Засідання Колегії Головної ради УТОПІК

2 лютого 2017 року відбулося засідання Колегії Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури з наступним порядком денним:

1. Про перспективи пам’яткоохоронної діяльності у Хмельницькій області

Доповідає: член Колегії Головної ради Товариства

Монастирський Денис Анатолійович

2. Про поновлення громадської інспекції Товариства

Доповідає: заступник голови Товариства

Кожушко Богдан Васильович

3.Про план роботи організацій Товариства на 2017 рік.

Доповідає: заступник голови Товариства

Титова Олена Миколаївна

4. Різне.

З цих питань прийнято наступні постанови:

1. 1/1 Про громадську інспекцію Товариства у сфері охорони культурної спадщини 

2. 2/1 Про створення Хмельницької обласної організації Товариства

3. 3/1 Про план роботи організацій Товариства на 2017 рік


МІНКУЛЬТУРИ НАГОЛОШУЄ НА НЕОБХІДНОСТІ ВЖИТИ ЗАХОДІВ ДЛЯ НЕДОПУЩЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНОГО ПРОЕКТУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ АР КРИМ ТА МІСТА СЕВАСТОПОЛЬ

У зв’язку з анонсованими  намірами окупаційної влади АР Крим і британських вчених-археологів з університету міста Брістоля та англійського військово-історичного журналу реалізувати спільний історико-археологічний проект, пов’язаний з подіями Кримської війни 1853-1856 років, зокрема проведення спільних археологічних розкопок, видання книг та журналів відповідного спрямування та організації молодіжних археологічних таборів для російських та британських студентів (http://newsyou.info/britanskie-arxeologi-sobirayutsya-realizovat-krupnyj-proekt-v-krymu), Мінкультури звернулося до МЗС України з листом щодо направлення ноти протесту МЗС РФ та МЗС Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

Міністерство культури України звертає увагу, що будь-яке втручання у цілісність об’єктів  культурної спадщини, що знаходяться на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, розцінюватимуться Українською Стороною як порушення Росією своїх обов’язків як держави-окупанта з покладенням на неї за такі дії міжнародно-правової відповідальності.

А також вимагає від РФ як держави, що здійснює тимчасову незаконну окупацію українських територій, забезпечити виконання своїх зобов’язань згідно з міжнародним правом.

Мінкультури просить Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії вжити заходів для недопущення відвідування  окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь громадянами Великобританії (у т.ч. британськими археологами з університету міста Брістоля та англійського військово-історичного журналу) та наголошує на необхідності дотримання режиму в’їзду на окуповану територію України, встановленого діючим законодавством України.

Мінкультури звернулося до Генерального директора ЮНЕСКО Ірини Бокової із закликом засудити протиправні дії РФ як країни-окупанта та вжити заходів щодо відновлення правового порядку згідно Конвенцій ЮНЕСКО.

Наголошуємо, що резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року та 71/205 від 19 грудня 2016 року, рішеннями 194-ї, 195-ї, 196-ї, 197-ї, 199-ї та 200-ї сесій Виконавчої Ради ЮНЕСКО «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)», ухвалених протягом 2014-2016 років, підтверджується суверенітет і територіальна цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Відповідно до статті 3 Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 16.01.1992 кожна держава-член  зобов’язується запровадити за допомогою  діючих у   відповідній державі   процедур правову систему охорони археологічної спадщини, а саме запровадити процедуру видання попереднього  спеціального дозволу на розкопки та інші види  археологічної  діяльності.

Україна таку процедуру запровадила Законами України «Про охорону археологічної спадщини» та «Про охорону культурної спадщини».   Так, відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» та статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» проведення археологічних розвідок,  розкопок,  інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони,  в історичних ареалах населених  місць,  а  також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, здійснюється   за   дозволом,   виданим центральним   органом   виконавчої  влади,  що  реалізує  державну політику  у  сфері  охорони  культурної  спадщини.

Станом на сьогодні Мінкультури не видавалося жодних дозвільних документів на проведення робіт на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополь.

Також Мінкультури привертає увагу, що археологічна спадщина України потребує особливого режиму захисту, передбаченого положеннями Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 року, Стороною якої є Російська Федерація.

Крім цього, відповідно до положень Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року держава, що здійснює окупацію, зобов’язана забезпечити належну охорону культурних цінностей та повагу до них.

Також наголошуємо, що відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Згідно статті 32 Рекомендацій, що визначають принципи міжнародної регламентації археологічних розкопок  від 05.12.1956, у разі збройного конфлікту, держави-члени ЮНЕСКО, що окупували територію тієї чи іншої держави, повинні утримуватися від проведення археологічних розкопок на окупованій ними території. 

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245199067&cat_id=244913751


У МІНКУЛЬТУРИ ОБГОВОРИЛИ ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ СЕКТОРУ КУЛЬТУРИ ТА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОМІСІЇ УКРАЇНИ У СПРАВАХ ЮНЕСКО НА 2017 РІК

image002Під головуванням першого заступника Міністра культури України Світлани  Фоменко відбулося перше засідання членів сектору культури та культурної спадщини Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.

Під час засідання  розглядався звіт про діяльність Національної комісії України у справах ЮНЕСКО за 2016 рік, зокрема підготовлений та направлений Мінкультури до ЦВСЮНЕСКО  Звіт про стан збереження об’єкту всесвітньої спадщини «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра (Україна)» і виконання рекомендацій 40-ї сесії КВС ЮНЕСКО (м. Стамбул, 2016) та  заходи, що вживаються з метою збереження цієї історичної та культурної пам’ятки.

Також  під час засідання обговорювався  план роботи сектору культури та культурної спадщини Національної комісії України у справах ЮНЕСКО на  2017 рік.

З поміж іншого,  розглядались пропозиції Мінкультури щодо включення до плану роботи  Нацкомісї  низки заходів з розробки та реалізації законодавчих ініціатив, підзаконних актів, а також проведення комунікаційних заходів – круглих столів, навчальних візитів, семінарів та конференцій.

Учасники зустрічі висловили  бажання  долучити до роботи сектору Національної комісії України у справах ЮНЕСКО групу фахівців та експертів, акцентувавши свою роботу на двох фахових напрямках – культури та культурної спадщини,  що дозволить  більш ефективно планувати та реалізовувати  покладені на нього завдання.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245199077&cat_id=244913751

 


ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ СХВАЛИЛА У ПЕРШОМУ ЧИТАННІ ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ФОНД”.

9 лютого Верховна Рада України схвалила за основу у першому читанні проект Закону України «Про Український культурний фонд».
Під час свого виступу Міністр культури України Євген Нищук звернувся до народних депутатів з проханням підтримати цей законопроект.

«Підтримка цього законопроекту є надзвичайно важливою, адже це підтримка з вашого боку молодих виконавців, мистецьких проектів та культурних об’єктів», – сказав Євген Нищук.
Також Міністр культури України зазначив, що важливою особливістю цього фонду є прозорість його діяльності, що забезпечуватиметься структурою органів управління, експертним відбором та моніторингом виконання культурних і мистецьких проектів, а також публічним представленням результатів реалізованих проектів.

Відповідний законопроект був розроблений групою народних депутатів з метою сприяння розвитку культури та мистецтв України, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, а також широкого доступу громадян до національного культурного надбання та підтримка культурного розмаїття.
Діяльність Українського культурного фонду забезпечуватиметься Наглядовою радою Фонду і Дирекцією на громадських засадах.
Наглядова рада Фонду, яка забезпечуватиме контроль за діяльністю Фонду, формуватиметься з двох осіб, яких визначає Президент України, двох осіб, визначених Міністерством культури України, двох представників від закладів культури, двох представників від громадських об’єднань та Голови Фонду, який призначатиметься на посаду Міністерством культури України з числа кандидатур (не більше трьох), визначених Наглядовою радою Фонду.

Основна діяльність Фонду – стимулювання розробки і впровадження сучасних культурних і мистецьких проектів, сприяння виробленню конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного культурного продукту. А також виступатиме стартовим майданчиком для підтримки мистецьких дебютів, у тому числі за рахунок надання грантів та стипендій.
Важливим напрямом роботи Фонду стане експертний відбір, фінансування та моніторинг виконання культурних і мистецьких проектів, реалізація яких забезпечуватиметься за підтримки Фонду.
Серед основних завдань Фонду також збереження, актуалізація і популяризація національного культурного надбання, підтримка реалізації міжнародних проектів, популяризація української культури та мистецтв, формування міжнародного позитивного іміджу України.
Обов’язковою умовою завершення будь-якого проекту, реалізованого за підтримки Українського культурного фонду, визначається публічне представлення результатів виконання проекту, а також розміщення звіту про використання коштів у рамках проекту на офіційному веб-сайті.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245197150&cat_id=244913751


Заява

8 лютого цього року народний депутат Олексій Гончаренко забруднив червоною фарбою історичний фрагмент Берлінської стіни на території Німецького посольства, написав слово «НЕІП» (ні), пояснивши свій вчинок протестом проти висловлювання посла Німеччини в Україні Ернеста Райхеля про те, що відсутність російських військ не є обов’язковою умовою проведення виборів на Донбасі. Члени Головної Ради Громадської організації «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» вважають недопустимим боротися в такий спосіб з пам’ятками історії і  нашими, і світовими, тим більше що будучи депутатом Верховної Ради України і делегатом ПАРЄ від України він має можливість висловлювати свої протести в цивілізаційний формі.

Голова Товариства

к.і.н М.І.Бур’янова


«Лавра» проти Лаври

Біля пам’ятки ЮНЕСКО можуть з’явитись висотні «сусіди». Що треба робити, щоб уникнути будівництва?

Оселя з вікнами на дзвіницю Києво-Печерської лаври — вже не мрія, а реальність. Буквально через дорогу від пам’ятки ЮНЕСКО, на вулиці Лаврській, 16, планується будівництво житлового комплексу «Лавра». Це територія колишньої взуттєвої фабрики «Київ». На її місці можуть з’явитися будинки висотою від восьми до 11 поверхів, це близько 40 метрів заввишки, тоді як допустима висота для історичної зони Києва — 25 метрів.

Про недопустимість такого сусідства мали б заявляти насамперед Міністерство культури та Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Однак там мовчать. «День» у запиті уточнив у Міністерства культури, чи готує відомство офіційну заяву стосовно інформації про забудову буферної зони Києво-Печерської лаври та чи повідомлятиме про це Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Відповіді чекаємо.

Громадськість побоюється, що Національний заповідник «Софія Київська» та Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, котрі стоять у списку пам’яток ЮНЕСКО під одним номером, таки втраплять у так званий чорний список, тобто стануть претендентами на вибуття з реєстру. Експерти хвилюються не лише за реакцію Комітету, а й за те, що Київ безповоротно втрачає історичне обличчя. Поява висотки навпроти дзвіниці Лаври стане ще одним потворним мазком по ньому.

«ТАК ПОПРАЦЮВАВ ЗАМОВНИК»

Елітний житловий комплекс «Лавра» наразі існує на паперах. Але його розвіртуалізації нічого не заважає. За планом зонування Києва та проектами детальних планів територій, які торік з великими скандалами розробляла Київрада, територія фабрики «Київ» є зоною житлової багатоповерхової забудови. Хоча за Генеральним планом-2020, за яким досі живе столиця, ця місцина є промисловою зоною. А це зовсім інше цільове призначення, навантаження на існуючу інфраструктуру та й інше функціональне сусідство з лаврою.

Проект детального плану території для місцини Печерськ ще не затверджений міською радою. Однак, як з’ясували ЗМІ, у протоколі засідання містобудівної ради йдеться, що депутати підтримали ідею «функціонального перетворення території колишніх промислових підприємств і розміщення на них житлово-громадської забудови». Йдеться про територію колишньої взуттєвої фабрики «Київ».

«Так попрацював замовник, — коментує зміну цільового призначення земель Микола ПАРХОМЕНКО, член Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК) на громадських засадах. — Будувати там можна і треба, але дозовано, не більше, ніж у п’ять поверхів. Тобто дозволяється малоповерхове будівництво, котре не заважатиме пам’ятці ЮНЕСКО. Але задекларувати можна менше, а потім, як на вулиці Гончара, 17—23 біля Софії Київської, збудувати більше, ніж передбачено у проекті. По всьому місту так робиться: спочатку інвестори відхоплюють земельну ділянку, показують владі поблажливий проект, а потім у процесі будівництва його змінюють».

ХИТРЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

На думку пам’яткознавця, замість житлового комплексу біля Лаври були б доречними парк, сквер або об’єкт соціального значення. Але ні місту, ні забудовнику від цього жодної вигоди, адже продаж квартир, та ще поруч зі святинею — це хороший прибуток. Експерт охрестив цю місцину новими «Печерськими Липками». Для цього є всі підстави, адже детальний план території для Печерська передбачає житлову забудову на інших земельних ділянках біля Лаври. Так, на вулиці Лейпцизькій, 13 холдингова компанія «Київміськбуд» уже зводить житло еліт-класу з каскадною поверховістю від семи до 17 поверхів. На вулиці Лаврська, 6 планується готельно-офісний центр з підземним паркінгом. Закон нібито забороняє появу таких об’єктів у буферній зоні пам’ятки ЮНЕСКО, та є одна хитрість, на яку йдуть інвестори, щоб це оминути.

«Якщо закон і генплан міста не дозволяють будувати у даному місці, забудовники замовляють інший документ — історико-містобудівне обґрунтування (науково-проектна документація яка визначає, чи можна будувати і реконструювати об’єкти та споруди у межах певного історичного ареалу і граничні параметри таких об’єктів. — Авт.). Це документ, який придумали чиновники часів Віктора Януковича. Якщо він проходить погодження у Міністерстві культури, а як правило Мінкульт його схвалює, тоді, навіть попри заборону закону та ЮНЕСКО, інвестор має на руках документ, який дозволяє йому будувати що завгодно», — пояснює Микола Пархоменко.

