуком як орган виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у галузі охорони культурної спадщини, просто не скасує чи не відкоригує документ часів Януковича?

Ні міністр культури Євген Нищук, ні його колеги поки не знайшли часу поспілкуватися з журналістами «Схем». Із 30 травня «Схеми» вели переговори з прес-службою Міністерства культури з проханням про інтерв’ю бодай із кимось із його представників. Але марно – редакція не отримала навіть письмової відповіді.

На прохання про інтерв’ю із намісником монастиря владикою Павлом програмі відмовили, посилаючись на стан його здоров’я. Відповіді на письмовий запит також не надійшло.

Тож поки Міністерство культури та керівництво заповідника лише фіксує масштабну перебудову на території пам’ятки Світової спадщини, Києво-Печерська лавра поступово змінюється до невпізнаваності, зберігаючи свій історичний вигляд лише на фото минулих років.

 https://www.radiosvoboda.org/a/28556722.html

 14 червня, у стінах Ніжинського державного університету пройшов V-й польовий семінар «Історична реконструкція – стародавній Ніжин» присвячений пам’яті Михайла Булигіна.

Конференція проводилася під головуванням кандидата історичних наук, доцента кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Ніжинського університету Івана Кедуна. Першим етапом конференції була екскурсія до об’єкту досліджень 2017 року на території Покровської церкви.
Вступне слово виголошували ректор Ніжинського державного університету Олександр Самойленко та Іван Кедун:
«Мені приємно те, що цей практичний семінар уже відбувається не вперше у місті Ніжині, і саме в нашому університеті. Це означає, що він користується певною повагою серед науковців. Коло учасників постійно розширюється… Крім вітальних слів хотів би сказати, що за останні кілька років у нашому університеті, та й взагалі у місті Ніжині, відбулися кардинальні зрушення у кращий бік, у плані розвитку археології. Хотілось би подякувати за підтримку міській раді, тому що, дійсно, і в минуло році, і в цьому, ми почали отримувати підтримку з міського бюджету. Хотілось би також подякувати інституту археології, Олександру Петровичу безпосередньо, за тісну співпрацю…», – висловився Олександр Григорович.
До слів приєднався Іван Кедун: «Це у нас п’ятий семінар, але нажаль, він у нас має таку місію, що ми присвятили його пам’яті нашого шановного друга Михайла Булигіна, якого нещодавно не стало. Хотілось би сказати, що Михайло, мабуть, зробив те, чого ми не змогли зробити до цього. Він вивів археологію на новий щабель. Він примусив нас зробити досить багато речей, які ми до цього не робили і, мабуть, без нього не зробили б. Можна по різному оцінювати його долю в археології Ніжина, можна по різному це називати, але факт є факт – завдяки його ідеям з минуло року почали досліджувати підземні приміщення Ніжина, завдяки його праці у нас з’явилися кошти…»

Учасниками цієї наукової конференції були досить шановані люди, такі як:
Олександр Петрович Моця – доцент історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідуючий відділом давньоруської та середньовічної археології з доповіддю «Оборонні лінії князя Володимира»

Геннадій Миколайович Дудченко – директор Ніжинського краєзнавчого музею ім. Спаського І.Г. з доповіддю про перспективи активного долучення Ніжинського краєзнавчого музею до археологічних досліджень м. Ніжин.

Олена Черненко – кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри історії та археології України Інституту історії, етнології та правознавства ім.. О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету ім.. Т.Г. Шевченка з роботою «Ювелірні форми XII-XIII з розкопок Чернігівського дитинця»

Олександр Сергійович Морозов – протоієрей, директор бібліотеки Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя, завідувач Музею рідкісної книги бібліотеки Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя з доповіддю «Ніжинська фортеця за даними картографічних джерел»

Сергій Зозуля – с.н.с. відділу історичного пам’яткознавства, керівник Північно-Східного регіонального відділення Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК з роботою «Локалізація оборонних споруд Ніжина XVII-XVIII ст. за картографічними і топографічними даними»

Євген Луняк – доктор історичних наук, професор кафедри історії України Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя «Територія Покровської церкви в Козацьку добу»

Іван Зоценко – науковий співробітник центру археології Києва з доповіддю «Науково-рятівні дослідження архітектурно-археологічної експедиції у Феофанії м. Київ»

Конференція тривала близько 2-х годин. У ході неї всі учасники змогли хто поділитись, а хто дізнатись про цікаві факти з історії та археології в Ніжині, Чернігові та Києві. Були представлені цікаві медіа-файли про археологічні знахідки у вищеназваних містах. Сподіваємося, що археологічна справа буде підтримуватися в Ніжині, адже наше місто приховує в собі ще багато таємниць, яких Івану Кедуну та його команді ще доведеться розгадати.

Тетяна Хороших

Враховуючи сучасну містобудівну та пам’яткоохоронну ситуацію, Колегія Головної Ради ГО «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» (далі – Товариство) відзначає реально існуючу загрозу знищення археологічного комплексу «Китаєве» в Голосіївському районі м. Києва, що суперечить інтересам громади м. Києва та збереженню національного культурного надбання.