ЧОМУ МОВЧИТЬ ЗАПОВІДНИК?

Так само, як Мінкульт, грає у мовчанку Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Головний архітектор заповідника Яків ДІХТЯР пояснив «Дню», що доки забудовник не подав на затвердження міністерства історико-містобудівне обґрунтування свого об’єкту та його проект, заповідник не може нічого зробити.

«Інформації про погодження проекту чи історико-містобудівного обґрунтування ще немає: Мінкульт їх не отримував, днями ми запитували про це у відомства, — додає Яків Діхтяр. — Заповідник ознайомлюватись з цими документами не уповноважений. Єдине, що ми можемо зробити, якщо вони з’являться, — звертатись до Міністерства культури, щоб не поспішали їх погоджувати, а проінформували насамперед ЮНЕСКО про наміри щодо такого будівництва».

На думку Миколи Пархоменка, заповідник мав би давно бити на сполох, закликати громадськість до захисту святині і розповісти про ситуацію ЮНЕСКО. До речі, Комітет всесвітньої спадщини планував свій візит до Києво-Печерського заповідника ще минулої осені, щоб перевірити, як дбають про пам’ятку. Певні порушення експерти УТОПІК зафіксували майже рік тому (про це «День» писав у матеріалі «Як захистити Лавру від… церкви?» у №62—63 за 8—9 квітня 2016 року). Згодом візит відклали до весни.

Р.S.Коли верстався номер, «День» отримав від Міністерства культури відповідь на запит. Нас запросили взяти участь у брифінгу щодо звіту про стан збереження об’єкту всесвітньої спадщини «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра (Україна)» і виконання рекомендацій 40-ї сесії ЮНЕСКО. У Мінкульті обіцяють, що на брифінгу ми зможемо дізнатися відповіді на свої запитання. Подія відбудеться 3 лютого. «День» слідкує за розвитком ситуації.

Інна ЛИХОВИД, «День»

http://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/lavra-proty-lavry


ЗВІТ ПРО СТАН ЗБЕРЕЖЕННЯ ОБ’ЄКТУ ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ

І. Резюме звіту
ІІ. Відповідь на рішення Комітету всесвітньої спадщини
РІШЕННЯ: 40 СОМ 7В.61
Центр всесвітньої спадщини,
Розглянувши Документ WHC/16/40.COM/7B.Add,
Посилаючись на рішення 39 СОМ 7В.85, затверджене на його 39-ій сесії (м. Бонн, 2015 р.),
Також пригадуючи своє занепокоєння, яке щорічно виражалося, починаючи з 2008 року, з приводу критичного рівня містобудівного розвитку, досягнутого з моменту включення об’єкту до Списку, його кумулятивного впливу на визначну універсальну цінність об’єкту (ВУЦ) і потребу у нових інструментах для направлення процесу містобудівного розвитку у напрямку стійкого розвитку, що захищає атрибути визначної універсальної цінності (ВУЦ);
Також бере до уваги зусилля, докладені державою-учасницею, результатом яких стало знесення двох поверхів нового будинку у Десятинному провулку 3-5 в межах буферної зони однієї зі складових частин об’єкту, а саме Собору Святої Софії, і повторює своє прохання до держави-сторони зменшити негативний вплив висотної будівлі на Кловському узвозі, шляхом знесення вже побудованих поверхів до прийнятного масштабу;

a1

Єдиним актуальним (проблемним) питанням в буферній зоні архітектурного ансамблю Софії Київської залишається будівництво багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом по вул. Олеся Гончара, 17-23. На сьогоднішній день будівництво призупинено і будь-які будівельні роботи не проводяться. Для врегулювання зазначеного питання Київська міська рада Рішенням від 21 квітня 2016 року №340/340 створила Тимчасову контрольну комісію Київської міської ради з питань вивчення та врегулювання будівництва і використання земельних ділянок на вул. О. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, на разі ведеться робота щодо шляхів врегулювання зазначеного питання.
Із занепокоєнням зазначає існування Плану реабілітаційних заходів для монастирського господарського двору на Дальніх печерах Києво-Печерського заповідника, звертається до держави-учасниці з проханням негайно зупинити будь-які заплановані або розпочаті роботи з реконструкції/будівництва й також повторює державі-учасниці своє прохання надати Центру всесвітньої спадщини відповідну документацію, включаючи Оцінку впливу на спадщину (HIAs), відповідно до параграфу 172 Оперативних настанов, до того, як будь-яке остаточне рішення буде прийнято або будь-які роботи, пов’язані із проектами масштабного будівництва, буде розпочато на території об’єкту, в межах його буферної зони та оточення;
Згідно з даними історико-архівних досліджень на північному схилі Лаврського яру (територія господарчого двору на Дальніх печерах) протягом кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. існувала забудова – будівлі господарського призначення. Крім того, кілька будівель і споруд на цій території було зведено після передачі чернечій громаді комплексу Дальніх печер у 1988 р, тобто до внесення ансамблю Києво-Печерської лаври до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Зсувонебезпечний стан схилу на території господарчого двору на Дальніх печерах зафіксовано у 2011 році Постійною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Київської міської державної адміністрації. При цьому було зобов’язано чоловічий монастир – Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру, виконати необхідні дослідження та негайно вжити невідкладних заходів щодо недопущення розвитку на цій території зсувних процесів.
Зазначені роботи здійснювались, починаючи з 2011 року. У 2012 році відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» розроблено План організації території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (далі – План організації) (затверджено наказом Міністерства культури України у 2013 році). До Програми протизсувних заходів, яка є складовою Плану організації, зокрема, і включено заходи з реабілітації території господарчого двору.
Моніторингова місія ЮНЕСКО, візит якої здійснювався у 2013 році, була ознайомлена із розробленим Планом організації та з ходом виконанням реабілітаційних робіт в натурі. Місією не було висловлено занепокоєння щодо можливого негативного впливу на об’єкт культурної спадщини.
Протягом 2011-16 рр. на підставі відповідних науково-проектних та дозвільних документів здійснювалися заходи з інженерного захисту території господарчого двору на Дальніх печерах, а також виконувалися роботи з реабілітації підземних та надземних господарських і службових будівель і споруд для потреб чоловічого монастиря – Свято Успенської Києво-Печерської лаври. На сьогодні всі будівлено-монтажні роботи на території господарчого двору завершені.
План реабілітаційних заходів щодо монастирського господарського двору на території комплексу Дальніх печер було розроблено з метою запобігання розвитку зсувонебезпечних процесів й з урахуванням результатів історико-архітектурних, історико-містобудівних досліджень, а також інженерних, зокрема, геологічних та гідрогеологічних досліджень.
При цьому було проведено оцінку впливу цих об’єктів на прилегле особливо цінне історичне середовище та, зокрема, було визнано можливим зведення двоповерхової будівлі економічного корпусу на території господарського подвір’я.
При розробленні Плану реабілітації монастирського господарського двору було вирішено відтворити втрачену забудову, застосувавши при цьому традиційний для Києво-Печерської Лаври у ХVІІ-ХІХ ст. спосіб зведення монастирських будівель на складному рельєфі, при якому конструкції будівель були включені в систему інженерних протизсувних засобів.
Інформація щодо здійснення заходів з реабілітації господарського подвір’я з оцінкою впливу зазначених заходів на ВУЦ об’єкта була надана до ЦВС ЮНЕСКО в рамках щорічного звіту про стан збереження об’єкту за 2015 рік.
Виконання зазначених заходів у межах господарської зони Нижньої Лаври, переданої у встановленому порядку в користування чоловічому монастирю, відповідає Плану організації території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, затвердженому Міністерством культури України.
Реабілітаційні роботи виконуються з дотриманням вимог чинного національного законодавства та нормативно-правових актів.
Національний Києво-Печерський історико-культурний Заповідник готовий ознайомити представників реактивної моніторингової місії, приїзд якої очікується навесні 2017 року, з усіма матеріалами щодо Плану організації території Заповідника, зокрема у частині, що стосується реабілітаційних заходів на території монастирського господарського двору.
Крім того повідомляємо, що на прохання моніторингової місії ЮНЕСКО історико-містобудівне обгрунтування на реабілітацію Оленінського подвіря Києво-Печерської Лаври скасовано, будівництво на зазначеній території проводитись не буде.
Повторює своє серйозне занепокоєння з приводу існування довготривалих загроз для об’єкту, зокрема, брак належної правової охорони та планувальних механізмів, а також невирішеної проблеми із несанкціонованою забудовою в буферній зоні й в межах візуального оточення об’єкту, а також запланованих робіт з реконструкції на території об’єкту, які мають згубний вплив на його невід’ємні характерні особливості і можуть негативно вплинути на його ВУЦ;
У 2016 році Міністерством культури України підготовлено проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини»» та проект змін до інших національних законодавчих актів в частинах, що стосуються питань збереження національної історико-культурної спадщини, в тому числі і об’єктів, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
На виконання Указу Президента України від 25.02.2008 № 157/2008 “Про невідкладні заходи щодо розвитку міста Києва” та рішення Київської міської ради від 23.12.99 р. № 171/673 “Про організацію робіт з розробки Генерального плану м. Києва на новий розрахунковий період” завершуються роботи з розроблення нового Генерального плану розвитку міста Києва, який буде безстроковим.
Задля збереження домінуючої ролі архітектурних ансамблів собору Святої Софії та Києво-Печерської Лаври, їх історичного середовища при коригуванні Генерального плану міста Києва проведено коригування історико- архітектурного опорного плану м.Києва в рамках якого виконані такі: – наукові дослідження з вивчення, аналізу та класифікації нерухомих обєктів культурної спадщини за типами; – аналіз художніх особливостей культурної спадщини з визначенням збереженності традиційного характеру середовища, його ролі в архітектурно-просторовій композиції та ландшафті міста; – аналіз видового розкриття ансамблів з характерних точок їх сприйняття.
Охоронна (буферна) зона ансамблю споруд Києво-Печерської Лаври площею 107,744 га затверджена наказом Міністерства культури України від 29.11.2016 № 1118 «Про затвердження науково-проектної документації щодо визначення меж та режимів використання території охоронної (буферної) зони архітектурного ансамлю Києво-Печерської лаври». Зазначеною документацією визначено межі охоронної (буферної) зони та режими її використання.
Режими використання охоронної (буферної) зони повинні враховуватись при підготовці вихідно-дозвільної документації на нове будівництво та реконструкцію об’єктів. Охоронна (буферна) зона ансамблю споруд Софійського собору та охоронна (буферна) зона ансамблю Києво-Печерської лаври поєднані територією пам’ятки ландшафту місцевого значення “Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра” (наказ Міністерства культури і туризму № 58/0/0/16-10 від 03.02.2010 р.) Наразі підготовлена вся документація для внесення цієї пам’ятки до реєстру пам’яток національного значення. Відповідно до ст. 150 та 151 Земельного кодексу України ця територія відноситься до особливо цінних земель, на її поширюються особливі умови використання. Згідно з ЗУ «Про охорону культурної спадщини», наказу Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10, режим використання цієї території передбачає заборону нового будівництва, збереження розпланування, пам’яток та об’єктів культурної спадщини, елементів історичного упорядження, забезпечення сприятливого гідрологічного режиму, пожежної безпеки, захисту від динамічних навантажень тощо.
Межі та режими охоронних (буферних) зон включаються до містобудівної та землевпорядної документації м.Києва.
Задля унеможливлення будівництва та відведення земельних ділянок для містобудівних потреб без чітко визначених умов та обмежень, Київська міська рада прийняла рішення від 22.01.15 №24/889 «Про введення тимчасової заборони (мораторію) на будівництво та продаж земельних ділянок у межах охоронних (буферних) зон міста Києва», яке діє до затвердження скоригованого Генерального плану міста Києва та плану зонування центральної частини м. Києва.
Крім того, інформуємо, що на території Києво-Печерської лаври, що є складовою об’єкта всесвітньої спадщини «Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра» на сьогодні не заплановані роботи з реконструкції, які можуть мати згубний вплив на його невід’ємні характерні особливості і можуть негативно вплинути на його ВУЦ.
Також відзначає зусилля держави-сторони у розробленні Плану управління й просить завершити його розроблення за допомогою Центру всесвітньої спадщини і дорадчих органів, а також подати остаточну версію Плану управління до 1 грудня 2016 року;
Інформуємо, що оновлена версія Плану управління доопрацьована відповідно до рекомендацій Технічної оцінки ІКОМОС та передана до Центру всесвітньої спадщини у встановлений термін.
Також звертається з проханням до держави-сторони запросити спільну реактивну моніторингову місію Центру всесвітньої спадщини/ІКОМОС з метою оцінки актуального стану об’єкту, обговорення усіх гострих питань стосовно охорони історичного міського ландшафту міста Києва, включаючи посилення системи управління, надання допомоги у завершенні Плану управління з урахуванням рішень КВС й відповідно до Конвенції про охорону всесвітньої спадщини;
Відповідно до попередніх домовленостей, приїзд реактивної моніторингової місії Центру всесвітньої спадщини/ІКОМОС з метою оцінки актуального стану об’єкту, очікується навесні 2017 року.
Крім того, просить державу-сторону надати до Центру всесвітньої спадщини до 1 лютого 2017 року оновлений звіт про стан збереження об’єкту й виконання вищезазначених рекомендацій для його розгляду Центром всесвітньої спадщини на 41-й сесії у 2017 році з наміром обговорення, у випадку підтвердження існування реальної чи потенційної загрози визначній універсальній цінності, можливе включення об’єкту до Списку всесвітньої спадщини під загрозою.
ІІІ. Інші актуальні питання щодо збереження, які можуть, на думку країни-учасниці, впливати на визначну універсальну цінність об’єкта
На території об’єкта всесвітньої спадщини «Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра» не проводилися роботи, які можуть впливати на визначну універсальну цінність об’єкта.
Разом з тим, з метою збереження нерухомої культурної спадщини на територіях Національного заповідника «Софія Київська» та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника було проведено ряд ремонтних та ремонтно-реставраційних робіт.
Територія ансамблю Софійського собору (пам’ятки архітектури XI ст.) Проведені роботи по поточному ремонту та реставрації фасадів Будинку Митрополита та Корпусу № 2, також виконаний поточний ремонт покрівлі Будинку Митрополита та Пристінних келій. Мури (пам’ятка архітектури XVIII ст.)
Виконання робіт: Тривають роботи згідно затвердженого проекту «Ремонтно-реставраційні роботи по мурах Національного заповідника «Софія Київська» по вул. Володимирська, 24 у Шевченківському районі міста Києва». В повному обсязі проведені роботи на ділянках мурів з боку вулиці Стрілецької та Георгієвського провулку (від Брами Заборовського до вулиці Стрілецької).

b1 b2

Стан після проведення робіт. Мури з боку вулиці Стрілецької
Архітектурний ансамбль Києво-Печерської Лаври
Впродовж 2016 року на об’єктах Національного Києво-Печерського історико-культурного заовідника проведені натупні роботи:
Першочергові реставраційні та укріплювальні роботи монументального живопису в інтер’єрі пам’ятки архітектури «Церква над економічною брамою». Монументальний живопис, виконаний у 1905-1906 рр. в техніці олійного розпису, потребував виконання невідкладних консерваційно-реставраційних робіт. Відповідно до затвердженої у встановленому порядку технології їх виконання у 2016 році проведено укріплення та реставрацію частини живопису на ділянці площею бл. 20 м2 , а саме: – видалення профілактичної заклейки з поверхні живопису та відновлення зв’язку між живописом, ґрунтом та основою.
– Розшивка та шпарування конструктивної тріщини на склепінні галереї.
– Підведення реставраційної шпаклівки в місцях втрат живопису та тиньку.
– Видалення ущільненого поверхневого забруднення.
– Живописне відновлення в тон авторського монументального живопису.
– Покриття захисним шаром лаку.

c2c1

Здійснення заходів з водовідведення в районі ділянки над Ближніми печерами (т. зв «відгалуження Біснуватих»).
Постійною загрозою збереженню Ближніх печер є розповсюдження водоносного горизонту після тривалих рясних опадів або внаслідок швидкого танення великої кількості снігу майже по всій території Ближньопечерного саду.
Особливо потерпала від надмірного перезволоження ділянка Ближніх печер т. зв «відгалуження Біснуватих». Влітку 2016 року були проведені роботи з відведення ґрунтового потоку від території над «відгалуженням Біснуватих». З метою уточнення шляхів розповсюдження водоносного горизонту та надходження ґрунтової води були виконані інженерно-геологічні дослідження. На підставі даних вишукувань влаштовано однопроменевий дренаж, водовідведення з якого відбувається в існуючу зливоприймальну мережу. Здійснення зазначених заходів дозволить забезпечити збереження належного технічного стану «відгалуження Біснуватих», яке є складовою частиною комплексу Ближніх печер.
Наразі проводиться будівництво ІІ черги променевого дренажу, метою якого є відведення ґрунтового потоку від аварійних давньоруських ділянок печер (т.зв. Відгалужень Нестора та Меркурія). Вже виконано інженерно-геологічні вишукування, розпочались роботи з влаштування дренажу. Роботи планується завершити у квітні 2017 року.

Благоустрій території, що прилягає до Оборонного муру навколо Ближніх та Дальніх печер, з влаштуванням системи поверхового водовідведення.
Ділянка № 3 Оборонної стіни навколо Ближніх та Дальніх печер знаходиться на верхніх відмітках брівки Печерського плато, частково відіграє роль підпірної стіни. Пам’ятка потребувала проведення робіт з опорядження прилеглої території.
На початку листопада 2016 року виконано комплекс заходів, спрямованих на збереження Оборонної стіни навколо Дальніх та Ближніх печер, а саме: ремонт прилеглого замощення, системи поверхневого водовідведення вздовж західного фасаду стіни, ін’єктування наскрізних тріщин та закріплення лицьового цегляного мурування, благоустрій прилеглої території.

d1d2
Поточні ремонтні роботи на фасадах 11 пам’яток культурної спадщини Заповідника.
Щодо участі у конкурсах на отримання міжнародної грантової допомоги на реставрацію пам’яток НКПІКЗ.
З метою залучення позабюджетного фінансування на збереження пам’яток архітектури, враховуючи, що на значну частину об’єктів культурної спадщини розроблена, погоджена та затверджена у встановленому порядку науково-проектна документація, у 2016 році підготовлено пакети необхідних документів для отримання грантової підтримки від Посольського фонду США збереження культурної спадщини (AFCP) та Фонду всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на реставрацію Троїцької надбрамної церкви (XII ст., XVIII ст.), а також від Посольського фонду США збереження культурної спадщини (AFCP) для проведення реставраційно-конс ерваційних робіт та пристосування пам’ятки архітектури «Церква Спаса на Берестові» (XI ст., XVIII ст.).
Щодо регуляції вологісного режиму будівельних конструкцій церкви Спаса на Берестові. На початку вересня 2015 року в інтер’єрі церкви Спаса на Берестові було встановлено електронний прилад «Solumi – К 2000» італійської компанії «Solumi per Umidita’srl» для висушування її стін від наслідків систематичного перезволоження. Прилад генерує магнітні імпульси в радіусі 14 м, які перешкоджають надходженню вологи з ґрунту в стіни пам’ятки, внаслідок чого стіни повинні почати висихати, орієнтовно, через 4-5 місяців. Експертними спеціалістами від компанії, що надала обладнання, проводяться контрольні заміри вологості стін та аналіз відкладів солей всього терміну використання обладнання, надаються рекомендації щодо виявлення та усунення чинників перезволоження стін пам’ятки.
Контроль за використанням даного приладу проводиться співробітниками Заповідника та передбачає комплексний науковий підхід, який включає в себе: візуальні спостереження за змінами в несучих конструкціях пам’ятки, аналіз розповсюдження та складу сольових відкладів на поверхнях площин стін, контрольні заміри рівня вологості в них, повітря зовні та в інтер’єрі церкви, аналіз стану водовідведення та стану гідроізоляційного захисту склепінь, стін і підлоги для встановлення основних чинників замокання стін пам’ятки та розроблення найбільш ефективних засобів для її збереження.
IV. Відповідно до параграфу 172 Оперативних настанов опишіть масштабні реставраційні проекти, зміни та/або нові будівельні проекти, які можуть бути реалізовані на території об’єкту, буферної зони або в інших зонах, де такі містобудівні перетворення можуть вплинути на визначну універсальну цінність об’єкту, включаючи його автентичність та цілісність.
Національний заповідник «Софія Київська» інформує про проведення комплексу ремонтно-реставраційних робіт на Андріївській церкві (пам’ятка архітектури XVIII ст.), яка розташована в буферній зоні об’єкта всесвітньої спадщини «Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами та Києво-Печерська Лавра» і знаходиться в Tentative List. Зазначені роботи не вплинули на визначну універсальну цінність об’єкта.

e1e2
Андріївська церква (пам’ятка архітектури XVIII ст.)
Виконання робіт:
– завершено архітектурно-декоративне освітлення;
– влаштовано трасу зовнішнього електропостачання Андріївської церкви;
– знаходяться на завершальній стадії роботи з підсипки схилу ґрунтом до проектних відміток та укладання дерну на пагорбі;
– завершені ремонтно-реставраційні роботи на фасадах церкви;
– завершені ремонтно-реставраційні роботи центральних металевих сходів;
– тривають роботи з влаштування входу в підпапертне приміщення та відновлення фрагменту огорожі території з влаштуванням хвіртки;
– в поточному році заплановано реставраційні роботи в інтер’єрі церкви.
Додатково повідомляємо про проведення Громадською організацією «Андріївсько-Пейзажна ініціатива» благоустрою прилеглої території до трасування фундаментів Десятинної церкви (Х ст.).

Буферна зона Ансамблю споруд Софії Київської з позначенням території Десятинної церкви
Щодо реконструкції магістральної системи водовідвідної мережі на території архітектурного ансамблю Києво-Печерської Лаври (територія Нижньої Лаври).
Протягом останніх років вкрай негативний вплив на зміну природних умов ґрунтів та, як наслідок, на стан будівель і споруд Нижньої Лаври та Гостинного двору, що мають статус пам’яток культурної спадщини, спричиняє незадовільний стан системи магістральних інженерних водоносних комунікацій, які проходить транзитом по території Нижньої Лаври та належать до комунальної власності міста Києва.
Внаслідок перевантаженості вказаної системи водовідведення неодноразово виникали ситуації, коли під час рясних злив потоки води з прилеглих міських територій з гідродинамічним тиском розтікались по території Гостинного двору та Нижньої Лаври, стікаючи по схилах та розмиваючи ґрунт. Від затоплення поверхневими водами постійно потерпають Ближні та Дальні печери, а також численні наземні будівлі згаданих Гостинного двору та Нижньої Лаври.
Зважаючи на постійну загрозу руйнації унікальних пам’яток світового значення та з метою збереження архітектурного ансамблю Києво-Печерської Лаври, Київська міська державна адміністрація у 2017 році планує здійснити заходи щодо винесення міської магістральної водов
ідвідної мережі за межі території Заповідника.
V. Публічний доступ до звіту про стан збереження
(Примітка: цей звіт буде завантажено для публічного доступу в інформаційну систему Центру всесвітньої спадщини. Якщо країна-учасниця має заперечення проти того, щоб звіт був розміщений повністю, для публічного доступу буде відкрита лише одна сторінка резюме).
VI. Підпис відповідального органа

ДОКУМЕНТИ:
Звіт про стан збереження об’єкту всесвітньої спадщини
“Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра (Україна)” (C 527 bis)

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245193769&cat_id=244913751


У КИЄВІ ОБГОВОРИЛИ ВАРІАНТИ ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ ЗАБУДОВИ ІСТОРИЧНОГО ЦЕНТРУ СТОЛИЦІ

Заступник Міністра культури України Тамараimage006

Мазур взяла участь у спільному засіданні на тему «Історико-містобудівне обґрунтування: інструмент корупціонерів для нищення історичного центру», ініційоване Міжфракційним депутатським об’єднанням «За Київ», разом з підкомітетом з питань взаємодії з громадянським суспільством Комітету Верховної Ради України з питань запобігання та протидії корупції.
У засіданні взяли участь народні депутати України, представники Київської облдержадміністрації, КМДА, Державної архітектурно-будівельної інспекції, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та представники громадськості.

Тамара Мазур проінформувала присутніх щодо існуючих нюансів визначення історико-містобудівного обґрунтування, а також визначила межу повноважень Міністерства культури зокрема, у питанні погодження будівництва в історичному центрі міста Києва. При цьому, вона наголосила, що більша частина звинувачень, які останнім часом лунають на адресу Міністерства культури України, є абсолютно необґрунтованими та безпідставними і знаходять поза межами компетенції відомства.

«Якщо ми говоримо про охорону культурної спадщини, зокрема про погодження будівництва в історичному центрі Києва, ми керуємося положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини», нормативно-правовими актами, розробленими на підставі цього Закону, а також Положенням про Мінкультури, яке чітко визначає повноваження та механізм діяльності Мінкультури у конкретно визначеному випадку», – сказала Тамара Мазур.

Заступник Міністра культури наголосила, що історико-містобудівне обгрунтування є виключно науковою концепцією будівництва, яке не дає дозвіл на початок будівництва. Тамара Мазур також представила пропозиції Міністерства культури стосовно піднятих проблемних питань, пов’язаних з ІМО. Зокрема, поінформувала, що Мінкультури розроблено проект постанови КМУ, яким пропонується внести зміни в постанову Кабміну № 318, скасувавши необхідність розробки та затвердження ІМО в тих історичних місцях, де є затверджені в установленому порядку історико-архітектурні опорні плани.
«За своєю ідеєю ІМО мали б лягати в основу майбутніх історико-архітектурних опорних планів», – наголосила вона.
Нами так само пропонується встановити перехідний період від 3 до 5 років для завершення робіт з розробки та затвердження історико-архітектурних опорних планів там, де вони не розроблені до цього часу всупереч вимогам Закону. На перехідний період в таких історичних місцях буде розроблятися ІМО. Однак, по закінченню перехідного періоду, у разі відсутності історико-архітектурних опорних планів, будівництво буде взагалі заборонено».

Під час зустрічі також були розглянуті варіанти поліпшення ситуації забудови історичного центру Києва, а також налагодження співпраці між громадськістю та представниками центральних органів влади.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245193421&cat_id=244913751


ЖК «Лавра» (розслідування)

Навпроти дзвіниці Києво-Печерської лаври планують звести висотний житловий комплекс. Журналісти програми «Схеми» розшукали відповідний проект потенційної забудови. Йдеться про територію колишньої взуттєвої фабрики «Київ». Ця ідея уже погоджена на рівні профільного департаменту столичної адміністрації. І це, попри безпосередню близькість до лаври – об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Дозвіл зводити такий житловий комплекс із видом на дзвіницю – це вигода для тих, хто володіє чи користується територією фабрики. І з’ясувалося, що ця територія перебуває в оренді фірми з орбіти найвищого керівництва держави. А проект забудови розроблявся на замовлення фонду, створеного народними депутатами з президентської фракції. Детальніше – у розслідуванні програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та каналу «UA:Перший».