Пам’ятка археології національного значення (Постанова Кабінету Міністрів України № 928 від 03.09.2009 р.) «Китаївське городище і курганний могильник (ІХ-ХІІІ століття)» розташована за адресою:  вул. Китаївська,15 у Голосіївському районі м. Києва і включає курганний могильник, що складається з трьох груп (налічував понад 400 насипів, досліджено бл. 40), городище і поселення. На території урочища зберігається великий масив зелених насаджень та  цілющі джерела. На думку деяких дослідників, Китаєве тотожне літописному давньоруському Пересічину, що згадується в Іпатіївському літописі. Китаївське  городище займає домінуюче положення над навколишньою місцевістю. Територію пам’ятки розділено ровами і валами, балками і ярами на п’ять укріплених майданчиків. В’їзд до городища — з північного боку. Система фортифікації значною мірою відповідає топографічним умовам місцевості.

Вже не раз піднімалося питання щодо забудови та стану пам’яток в урочищі «Китаєве» . У вересні 2014 р. та лютому 2017 р. Науково-методична рада з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України розглядала  «Історико-містобудівне обґрунтування розміщення комплексу житлової забудови в історичному районі «Китаєве». У 2016 р. на засіданнях дорадчих органів при Київській міській адміністрації,  Міністерстві культури України було розглянуто питання щодо стану пам’яток цієї місцевості. Проте, ніяких рішень та конкретних дій з охорони культурної спадщини урочища «Китаєве» не було зроблено. Це питання болюче на сьогодні не тільки для представників пам’яткоохоронних організацій, але й для громадськості.

Забудова історичного урочища «Китаєве» нанесе непоправну шкоду не тільки археологічній, історичній та природній спадщині Києва, а й призведе до  руйнації духовного і сакрального осередку столиці, тому це має розцінюватись як злочин.

Звертаємось до всіх відповідальних осіб, які приймають рішення щодо забудови історичного урочища «Китаєве», закликаємо всіх небайдужих дослухатись до думки професіоналів і діяти в рамках законодавства. Товариство закликає зупинити любі дії з будівництва на території пам’ятки археології національного значення «Китаївське городище і курганний могильник». Просимо також розглянути питання щодо скасування договору довгострокової оренди території  із замовником майбутнього будівництва – «Київською овочевою фабрикою». Проектувальники планують побудувати нові житлові будинки вздовж вул. Китаївської (перша черга будівництва) і далі, вздовж вул. Ягідної (наступні етапи будівництва). Коротка компактна ділянка на вул. Китаївській впритул підходить до ставків монастирського комплексу Китаївської пустині. Площа забудови 4,76 га. Всього збираються побудувати 6 будинків: три – висотою 7-12 поверхів (подалі від монастиря); три – висотою 5-7 поверхів – навпроти ставків. Ця забудова запланована на території об’єкта культурної спадщини – поселення-посаду літописного давньоруського міста Пересічень (частини археологічного комплексу «Китаєве»).

Громада  Києва, пам’яткоохоронна громадськість України сподіваються на Ваше розуміння непересічного значення унікального археологічного комплексу, а також вирішення проблеми його збереження.

Голова ГО «УТОПІК», кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України                    

 М.І.Бур’янова

29 травня – 3 червня 2017 відбулась П’ятнадцята міжнародна наукова конференція «Церква – наука – суспільство: питання взаємодії». Конференція присвячувалась 250-річчю від дня народження митрополита Євгенія (Болховітінова).

Серед організаторів конференції: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник; Центр археології Києва Інституту археології НАН України; Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК; Центральний державний історичний архів України, м. Київ; Навчально-науковий інститут історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка; Лабораторія гуманітарних міждисциплінарних студій університету ім. Адама Міцкевича в Познані; Київська духовна академія і семінарія української православної церкви; Товариство дослідників християнських старожитностей Центральної та Східної Європи.

Питання, що виносились на розгляд:

1.актуальні питання історії церкви;

2.історіографічні, джерелознавчі та археографічні проблеми дослідження історії церкви;

3.археологічні дослідження пам’яток церковної старовини;

4.проблеми вивчення та збереження християнських пам’яток;

5.особистість і церква: історико-біографічні розвідки;

6.міжконфесійні відносини: історико-правовий аспект.

Минулого тижня столиця історичної науки на кілька днів перемістилася до Глухова. Його культурна і історична спадщина настільки значна і багатогранна, відбиває настільки важливий етап українського державотворення, що охорона, вивчення і гідне примноження цих вартостей перетворилися на проблему загальнонаціональної ваги.
Науково-практична конференція «Сіверщина в історії України», яка традиційно проводиться Національним заповідником «Глухів» та Центром пам’яткознавства Національної академії наук України і Українським товариством охорони пам’яток історії та культури в останніх числах травня, цього року поєднала у однойменному збірнику наукових праць 123 роботи 131 автора, серед яких – 3 доктора і 46 кандидатів історичних наук, 12 аспірантів, 70 наукових співробітників провідних історико-культурних заповідників і музейних закладів України. Конференція має по праву називатися міжнародною, адже коло її учасників вже давно виходить за межі нашої держави – до науковців із Канади і Росії цього року долучилися дослідники із Польщі і Чеської Республіки.