C551A3F2-02AB-4C70-A07E-704B75B43359_w610_r0_s

Останні два роки у Києві загострилися баталії довкола ухвалення детальних планів територій (ДПТ) – документів, які уточнюють і деталізують генеральний план столиці. Наприклад, як має виглядати мікрорайон, де і як мають розташовуватися будинки, зелені насадження.

Конфлікти виникають переважно через те, що часто детальні плани не відповідають генеральному, і дають шанс забудовникам перетворити зелені зони, передбачені генпланом, на територію забудови. Тим паче, що ДПТ переважно розробляє не Департамент містобудування і архітектури КМДА, а приватні компанії, яким ці роботи місто замовляє – розповідає громадський активіст Володимир Тищенко.

«Чим небезпечні детальні плани території – так це тим, що вони не враховують жодної соціальної інфраструктури. Там не враховуються ні школи, ні дитячі садки. Там просто забудовники переймаються, щоб звести більше багатоповерхівок», – вважає активіст.

Через таку ситуацію занепокоєні і в Міністерстві культури. Там не завжди отримують інформацію про те, що прописали у детальному плані і як це вплине на об’єкти культурної спадщини.

«Детальний план території повинен деталізувати тільки те, що є в генеральному плані і в історико-архітектурному будівельному плані. На жаль, містобудівна документація розробляється окремо, відірвано від пам’яткоохоронного законодавства. Люди, які здійснюють діяльність у цій сфері, говорять, що погоджень із Мінкультури вимагати не можна, бо це суперечить вимогам чинного законодавства», – розповідає заступниця міністра культури України Тамара Мазур.

Буферна зона

«Схеми» вирішили перевірити, наскільки небезпечна така ситуація. І проаналізувати один із найпоказовіших детальних планів Києва, що охоплює більшу частину захисної зони Києво-Печерської лаври, складової частини об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ: собор Святої Софії з прилеглими монастирськими будівлями, Києво-Печерська лавра».

Чи не суперечить детальний план території генеральному плану та вимогам ЮНЕСКО?

Аби його отримати, журналісти звернулися до сектору з розгляду об’єктів містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації. Ось так виглядає проект детального плану території, що найближче прилягає до території Києво-Печерської лаври – в межах вулиць Мазепи, Лаврської, Панфіловців, Реута, Лейпцизької:

Проектний план для території площею понад 77 гектарів переважно не передбачає суттєвих змін, окрім однієї, але важливої.

Просто навпроти дзвіниці Києво-Печерської лаври територію колишньої взуттєвої фабрики «Київ» пропонується віддати для будівництва житлового комплексу. Хоча за чинним генпланом до 2020 року тут – територія промисловості.

Площа нової забудови 8,7 гектара, загальна площа будівель – 115 035 квадратних метрів, поверховість – 8-11 поверхів, а це майже на рівні з дзвіницею.

Проект детального плану території ще не затверджений рішенням міської ради. Однак, як зазначається у протоколі засідання містобудівної ради, у Департаменті архітектури уже підтримали ідею «функціонального перетворення території колишніх промислових підприємств та розміщення на них житлово-громадської забудови». Йдеться про територію колишньої взуттєвої фабрики «Київ».

1FBC99F2-2C25-46D6-B66C-1CA944157D92_w610_r0_s

При цьому моніторингова місія ЮНЕСКО неодноразово звертала увагу на неприпустимість висотної забудови цієї території та вітала припинення подібних ініціатив.

 Андрій Миргородський – архітектор, і саме його компанія «Проектні системи ЛТД» розробляла детальний план із висотною забудовою навпроти лаври. Протягом тижня Миргородський не знайшов часу для зустрічі зі «Схемами».

Компанія Миргородського вже не вперше займається проектними роботами в історичному Печерську. Співпраця з культурно-мистецьким комплексом «Мистецький Арсенал» завершилася судами через недостатній рівень виконання робіт – розповідає генеральний директор комплексу Олеся Островська-Люта.

«Відбувався судовий розгляд між «Мистецьким Арсеналом» і «Проектними системами ЛТД» з приводу документації будівельної, розробленої на замовлення «Укрндіпроектреставрація», які «Мистецький Арсенал» вважав неприйнятними. «Мистецький Арсенал» виграв суди», – згадує вона.

У який спосіб міська влада – Департамент містобудування та архітектури – обрав саме «Проектні системи ЛТД» як розробника ДПТ, у відповіді на запит «Схемам» так і не пояснили. Там лише зазначили, що залучати небюджетні кошти для такої роботи дозволено. Так само, як і приватні компанії.

Можливість висотної забудови території колишньої взуттєвої фабрики – це, перш за все, вигода для її власника чи користувача. Адже вартість квадратного метра житла із видом на дзвіницю може сягнути значних сум.

Кому ж вигідне це будівництво?

У 2014 році територія взуттєвої фабрики перетворилася на один із майданчиків політичного життя. Цю промзону почали відвідувати народні депутати із президентської партії. Тут працював виборчий штаб «Блоку Петра Порошенка». Тут відбуваються з’їзди його політсили.

На території колишньої фабрики розташований і офіс «Міжнародного інвестиційного банку», найбільшою часткою якого володіє Петро Порошенко. А також офіс фірми «Енергетичний стандарт (Україна)» російського бізнесмена Костянтина Григоришина – колишнього бізнес-партнераПетра Порошенка.

Формально територія колишньої взуттєвої фабрики «Київ» – у комунальній власності. Але до 2027 року її орендує ТОВ «Підприємство «Київ». Інтернет-видання «Наші гроші», проаналізувавши структуру власності цієї фірми, виявило в ній компанії, пов’язані з уже згаданим колишнім бізнес-партнером Петра Порошенка Костянтином Григоришиним, співкерівником виборчого штабу БПП Давидом Жванією та ще одним давнім бізнес-компаньйоном Порошенка Олегом Гладковським.

Очевидно, детальний план території, який перетворить землі промисловості на територію висотної забудови, вигідний саме «Підприємству «Київ», яке до 2027 року встигне звести елітний комплекс і непогано заробити на продажу житла. І здогадки про те, що саме оточення президента домагається можливості забудувати територію фабрики, частково підтвердилися і документально.

FA7455C7-E715-4479-A928-9ED779477AE5_w610_r0_s

Справа у тому, що інвестором розробки детального плану території є благодійний фонд «Збереження національної архітектурної спадщини». Це засвідчує договір, укладений між Департаментом архітектури Києва, «Проектними системами ЛТД» та благодійним фондом. Його засновниками є екс-керівник Державного управління справами, а тепер заступник голови фракції партії «Блок Петра Порошенка»Сергій Березенко і його однопартієць Олександр Бригинець. Саме фонд оплачує розробку детального плану території та надає всі вихідні дані компанії Андрія Миргородського.

Хоча ще чотири роки тому Олександр Бригинець боровся проти втілення іншого проекту того ж архітектора Миргородського – реконструкції Гостинного двору.

Тепер фонд, заснований Олександром Бригинцем і Сергієм Березенком, платить тому ж Андрію Миргородському за куди відповідальнішу роботу – розробку детального плану території значної частини буферної зони Києво-Печерської лаври і Софії Київської. Утім, Олександр Бригинець каже, що не знав, на що витрачаються гроші його фонду.

«Я категорично проти будь-якої забудови центральної частини міста.Я як засновник фонду, коли ми його засновували, він повинен був займатися Маріїнським палацом. Після того, як фонд був заснований, я пробув депутатом на той момент 2 місяці, мої повноваження закінчилися, я поїхав у зону АТО і я не займався тим, що було пов’язано із фондом…» – зазначив Олександр Бригинець.

Інший співзасновник фонду – заступник голови фракції партії «Блок Петра Порошенка» Сергій Березенко не дав відповіді на запитання, який інтерес він має у будівництві навпроти Лаври.

За правилами режиму використання територій зон пам’яток всесвітньої спадщини, ЮНЕСКО необхідно інформувати про всі архітектурні перетворення, заплановані в буферній зоні. «Схеми» звернулися до ЮНЕСКО з запитом – чи інформували Центр всесвітньої спадщини про погодження містобудівною радою будівництва навпроти Лаври і додали графічні матеріали ДПТ. Цю інформацію в організації сприйняли як нову.

«Коли Секретаріат отримує інформацію (…) з іншого джерела, окрім держави-учасниці, він буде, наскільки це можливо, перевіряти джерело і зміст інформації, проконсультувавшись із зацікавленою державою-учасницею і запросить її коментарі. Відповідно до процедури, ми звіримо з українською стороною, державою-учасницею, проект, наведений у вашому листі», – зазначила у відповідь на запит Моня Аджіваноу із відділу публічної інформації ЮНЕСКО.

Українська сторона звітуватиме про стан об’єктів всесвітньої культурної спадщини на сесії ЮНЕСКО 1 лютого цього року.

http://www.radiosvoboda.org/a/28260713.html

 


ЗВ’ЯЗКОВІ ІСТОРІЇ

Нет, наша Память, вовсе не музей.

И труд наш – только боя продолжение, 

И продолжение жизни тех людей,

Что пали в дни великого сражения!

Безымянный

Український фонд пошуку (УФП) «Пам’ять» – благодійна організація, яка об’єднує в своїх лавах понад 7 тисяч молодих людей,  школярів, студентів вищих навчальних закладів, працівників освіти, науки, культури, ветеранів всіх регіонів України, що організовують пошуково-меморіальну діяльність на громадських засадах з 1987 року. За цей період зусиллями ентузіастів – дослідників Фонду встановлені імена (по не повним даним) більш 187 тисяч воїнів, яких вважали зниклими без вісті, біля 8 тисяч киян, яких розстріляли в Бабиному Яру, понад 81 тисячу воїнів, які героїчно загинули при обороні та звільненні Києва, понад 173 тисячі замучених в концентраційних таборах.

       При проведенні пошукових експедицій в місцях бойових дій знайдені останки понад 28 тысяч воїнів, які перепоховані з військовими почестями. За знайденими при розкопках медальйонах встановлені імена 2946 воїнів різних армій та держав.

          Тільки при проведенні Всеукраїнської патріотичної акції: «Дорогами захисників Вітчизни до миру і злагоди в Україні» (2013-2014 рр.) проведено понад 60 заходів в пам’ять тих солдат, які не повернулися з поля бою, загинули в застінках концтаборів, пропали без вісті, вивчено, досліджено сотні архівних матеріалів боїв окремих військових формувань, досліджено 17 невідомих одиночних, братських могил воїнів, встановлено 3 без вісті зниклих воїнів в період Великої Вітчизняної війни, перепоховано за всіма українськими традиціями та воєнними почестями 75 останків радянських воїнів, до цього часу ведеться пошук родичів для передачі 2 останків воїнів, які загинули, захищаючи та визволяючи українську землю від фашистських загарбників.

            Напередодні 70-ї річниці Перемоги радянського народу над фашизмом 2 травня 2015 року спільно з Київським військово-історичним товариством (Чудновець О.М.) провели патріотичну акцію: “Збережемо пам’ятки Вітчизняної військової історії” на території біля пам’ятника морякам Дніпровської військової флотилії (бронекатеру “БК-41”), набережна м. Канів Черкаської області. Участь в заходах взяли ветерани війни та праці, військовослужбовці, пошуковці, громадяни та учнівська молодь міста Канева, столиці України, Київської області.

        Спільно з Міжнародною асоціацією дослідників фортифікаційних споруд «Цитадель» (Нетьосов П.О.), Національним музеєм історії України у Другій світовій війні (Ковальчук І.П.), Національним музеєм-заповідником «Битва за Київ в 1943 році» (Вікован І.П.), проводимо заходи з відновлення вогневих споруд Київського укріпрайону, створюємо музейні композиції, нові музейні кімнати бойової слави героїв Великої Вітчизняної війни, учасників АТО, з Організацією ветеранів України, Державною службою з питань ветеранів війни та учасників АТО, Державною архівною службою України, ветеранськими організаціями міста-героя Києва, Київської області взяли участь в проведенні міжнародних Вахт Пам’яті, в заходах, присвячених пам’яті оборонців Києва та області біля меморіалу “Баришівський котел” на Київщині 8 липня 2015 року. Вшановуємо пам’ять оборонців покладанням квітів та хвилиною мовчання. Дуже важливо, щоб особливо молоде покоління, яке виростає зараз на нових споживацьких засадах, на чудернацькій рекламі, на фільмах-бойовиках, які приходять до нас із-за кордону, розуміло, що вони є спадкоємцями того українського козацького народу, який героїчно боровся з фашистськими окупантами в період Великої Вітчизняної війни, і зараз воює за свою незалежність на Сході України. Спільно з Ворзельським музеєм «Уварівський дім» (Соколенко О.Г., автор та укладач літопису Альбому партизанської слави в Україні) готуємо матеріали до 2 видання цього Альбому.

          Український благодійний фонд пошуку «Пам’ять» протягом 2015 року долучився до проведення сімейного конкурсу «Книга пам’яті мого роду» спільно з Українською асоціацією працівників бібліотек для дітей, Національною бібліотекою України для дітей під патронатом Міністерства культури України за підтримки Державної служби України у справах ветеранів та учасників АТО, Організації ветеранів України, Української спілки ветеранів Афганістану, Національного видавництва дитячої літератури «Веселка».

          Основним завданням Конкурсу було збереження пам’яті про події Великої Вітчизняної війни та подвиги захисників нашої держави, стимулювання пізнавальної активності і самостійності у дітей та підлітків, спонукання їх до творчості, пошукової діяльності. Учасниками Конкурсу виступали  спеціалізовані бібліотеки для дітей та діти з усіх областей України у 2-х вікових категоріях: читачі-учні (вихованці) 6-11 років, читачі-учні (вихованці) 12-16 років.

         Учасники Конкурсу кожної номінації та вікової категорії разом з батьками готували Книги пам’яті свого роду за такими напрямами: родинні історії або розповіді про представників родини, які брали участь у Другій світовій, Великій Вітчизняній війні – на фронті, в тилу, в партизанських загонах, в підпіллі, були примусово вивезені до Німеччини.

         ↓ Читати далі…


Ця стаття відомого українського пам’яткознавця, доктора юридичних наук Акуленка Віктора Івановича надрукована в Вип.30 наукової збірки “Праці Центру пам яткознавства” за 2016 рік. Оскільки шановний дослідник піднімає низку дискусійних проблем пам яткознавства, вважаємо за доцільне оприлюднити цю статтю на нашому сайті.

Редколегія

Анотація

У статті розглядаються питання наукової дискусії у сучасному пам’яткознавсті, у цьому контексті аналізується автореферат дисертації Л.Бойко і стаття Л. Прибєги.

Ключові слова: наукова дискусія, пам’яткознавство, дисертація про діяльність УТОПІК, пам’яткоохоронне законодавство, історія обліку пам’яток в Україні, терміни «пам’ятник» і «пам’ятка».

В.І. Акуленко

На дискусійних перехрестях памяткознавста

Хтось із класиків сказав, що науку становлять знання, логічно поєднані в систему і пронизані ідеєю. Шлях у кожного свій – неоднозначний, і долати його доводиться, відстоюючи пріоритет творчих напрацювань серед конкуруючих колег.

Проте тепер призабуто, як на сторінках наукових видань висвітлювалися дискусійні питання щодо різних думок і протилежних позицій. А даремно, оскільки в гуманітарних дисциплінах переважно в дискусіях, а то й протистояннях, представників різних наукових шкіл здобувається чи відстоюється істина.

В незалежній демократичній Україні, здавалося, маємо широкі можливості для розгортання дискусійних пам’яткознавчих проблем сьогодення. Втім критичні традиції у цій культурологічній сфері, якщо не втрачені, то розвиваються надто кволо і повільно.

Стимулом замовлення цього мало б бути суспільне середовище, яке, на жаль, суттєво деформоване в умовах здичавілого капіталізму, і його духовно моральний стан бажає значно кращої гуманітарної кондиції.

Тож нерідко хто взяв за орієнтир здобувати наукову ступінь передбачливо уникає гострих і спірних питань, неузгодженості з «оступіненними» попередниками, щоб не ускладнити собі шлях проходження дисертації. Коли є ідеї і думки, їх слід своєчасно вводити у науковий обіг, а не відкладати на завтра. Мовляв, повернусь до них у майбутній книжці або докторській дисертації. Відклад, як кажуть, не йде в лад. Шансу більше може й не бути.

Однак за такої тенденції не забувають, щоб дошкульно копирснути по заслузі або за інерцією когось із заідеологізованих авторитетів радянської пори, притому не завжди критикуючи, дотримуються принципа історизма і наукової етики. Складається враження, що застосовується метод осмисленого нівелювання наукової сутності і перехід на інформативну стилістику задля фахового спокою, а не творчого експерименту, схоже «тихого життя», як у літературного персонажа Галушки [1].

І таких праць не меншає… У радянську добу в наукових колах побутувала іронічна поговірка, що вченим можеш і не бути, але кандидатом стати зобов’язаний. Не без підстави можна сказати, що вона залишається такою ж живучою і в наш, як колись писав поет, «прекрасний час! Неповторний час!»

  1. Дисертаційні протяги в історичному памяткознавсті (неформальний відгук на автореферат)

У нашому випадку ми маємо автореферат дисертації на здобуття наукового  ступеня кандидата історичних наук Л.Бойко «Діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.)» 26.00.01 – теорія й історія культури, яка була виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, де на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.807.02 1 березня 2012 р. відбувся її захист [2].

Для дослідження взято тривалий історичний період, якого навіть для докторської дисертації забагато. Незважаючи на серйозну заявку пріоритетності, що проблема «досі системно і комплексно не досліджувалася», що «вперше науково-обгрунтовано історико-культурну сутність УТОПІК» і «з’ясовано його роль у формуванні правових засад пам’яткоохоронної справи в Україні», а також «національної політики збереження пам’яток українського народу» [с. 3], в авторефераті не все гаразд з висвітленням історичних процесів, які відбувалися в Україні, у тому числі в діяльності УТОПІК.

Красномовним є такий «науково-теоретичний» пасаж: «Проаналізовано, що члени Українського товариства охорони пам’яток історії та культури брали участь і в обговореннях положень тих чи інших законодавчих актів, і в їх рецензуванні, погодженні та прийнятті. Так, у 1968 р. Держбудом УРСР і Міністерством культури УРСР за погодженням з УТОПІК затверджено «Тимчасову інструкцію по організації охоронних зон та зон регулювання забудови для пам’яток культури Української РСР», за що членів УТОПІК було звинувачено в націоналізмі (постанова Політбюро ЦК Компартії України від 3 жовтня 1972 р. «Про роботу Українського товариства охорони пам’яток історії та культури») [ с. 11].

Ця відомча інструкція, яка, до речі, не є законодавчим, а нормативно-правовим актом, не має ніякого відношення до так званого українського буржуазного націоналізма. Чи ж відає дисертантка, що в 1972 р. травневий пленум ЦК Компартії України звільнив з посади першого секретаря П. Шелеста, якому інкримінувалися начебто допущені ним у книжці «Україно наша Радянська» [3] «порушення ленінських принципів класово-партійного, конкретно-історичного підходу до оцінки історичних явищ, ідеалізація історичного минулого України», «патріархальщина» тощо [4].

А після липневого у тому ж році пленуму ЦК КПУ «Про роботу партійних організацій республіки по виконанню постанови ЦК КПРС  «Про підготовку до 50-річчя утворення СРСР» [5]  «в Україні ідеологічні концепції, висунуті союзним центром, втілювалися надто вислужливо і масштабно під виглядом необхідності боротьби з так званим «українським буржуазним націоналізмом», а по суті з національною інтелігенцією, яка дбала про духовні цінності народу. В 70-ті роки таку кампанію очищення від «української націоналістичної скверни» і пильнування ідеологічної чистоти очолювали член Політбюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК Компартії України В.В. Щербицький і секретар ЦК Компартії України В.Ю. Маланчук з численним апаратом функціонерів і КДБ УРСР.

У галузі охорони пам’яток також не обійшлося без організаційних рішень і переслідувань за переконання. Зокрема, 3 жовтня 1972 р. Політбюро ЦК Компартії України розглядало питання про роботу Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, де упередженій критиці було піддано діяльність організацій Товариства у наданні державним органам допомоги для збереження та реставрації пам’яток, у фінансово-господарській та пропагандистській роботі. Засуджувалося, що «мають місце факти захоплення старовиною, її ідеалізації, некритичного ставлення до архаїчних форм у побуті та звичаях».

Від наукової і творчої роботи в Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури були усунені і звинувачені в націоналізмі історики О.М. Апанович, О.С. Компан, М.Ю. Брайчевський, скульптор І.М. Гончар, художник В.Ф. Задорожний, мистецтвознавець Г.Н. Логвин, літературознавець Я.І. Дзира та багато інших фахівців» [6].

Про це можна було б дізнатися, звернувшись до моєї монографії. Допустити принципову політико-ідеологічну помилку дисертантка так і не змогла, щоб не суперечити собі, виплутатися з цього хибного контексту.

Цитуємо: «Виявлено, що найбільші сплески активності організації припадають на 70-ті рр. У 70-х рр. зменшився ідеологічний тиск уряду… » (с. 10). «До кінця 80-х рр., за часів правління комуністичного уряду, діяльність УТОПІК була активною, але сакральні рухомі та нерухомі пам’ятки залишалися поза увагою як такі, що були засобами культу віри» (с. 8).

«Так-то воно так, тільки трішечки не так», – казав Шельменко-денщик [7], оскільки ЦК Компартії України так і не спромоглося засудити або відмінити свою ідеологічно-волюнтаристську постанову щодо УТОПІК, яка не могла не вплинути на його діяльність.

До «культу віри» ще повернемося, перейдемо до правозасадничого пам’яткоохоронного тлумачення в авторефераті, що теж не менш цікаво.

«У 1976 р. під тиском членів Товариства (підкреслено – В.А.) затверджено Закон «Про охорону і використання пам’яток історії та культури». Прийняття у 1978 р. Закону з аналогічною назвою, що увібрав у себе попередні нормативні напрацювання, поклало початок встановленню режиму використання нерухомих пам’яток» (с. 12).

↓ Читати далі…


У Ніжині «відгодованого» Леніна пустять з молотка!

Згідно рішення чергової двадцятої сесії Ніжинської міської ради VII скликання було вирішено доручити управлінню житлово-комунального господарства та будівництва протягом року виставити на аукціон демонтований у 2014 році пам’ятник Леніну разом із п’єдесталом.
Вилучені кошти з продажу об’єкта в подальшому мають використати на встановлення пам’ятника «Борцям за територіальну цілісність і незалежність України» в парку Незалежності.
Слід зазначити, що під час розгляд проекту рішення було озвучено вагу пам’ятника -1 тонна 200 кг. В залі пролунало:«Ленін що, поправився?». Адже раніше вважали, що його вага – 600 кг. Сам  монумент виготовлений з армованого бетону з додаванням нікелю.
Та цінність пам’ятника не у вазі. Кажуть, що таких унікальних пам’ятників у світі лише два, і один з яких стояв у Ніжині. Його скульптором є О. О. Ковальов — відомий не тільки в Україні, але і в усьому пострадянському просторі. І може завдяки цьому відомому імені пам’ятник і зможе принести Ніжину пристойні кошти.

http://www.nezhatin.com.ua/news/


ДО 70-РІЧЧЯ ВІДОМОГО УКРАЇНСЬКОГО ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА, ДОКТОРУ ІСТОРИЧНИХ НАУК ЗАРЕМБІ СЕРГІЮ ЗАХАРОВИЧУ

Zaremba Sergiy Zaharovich23 січня 2017 року виповнилося би 70 років історику, пам’яткознавцю, першому директору Центру пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (23.01.1947–27.01.2003 рр.).

До цієї дати розміщуємо публікацію статті аспірантки Центру пам’яткознавства Бичковської Ганни Миколаївни, яка опублікована в журналі «Питання історії науки і техніки» (№ 4, 2016 р.).


ПАМ’ЯТКОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ В ДІЯЛЬНОСТІ СЕРГІЯ ЗАХАРОВИЧА ЗАРЕМБИ

Бичковська Г. М.

(Центр пам’якознавства НАН України і УТОПІК)

 У статті висвітлено досягнення відомого українського історика, краєзнавця, пам’яткознавця, першого директора Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сергія Захаровича Заремби. Визначена його роль у становленні пам’яткознавства як наукової дисципліни. Зроблена спроба розкрити історіографічну складову його творчого доробку.

Ключові слова: Сергій Захарович Заремба, пам’яткознавство, Центр пам’яткознавства, історико-культурна спадщина.

Давно відомо, що історію творять люди: герої, патріоти, державотворці, вчені, науковці та прості громадяни тієї чи іншої держави. Проте не завжди належним чином оцінюється вклад науковця в загальну скарбницю історії та культури окремого народу, нації та світової цивілізації загалом. Є особистості, чия роль та внесок в історію науки, а саме зародження українського пам’яткознавства як наукової дисципліни, не була предметом спеціального дослідження і потребує наукового осмислення та розгляду.

Становлення пам’яткознавства як науки в Україні неможливо розкрити повною мірою без окреслення ролі, значення, надбань та внеску такого українського історика як Сергій Захарович Заремба (1947–2003). Це відомий пам’яткознавець, дослідник культурної спадщини українського народу, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена, насамперед, безперечно, великим громадським і науковим значенням С.З. Заремби в українському пам’яткознавсті наприкінці XX ст., необхідністю створення максимально об’єктивної і повної наукової біографії історика, всебічного аналізу його творчого доробку.

У вітчизняній історіографії знаходимо кілька праць, які описують життєвий шлях, публіцистичну та науково-громадську діяльність С.З. Заремби. Це, насамперед, життєпис та бібліографія, упорядковані дружиною історика д.і.н., професором Таїсією Іванівною Ківшар «Український історик Сергій Заремба: документи та матеріали до біографії» [1], яка опублікована після смерті С. З. Заремби.

 Висвітлення наукового спадку С.З.Заремби з точки зору історичного краєзнавства знаходимо в працях Калитко С. [2], Овчаренко П. [3].

Найвизначніший пам’якознавчий період у житті дослідника розпочався 1991 р., коли виникла потреба у створенні спеціальної інституції, що займалася б проблемами вивчення, збереження, відновлення та використання пам’яток історико-культурної спадщини України. З цією метою, завдячуючи ініціативі історика С. З. Заремби, голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (далі – УТОПІК), академіка АН УРСР П. П. Толочка, провідних фахівців УТОПІК,  працівників Президії АН УРСР, кандидатів історичних наук В. І. Попика та В. С. Чишка спільною Постановою Президії Академії наук УРСР і Колегії Головної ради УТОПІК від 23 травня 1991 р. було створено Центр пам’яткознавства АН УРСР і УТОПІК (далі – Центр). Тією ж постановою на посаду директора було призначено С. З. Зарембу [4], який працював на цій посаді до останніх днів свого життя, одночасно обіймаючи посаду заступника голови УТОПІК.

Ця установа стала відомим дослідницьким центром, що об’єднав  провідних науковців України різних напрямів пам’яткоохоронної та пам’яткознавчої діяльності.

Наприкінці 1992 р. уже вийшов перший випуск збірника «Праці Центру пам’яткознавства», який репрезентував науковий доробок працівників за перший рік діяльності установи. Ця збірка виходить по теперішній час,  внесена до переліку фахових видань з історичних наук та мистецтвознавства (Постанова Президії ВАК України від 08.06.2005 р. № 2–05/5).