Розпочинаючи офіційне відкриття конференції 1 червня, заступник генерального директора Національного заповідника «Глухів» Світлана Жукова зазначила, що цей день для працівників закладу є нібито початком нового робочого року, упродовж якого йде підготовка до проведення чергової конференції через реалізацію комплексу заходів з ремонту і благоустрою територій пам’яток Заповідника, створення експозицій нових виставок, комплектування фондових колекцій, написання статей і оформлення їх у збірник наукових праць, внесених до переліку фахових видань з історії України.

З вітальним словом до наукової спільноти, представленої всіма регіонами України, звернулася заступник міського голови Маріанна Васильєва і директор Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі Сергій Тупик. Він подарував до бібліотеки Заідника художнє видання «Слово о полку Игореве».

Перед початком пленарного засідання, як і анонсувалося, відбулася презентація колективної монографії «Охорона культурної спадщини історико-культурними заповідниками Чернігово-Сіверщини», один з розділів якої присвячений пам’яткам культурної спадщини в структурі діяльності Національного заповідника «Глухів». Сергій Зозуля, який є автором ідеї створення монографії і її підсумкового розділу, познайомив учасників конференції зі специфікою побудови видання, розміщення ілюстративного і довідкового матеріалу.

Пленарне засідання традиційно розпочалося виступом «патріарха і ідеолога» глухівського заповідника, кандидата архітектури, доцента кафедри музеєзнавства, пам’яткознавства факультету культурології Київського національного університету культури і мистецтв Віктора Вечерського, який у своїй доповіді «Теоретичні основи дослідження архітектури Гетьманщини» зробив висновок, що сьогоднішні теоретичні уявлення дозволяють розглядати архітектуру України як самостійне явище, а не як похідну від архітектури сусідніх країн. А далі було ще багато виступів (18 у перший день і 14 у наступний), які доброзичливо сприймалися аудиторією, викликали жваву дискусію і коментарі. Особливо емоційним виявився фільм «Заруцкое», зроблений генеалогом Вірою Назаровою, у якому авторка використала унікальні світлини із сімейного архіву нащадків родини Беків. Цей фільм вона продемонструвала після конференції і для жителів с. Білокопитове.

Заряджені позитивними емоціями науковці і музейники роз’їхались по своїм закладам з надією зустрічі на черговій сімнадцятій конференції, яка проходитиме у наступному році 30 травня – 1 червня.

http://nz-hlukhiv.com.ua/novini/shistnadtsyata-naukovo-praktichna-konferentsiya-sivershhina-v-istoriyi-ukrayini-2017-r.html

1 червня 2017 року проведено перше виїзне засідання Робочої групи ГО «Українське товариство охорони  пам’яток історії та культури» (далі –Товариство) для вивчення ситуації з будівництвом на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Діяльність групи була поновлена Рішенням Бюро Колегії ГО «Українське товариство охорони  пам’яток історії та культури» від 18.05.2017 р. Засідання відбулось на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (далі – Заповідник). Під час нього було оглянуто об’єкти незаконного (непогодженого відповідно до чинного законодавства будівництва на території пам’ятки Всесвітньої спадщини  UNESCO, що заборонено, якщо воно не пов’язане  з реставрацією або реабілітацією пам’яток).

На засіданні були присутні члени Робочої групи:

1. Вялець Адріана Феодосіївна – заступник генерального директора з розвитку і утримання Національного музею українського народного декоративного мистецтва, член Колегії Головної ради ГО «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури»;
2. Кролевець Сергій Павлович – член Колегії Головної ради Товариства;
3. Кучеренко Марина Йосипівна – член Всеукраїнського громадсько-політичного об’єднання «Майдан», член Колегії Головної ради ГО «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури»;
4. Нікіфорова Ірина Анатоліївна – член Колегії Головної ради Товариства;
5. Пархоменко Микола Трохимович – заступник голови Товариства;
6. Юрченко Сергій Борисович – директор НДІІАМ;
7. Кириленко Вадим Вікторович – заступник директора з реставраційних та господарських робіт Національного заповідника «Софія Київська».

А також представники Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника:

8. Діхтяр Яків Якович – головний архітектор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, член Колегії Головної ради ГО «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури»;
9. Романченко Олександр Дмитрович – начальник відділу архітектори Києво-Печерського заповідника;

та інші.

Керівництво Заповідника відзначило, що протизсувні заходи та відтворення втрачених будівель ведеться відповідно до Плану організації території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, затвердженого Міністерством культури України. Проте, Робочою групою було зафіксовано ряд порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини:

По-перше, будівництво нового об’єкту (Реабілітація східного господарчого двору Києво-Печерської Лаври, Реконструкція тимчасових побутових приміщень), яке на сьогодні призупинено на завершальному етапі зведення фундаменту (1 тиждень тому). Діхтяр Яків Якович зазначив, що об’єкт планують збудувати у 2 поверхи,  запевнив, що він не порушить історичного силуету панорами Києво-Печерської Лаври. Зведення будівлі обґрунтовано необхідністю підпірних об’ємних конструкцій у зсувонебезпечній зоні.