Цього ж року було відновлено видання журналу «Київська старовина», що видавався в 1882–1906 роках (головний редактор П.П.Толочко). Цього разу одним з ініціаторів і співзасновником виступив Центр.

З перших років існування Центру відмічалась активна видавнича діяльність, було перевидано брошуру Михайла Драгоманова «Пропащий час» [5], започатковано щорічне видання «Нові археологічні дослідження пам’яток українського козацтва» (голова редакційної колегії Д.Я.Телегін) [6]. Співробітниками Центру видавались власні монографічні дослідження, наприклад «Кам’яне зодчество України. Охорона та реставрація» Л.В. Прибєги [7].

Одним із напрямів наукових досліджень С.З.Заремби було українське козацтво. Результати напрацювань вченого побачили світ у виданні першого підручника з історії  козацтва «Україна козацька» у співавторстві з В.Й. Борисенком [8].

Вагомий внесок у розвиток історичної науки зробив Сергій Захарович у своєму монографічному дослідженні «Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність» [9]. Він вперше у вітчизняній історіографії підготував, розглянув значну джерельну базу з історії і теорії українського пам’яткознавства, дослідив діяльність основних державних та громадських організацій, що здійснювали пам’яткознавчу та пам’яткоохоронну діяльність, обґрунтував виділення пам’яткознавства в окрему наукову дисципліну. Монографія стала основою дисертаційного дослідження на ступінь доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06. – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни, яке він захистив 31 травня 1996 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Інституту історії України. Офіційними опонентами виступили академік НАН України П.Т.Тронько, д.і.н., професор Л.Г.Мельник, д.і.н., професор В.М.Даниленко, які позитивно оцінили проведене дослідження та його наукові результати [10].

Завдяки серйозним розробкам у галузі пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності С.З. Зарембу було обрано членом Українського комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS).

За значний особистий внесок у розвиток теорії і практики пам’яткознавства, пам’яткоохоронну діяльність Указом Президента України від 16 квітня 1997 р. С. З. Зарембі було присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Наступним його науковим доробком був історичний нарис «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» [11]. В цій громадській організації дослідник пропрацював усе своє трудове життя на різних посадах. У цьому нарисі висвітлено історію створення та розвитку даної, форми та напрями діяльності, розкрито соціально-культурне значення та вплив громадськості на виявлення та збереження національних культурних надбань.

Остання праця С.З. Заремби, що побачила світ, – посібник для студентів «Нариси з історії українського пам’яткознавства» [12], в якому висвітлено роль громадських організацій, наукових установ і товариств в охороні культурної спадщини. Особливістю цього видання є наявність в ньому термінологічного пам’яткознавчого словника.

Серед творчого спадку історика і пам’яткознавця понад 10 книг  (одноосібних та у співавторстві), 120 публікацій у періодиці та наукових збірниках, близько 30 доповідей на конференціях, а ще скільки залишилося недописаного, невпорядкованого, невиданого…

У січні 2003 року С.З.Заремба передчасно пішов з життя, залишивши після себе архів з рукописами, які, маємо надію, будуть досліджені та опубліковані майбутніми поколіннями науковців.

Протягом керівництва С.З. Заремби  Центром було підготовлено близько 10 науково-дослідних тем, що представляють комплекс досліджень багатопрофільного характеру. Теоретико-методологічний характер мають дослідження, присвячені «Основам вивчення, збереження, відновлення та використання пам’яток історії, історико-культурних і природно-етнографічних комплексів та заповідних зон» (1991–1996 рр.), «Збереженню пам’яток археології України» (1996–1999 рр.), «Проблемам історії українського пам’яткознавства, питанням законодавчого та адміністративного регулювання охорони та використання історико-культурної спадщини» (1996–1999 рр.).

Центр пам’яткознавства продовжує справу Сергія Захаровича. Різні типи пам’яток історико-культурної спадщини України досліджено у НДР Центру за такими темами: «Проблеми дослідження археологічних пам’яток та їх висвітлення у музейній експозиції» (1999–2002 рр.), «Історія створення і діяльності науково-технічних музеїв в Україні» (1996–1999 рр.), «Створення Каталогу та Довідника нерухомих пам’яток українського козацтва XVI–ХVІІІ ст.» (1997–2000 рр.). Своєю актуальністю вирізняються дослідження на тему інтеграційних процесів в Україні у галузі пам’яткоохоронної справи: «Проблеми пам’яткознавства України в контексті 2000-ліття християнства» (1999–2002 рр.) [13].

Важливим свідченням подальшого розвитку пам’яткознавства як науки, що стало предметом наукових досліджень С.З.Заремби, є започаткований науковий напрям – пам’яткознавство, який отримав офіційне визнання ВАК – наказом № 263  від 29 травня 2006 р. введено нову спеціальність – «26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство» [14].

Надзвичайно важливою є також діяльність з підготовки наукових кадрів, яка стала можливою після відкриття при Центрі аспірантури у 2008 році. Протягом восьми років підготовлено 13 аспірантів. З цього ж року діє Спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій зі спеціальності 26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство. На 2016 рік 35 науковців  підтвердили свою професійність та отримали науковий ступінь кандидата історичних наук [15].

До 60-річчя від дня народження українського історика та пам’яткознавця С.З.Заремби Центром пам’яткознавства НАН України і УТОПІК було проведено Перші Зарембівські читання, матеріали яких були опубліковані в однойменному збірнику. Значна частина статей присвячена науковому доробку історика, пам’яткознавця, спогадам його колег. Академік НАН України П. Т. Тронько зробив короткий життєпис свого учня, професор, д.і.н. О. І. Гуржій багато уваги приділив особистим стосункам з Сергієм Захаровичем. Т.Ф.Григор’єва описала історико-краєзнавчі дослідження С.З.Заремби. Н.І.Булаєвська зробила акцент на пам’яткоохоронній діяльності історика, а саме: на території Київської області, якою вона опікується в якості заступника голови ради Київської обласної організації УТОПІК. Розповіла про свого наукового наставника А.Ф.Примак. Ще багато цікавих сторінок життя Сергія Захаровича відкрилось з виходом цієї наукової збірки [16].

На сьогодні Центр продовжує проводити один раз на два роки Зарембівські читання (на 2016 р – проведено п’ять читань), в яких представлені дослідження з теоретичних і практичних проблем пам’яткознавства, персоналій цієї галузі науки. Ці матеріали висвітлюють коло проблем, пов’язаних із вивченням і збереженням історико-культурної спадщини в Україні на сучасному етапі.

Не дивлячись на те, що знаного історика та дослідника немає разом з нами, його науковий та педагогічний спадок є і залишиться предметом постійної уваги вчених різних напрямів. Неоціненний вклад у розвиток та популяризацію пам’яток та збереження культурної спадщини українського народу С.З.Заремби достойно оцінено на теренах України. Зокрема, завдяки продовженню плідної праці Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Український історик Сергій Заремба: документи та матеріали до біографії / Упоряд., життєпис, бібліогр. Т.І.Ківшар. – К.: Вид-во «Жнець», 2007. – 204.
  2. Внесок С.З.Заремби у розвиток історичного краєзнавства України // Матеріали ХІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – С.498–505.
  3. Овчаренко П. Заремба Сергій Захарович // Вчені інституту історії України: Бібліогр. дов. – К.,1998. – Вип.1. – С.107.
  4. Постанова №151 від 23 травня 1991 р. Президії Академії наук УРСР і Колегії Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. – К. – 2 с.
  5. Драгоманов М. Пропащий час: Українці під Московським царством (1654–1876). – К. : Центр пам’яткознавства АН України і УТОПІК, 1992. – 48 с. – (Серія «Пам’ятки полемічної літератури» ; вип. 1)
  6. Нові археологічні дослідження пам’яток українського козацтва : зб. наук. ст. / С.З. Заремба (гол. ред.), Д.Я. Телегін, О.М. Титова (ред. кол). – К. : Центр пам’яткознавства АН України і УТОПІК, 1992. – Вип. 1. – 83 с. – (Серія «Часи козацькі» ; вип. 1).
  7. Прибєга Л.В. Кам’яне зодчество України. Охорона та реставрація / Центр пам’яткознавства АН України і УТОПІК. – К. : Будівельник, 1993. – 71 с.
  8. Борисенко В.Й., Заремба С.З. Україна козацька : Навч. посіб. у 2-х ч. Ч.1.: XV – XVII ст. – К. : Центр пам’яткознавства АН України і УТОПІК, Український держ. пед. ун–т ім. М.П. Драгоманова, 1993. – 206 с.
  9. Заремба С.З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність. – К., 1995. – 448 с.
  10. Тронько П.Т. Сергій Захарович Заремба – історик, пам’яткознавець, особистість / Перші Зарембівські читання. Матеріали Перших Всеукраїнських наукових читань, присвячених 60-річчю від дня народження українського історика та пам’яткознавця Сергія Захаровича Заремби (1947– 2003) (м. Київ, 23 січня 2007 р.): Збірник статей (упор. Титова О.М.) / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. − К., 2007. − С. 4.
  11. Заремба С.З. Українське товариство охорони пам’яток історії та культури : істор. нарис. – К. : Логос, 1998. – 242 с.: іл. ; фотогр.
  12. Заремба С.З. Нариси з історії українського пам’яткознавства / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К. : ТОВ «Вид–во Аратта», 2002. – 204 с.
  13. Бичковська Г.М. Основні напрями наукової роботи Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК / Сіверщина в історії України : зб. наук. праць. – Вип. 9. – К.– Глухів, 2016. – С.12–15.
  14. Титова О.М. Діяльність Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК у 1991–2011 роках / Треті Зарембівські читання : Збірник статей (упор. Титова О.М.) / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. − К., 2011. − С. 3–10.
  15. Бичковська Г. М., Горькова А. О. Пам’яткоохоронна та музеєзнавча проблематика дисертаційних досліджень в Центрі пам’яткознавства НАН України і УТОПІК / Питання історії науки і техніки. – 2016. – № 1(37). – С. 74–81.
  16. Перші Зарембівські читання. Матеріали Перших Всеукраїнських наукових читань, присвячених 60-річчю від дня народження українського історика та пам’яткознавця Сергія Захаровича Заремби (1947–2003) (м. Київ, 23 січня 2007 р.): Збірник статей (упор. Титова О.М.) / Центр пам’яткознавства НАН України та УТОПІК. − К., 2007. − 134 с.

Бичковськая А.Н. Памятниковедческий аспект в деятельности Сергея Захаровича Зарембы. В статье освещены достижения известного украинского историка, краеведа, памятниковеда, первого директора Центра памятниковедения НАН Украины и УООПИК Сергея Захаровича Зарембы. Показана его роль в становлении памятниковедения как научной дисциплины. Была предпринята попытка частично раскрыть историографическую составляющую его творческих наработок.

Ключевые слова: Сергей Захарович Заремба, памятниковедение, Центр памятниковедения, историко-культурное наследие.

Bichkovska G.M. Monumentology aspect in activity of Sergei Zaharovich Zaremba. The article highlights the achievements of the famous Ukrainian historian, ethnographer, monumentologist, the first director of the Centre of Monuments Research of the NAS of Ukraine and USPHCM Sergei Zaharovich Zaremba. It is shown his role in the establishment of monument studies as an academic discipline. An attempt has been made to partly reveal historiographical component of his creative developments.

Keywords: Sergey Zaharovich Zaremba, monument studies, Centre of Monuments Research, historical and cultural heritage.


ПРОБЛЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ, ЕКСГУМАЦІЇ ТА ПЕРЕПОХОВАННЯ НОВОВИЯВЛЕНОЇ МОГИЛИ РОЗСТРІЛЯНИХ ПОБЛИЗУ ЛУЦЬКОЇ В’ЯЗНИЦІ

З ініціативи депутатів місцевих органів влади 5 січня 2017 року в приміщені Луцького Центру надання адміністративних послуг відбувся круглий стіл на тему «Питання дослідження, ексгумації та перепоховання нововиявленої могили розстріляних поблизу Луцької в’язниці». До участі у круглому столі були запрошені:  начальник відділу  збереження історичної спадщини управління культури Луцької міської ради Петро Троневич, спеціаліст цього ж відділу Юрій Мазурик, заступник директора Адміністрації луцького державного історико-культурного заповідника Віктор Баюк, представник Українського інституту національної памʼяті Леся Бондарук, голова Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення памʼяті жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета, Сергій Годлєвський,  науковці-історики, краєзнавці,  громадські діячі. Саме як представник Волинської обласної організації Українського товариства охорони памʼяток історії та культури я взяла участь у роботі цього круглого столу.

         Тема обліку загиблих цивільних громадян у роки Другої світової війни і у перше повоєнне десятиліття на території Волинської області  є предметом моєї наукової та професійної роботи вже понад 10 років. За цей час вдалося не лише зібрати і впорядкувати картотеку загиблих, опрацювати низку історичних документальних джерел, зібрати численні усні свідчення, а й, головне, обмінятися досвідом з українськими та зарубіжними міжнародними організаціями, вченими-дослідниками, які займаються подібними науково-дослідними проектами. Та головне не це, а те, що я помітила у нашій державі захищати померлих і їх право на гідний спочинок є важливою справою. По-перше, вони не можуть себе вже захистити, а їхні могили є об’єктами наруги та недобросовісного використання окремих людей з метою збагачення чи політичного популізму. По-друге, хто б не були ці люди, за національністю, віросповіданням, політичними поглядами, вони – наші предки. Вони так чи інакше вплинули на наше сьогодення, їхня смерть була мученицькою і пересторогою для майбутніх поколінь. Ми маємо сьогодні взяти відповідальність за вшанування цих жертв.

Власне сама організація заходу вражала своєю локацією: у міському центрі надання адміністративних послуг, тоді як захоронення було виявлене на території державного історико-культурного заповідника, а зацікавленість у цій темі депутатів та представників ЛМР мала б свідчити про важливість цієї знахідки у памʼяткоохоронній справі міста. Проте виступами учасників круглого столу я була щиро здивована. За словами, начальника відділу охорони культурної спадщини Петра Троневича, влітку 2016 під час ремонтно-будівельних робіт на території Державного історико-культурного заповідника було випадково виявлено захоронення з людськими останками. Спеціаліст відділу, археолог, Юрій Мазурик та заступник директора заповідника Віктор Баюк, на свій ризик, відкрили могилу,  подивились, прикинули приблизні розміри ями, кількість загиблих теж визначили «на око» і засипали все знову. Місце «окультурили» клумбою.

 Коли постало питання прийняття місцевого бюджету на 2017 рік то, з огляду на це, вже загадані «фахівці» археологи вирішили теж подати заявку на освоєння коштів для вивчення їхньої «знахідки», адже саме взимку, на їх погляд, доцільно починати не лише історичні дослідження та розвідки, а й порушувати питання про ексгумацію та перезахоронення людських останків.

Майже всі учасники круглого столу радо вітали таку ініціативу, бо тема масових розстрілів у часи Другої світової війни та гідне вшанування жертв неодноразово піднімалась у середовищі місцевих науковців та краєзнавців, відбувались пошукові роботи (виявлені місця масових захоронень радянських військовополонених у 2007 р.) Проте винесена на обговорення проблема лежить у трьох площинах: юридичній, історичній, меморіалізаційній.

Юридична сторона – найбільш важлива та найбільш проблемна. Згадані ремонтно-будівельні роботи, які проводилися на території державного заповідника, за своєю суттю є незаконними. Заміна вуличного полотна проводилась у зонах пам’ятки національного значення монастиря бригідок (ХVII ст.) без дозволу Міністерства культури, і лише на підставі проектно-кошторисної документації, а не погодженої і затвердженої науково-проектної. Навіть кошти на ці роботи були виділені і освоєнні з грубим порушенням чинного законодавства.

Крім того, згідно Закону України «Про поховання і похоронну справу» стаття 24 «Місця невідомих поховань. Про виявлені місця невідомих поховань негайно повідомляються відповідні правоохоронні органи. У разі відсутності складу злочину виявлені місця невідомих поховань підлягають обстеженню, вивченню та обліку відповідними виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та органами охорони культурної спадщини в порядку, встановленому законодавством. На період обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують охорону їх територій. На підставі висновків обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань органи місцевого самоврядування можуть надавати їм статус кладовища з подальшим упорядкуванням його території згідно із цим Законом».

На круглому столі не було представлено жодного документу – акту огляду стихійного поховання, затвердженого у відповідному порядку (з погодженням у  правоохоронних органах). Також не була представлена жодна фотофіксація цієї знахідки. У даному випадку обстеження проводилося виключно шляхом візуального огляду. Жодного документа, який би підтверджував факт стихійного поховання не має. Тобто відсутні і підстави для обговорення і виділення коштів.

Через недотримання відповідних процедур і правил ми втратили науковий потенціал цих знахідок, тепер питання як їх легалізувати, дослідити, не порушуючи культурний шар, вирішити, чи потрібна взагалі ексгумація і перезахоронення тощо. Головне юридично закріпити статус «нововиявленої пам’ятки історії»,  внести до переліку, надати охоронний договір, щоб ніхто не посмів нищити. А в діях чиновників чітко простежується склад злочинів за статтею 297 ККУ «наруга над могилою»  і постає питання про їх службову відповідність займаним посадам.

 Історична складова. Звідки шановані історики-краєзнавці, представники УІНП так достеменно стверджують, що це захоронення саме і лише в’язнів Луцької тюрми розстріляних органами НКВС у 1941 р.? Окрім органів НКВС розстрілами на території заповідника і цього місця займалися і німецькі окупаційні органи у 1943-1944 рр. Бо Луцька тюрма функціонувала і під час окупації. Також у липні 1941 р. поблизу цього місця відбувся масовий розстріл 300, а пізніше ще 2000 євреїв чоловіків, де їх рештки невідомо. Залишається також відкритим питання захоронень радянських військовополонених шталагів, а також пацієнтів концентраційних лікарень. Оскільки захоронення містилося у ямі від німецької авіабомби (діаметр 8.5 м., максимальна глибина – 3-3.5 м.), яка впала 23 червня 1941 р., то цілком логічним є те, що вона могла бути місцем поховання розстріляних органами НКВС в’язнів. Але не виключається й те, що у яму могли «дозакопувати» й інших жертв. Так би мовити, ця яма могла використовуватися хронологічно для захоронень. У будь-якому випадку, слід ретельно підійти до аналізу різноманітних джерел: документів радянських спецорганів, які містяться у галузевих архівах МВС, СБУ, держархівах, матеріалів закордонних архівних фондів та установ, усних джерел та фотоматеріалів.

Меморіалізаційна складова. Зібране товариство в один голос кричало, що ексгумаційні роботи потрібно провести якнайшвидше і перезахоронити останки у річницю відзначення дати розстрілу в’язнів, тобто 23 червня 2017 р. Бо це вимагає християнська традиція. Але усі знову «забули» той факт, що навіть, якщо це захоронення в’язнів Луцької тюрми, то склад розстріляних  був багатонаціональний! Серед них були євреї, поляки, українці, росіяни, чехи. Відповідно і віросповідання різне. Тому потрібна погодженість бачення в увічненні пам’яті загиблих і відповідно дотримання усіх процедур, щоб уникнути  міжконфесійного конфлікту. Адже питання ексгумації є дуже складне, і традиційно не визнається іудейськими громадами.

Також членами круглого столу виголошувалися наступні ідеї, щодо місця перепоховання та меморіалізації жертв. Зокрема, громадський діяч, Сергій Годлєвський запропонував ексгумовані людські останки перезахоронити на Луцькому меморіалі «Вічної слави», бо це « своєрідне місце вшанування усіх: афганців, загиблих у ЧАЕС тощо. Але пан Годлєвський абсолютно випускає той факт, що меморіал є місцем поховання радянських червоноармійців і збудований на старому польському кладовищі. Крім того, це є пам’ятка національного значення, будь-які роботи на ній потребують дозволів Мінкульту. Наступна ідея, яку пропонував той же посадовець, це спорудження православної церкви-некрополю на місця поховання. Це, на мою думку, так званий «камбоджійський» варіант. Третя ідея: ексгумовані рештки перенести до східної стіни монастиря, де встановлені пам’ятні таблиці жертв розстрілу Луцької тюрми. Кожен з цих варіантів, на жаль, не відповідає цивілізованим меморативним практикам і є політично заангажованим. Навіть ідея створення музею Луцької тюрми,  на зразок Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» потребує фахового підходу висококваліфікованих спеціалістів.

На жаль, як я не намагалася довести до членів круглого столу свою думку –  це стало просто неможливим. Мене постійно перебивали, публічно ображали, перекрикували, намагалися зупинити розмову. Будь-які мої спроби повернути її у наукове русло, були марними. У мене виривали з рук записи та особисті речі, обзивали, називали «чиєюсь людиною». У решті-решт Петро Троневич, на мою репліку «вандалізм», вигукнув: «Заткнись дура!».

Таким чином, навколо «Питання дослідження, ексгумації та перепоховання нововиявленої могили розстріляних поблизу Луцької в’язниці» є чимало невирішених проблем, які потребують негайного втручання, в першу чергу, правоохоронних органів,  фахового підходу науковців та серйозного контролю громадськості. У такому випадку ані бездарним чиновникам, ані нечесним бізнесменам не вдасться знищити та використати у власних інтересах історичну спадщину нашого народу.

Оксана Сущук, член ВОО УТОПІК, к. і. н., завідувач відділу «Книга пам’яті»

редакційно-видавничої групи  «Науковий центр історичних студій Волині» м. Луцьк


Список учасників Всеукраїнського огляду творчих робіт дітей та юнацтва «Забуті пам’ятки історії та культури України», чиї роботи пройшли три етапи Огляду і були представлені на підсумковій виставці 19.12.2016р.


img_87811. Аблямітова Фатіме, 15 років, учениця Великотернівської ЗОШ Запорізької області,

номінація: опис «Анно-Зачатієвська  церква», фото.

Керівник – Чадаєва Светлана Миколаївна, заступник директора з навчально-виховної роботи.

  1. Бикова Анастасія, 13 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок, акварель  «Єні-Кале, османська фортеця».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Васильчук Катерина, 14 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок кольоровими олівцями  «Невицький замок».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Вознюк Катерини, 14 років, учениця Старокотельнянської гімназії Житомирської  області,

номінація: малюнок  «Костьол Святого Антонія Падуанського».

Керівник – Лящук Олена Миколаївна, заступник  директора з науково-методичної  роботи.

  1. Войткова Юлія, 14 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок, акварель  «Обеліск Міхала Заборовського».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Гаврилюк Олександра, 14 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок графітним олівцем  «Руська  брама», «Польська брама».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Галас Ярина, 12 років, учениця Золочівського НВК Львівської області,

номінація: малюнок пам’ятки та нарис  «Загадкова кам’яниця».

Керівники –  Сухецька Ярина Дмитрівна, директор, вчитель української мови,

                      Двірник Наталія Теодорівна, вчитель образотворчого мистецтва.

  1. Глітняк Христина, 12 років, учениця Зібранівської ЗОШ Івано-Франківської області,

номінація: малюнок Православної  Автокефальної  церкви Параскеви Сербської, вірш.

Керівник –  Бортей Мирослава Мирославівна, педагог-організатор.

9.Група учнів  5класу Старокотельнянської гімназії  Житомирської  області: Бондарчук Марія, Вишневська  Марина, Мацик Євген, Мельник Анастасія, Ящук Макар,

номінація: Опис   «Костьол Святого Антонія Падуанського»

(місце знаходження, ознаки пам’ятки, її розміри, чому присвячена пам’ятка, її історія, походження).

Керівник – Лящук Олена Миколаївна, заступник  директора з науково-методичної  роботи.

  1. Гусар Анастасія, 14 років, учениця Полтавської ЗОШ №20 імені Бориса Серги,

номінація: нарис  «Незглибиме джерело полтавської душі».

Керівник –  Давиденко Наталія Миколаївна, вчитель української  мови та літератури.

  1. Желізняк Анна, 13 років, гуртківець Вишнівського центру творчості дітей та юнацтва Києво-Святошинського р-ну Київської області,

номінація: опис «Будинок Кістяківських у Боярці» (кін. XIX – пер. пол. ХХ ст.)

 Керівник –  Лисенко Сергій Миколайович, вчитель історії.

  1. Женчук Романа, 15 років, учениця Рогатинської СЗОШ №1 Івано-Франківської області,

номінація: опис пам’ятки  «Оборонна церква Св. Михаїла (Вознесенська)XVI-XVII ст.»

Керівник –  Женчук Надія Володимирівна, вчитель історії.

  1. Ібрагімова Діана, 16 років, учениця Великотернівської ЗОШ Запорізької області,

номінація: вірш «Буде наш  собор новим»  (Анно-Зачатієвська  церква).

Керівник – Мелешко Наталя Андріївна, вчитель української мови та літератури.

  1. Іванова Анастасія, 13 років, учениця Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: малюнок «Школі – 110!» (колишнє приміщення єпархіального училища).

Керівник –  Донець Надія Вікторівна, вчитель образотворчого мистецтва.

  1. Касян Кирило, 17 років, студент Лубенського фінансово-економічного коледжу ПДАА,

номінація: опис, презентації  «Історичне минуле пам’ятків архітектури м. Лубни:

  1. Історичне минуле приміщення Лубенського жіночого єпархіального училища.
  2. Історичне минуле приміщення Лубенського окружного суду».

Керівники:  Бибик Юрій Анатолійович, викладач історії;

Литвиненко Світлана Володимирівна, викладач культурології.

  1. Кіндій Павло, 14 років, учень Полтавської гімназії №13,

номінація: нарис «Колишню велич і красу нагадують лише руїни…» (Санаторський парк).

  1. Клапійчук Дмитро, 13 років, учень Мигівського НВК Чернівецької області,

номінація: опис памятки «Австрійський писаний камінь».

Керівник – Клапійчук Олександра Володимирівна, вчитель географії.

  1. Лещенко Емілія, 15 років, гуртківець Вишнівського Центру творчості дітей та юнацтва Києво-Святошинського р-ну Київської області,

номінація: масло, малюнок  Свято-Михайлівської  церкви.

Керівник – Вовчок Алла Андріївна, соціальний педагог.

  1. Лихолобов Микола, 12 років, учень Полтавської гімназії №21,

номінація:  опис пам’ятки «Кадетський корпус».

Керівник – Посмітна Світлана Василівна, вчитель-методист.

  1. Лук’янчук Андрій, 14 років, учень Ходорівської ЗОШ №3 ім.Героя України Романа Точина Львівської області,

номінація: Історична довідка Ходорівської ЗОШ.№3 ім. Героя України    Романа Точина.

Керівник –  Пластінська Євгенія Болеславівна, вчитель історіїю

  1. Лук’янова Євгенія, 12 років, гуртківець Іванківського районного центру дитячої та юнацької творчості Київської області,

номінація: художня вишивка «Церква Косми та Деміана», техніка: «Ткацтво бісером».

Керівник –  Россоха Олена Валеріївна, керівник зразкового художнього  колективу «Вироби з бісеру».

  1. Ляшенко Вікторія, 14 років, учениця Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: малюнок  «Рідна школа»  (колишнє приміщення єпархіального училища).

Керівник –  Донець Надія Вікторівна, вчитель образотворчого мистецтва.

  1. Манжос Поліна, 11 років, учениця Хорольської гімназії Полтавської області,

номінація: нарис «Вергунівська церква Різдва».