По-друге, завершення (покрівельні роботи) реконструкції монастирського льоху (монастирське овочесховище). За словами Олександра Дмитровича Романенка монастирське овочесховище розташоване у зсувонебезпечній зоні – це північний схил лаврського яру. Там специфічні ґрунти і постійно трапляються зсувні явища. У зв’язку з цим, було вжито спеціальні заходи, згідно з бюджетною програмою щодо укріплення ґрунтів, і під час тих заходів здійснюється так само реконструкція монастирського овочесховища. За його словами, відповідну проектно-технічну документацію погоджено з Міністерством культури.

Пархоменко Микола Трохимович, Вялець Адріана Феодосіївна, Кролевець Сергій Павлович, Кучеренко Марина Йосипівна, Нікіфорова Ірина Анатоліївна наполягали на необхідності пред’явити всю обов’язкову  проектно-технічну документацію по новим спорудам. Узагальнили, що під приводом укріплення ґрунтів та дренажних робіт будуються нові багатоповерхові споруди, що є грубим порушенням українського та міжнародного законодавства про охорону культурної спадщини, тому вважають за необхідне висвітлити проблему на черговому засіданні UNESCO. 

По-третє, майже закінчено будівництво дзвіниці  на території колишньої інфекційної лікарні, яке не пройшло необхідного погодження (в усякому разі члени Робочої групи не бачили відповідних документів).

За матеріалами засідання Робочої групи готується Постанова ГО «Українське товариство охорони  пам’яток історії та культури», яка буде оприлюднена.

30 травня, під  час  розширеної наради  під головуванням Віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка ,  Міністр культури України інформував  про  стан  виконання та проблемні питання, пов’язані  з реалізацією Закону України “Про Український культурний фонд”.

У нараді взяли участь представники інших дотичних до піднятих питань міністерств, Київської міської державної адміністрації, народні депутати України, керівники  закладів культури, науковці, та громадські активісти.

«Закон про Український культурний фонд вкрай необхідний. Цей Фонд спровокує податкові зміни, зміни принципів відбору проектів, а також акумулюватиме окремо більші кошти на підтримку і державних, і недержавних  культурно-мистецьких проектів. Український культурний фонд урівняє можливості гравців культурного поля і, особливо, недержавного сектора, який довгий час був позбавлений цієї можливості. Це один з тих законів, який дасть нам можливість знайти діалог один з одним», – розпочав свій виступ  Міністр культури Євген Нищук.

Окремо він інформував присутніх, що реалізація  Закону України «Про Український культурний фонд» передбачає  розробку значної кількості нормативно-правових актів, зокрема, Положення про Український культурний фонд, механізму та критеріїв формування складу  Наглядової  ради Фонду, Регламент Наглядової ради та Дирекції Фонду, Положення про експертні ради Фонду, Порядок  проведення конкурсного відбору проектів тощо.

«Наразі  Міністерством культури України розроблено проект Положення про Український  культурний фонд та форму біографічної довідки кандидата до складу Наглядової ради Фонду, які найближчим часом будуть надіслані до  Міністерства юстиції  для  подальшого їх затвердження. Проект Положення оприлюднений  на сайті  Мінкультури для громадського обговорення», – розповів Євген Нищук  про стан виконання, поставлених перед відомством  завдань.

«Разом  з тим, Мінкультури опрацьовує структуру Дирекції Українського культурного фонду та фінансове забезпечення діяльності зазначено культурної установи. Нами пропонується  штатна чисельність Дирекції Фонду у складі сорока осіб. Окрім цього вважаємо, що Експертні  ради мають  повністю охопити сферу культури і мистецтва, а кожна експертна рада налічувати не більше 7 осіб, що у загальній кількості становитиме 91 високопрофесійний експерт у кожній сфері».

Міністр культури також повідомив про низку фінансових та організаційних питань, які потребують уважного вивчення, уточнення та доопрацювання. А саме, забезпечення  прозорості механізмів фінансування Фонду, технічне обслуговування  проведення процедури рейтингового  інтернет-голосування, забезпечення Фонду службовим приміщенням та технічним ресурсом тощо.

Учасники наради  також висловили низку зауважень та пропозицій  щодо  реалізації Закону України «Про Український  культурний фонд», у тому числі  розробка та обов’язкове врахування в Положенні про Фонд чітких критеріїв та механізмів проведення конкурсних відборів проектів, прозоре та об’єктивне обрання керівних органів Фонду та інші.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245244415&cat_id=244913751

Ухвалено Закон «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (щодо визначення поняття «пам’ятка культурної спадщини»)».

Документом поширено статус пам’ятки культурної спадщини на об’єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності чинним Законом до вирішення питання про їх включення (невключення) до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Відповідний законопроект зареєстровано за №5678.

Проект вноситься   народними депутатами України: Подоляк І.І., Єленський В.Є., Княжицький М.Л., Матіос М.В.

Закон УкраЇни

Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (щодо визначення поняття «пам’ятка культурної спадщини»)

 Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

 І. Внести до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 39, ст. 333; 2005 р., № 5, ст. 114; 2007 р., № 33, ст. 440; 2009 р., № 8, ст. 105; 2011 р., № 4, ст. 22, № 32, ст. 316, № 34, ст. 343; 2013 р., 40, ст.535; 2014 р., № 14, ст. 248, № 22, ст. 816; 2015 р., № 21, ст.133; 2016 р., № 10, ст.103) такі зміни:

1. Пункт 5 частини першої статті 1 викласти у такій редакції:

«пам’ятка культурної спадщини (далі – пам’ятка) – об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або об’єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України;».

2. У частині першій статті 13 слова «Із занесенням до Реєстру на об’єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам’ятки» виключити.

ІІ. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Голова Верховної Ради   України Парубій А.В.                                        

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про внесення змін до

Закону України «Про охорону культурної спадщини» (щодо визначення поняття «пам’ятка культурної спадщини»)

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Визначення пам’ятки культурної спадщини, закріплене в чинній редакції абзацу 6 частини першої статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а також практика застосування вказаної норми судами, викликали звужене розуміння пам’ятки, чим створено загрозу повної втрати пам’яток, які набули відповідного статусу до набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини» та є пам’ятками  національного чи місцевого значення, включеними до списків (переліків) пам’яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури». Зокрема, власники таких пам’яток відмовляються визнавати їх охоронний статус як пам’ятки, укладати охоронні договори тощо.

Так, відповідно до абзацу шостого статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам’ятка культурної спадщини (далі – пам’ятка) – об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» об’єкти, включені до списків (переліків) пам’яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», визнаються пам’ятками відповідно до цього Закону.

А відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 16.12.2004 N 2245-IV об’єкти, включені до списків (переліків) пам’яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам’ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Разом з тим, як приклад, постановою Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2013 року у справі № 910/3461/13, а також постановою Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 3-66гс14 встановлено той факт, що правовий статус пам’ятки об’єкт культурної спадщини набуває лише з моменту занесення його до державного реєстру.

Таким чином, у зв’язку з негативною судовою практикою, а також з метою запобігання в подальшому розбіжностей щодо визначення поняття «пам’ятки» постала гостра необхідність конкретизувати цей термін, який би міг застосовуватися як до об’єктів, що включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України згідно з нормами Закону України «Про охорону культурної спадщини», так і до пам’яток, взятих на державний облік як пам’ятки історії, культури, архітектури, археології, монументального мистецтва тощо відповідно до вимог законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини».

2. Цілі та завдання проекту Закону.

 Основною метою прийняття законопроекту є збереження за об’єктами, які набули статусу пам’ятки до набрання чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини», статусу пам’яток, шляхом уточнення визначення поняття «пам’ятка культурної спадщини» в статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Проектом Закону пропонується внести такі зміни до Закону України «Про охорону культурної спадщини»:

- визначити пам’ятку культурної спадщини як об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або об’єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України ;

- встановити можливість поширення на всі складові елементи об’єкта культурної спадщини, що становлять предмет його охорони,
правового статусу пам’ятки не лише після внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

4. Стан нормативно-правової бази у сфері правового регулювання.

 Основними нормативно-правовими актами, що регулюють ці питання, є Конституція України №254к/96-ВР від 28.06.1996 року, Закон України «Про охорону культурної спадщини» №1805-III від 8 червня 2000 року.

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

 Прийняття проекту Закону не потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України.

6. Очікувані правові та соціально-економічні наслідки прийняття проекту Закону

 Ці пропозиції є важливими в подальшому реформуванні та вдосконаленні системи державного захисту та охорони культурної спадщини.

Народні депутати України  Подоляк І.І., Єленський В.Є., Княжицький М.Л., Матіос М.В.                                                                

23 травня 2017 р. у Ніжині відбулася презентація колективної монографії «Охорона культурної спадщини історико-культурними заповідниками Чернігово-Сіверщини», виданої під грифом Північно-Східного регіонального відділення Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК за загальної редакції знаного історика, пам’яткознавця, керівника згаданого відділення С.Ю. Зозулі, який, власне, й представляв нове видання. У книзі йдеться про пам’яткоохоронну діяльність Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», Національного історико-культурного заповідника «Качанівка», Державного історико-культурного заповідника в м. Путивль, Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», Національного заповідника «Глухів» й Історико-археологічного музейного комплексу «Древній Любеч». Видання готував потужний авторський колектив – відразу 15 науковців, співробітників згаданих заповідників, а також Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК узяли участь у цьому проекті – написанні основних розділів, передмови й післяслова, додатку (переліку пам’яток, що підпорядковані заповідникам) тощо.

Дізнаючись із нової книги про діяльність історико-культурних заповідників, що розташовані на території Чернігово-Сіверщини (а Ніжин, як відомо, також належить до цього історичного регіону), стає зрозумілим: забезпечення охорони й збереженості національної культурної спадщини найбільш ефективно забезпечується саме такими закладами культури. Адже історико-культурні заповідники водночас забезпечують наукове вивчення пам’яток (і не тільки йому підпорядкованих, але й історико-культурного середовища свого населеного пункту загалом), їх ремонтування й реставрацію, популяризують пам’ятки, вирішують питання найбільш ефективного їх використання, наглядають за дотриманням чинного пам’яткоохоронного законодавства власниками і орендаторами споруд, які мають статус пам’яток.

У цьому розрізі презентована книга є своєрідним дороговказом для Ніжина, позаяк у місті концентрація пам’яток чи не найвища у регіоні – їх понад 300 загалом, але технічний стан більшості залишає бажати кращого, використовуються також не найліпше – декотрі, наприклад, цілком можна було б музеєфікувати; та й посилити контроль над використанням ніжинських пам’яток не завадило б… І здійснювати це в межах діяльності в Ніжині історико-культурного заповідника – мабуть найкращий варіант.

Якраз темі створення в Ніжині історико-культурного заповідника й була присвячена дискусія, що виникла під час презентації. Розповідаючи про презентовану книгу, зокрема про історію створення мережі історико-культурних заповідників на теренах Чернігово-Сіверщини, С.Ю. Зозуля зазначив, що ідеї створення заповідника в Ніжині вже кілька десятків років – з кінця 1970-х років уже тричі вона звучала: спершу як ініціатива Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, потім на початку 1990-х років навіть було розроблено відповідну документацію – але до логічного завершення справу не довели; третя спроба триває нині вже більше 5 років – виготовлено нову документацію, яку погоджено з різними столичними інстанціями, крім головної – немає згоди Міністерства фінансів України (й Кабінету Міністрів України потому), оскільки з березня 2014 р. діє урядова заборона на створення нових бюджетних робочих місць до «покращення економічної ситуації» в Україні.

Наріжним каменем дискусії було питання – як ніжинцям надалі добиватися створення заповідника? (Адже щодо необхідності його створення зараз у місті вже ні у кого не викликає сумнівів – і присутність на презентації міського голови, кількох його заступників і керівників управлінь міської ради, а також науковців із місцевого університету та краєзнавчого музею тільки підтверджують це твердження). У цьому сенсі варта уваги думка директора Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського Г.М. Дудченка: варто залучити більш широко громадськість, ініціювати звернення до керівництва держави від різних організацій, знаних і шанованих державних діячів, науковців (насамперед, пов’язаних із Ніжином) тощо; з іншого боку – не припиняти порушувати клопотання про створення в Ніжині історико-культурного заповідника з боку місцевої влади.

Той факт, що презентована колективна монографія спричинила подібну дискусію, свідчить про її актуальність і потрібність, адже головне завдання будь-якої  книги – заставляти читача думати, ставити запитання, шукати на них відповіді. Загалом, видання розраховане не лише на науковців – вона буде цікавою будь-кому, хто цікавиться історико-культурною спадщиною Чернігово-Сіверського краю.

Общественность Киева, которая в июне 2016 г. искренне радовалась принятому киевской властью решению об остановке строительства и понижении высоты доходного дома на ул. Гончара, 17-23 с наглым названием «ФРЕСКО СОФИЯ», может в который раз разочароваться. Сегодня в десятилетнем противостоянии застройщик – общественность (и периодически – киевская власть), опять лидирует застройщик. Украинский суд выдал очередное постановление в пользу застройщика.

Пример того, к чему приводит беспринципность сменяющих друг друга чиновников – временщиков, которые в нарушение законодательства вначале подписывают, затем под давлением общественности отзывают согласования проектов, затем вновь подписывают и вновь отзывают…, то разрешают строить, то запрещают. Это дает повод для манипуляций застройщикам и судьям.

Суд поддержал застройщика. Окружной административный суд г. Киева под председательством судьи А.Федорчука признал противоправным решение Государственной архитектурно-строительной инспекции Украины (ГАСИ) от 8 июля 2016 г. об аннулировании разрешения ООО «Инвестиционно – строительная группа» (застройщик) на начало выполнения строительных работ от 6 июня 2008 г. по строительству жилого комплекса на ул. Гончара, 17-23 и призвал его восстановить.

В длинном, трудно читаемом тексте перечисляются все положительные решения, принятые в прошлые годы чиновниками по этому строительству. КГГА подала апелляцию на это решение суда. 10 мая 2017 г. Апелляционный суд начал ее рассмотрение и, узрев неточности в обосновании решения Окружным судом, обязал его их исправить. Следующее заседание Апелляционного суда состоится 22 мая. «Схватка» продолжается.

Я не завидую застройщикам. В погоне за наживой, занося мешками деньги то в одно чиновничье логово, то в другое, находясь в постоянном стрессе и нервном поиске, кому же еще нужно занести, они не всегда имеют гарантии того, что афера пройдет гладко, деньги потрачены не зря. Коррупцию среди чиновников подтверждает и Конфедерация строителей Украины. Но афера есть афера, в ней принимают участие как те, так и другие.

Застройщики рискуют, но в Киеве эти риски все же в большинстве случаев оправдываются – исторический центр Киева с нарушением всех градостроительных норм уже уродливо застроен – ИМ удалось. Места нет не только для зданий, но и для проезда транспорта – улицы узкие, а в «элитных» домах каждому нужен автомобиль. Дворы застроены, зелени почти нет, и вокруг тяжелый смог.

Местные жители неэлитных домов оказались в ловушке. Когда-то исторический центр был комфортным. Сегодня над старыми домами нависают новые, лишая людей света, солнца и воздуха. Такова реальность. Но, судя по всему, это насилие над городом и киевлянами будет продолжаться, пока не будет застроен каждый квадратный метр центра – КАРАВАН ИДЕТ.

На сегодняшний день есть лишь два примера победы киевлян – это отказ власти от застройки Пейзажной аллеи и снос двух этажей на офисном монстре над фундаментами дворца Кн. Владимира по Десятинному переулку, 3-5. Построено же и продолжает строиться множество огромных незаконных жилых комплексов. Достаточно вспомнить строительство ЖК «Подол Градъ» в урочище Гончары – Кожемяки и ЖК «Ярославов Град» на территории бывшего Сенного рынка. Оба ЖК активно строятся. Последний, даже несмотря на решение ГАСКа об остановке строительства, продолжают строить. Для столицы коррупционное строительное насилие – это обычная практика.

Работа контрольной комиссии Киевсовета

Протест против «ФРЕСКО СОФИЯ» уникален. Небольшая группа от общественности держит «оборону» против этого действительно огромного и не подходящего (вокруг старинные здания!) для этой части Киева сооружения почти 10 ЛЕТ (!) и заставляет власть периодически принимать радикальные решения, которые застройщик, тем не менее, не выполняет, и строительство продолжается в коротких промежутках между «схватками». Возникает вопрос: почему целый год киевская власть не реагирует на саботаж застройщика? Но, оказывается, реакция есть, просто чрезвычайно медленная.

По словам Ирины Никифоровой, члена Временной контрольной комиссии Киевсовета по вопросам изучения и регулирования строительства и использования земельных ресурсов (ВКК) от общественности, ВКК рассматривала вопрос стройки на ул. Гончара, 17-23 в течение года более пяти раз.

2 ноября 2016 г. ВКК получила подробную информацию о стройке на ул. Гончара, 17-23 и нарушениях строительных норм от Департамента государственной архитектурно-строительной инспекции в г.Киеве. Ниже приведен текст ответа на запрос.

1 февраля 2017 г. в газете «Крещатик» был опубликован отчет ВКК о своей работе по объекту на ул. Гончара, 17-23 (Решение Киевсовета от 22 декабря 2016 г.

14 февраля 2017 г. ВКК выдала заключение по объекту на ул. Гончара, 17-23, которое подписал В.Кличко. В нем, в частности, настойчиво предлагается ООО «Инвестиционно-строительная группа» добровольно выполнить рекомендации ИКОМОС, решения 39 сессии ЮНЕСКО (2015г.) и ВКК относительно снижения высоты «ФРЕСКО СОФИИ». В случае невыполнения этого предложения предлагается Киевсовету в судебном порядке разорвать договор аренды земельного участка площадью 2454 кв.м, на котором возводится здание. Это предусмотрено решением Киевсовета «Про врегулювання питань використання земельних ділянок по вул. О.Гончара у Шевченківському районі м.Києва»», поддержанном на пленарном заседании Киевсовета 14 июля 2016 г.

Еще год назад свой профессиональный взгляд на строительство монстра на ул. Гончара, 17-23 высказал Национальный союз архитекторов Украины. Запрос поступил от депутата Киевсовета О.Балицкой. Главные выводы:
«1. Оголосити негайний мораторій на будівництво по вул.. Гончара 17-23. Будь-які будівельні роботи слід негайно припинити.
2. Будівництво на території охоронної (буферної) зони об’єкту всесвітньої спадщини ЮНЕСКО має бути підпорядковане виключно вимогам збереження і розвитку історико-культурної спадщини, а висота не повинна перевищувати висоту традиційної забудови, тобто 12 метрів.
3. Фасад будівлі повинен бути співмасштабним оточенню.
4. Стратегія розвитку міста Києва повинна базуватися на засадах збереження культурного ландшафту міста в цілому, а не тільки окремих памяток.
5. Збереження і розвиток історико-культурного потенціалу м. Києва повинні бути визнані єдиною і пріоритетною метою розвитку міста і коригування його Генерального плану».

Однозначным является то, что киевские специалисты и чиновники в настоящее время выступают единым фронтом за снос этажей на «ФРЕСКО СОФИИ».

Почему Минкультуры отправил в ЮНЕСКО сфальсифицированный отчет?

Полной неожиданностью для защитников Старого города явилось «открытие» англоязычного перевода официального отчета Украины в ЮНЕСКО о состоянии Объекта 527 Списка всемирного наследия «Киев: Собор святой Софии с прилегающими монастырскими сооружениями, Киево-Печерская лавра», в котором ОТСУТСТВОВАЛИ некоторые тексты оригинала – официального отчета на украинском языке, опубликованные Минкультуры на ведомственном  сайте.

Об этом казусе рассказал в своем блоге депутат ВР Игорь Луценко, который давно выступает против стройки на ул. Гончара.
Он отмечает, что при внимательном прочтении текста становится видно, что оригинал отчета и его перевод резко отличаются друг от друга.  Видимо, «переводчик» предполагал, что никто из украинцев его читать не станет (-авт.)?

Вместо текста о проблемной стройке на ул. Гончара, 17-23, который полностью исключен, приводится текст о другой проблемной стройке – небоскребе на Кловском спуске, 7а (причем, в двух местах отчета). Исчезли также тексты о реализованном ОО Андреевско-Пейзажная инициатива” проекте восстановления трассировки фундаментов Десятинной церкви с соответствующими фотографиями.

Игорь Луценко высказывает предположение, что вычеркнуть любое упоминание об “Андреевско-Пейзажной инициативе” хотели бы многие, но исчезновение информации о строительстве на ул.Гончара выгодно, в первую очередь, его заказчику – ООО «Инвестиционно-строительная группа».

Кто же именно внес изменения в официальный международный документ (или дал такое распоряжение) – остается вопросом. Это уже к министру культуры Е.Нищуку. Но станет ли он расследовать факт фальсификации отчета?! Лично я уверена, что не будет. Опыт показал, что на критику деятельности чиновников министерства, касающуюся защиты (охраны) культурного наследия,  министр не реагирует.

Между тем, эта история нашла свое продолжение во время визита делегации ЮНЕСКО в Киев. Так как состав делегации часто меняется, а в официальном отчете не была упомянута проблемная стройка в буферной зоне Софии Киевской на ул. Гончара, 17-23, делегация не поинтересовалась судьбой скандального объекта и не посетила его (как это бывало всегда раньше). Случилось то, к чему много лет стремился застройщик: стройка для ЮНЕСКО вроде бы перестала существовать.
Но она не перестала существовать для украинской профессиональной общественности, киевлян и, как показывают последние события, для Киевсовета и лично для В.Кличко. В заключение хочу пожелать успеха всем, кто борется с незаконной коррупционной стройкой. Снос верхних этажей очень важен как пример для других строительных комбинаторов.

Ирина Карманова, для “Ні корупції!”

http://nikorupciji.org/2017/05/19/strojka-na-ul-honchara-17-23-v-kyeve-v-shvatke-vnov-lydyruet-zastrojschyk/

15 травня, напередодні Всесвітнього Дня музеїв, у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» презентовано колективну монографію «Охорона культурної спадщини історико-культурними заповідниками Чернігово-Сіверщини».

Нове видання представляли історикам, архітекторам, археологам та краєзнавцям генеральний директор «Чернігова стародавнього» Юрій Соболь, старший науковий співробітник Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сергій Зозуля, видавець книги Олег Філюк.

У монографії висвітлюється пам’яткоохоронна діяльність Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», Національного історико-культурного заповідника «Качанівка», Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі, Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» (м. Батурин), Національного заповідника «Глухів» та Історико-археологічного музейного комплексу «Древній Любеч».

Підготовлено видання колективом авторів: Буренко В.М., Жукова С.П., Заліський О.С., Заліський С.В., Зозуля С.Ю., Кербут Т.В., Кіяшко Л.Г., Коваленко О.Б., Малик Є.І., Непотенко І.В., Руденок В.Я., Сторчака Н.І., Титова О.М., Тупик С.В., Федорченко А.А. За загальною редакцією С.Ю. Зозулі.

У Чернігові про завдання та зміст новоствореного видання розповіли його автори: Інна Непотенко (кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник Національного заповідника «Чернігів стародавній») та Володимир Руденок (завідувач наукових досліджень печер та пам’яток археології заповідника).

Монографія ілюстрована кольоровими світлинами, вона розрахована як для науковців, дослідників українського пам’яткознавства та музеєзнавства, так і для широкого кола читачів, що цікавляться вітчизняною історією та старожитностями.

http://oldchernihiv.com/u-chernigovi-prezentovano-monografiyu-ohorona-kulturnoyi-spadshhyny-istoryko-kulturnymy-zapovidnykamy-chernigovo-sivershhyny/

16 травня о 14.30 у Національній спілці журналістів України (НСЖУ, вул.Хрещатик, 27-А) відбулась прес-конференція «Знищення ландшафту Національного музею «Пирогово» і охоронної зони нацпарку «Голосіївський» через житлову забудову – злочин чиновників Київради».

Засідання виїзної колегії УТОПІК, яка пройшла на території Китаєво.
Замкова гора з містом Пєрєсєчень.
Місто, територія якого була приблизно 40 га, що давало можливість зараховувати його до 10 найбільших міст Древньої Русі. Як місто воно функціонувало за 100 років до початку будівництва Софії Київської.
На сьогодні це едина з уцілілих земляних фортець в Європі.
На території городища (9 – 13 сторіччя), могильників та курганів (1 тисячоліття. до н.е.- 18 ст. н.е.) скандально відомий забудовник, пан Пилипишин Віктор Петрович, вирішив побудувати житловий район з 24 поверховими будинками.
Необхідно, як можна скоріше ставити питання охорони та дослідження археології на найвищому рівні.