Керівник – Манжос Вікторія Миколаївна, вчитель української мови та літератури.

  1. Марчук Марія, 13 років, учениця Житомирської міської гуманітарної гімназії №23,

номінація: малюнок, вишивка бісером, реферат «Свято-Анастасіївський ставропігійний жіночій монастир».

  1. Махиня Надія, 12 років, учениця Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: опис «Твір українських монументалістів – шістдесятників»

(будівля  колишнього Лубенського будинку культури).

Керівник –  Бедрик Людмила Іванівна, вчитель української мови  та літератури.

  1. Мельніченко Роман, 17 років, випускник Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: випалювання «Моя   школа» (колишнє приміщення єпархіального училища).

Керівник  – Тарасенко Світлана  Петрівна,  заступник директора  з навчально-виховної  роботи.

  1. Назарова Олена, 15 років, учениця Великотернівської ЗОШ Запорізької області,

номінація: нарис «Анно-Зачатієвська  церква»

Керівник – Мелешко Наталя Андріївна, вчитель української мови та літератури.

  1. Онопрієнко Максим, 16 років, гуртківець Іванківського районного центру дитячої та юнацької творчості Київської області,

номінація: скульптура з глини пам’ятки «Церква Косми та Деміана».

Керівник –  Василишина Наталія Василівна, керівник  зразкової студії «Художня кераміка».

  1. Павлівський Віталій, 11 років, учень Старокотельнянської гімназії Житомирської області,

номінація: малюнок «Костьол Святого Антонія Падуанського».

Керівник – Лящук Олена Миколаївна, заступник  директора з науково-методичної  роботи.

  1. Палійчук Владіслав, 15 років, учень Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, графіка «Собор Ікони Божої Матері».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Поліщук Діана, 11 років, учениця Старокотельнянської гімназії  Житомирської  області,

номінація: малюнок «Костьол Святого Антонія Падуанського».

Керівник – Лящук Олена Миколаївна, заступник  директора з науково-методичної  роботи.

  1. Предиткевич Вікторія, 15 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, графіка  «Костьол Святого Йосипа».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Сіверська Іванка, 16 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, графіка  «Костьол Святого Йосипа».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Сорочан Єгор, 14 років, учень Полтавської ЗОШ №20 імені Бориса Серги,

номінація: нарис «Будинок талановитого скульптора».

Керівник – Сорочан Яна Сергіївна, вчитель зарубіжної літератури.

  1. Софієв Володимир, 16 років, студент Вінницького коледжу Національного університету харчових технологій,

номінація: опис «Пиків-мистецька пам’ятка Поділля. Римо – католицький костел Пресвятої Трійці».

Керівник – Лисій Раїса Іванівна,  викладач  суспільних  дисциплін.

  1. Спінжар Сергій, 16 років, учень Полтавської гімназії №21,

номінація: нарис «Має надію на відродження…»  (міський парк), опис

«Корифей полтавської архітектури…» (шинок).

Керівник – Посмітна Світлана Василівна, вчитель-методист.

  1. Стеценко Юлія, 16 років, студентка Лубенського фінансово-економічного коледжу ПДАА Полтавської області,

номінація: опис, презентації

Історичне минуле пам’ятків архітектури м. Лубни:

  1. Історичне минуле приміщення Лубенського жіночого єпархіального училища.
  2. Історичне минуле приміщення Лубенського окружного суду.

Керівники:  Бибик Юрій Анатолійович, викладач історії;

Литвиненко Світлана Володимирівна, викладач культурології.

  1. Тарасова Катерина, 14 років, учениця Полтавської ЗОШ №20 імені Бориса Серги,

номінація: нарис «Хрестовоздвиженський некрополь у Полтаві».

Керівник –  Буличева Лариса Вікторівна, вчитель фізики.

  1. Ткачук Христина, 14 років, учениця Годи – Добровідської ЗОШ  Івано-Франківської області,

номінація: малюнок  та художньо-публіцистичний твір «Добровідська церква

св. Дмитрія».

Керівник –  Арсенич Марія Іванівна,  вчитель української мови та літератури.

  1. Уварова Анастасія, 14 років, учениця Великотернівської ЗОШ Запорізької області,

номінація: Опис  «Церква святих Іоакіма та Анни в селі Ганнівка».

Керівник –  Ковальова Ірина Миколаївна, вчитель  образотворчого мистецтва.

 

41.Федорук Яна, 11 років, учениця Годи – Добровідської  ЗОШ  Івано-Франківської області,

номінація: малюнок  «Добровідська церква Св. Дмитрія».

Керівник –  Фіцич Михайло Миколайович,  вчитель історії.

  1. Харитонова Анастасія, 16 років, гуртківець Іванківського районного центру дитячої та юнацької творчості Київської області,

номінація: нарис «Коленцівська церква св. Косми та Даміана».

 Керівник –  Марченко Галина    Дмитрівна, директор центру, керівник гуртка «Рідне слово».

  1. Циганкова Діана, 15 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, гратографія  «Польська брама».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Цимбалюк Тетяна, 14 років, учениця Житомирської школи №21,

номінація: казка, створена  на тему пам’ятки «БУДИНОК РИБАЛКИ».

Керівник –  Візгалова Наталія Борисівна, заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель зарубіжної літератури.

  1. Чернова Світлана,14 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок «Піраміда-усипальниця».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Швець Юлія, 12 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, гратографія  «Руська  брама».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Шумейко Дарина, 12 років, учениця Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: нарис «Школа з берізками чи школа – пам’ятка»  (колишнє приміщення єпархіального училища).

Керівник –  Бедрик Людмила Іванівна, вчитель української мови та літератури.

  1. Яскевич Ірина, 15 років, учениця Бродівської ЗОШ №3 Львівської області,

номінація: Опис культурної пам’ятки «Бродівська синагога».

Керівник –  Галандюк Галина Михалівна, вчитель історії.


Соціальні мережі та Дніпровський історичний музей у 2016 році. Звіт

2016 р. пройшов як і попередні в турботах, монтажу/демонтажу виставок, відкритті нової експозиції, створенню музею АТО та впроваджені мультимедійних додатків. Нетреба забувати й про щорічні заходи: свято просто неба «Чисті джерела» та акції «Ніч музеїв». А ще безліч акцій від музейних інтернет-спільнот.

78787

2016 рік пройшов під знаком соціальних мереж: окрім вже існуючих у Мережі спільнот додалися спільноти від відділу археології, відділу історії України та краю 1917-1921 рр. та музею АТО. В кінці грудня музей створив свій акант і в Instagram (наразі маємо 16 підписників).

В 2016 році ДНІМ спільно з представниками міжнародної компанії izi.Travel створили двомовний аудіо гід для гаджетів по експозиції історичного музею (348 прослуховувань), діорамі «Битва за Дніпро» та військовій техніці на майдані біля діорами (27 прослуховувань).

Наприкінці грудня спільно з дніпровськими ІТ-шниками долучилися до мобільного додатку Poster, який дає змогу анонсувати усі музейні заходи та виставки.

Цілий рік в плідній співпраці з представниками PlaceView працювали над створенням віртуального туру по експозиції ДНІМ. Наразі вже можна віртуально відвідати 1-5 зали історичного музею, а також зайти у гості до меморіального будинку-музею Яворницького (179 відвідин).

До Вашої уваги статистичні показники сайту ДНІМ та музейної спільноти у соціальних мережах за 2016 р.

Загальні відомості:

  • 58.107 — відвідувачів сайту (58.089 було у 2015 р.);
  • 150.260 — переглянуто сторінок (144.772 — у 2015 р.);
  • 01.53 хв. — середнє перебування людей на сайті (01.44 хв. — у 2015 р.);
  • 14 травня 2016 р. — максимальне число відвідувачів на сайті — 813 чол. (502 чол. — у 2015 р.). Цього разу більшість відвідувачів були на сайті під час загальноєвропейської акції «Ніч музеїв». До цього два роки поспіль найбільша кількість відвідувачів припала на День українського козацтва та захисника України.

Демографія:

Дніпропетровськ, Київ, Львів, Харків, Запоріжжя, Кривий Ріг та Вінниця — більше тисячі людей відвідали наш сайт саме з цих міст;

  • 33,50% — відвідувачі у віці від 25 до 34 років;
  • 54,15% — чоловіки.

Контент сайту:

Найбільш відвідувані матеріали — Пектораль. Повернення … (виставка, 2008), Форсування Дніпра (історична довідка) та екскурсія по історичному музею (послуги відвідувачам).

Музей в соціальних мережах:

Вперше більшість відвідувачів потрапили на сайт через Facebook, на який і була зроблена ставка у 2016 році.

  • 56,45% на Facebook;
  • 32,03% відвідали музейну спільноту в ВКонтакте;
  • 7,83% в Twitter;
  • 226 (152 у 2015 році) читача – має музейна сторінка на Twitter;
  • 4.335 (3.400 у 2015 році) чоловік – нараховує музейна спільнота ВКонакте;
  • 1.361 (1.000 у 2015 році) чоловік – нараховує музейна спільнота в Facebook.

Найпопулярніші твіти за переглядами стали: фото охоронної записки Махна для історичного музею за 1919 рік (2.887 переглядів), виставка «Люди крилатої долі» (5.443 перегляди) та пост про 161 рік від дня народження Д.І. Яворницького (3.868 переглядів).

Пік відвідуваності спільноти ВК припав на 16 травня (перегляд фото звіту з акції «Ніч музеїв») – 1591 людина. Та на 16 жовтня (перегляд теми до Дня українського козацтва та захисника України) – 1350 людини. 3475 користувачів ВК 16 травня переглянули та поширили фото звіт акції «Ніч музеїв».

Найпопулярнішим постом на Facebook стало фото черги до музею на акцію «Ніч музеїв». 2549 людей було охоплено цим постом. 8 коментарів, 21 поширення та 182 вподобань.

Більшість шанувальників спільнот у соціальних мережах саме жіноча аудиторія, вже третій рік поспіль.

Плани на 2017 рік: завершити віртуальний тур по експозиції історичного музею та створити окремий сайт/сторінку музею «Громадянський подвиг Дніпропетровщини під час АТО».

http://prostir.museum/ua/post/38575


МІНКУЛЬТУРИ ОПРАЦЬОВУЄ ПИТАННЯ ЗВІРЕННЯ ФОНДІВ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГАЛЕРЕЇ МИСТЕЦТВ ІМЕНІ Б. Г. ВОЗНИЦЬКОГО НА НАЯВНІСТЬ РАРИТЕТНИХ ВИДАНЬ

За інформацією керівництва Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького (наказ Галереї від 09.11.2016 № 162) результати проведення звірення музейних предметів групи зберігання рукописів та стародруків відділу Галереї «Музей мистецтва староукраїнської книги»,  фонду Кириличні стародруки (Кр)  показали, що не виявлено 95 інвентарних позицій, а фонду Рукописи (Р)  – не виявлено 2 рукописи.

Міністерство культури України стурбоване вказаною ситуацією. Разом з тим, вважаємо, що до завершення повного звірення фондів Відділу робити висновки про відсутність музейних предметів передчасно.

Метою звірення наявності предметів з фондово-обліковою документацією музею є контроль за станом ведення основних облікових документів та встановлення відповідності фактичної наявності предметів, ідентифікуючих ознак та стану їх збереженості даним основних облікових документів.

На сьогодні Львівською національною галереєю мистецтв імені Б. Г. Возницького повне звірення не завершено.

Окрім того, Міністерством культури опрацьовується питання створення робочої групи для надання методичної допомоги в проведенні звірення в Львівській національній галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького.

 У 2016 році було відновлено роботу Експертно-фондової комісії Міністерства культури України, яка є постійно діючим консультативно-дорадчим органом для надання  рекомендацій та пропозицій з питань обліку та зберігання музейних предметів і музейних колекцій Музейного фонду України.

За рішенням засідання Експертно-фондової комісії, Мінкультури було рекомендовано звернутися до музеїв та заповідників сфери управління відомства, які не надали матеріали щодо проведення звірення, в тому числі Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького, з проханням надати у трьохмісячний термін підсумкові матеріали Звірення для подальшого їх опрацювання.

 Зазначену пропозицію Експертно-фондової комісії було враховано в роботі Мінкультури та направлено відповідні листи до зазначених закладів сфери управління відомства. Відповідно до звернення Міністерства культури (лист від 05.12.2016 № 4692/10-3/13-16) матеріали щодо проведення Звірення Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького має подати до 1 березня 2017 року.

Порядок проведення звірення наявності памяток державної частини Музейного фонду України з фондово-обліковою документацією (музеї та заповідники системи Мінкультури) та складання підсумкового акта і додатків до нього, затверджено наказом Міністерства культури і мистецтв України від 29.10.2003 р. № 681 «Про проведення повного звірення наявності пам’яток державної частини Музейного фонду України з фондово-обліковою документацією»  на виконання п. 6 постанови Верховної Ради України від 12.09.2002 р. № 140-ІV «Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення державної політики щодо виконання законів України «Про природно-заповідний фонд України» і «Про охорону культурної спадщини» та постанови Верховної Ради України від 28.11.2006 р. № 384-V «Про посилення охоронних заходів щодо збереження культурних цінностей».

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245183831&cat_id=244913751


263508174_w640_h640_0tkrytka_noch


Вітаємо з ювілеєм Шановного Богдана Васильовича !

1333968%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%809_1196627623715923_569434503393820388_n

Прийміть вітання наші щирі, хай доля Ваша розквіта.
Нехай в здоров’ї, щасті й мирі рясні красуються літа.
Хай Вам любов незгасно світить і серце радісно співа…
Для Вас — усі найкращі квіти і слова.

Зі щирою повагою –

Українське товариство охорони пам’яток історії та культури і

Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК