Архів за Січень 2017


Вітаємо з ювілеєм Шановного Богдана Васильовича !

1333968%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%80%d1%809_1196627623715923_569434503393820388_n

Прийміть вітання наші щирі, хай доля Ваша розквіта.
Нехай в здоров’ї, щасті й мирі рясні красуються літа.
Хай Вам любов незгасно світить і серце радісно співа…
Для Вас — усі найкращі квіти і слова.

Зі щирою повагою –

Українське товариство охорони пам’яток історії та культури і

Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК


263508174_w640_h640_0tkrytka_noch


МІНКУЛЬТУРИ ОПРАЦЬОВУЄ ПИТАННЯ ЗВІРЕННЯ ФОНДІВ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГАЛЕРЕЇ МИСТЕЦТВ ІМЕНІ Б. Г. ВОЗНИЦЬКОГО НА НАЯВНІСТЬ РАРИТЕТНИХ ВИДАНЬ

За інформацією керівництва Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького (наказ Галереї від 09.11.2016 № 162) результати проведення звірення музейних предметів групи зберігання рукописів та стародруків відділу Галереї «Музей мистецтва староукраїнської книги»,  фонду Кириличні стародруки (Кр)  показали, що не виявлено 95 інвентарних позицій, а фонду Рукописи (Р)  – не виявлено 2 рукописи.

Міністерство культури України стурбоване вказаною ситуацією. Разом з тим, вважаємо, що до завершення повного звірення фондів Відділу робити висновки про відсутність музейних предметів передчасно.

Метою звірення наявності предметів з фондово-обліковою документацією музею є контроль за станом ведення основних облікових документів та встановлення відповідності фактичної наявності предметів, ідентифікуючих ознак та стану їх збереженості даним основних облікових документів.

На сьогодні Львівською національною галереєю мистецтв імені Б. Г. Возницького повне звірення не завершено.

Окрім того, Міністерством культури опрацьовується питання створення робочої групи для надання методичної допомоги в проведенні звірення в Львівській національній галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького.

 У 2016 році було відновлено роботу Експертно-фондової комісії Міністерства культури України, яка є постійно діючим консультативно-дорадчим органом для надання  рекомендацій та пропозицій з питань обліку та зберігання музейних предметів і музейних колекцій Музейного фонду України.

За рішенням засідання Експертно-фондової комісії, Мінкультури було рекомендовано звернутися до музеїв та заповідників сфери управління відомства, які не надали матеріали щодо проведення звірення, в тому числі Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького, з проханням надати у трьохмісячний термін підсумкові матеріали Звірення для подальшого їх опрацювання.

 Зазначену пропозицію Експертно-фондової комісії було враховано в роботі Мінкультури та направлено відповідні листи до зазначених закладів сфери управління відомства. Відповідно до звернення Міністерства культури (лист від 05.12.2016 № 4692/10-3/13-16) матеріали щодо проведення Звірення Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького має подати до 1 березня 2017 року.

Порядок проведення звірення наявності памяток державної частини Музейного фонду України з фондово-обліковою документацією (музеї та заповідники системи Мінкультури) та складання підсумкового акта і додатків до нього, затверджено наказом Міністерства культури і мистецтв України від 29.10.2003 р. № 681 «Про проведення повного звірення наявності пам’яток державної частини Музейного фонду України з фондово-обліковою документацією»  на виконання п. 6 постанови Верховної Ради України від 12.09.2002 р. № 140-ІV «Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення державної політики щодо виконання законів України «Про природно-заповідний фонд України» і «Про охорону культурної спадщини» та постанови Верховної Ради України від 28.11.2006 р. № 384-V «Про посилення охоронних заходів щодо збереження культурних цінностей».

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245183831&cat_id=244913751


Соціальні мережі та Дніпровський історичний музей у 2016 році. Звіт

2016 р. пройшов як і попередні в турботах, монтажу/демонтажу виставок, відкритті нової експозиції, створенню музею АТО та впроваджені мультимедійних додатків. Нетреба забувати й про щорічні заходи: свято просто неба «Чисті джерела» та акції «Ніч музеїв». А ще безліч акцій від музейних інтернет-спільнот.

78787

2016 рік пройшов під знаком соціальних мереж: окрім вже існуючих у Мережі спільнот додалися спільноти від відділу археології, відділу історії України та краю 1917-1921 рр. та музею АТО. В кінці грудня музей створив свій акант і в Instagram (наразі маємо 16 підписників).

В 2016 році ДНІМ спільно з представниками міжнародної компанії izi.Travel створили двомовний аудіо гід для гаджетів по експозиції історичного музею (348 прослуховувань), діорамі «Битва за Дніпро» та військовій техніці на майдані біля діорами (27 прослуховувань).

Наприкінці грудня спільно з дніпровськими ІТ-шниками долучилися до мобільного додатку Poster, який дає змогу анонсувати усі музейні заходи та виставки.

Цілий рік в плідній співпраці з представниками PlaceView працювали над створенням віртуального туру по експозиції ДНІМ. Наразі вже можна віртуально відвідати 1-5 зали історичного музею, а також зайти у гості до меморіального будинку-музею Яворницького (179 відвідин).

До Вашої уваги статистичні показники сайту ДНІМ та музейної спільноти у соціальних мережах за 2016 р.

Загальні відомості:

  • 58.107 — відвідувачів сайту (58.089 було у 2015 р.);
  • 150.260 — переглянуто сторінок (144.772 — у 2015 р.);
  • 01.53 хв. — середнє перебування людей на сайті (01.44 хв. — у 2015 р.);
  • 14 травня 2016 р. — максимальне число відвідувачів на сайті — 813 чол. (502 чол. — у 2015 р.). Цього разу більшість відвідувачів були на сайті під час загальноєвропейської акції «Ніч музеїв». До цього два роки поспіль найбільша кількість відвідувачів припала на День українського козацтва та захисника України.

Демографія:

Дніпропетровськ, Київ, Львів, Харків, Запоріжжя, Кривий Ріг та Вінниця — більше тисячі людей відвідали наш сайт саме з цих міст;

  • 33,50% — відвідувачі у віці від 25 до 34 років;
  • 54,15% — чоловіки.

Контент сайту:

Найбільш відвідувані матеріали — Пектораль. Повернення … (виставка, 2008), Форсування Дніпра (історична довідка) та екскурсія по історичному музею (послуги відвідувачам).

Музей в соціальних мережах:

Вперше більшість відвідувачів потрапили на сайт через Facebook, на який і була зроблена ставка у 2016 році.

  • 56,45% на Facebook;
  • 32,03% відвідали музейну спільноту в ВКонтакте;
  • 7,83% в Twitter;
  • 226 (152 у 2015 році) читача – має музейна сторінка на Twitter;
  • 4.335 (3.400 у 2015 році) чоловік – нараховує музейна спільнота ВКонакте;
  • 1.361 (1.000 у 2015 році) чоловік – нараховує музейна спільнота в Facebook.

Найпопулярніші твіти за переглядами стали: фото охоронної записки Махна для історичного музею за 1919 рік (2.887 переглядів), виставка «Люди крилатої долі» (5.443 перегляди) та пост про 161 рік від дня народження Д.І. Яворницького (3.868 переглядів).

Пік відвідуваності спільноти ВК припав на 16 травня (перегляд фото звіту з акції «Ніч музеїв») – 1591 людина. Та на 16 жовтня (перегляд теми до Дня українського козацтва та захисника України) – 1350 людини. 3475 користувачів ВК 16 травня переглянули та поширили фото звіт акції «Ніч музеїв».

Найпопулярнішим постом на Facebook стало фото черги до музею на акцію «Ніч музеїв». 2549 людей було охоплено цим постом. 8 коментарів, 21 поширення та 182 вподобань.

Більшість шанувальників спільнот у соціальних мережах саме жіноча аудиторія, вже третій рік поспіль.

Плани на 2017 рік: завершити віртуальний тур по експозиції історичного музею та створити окремий сайт/сторінку музею «Громадянський подвиг Дніпропетровщини під час АТО».

http://prostir.museum/ua/post/38575


Список учасників Всеукраїнського огляду творчих робіт дітей та юнацтва «Забуті пам’ятки історії та культури України», чиї роботи пройшли три етапи Огляду і були представлені на підсумковій виставці 19.12.2016р.


img_87811. Аблямітова Фатіме, 15 років, учениця Великотернівської ЗОШ Запорізької області,

номінація: опис «Анно-Зачатієвська  церква», фото.

Керівник – Чадаєва Светлана Миколаївна, заступник директора з навчально-виховної роботи.

  1. Бикова Анастасія, 13 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок, акварель  «Єні-Кале, османська фортеця».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Васильчук Катерина, 14 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок кольоровими олівцями  «Невицький замок».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Вознюк Катерини, 14 років, учениця Старокотельнянської гімназії Житомирської  області,

номінація: малюнок  «Костьол Святого Антонія Падуанського».

Керівник – Лящук Олена Миколаївна, заступник  директора з науково-методичної  роботи.

  1. Войткова Юлія, 14 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок, акварель  «Обеліск Міхала Заборовського».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Гаврилюк Олександра, 14 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок графітним олівцем  «Руська  брама», «Польська брама».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Галас Ярина, 12 років, учениця Золочівського НВК Львівської області,

номінація: малюнок пам’ятки та нарис  «Загадкова кам’яниця».

Керівники –  Сухецька Ярина Дмитрівна, директор, вчитель української мови,

                      Двірник Наталія Теодорівна, вчитель образотворчого мистецтва.

  1. Глітняк Христина, 12 років, учениця Зібранівської ЗОШ Івано-Франківської області,

номінація: малюнок Православної  Автокефальної  церкви Параскеви Сербської, вірш.

Керівник –  Бортей Мирослава Мирославівна, педагог-організатор.

9.Група учнів  5класу Старокотельнянської гімназії  Житомирської  області: Бондарчук Марія, Вишневська  Марина, Мацик Євген, Мельник Анастасія, Ящук Макар,

номінація: Опис   «Костьол Святого Антонія Падуанського»

(місце знаходження, ознаки пам’ятки, її розміри, чому присвячена пам’ятка, її історія, походження).

Керівник – Лящук Олена Миколаївна, заступник  директора з науково-методичної  роботи.

  1. Гусар Анастасія, 14 років, учениця Полтавської ЗОШ №20 імені Бориса Серги,

номінація: нарис  «Незглибиме джерело полтавської душі».

Керівник –  Давиденко Наталія Миколаївна, вчитель української  мови та літератури.

  1. Желізняк Анна, 13 років, гуртківець Вишнівського центру творчості дітей та юнацтва Києво-Святошинського р-ну Київської області,

номінація: опис «Будинок Кістяківських у Боярці» (кін. XIX – пер. пол. ХХ ст.)

 Керівник –  Лисенко Сергій Миколайович, вчитель історії.

  1. Женчук Романа, 15 років, учениця Рогатинської СЗОШ №1 Івано-Франківської області,

номінація: опис пам’ятки  «Оборонна церква Св. Михаїла (Вознесенська)XVI-XVII ст.»

Керівник –  Женчук Надія Володимирівна, вчитель історії.

  1. Ібрагімова Діана, 16 років, учениця Великотернівської ЗОШ Запорізької області,

номінація: вірш «Буде наш  собор новим»  (Анно-Зачатієвська  церква).

Керівник – Мелешко Наталя Андріївна, вчитель української мови та літератури.

  1. Іванова Анастасія, 13 років, учениця Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: малюнок «Школі – 110!» (колишнє приміщення єпархіального училища).

Керівник –  Донець Надія Вікторівна, вчитель образотворчого мистецтва.

  1. Касян Кирило, 17 років, студент Лубенського фінансово-економічного коледжу ПДАА,

номінація: опис, презентації  «Історичне минуле пам’ятків архітектури м. Лубни:

  1. Історичне минуле приміщення Лубенського жіночого єпархіального училища.
  2. Історичне минуле приміщення Лубенського окружного суду».

Керівники:  Бибик Юрій Анатолійович, викладач історії;

Литвиненко Світлана Володимирівна, викладач культурології.

  1. Кіндій Павло, 14 років, учень Полтавської гімназії №13,

номінація: нарис «Колишню велич і красу нагадують лише руїни…» (Санаторський парк).

  1. Клапійчук Дмитро, 13 років, учень Мигівського НВК Чернівецької області,

номінація: опис памятки «Австрійський писаний камінь».

Керівник – Клапійчук Олександра Володимирівна, вчитель географії.

  1. Лещенко Емілія, 15 років, гуртківець Вишнівського Центру творчості дітей та юнацтва Києво-Святошинського р-ну Київської області,

номінація: масло, малюнок  Свято-Михайлівської  церкви.

Керівник – Вовчок Алла Андріївна, соціальний педагог.

  1. Лихолобов Микола, 12 років, учень Полтавської гімназії №21,

номінація:  опис пам’ятки «Кадетський корпус».

Керівник – Посмітна Світлана Василівна, вчитель-методист.

  1. Лук’янчук Андрій, 14 років, учень Ходорівської ЗОШ №3 ім.Героя України Романа Точина Львівської області,

номінація: Історична довідка Ходорівської ЗОШ.№3 ім. Героя України    Романа Точина.

Керівник –  Пластінська Євгенія Болеславівна, вчитель історіїю

  1. Лук’янова Євгенія, 12 років, гуртківець Іванківського районного центру дитячої та юнацької творчості Київської області,

номінація: художня вишивка «Церква Косми та Деміана», техніка: «Ткацтво бісером».

Керівник –  Россоха Олена Валеріївна, керівник зразкового художнього  колективу «Вироби з бісеру».

  1. Ляшенко Вікторія, 14 років, учениця Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: малюнок  «Рідна школа»  (колишнє приміщення єпархіального училища).

Керівник –  Донець Надія Вікторівна, вчитель образотворчого мистецтва.

  1. Манжос Поліна, 11 років, учениця Хорольської гімназії Полтавської області,

номінація: нарис «Вергунівська церква Різдва».

Керівник – Манжос Вікторія Миколаївна, вчитель української мови та літератури.

  1. Марчук Марія, 13 років, учениця Житомирської міської гуманітарної гімназії №23,

номінація: малюнок, вишивка бісером, реферат «Свято-Анастасіївський ставропігійний жіночій монастир».

  1. Махиня Надія, 12 років, учениця Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: опис «Твір українських монументалістів – шістдесятників»

(будівля  колишнього Лубенського будинку культури).

Керівник –  Бедрик Людмила Іванівна, вчитель української мови  та літератури.

  1. Мельніченко Роман, 17 років, випускник Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: випалювання «Моя   школа» (колишнє приміщення єпархіального училища).

Керівник  – Тарасенко Світлана  Петрівна,  заступник директора  з навчально-виховної  роботи.

  1. Назарова Олена, 15 років, учениця Великотернівської ЗОШ Запорізької області,

номінація: нарис «Анно-Зачатієвська  церква»

Керівник – Мелешко Наталя Андріївна, вчитель української мови та літератури.

  1. Онопрієнко Максим, 16 років, гуртківець Іванківського районного центру дитячої та юнацької творчості Київської області,

номінація: скульптура з глини пам’ятки «Церква Косми та Деміана».

Керівник –  Василишина Наталія Василівна, керівник  зразкової студії «Художня кераміка».

  1. Павлівський Віталій, 11 років, учень Старокотельнянської гімназії Житомирської області,

номінація: малюнок «Костьол Святого Антонія Падуанського».

Керівник – Лящук Олена Миколаївна, заступник  директора з науково-методичної  роботи.

  1. Палійчук Владіслав, 15 років, учень Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, графіка «Собор Ікони Божої Матері».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Поліщук Діана, 11 років, учениця Старокотельнянської гімназії  Житомирської  області,

номінація: малюнок «Костьол Святого Антонія Падуанського».

Керівник – Лящук Олена Миколаївна, заступник  директора з науково-методичної  роботи.

  1. Предиткевич Вікторія, 15 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, графіка  «Костьол Святого Йосипа».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Сіверська Іванка, 16 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, графіка  «Костьол Святого Йосипа».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Сорочан Єгор, 14 років, учень Полтавської ЗОШ №20 імені Бориса Серги,

номінація: нарис «Будинок талановитого скульптора».

Керівник – Сорочан Яна Сергіївна, вчитель зарубіжної літератури.

  1. Софієв Володимир, 16 років, студент Вінницького коледжу Національного університету харчових технологій,

номінація: опис «Пиків-мистецька пам’ятка Поділля. Римо – католицький костел Пресвятої Трійці».

Керівник – Лисій Раїса Іванівна,  викладач  суспільних  дисциплін.

  1. Спінжар Сергій, 16 років, учень Полтавської гімназії №21,

номінація: нарис «Має надію на відродження…»  (міський парк), опис

«Корифей полтавської архітектури…» (шинок).

Керівник – Посмітна Світлана Василівна, вчитель-методист.

  1. Стеценко Юлія, 16 років, студентка Лубенського фінансово-економічного коледжу ПДАА Полтавської області,

номінація: опис, презентації

Історичне минуле пам’ятків архітектури м. Лубни:

  1. Історичне минуле приміщення Лубенського жіночого єпархіального училища.
  2. Історичне минуле приміщення Лубенського окружного суду.

Керівники:  Бибик Юрій Анатолійович, викладач історії;

Литвиненко Світлана Володимирівна, викладач культурології.

  1. Тарасова Катерина, 14 років, учениця Полтавської ЗОШ №20 імені Бориса Серги,

номінація: нарис «Хрестовоздвиженський некрополь у Полтаві».

Керівник –  Буличева Лариса Вікторівна, вчитель фізики.

  1. Ткачук Христина, 14 років, учениця Годи – Добровідської ЗОШ  Івано-Франківської області,

номінація: малюнок  та художньо-публіцистичний твір «Добровідська церква

св. Дмитрія».

Керівник –  Арсенич Марія Іванівна,  вчитель української мови та літератури.

  1. Уварова Анастасія, 14 років, учениця Великотернівської ЗОШ Запорізької області,

номінація: Опис  «Церква святих Іоакіма та Анни в селі Ганнівка».

Керівник –  Ковальова Ірина Миколаївна, вчитель  образотворчого мистецтва.

 

41.Федорук Яна, 11 років, учениця Годи – Добровідської  ЗОШ  Івано-Франківської області,

номінація: малюнок  «Добровідська церква Св. Дмитрія».

Керівник –  Фіцич Михайло Миколайович,  вчитель історії.

  1. Харитонова Анастасія, 16 років, гуртківець Іванківського районного центру дитячої та юнацької творчості Київської області,

номінація: нарис «Коленцівська церква св. Косми та Даміана».

 Керівник –  Марченко Галина    Дмитрівна, директор центру, керівник гуртка «Рідне слово».

  1. Циганкова Діана, 15 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, гратографія  «Польська брама».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Цимбалюк Тетяна, 14 років, учениця Житомирської школи №21,

номінація: казка, створена  на тему пам’ятки «БУДИНОК РИБАЛКИ».

Керівник –  Візгалова Наталія Борисівна, заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель зарубіжної літератури.

  1. Чернова Світлана,14 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, малюнок «Піраміда-усипальниця».

Керівник –  Власова Світлана Олександрівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Швець Юлія, 12 років, учениця Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв Хмельницької області,

номінація: опис, гратографія  «Руська  брама».

Керівник –  Кричковська Олександра Григорівна, викладач образотворчого  мистецтва.

  1. Шумейко Дарина, 12 років, учениця Лубенської ЗОШ№ 10 Полтавської області,

номінація: нарис «Школа з берізками чи школа – пам’ятка»  (колишнє приміщення єпархіального училища).

Керівник –  Бедрик Людмила Іванівна, вчитель української мови та літератури.

  1. Яскевич Ірина, 15 років, учениця Бродівської ЗОШ №3 Львівської області,

номінація: Опис культурної пам’ятки «Бродівська синагога».

Керівник –  Галандюк Галина Михалівна, вчитель історії.


ПРОБЛЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ, ЕКСГУМАЦІЇ ТА ПЕРЕПОХОВАННЯ НОВОВИЯВЛЕНОЇ МОГИЛИ РОЗСТРІЛЯНИХ ПОБЛИЗУ ЛУЦЬКОЇ В’ЯЗНИЦІ

З ініціативи депутатів місцевих органів влади 5 січня 2017 року в приміщені Луцького Центру надання адміністративних послуг відбувся круглий стіл на тему «Питання дослідження, ексгумації та перепоховання нововиявленої могили розстріляних поблизу Луцької в’язниці». До участі у круглому столі були запрошені:  начальник відділу  збереження історичної спадщини управління культури Луцької міської ради Петро Троневич, спеціаліст цього ж відділу Юрій Мазурик, заступник директора Адміністрації луцького державного історико-культурного заповідника Віктор Баюк, представник Українського інституту національної памʼяті Леся Бондарук, голова Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення памʼяті жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета, Сергій Годлєвський,  науковці-історики, краєзнавці,  громадські діячі. Саме як представник Волинської обласної організації Українського товариства охорони памʼяток історії та культури я взяла участь у роботі цього круглого столу.

         Тема обліку загиблих цивільних громадян у роки Другої світової війни і у перше повоєнне десятиліття на території Волинської області  є предметом моєї наукової та професійної роботи вже понад 10 років. За цей час вдалося не лише зібрати і впорядкувати картотеку загиблих, опрацювати низку історичних документальних джерел, зібрати численні усні свідчення, а й, головне, обмінятися досвідом з українськими та зарубіжними міжнародними організаціями, вченими-дослідниками, які займаються подібними науково-дослідними проектами. Та головне не це, а те, що я помітила у нашій державі захищати померлих і їх право на гідний спочинок є важливою справою. По-перше, вони не можуть себе вже захистити, а їхні могили є об’єктами наруги та недобросовісного використання окремих людей з метою збагачення чи політичного популізму. По-друге, хто б не були ці люди, за національністю, віросповіданням, політичними поглядами, вони – наші предки. Вони так чи інакше вплинули на наше сьогодення, їхня смерть була мученицькою і пересторогою для майбутніх поколінь. Ми маємо сьогодні взяти відповідальність за вшанування цих жертв.

Власне сама організація заходу вражала своєю локацією: у міському центрі надання адміністративних послуг, тоді як захоронення було виявлене на території державного історико-культурного заповідника, а зацікавленість у цій темі депутатів та представників ЛМР мала б свідчити про важливість цієї знахідки у памʼяткоохоронній справі міста. Проте виступами учасників круглого столу я була щиро здивована. За словами, начальника відділу охорони культурної спадщини Петра Троневича, влітку 2016 під час ремонтно-будівельних робіт на території Державного історико-культурного заповідника було випадково виявлено захоронення з людськими останками. Спеціаліст відділу, археолог, Юрій Мазурик та заступник директора заповідника Віктор Баюк, на свій ризик, відкрили могилу,  подивились, прикинули приблизні розміри ями, кількість загиблих теж визначили «на око» і засипали все знову. Місце «окультурили» клумбою.

 Коли постало питання прийняття місцевого бюджету на 2017 рік то, з огляду на це, вже загадані «фахівці» археологи вирішили теж подати заявку на освоєння коштів для вивчення їхньої «знахідки», адже саме взимку, на їх погляд, доцільно починати не лише історичні дослідження та розвідки, а й порушувати питання про ексгумацію та перезахоронення людських останків.

Майже всі учасники круглого столу радо вітали таку ініціативу, бо тема масових розстрілів у часи Другої світової війни та гідне вшанування жертв неодноразово піднімалась у середовищі місцевих науковців та краєзнавців, відбувались пошукові роботи (виявлені місця масових захоронень радянських військовополонених у 2007 р.) Проте винесена на обговорення проблема лежить у трьох площинах: юридичній, історичній, меморіалізаційній.

Юридична сторона – найбільш важлива та найбільш проблемна. Згадані ремонтно-будівельні роботи, які проводилися на території державного заповідника, за своєю суттю є незаконними. Заміна вуличного полотна проводилась у зонах пам’ятки національного значення монастиря бригідок (ХVII ст.) без дозволу Міністерства культури, і лише на підставі проектно-кошторисної документації, а не погодженої і затвердженої науково-проектної. Навіть кошти на ці роботи були виділені і освоєнні з грубим порушенням чинного законодавства.

Крім того, згідно Закону України «Про поховання і похоронну справу» стаття 24 «Місця невідомих поховань. Про виявлені місця невідомих поховань негайно повідомляються відповідні правоохоронні органи. У разі відсутності складу злочину виявлені місця невідомих поховань підлягають обстеженню, вивченню та обліку відповідними виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та органами охорони культурної спадщини в порядку, встановленому законодавством. На період обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують охорону їх територій. На підставі висновків обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань органи місцевого самоврядування можуть надавати їм статус кладовища з подальшим упорядкуванням його території згідно із цим Законом».

На круглому столі не було представлено жодного документу – акту огляду стихійного поховання, затвердженого у відповідному порядку (з погодженням у  правоохоронних органах). Також не була представлена жодна фотофіксація цієї знахідки. У даному випадку обстеження проводилося виключно шляхом візуального огляду. Жодного документа, який би підтверджував факт стихійного поховання не має. Тобто відсутні і підстави для обговорення і виділення коштів.

Через недотримання відповідних процедур і правил ми втратили науковий потенціал цих знахідок, тепер питання як їх легалізувати, дослідити, не порушуючи культурний шар, вирішити, чи потрібна взагалі ексгумація і перезахоронення тощо. Головне юридично закріпити статус «нововиявленої пам’ятки історії»,  внести до переліку, надати охоронний договір, щоб ніхто не посмів нищити. А в діях чиновників чітко простежується склад злочинів за статтею 297 ККУ «наруга над могилою»  і постає питання про їх службову відповідність займаним посадам.

 Історична складова. Звідки шановані історики-краєзнавці, представники УІНП так достеменно стверджують, що це захоронення саме і лише в’язнів Луцької тюрми розстріляних органами НКВС у 1941 р.? Окрім органів НКВС розстрілами на території заповідника і цього місця займалися і німецькі окупаційні органи у 1943-1944 рр. Бо Луцька тюрма функціонувала і під час окупації. Також у липні 1941 р. поблизу цього місця відбувся масовий розстріл 300, а пізніше ще 2000 євреїв чоловіків, де їх рештки невідомо. Залишається також відкритим питання захоронень радянських військовополонених шталагів, а також пацієнтів концентраційних лікарень. Оскільки захоронення містилося у ямі від німецької авіабомби (діаметр 8.5 м., максимальна глибина – 3-3.5 м.), яка впала 23 червня 1941 р., то цілком логічним є те, що вона могла бути місцем поховання розстріляних органами НКВС в’язнів. Але не виключається й те, що у яму могли «дозакопувати» й інших жертв. Так би мовити, ця яма могла використовуватися хронологічно для захоронень. У будь-якому випадку, слід ретельно підійти до аналізу різноманітних джерел: документів радянських спецорганів, які містяться у галузевих архівах МВС, СБУ, держархівах, матеріалів закордонних архівних фондів та установ, усних джерел та фотоматеріалів.

Меморіалізаційна складова. Зібране товариство в один голос кричало, що ексгумаційні роботи потрібно провести якнайшвидше і перезахоронити останки у річницю відзначення дати розстрілу в’язнів, тобто 23 червня 2017 р. Бо це вимагає християнська традиція. Але усі знову «забули» той факт, що навіть, якщо це захоронення в’язнів Луцької тюрми, то склад розстріляних  був багатонаціональний! Серед них були євреї, поляки, українці, росіяни, чехи. Відповідно і віросповідання різне. Тому потрібна погодженість бачення в увічненні пам’яті загиблих і відповідно дотримання усіх процедур, щоб уникнути  міжконфесійного конфлікту. Адже питання ексгумації є дуже складне, і традиційно не визнається іудейськими громадами.

Також членами круглого столу виголошувалися наступні ідеї, щодо місця перепоховання та меморіалізації жертв. Зокрема, громадський діяч, Сергій Годлєвський запропонував ексгумовані людські останки перезахоронити на Луцькому меморіалі «Вічної слави», бо це « своєрідне місце вшанування усіх: афганців, загиблих у ЧАЕС тощо. Але пан Годлєвський абсолютно випускає той факт, що меморіал є місцем поховання радянських червоноармійців і збудований на старому польському кладовищі. Крім того, це є пам’ятка національного значення, будь-які роботи на ній потребують дозволів Мінкульту. Наступна ідея, яку пропонував той же посадовець, це спорудження православної церкви-некрополю на місця поховання. Це, на мою думку, так званий «камбоджійський» варіант. Третя ідея: ексгумовані рештки перенести до східної стіни монастиря, де встановлені пам’ятні таблиці жертв розстрілу Луцької тюрми. Кожен з цих варіантів, на жаль, не відповідає цивілізованим меморативним практикам і є політично заангажованим. Навіть ідея створення музею Луцької тюрми,  на зразок Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» потребує фахового підходу висококваліфікованих спеціалістів.

На жаль, як я не намагалася довести до членів круглого столу свою думку –  це стало просто неможливим. Мене постійно перебивали, публічно ображали, перекрикували, намагалися зупинити розмову. Будь-які мої спроби повернути її у наукове русло, були марними. У мене виривали з рук записи та особисті речі, обзивали, називали «чиєюсь людиною». У решті-решт Петро Троневич, на мою репліку «вандалізм», вигукнув: «Заткнись дура!».

Таким чином, навколо «Питання дослідження, ексгумації та перепоховання нововиявленої могили розстріляних поблизу Луцької в’язниці» є чимало невирішених проблем, які потребують негайного втручання, в першу чергу, правоохоронних органів,  фахового підходу науковців та серйозного контролю громадськості. У такому випадку ані бездарним чиновникам, ані нечесним бізнесменам не вдасться знищити та використати у власних інтересах історичну спадщину нашого народу.

Оксана Сущук, член ВОО УТОПІК, к. і. н., завідувач відділу «Книга пам’яті»

редакційно-видавничої групи  «Науковий центр історичних студій Волині» м. Луцьк


ПАМ’ЯТКОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ В ДІЯЛЬНОСТІ СЕРГІЯ ЗАХАРОВИЧА ЗАРЕМБИ

Бичковська Г. М.

(Центр пам’якознавства НАН України і УТОПІК)

 У статті висвітлено досягнення відомого українського історика, краєзнавця, пам’яткознавця, першого директора Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сергія Захаровича Заремби. Визначена його роль у становленні пам’яткознавства як наукової дисципліни. Зроблена спроба розкрити історіографічну складову його творчого доробку.

Ключові слова: Сергій Захарович Заремба, пам’яткознавство, Центр пам’яткознавства, історико-культурна спадщина.

Давно відомо, що історію творять люди: герої, патріоти, державотворці, вчені, науковці та прості громадяни тієї чи іншої держави. Проте не завжди належним чином оцінюється вклад науковця в загальну скарбницю історії та культури окремого народу, нації та світової цивілізації загалом. Є особистості, чия роль та внесок в історію науки, а саме зародження українського пам’яткознавства як наукової дисципліни, не була предметом спеціального дослідження і потребує наукового осмислення та розгляду.

Становлення пам’яткознавства як науки в Україні неможливо розкрити повною мірою без окреслення ролі, значення, надбань та внеску такого українського історика як Сергій Захарович Заремба (1947–2003). Це відомий пам’яткознавець, дослідник культурної спадщини українського народу, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена, насамперед, безперечно, великим громадським і науковим значенням С.З. Заремби в українському пам’яткознавсті наприкінці XX ст., необхідністю створення максимально об’єктивної і повної наукової біографії історика, всебічного аналізу його творчого доробку.

У вітчизняній історіографії знаходимо кілька праць, які описують життєвий шлях, публіцистичну та науково-громадську діяльність С.З. Заремби. Це, насамперед, життєпис та бібліографія, упорядковані дружиною історика д.і.н., професором Таїсією Іванівною Ківшар «Український історик Сергій Заремба: документи та матеріали до біографії» [1], яка опублікована після смерті С. З. Заремби.

 Висвітлення наукового спадку С.З.Заремби з точки зору історичного краєзнавства знаходимо в працях Калитко С. [2], Овчаренко П. [3].

Найвизначніший пам’якознавчий період у житті дослідника розпочався 1991 р., коли виникла потреба у створенні спеціальної інституції, що займалася б проблемами вивчення, збереження, відновлення та використання пам’яток історико-культурної спадщини України. З цією метою, завдячуючи ініціативі історика С. З. Заремби, голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (далі – УТОПІК), академіка АН УРСР П. П. Толочка, провідних фахівців УТОПІК,  працівників Президії АН УРСР, кандидатів історичних наук В. І. Попика та В. С. Чишка спільною Постановою Президії Академії наук УРСР і Колегії Головної ради УТОПІК від 23 травня 1991 р. було створено Центр пам’яткознавства АН УРСР і УТОПІК (далі – Центр). Тією ж постановою на посаду директора було призначено С. З. Зарембу [4], який працював на цій посаді до останніх днів свого життя, одночасно обіймаючи посаду заступника голови УТОПІК.

Ця установа стала відомим дослідницьким центром, що об’єднав  провідних науковців України різних напрямів пам’яткоохоронної та пам’яткознавчої діяльності.

Наприкінці 1992 р. уже вийшов перший випуск збірника «Праці Центру пам’яткознавства», який репрезентував науковий доробок працівників за перший рік діяльності установи. Ця збірка виходить по теперішній час,  внесена до переліку фахових видань з історичних наук та мистецтвознавства (Постанова Президії ВАК України від 08.06.2005 р. № 2–05/5).

Цього ж року було відновлено видання журналу «Київська старовина», що видавався в 1882–1906 роках (головний редактор П.П.Толочко). Цього разу одним з ініціаторів і співзасновником виступив Центр.

З перших років існування Центру відмічалась активна видавнича діяльність, було перевидано брошуру Михайла Драгоманова «Пропащий час» [5], започатковано щорічне видання «Нові археологічні дослідження пам’яток українського козацтва» (голова редакційної колегії Д.Я.Телегін) [6]. Співробітниками Центру видавались власні монографічні дослідження, наприклад «Кам’яне зодчество України. Охорона та реставрація» Л.В. Прибєги [7].

Одним із напрямів наукових досліджень С.З.Заремби було українське козацтво. Результати напрацювань вченого побачили світ у виданні першого підручника з історії  козацтва «Україна козацька» у співавторстві з В.Й. Борисенком [8].

Вагомий внесок у розвиток історичної науки зробив Сергій Захарович у своєму монографічному дослідженні «Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність» [9]. Він вперше у вітчизняній історіографії підготував, розглянув значну джерельну базу з історії і теорії українського пам’яткознавства, дослідив діяльність основних державних та громадських організацій, що здійснювали пам’яткознавчу та пам’яткоохоронну діяльність, обґрунтував виділення пам’яткознавства в окрему наукову дисципліну. Монографія стала основою дисертаційного дослідження на ступінь доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06. – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни, яке він захистив 31 травня 1996 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Інституту історії України. Офіційними опонентами виступили академік НАН України П.Т.Тронько, д.і.н., професор Л.Г.Мельник, д.і.н., професор В.М.Даниленко, які позитивно оцінили проведене дослідження та його наукові результати [10].

Завдяки серйозним розробкам у галузі пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності С.З. Зарембу було обрано членом Українського комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS).

За значний особистий внесок у розвиток теорії і практики пам’яткознавства, пам’яткоохоронну діяльність Указом Президента України від 16 квітня 1997 р. С. З. Зарембі було присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Наступним його науковим доробком був історичний нарис «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» [11]. В цій громадській організації дослідник пропрацював усе своє трудове життя на різних посадах. У цьому нарисі висвітлено історію створення та розвитку даної, форми та напрями діяльності, розкрито соціально-культурне значення та вплив громадськості на виявлення та збереження національних культурних надбань.

Остання праця С.З. Заремби, що побачила світ, – посібник для студентів «Нариси з історії українського пам’яткознавства» [12], в якому висвітлено роль громадських організацій, наукових установ і товариств в охороні культурної спадщини. Особливістю цього видання є наявність в ньому термінологічного пам’яткознавчого словника.

Серед творчого спадку історика і пам’яткознавця понад 10 книг  (одноосібних та у співавторстві), 120 публікацій у періодиці та наукових збірниках, близько 30 доповідей на конференціях, а ще скільки залишилося недописаного, невпорядкованого, невиданого…

У січні 2003 року С.З.Заремба передчасно пішов з життя, залишивши після себе архів з рукописами, які, маємо надію, будуть досліджені та опубліковані майбутніми поколіннями науковців.

Протягом керівництва С.З. Заремби  Центром було підготовлено близько 10 науково-дослідних тем, що представляють комплекс досліджень багатопрофільного характеру. Теоретико-методологічний характер мають дослідження, присвячені «Основам вивчення, збереження, відновлення та використання пам’яток історії, історико-культурних і природно-етнографічних комплексів та заповідних зон» (1991–1996 рр.), «Збереженню пам’яток археології України» (1996–1999 рр.), «Проблемам історії українського пам’яткознавства, питанням законодавчого та адміністративного регулювання охорони та використання історико-культурної спадщини» (1996–1999 рр.).

Центр пам’яткознавства продовжує справу Сергія Захаровича. Різні типи пам’яток історико-культурної спадщини України досліджено у НДР Центру за такими темами: «Проблеми дослідження археологічних пам’яток та їх висвітлення у музейній експозиції» (1999–2002 рр.), «Історія створення і діяльності науково-технічних музеїв в Україні» (1996–1999 рр.), «Створення Каталогу та Довідника нерухомих пам’яток українського козацтва XVI–ХVІІІ ст.» (1997–2000 рр.). Своєю актуальністю вирізняються дослідження на тему інтеграційних процесів в Україні у галузі пам’яткоохоронної справи: «Проблеми пам’яткознавства України в контексті 2000-ліття християнства» (1999–2002 рр.) [13].

Важливим свідченням подальшого розвитку пам’яткознавства як науки, що стало предметом наукових досліджень С.З.Заремби, є започаткований науковий напрям – пам’яткознавство, який отримав офіційне визнання ВАК – наказом № 263  від 29 травня 2006 р. введено нову спеціальність – «26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство» [14].

Надзвичайно важливою є також діяльність з підготовки наукових кадрів, яка стала можливою після відкриття при Центрі аспірантури у 2008 році. Протягом восьми років підготовлено 13 аспірантів. З цього ж року діє Спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій зі спеціальності 26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство. На 2016 рік 35 науковців  підтвердили свою професійність та отримали науковий ступінь кандидата історичних наук [15].

До 60-річчя від дня народження українського історика та пам’яткознавця С.З.Заремби Центром пам’яткознавства НАН України і УТОПІК було проведено Перші Зарембівські читання, матеріали яких були опубліковані в однойменному збірнику. Значна частина статей присвячена науковому доробку історика, пам’яткознавця, спогадам його колег. Академік НАН України П. Т. Тронько зробив короткий життєпис свого учня, професор, д.і.н. О. І. Гуржій багато уваги приділив особистим стосункам з Сергієм Захаровичем. Т.Ф.Григор’єва описала історико-краєзнавчі дослідження С.З.Заремби. Н.І.Булаєвська зробила акцент на пам’яткоохоронній діяльності історика, а саме: на території Київської області, якою вона опікується в якості заступника голови ради Київської обласної організації УТОПІК. Розповіла про свого наукового наставника А.Ф.Примак. Ще багато цікавих сторінок життя Сергія Захаровича відкрилось з виходом цієї наукової збірки [16].

На сьогодні Центр продовжує проводити один раз на два роки Зарембівські читання (на 2016 р – проведено п’ять читань), в яких представлені дослідження з теоретичних і практичних проблем пам’яткознавства, персоналій цієї галузі науки. Ці матеріали висвітлюють коло проблем, пов’язаних із вивченням і збереженням історико-культурної спадщини в Україні на сучасному етапі.

Не дивлячись на те, що знаного історика та дослідника немає разом з нами, його науковий та педагогічний спадок є і залишиться предметом постійної уваги вчених різних напрямів. Неоціненний вклад у розвиток та популяризацію пам’яток та збереження культурної спадщини українського народу С.З.Заремби достойно оцінено на теренах України. Зокрема, завдяки продовженню плідної праці Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Український історик Сергій Заремба: документи та матеріали до біографії / Упоряд., життєпис, бібліогр. Т.І.Ківшар. – К.: Вид-во «Жнець», 2007. – 204.
  2. Внесок С.З.Заремби у розвиток історичного краєзнавства України // Матеріали ХІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – С.498–505.
  3. Овчаренко П. Заремба Сергій Захарович // Вчені інституту історії України: Бібліогр. дов. – К.,1998. – Вип.1. – С.107.
  4. Постанова №151 від 23 травня 1991 р. Президії Академії наук УРСР і Колегії Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. – К. – 2 с.
  5. Драгоманов М. Пропащий час: Українці під Московським царством (1654–1876). – К. : Центр пам’яткознавства АН України і УТОПІК, 1992. – 48 с. – (Серія «Пам’ятки полемічної літератури» ; вип. 1)
  6. Нові археологічні дослідження пам’яток українського козацтва : зб. наук. ст. / С.З. Заремба (гол. ред.), Д.Я. Телегін, О.М. Титова (ред. кол). – К. : Центр пам’яткознавства АН України і УТОПІК, 1992. – Вип. 1. – 83 с. – (Серія «Часи козацькі» ; вип. 1).
  7. Прибєга Л.В. Кам’яне зодчество України. Охорона та реставрація / Центр пам’яткознавства АН України і УТОПІК. – К. : Будівельник, 1993. – 71 с.
  8. Борисенко В.Й., Заремба С.З. Україна козацька : Навч. посіб. у 2-х ч. Ч.1.: XV – XVII ст. – К. : Центр пам’яткознавства АН України і УТОПІК, Український держ. пед. ун–т ім. М.П. Драгоманова, 1993. – 206 с.
  9. Заремба С.З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність. – К., 1995. – 448 с.
  10. Тронько П.Т. Сергій Захарович Заремба – історик, пам’яткознавець, особистість / Перші Зарембівські читання. Матеріали Перших Всеукраїнських наукових читань, присвячених 60-річчю від дня народження українського історика та пам’яткознавця Сергія Захаровича Заремби (1947– 2003) (м. Київ, 23 січня 2007 р.): Збірник статей (упор. Титова О.М.) / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. − К., 2007. − С. 4.
  11. Заремба С.З. Українське товариство охорони пам’яток історії та культури : істор. нарис. – К. : Логос, 1998. – 242 с.: іл. ; фотогр.
  12. Заремба С.З. Нариси з історії українського пам’яткознавства / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К. : ТОВ «Вид–во Аратта», 2002. – 204 с.
  13. Бичковська Г.М. Основні напрями наукової роботи Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК / Сіверщина в історії України : зб. наук. праць. – Вип. 9. – К.– Глухів, 2016. – С.12–15.
  14. Титова О.М. Діяльність Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК у 1991–2011 роках / Треті Зарембівські читання : Збірник статей (упор. Титова О.М.) / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. − К., 2011. − С. 3–10.
  15. Бичковська Г. М., Горькова А. О. Пам’яткоохоронна та музеєзнавча проблематика дисертаційних досліджень в Центрі пам’яткознавства НАН України і УТОПІК / Питання історії науки і техніки. – 2016. – № 1(37). – С. 74–81.
  16. Перші Зарембівські читання. Матеріали Перших Всеукраїнських наукових читань, присвячених 60-річчю від дня народження українського історика та пам’яткознавця Сергія Захаровича Заремби (1947–2003) (м. Київ, 23 січня 2007 р.): Збірник статей (упор. Титова О.М.) / Центр пам’яткознавства НАН України та УТОПІК. − К., 2007. − 134 с.

Бичковськая А.Н. Памятниковедческий аспект в деятельности Сергея Захаровича Зарембы. В статье освещены достижения известного украинского историка, краеведа, памятниковеда, первого директора Центра памятниковедения НАН Украины и УООПИК Сергея Захаровича Зарембы. Показана его роль в становлении памятниковедения как научной дисциплины. Была предпринята попытка частично раскрыть историографическую составляющую его творческих наработок.

Ключевые слова: Сергей Захарович Заремба, памятниковедение, Центр памятниковедения, историко-культурное наследие.

Bichkovska G.M. Monumentology aspect in activity of Sergei Zaharovich Zaremba. The article highlights the achievements of the famous Ukrainian historian, ethnographer, monumentologist, the first director of the Centre of Monuments Research of the NAS of Ukraine and USPHCM Sergei Zaharovich Zaremba. It is shown his role in the establishment of monument studies as an academic discipline. An attempt has been made to partly reveal historiographical component of his creative developments.

Keywords: Sergey Zaharovich Zaremba, monument studies, Centre of Monuments Research, historical and cultural heritage.


ДО 70-РІЧЧЯ ВІДОМОГО УКРАЇНСЬКОГО ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА, ДОКТОРУ ІСТОРИЧНИХ НАУК ЗАРЕМБІ СЕРГІЮ ЗАХАРОВИЧУ

Zaremba Sergiy Zaharovich23 січня 2017 року виповнилося би 70 років історику, пам’яткознавцю, першому директору Центру пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (23.01.1947–27.01.2003 рр.).

До цієї дати розміщуємо публікацію статті аспірантки Центру пам’яткознавства Бичковської Ганни Миколаївни, яка опублікована в журналі «Питання історії науки і техніки» (№ 4, 2016 р.).


У Ніжині «відгодованого» Леніна пустять з молотка!

Згідно рішення чергової двадцятої сесії Ніжинської міської ради VII скликання було вирішено доручити управлінню житлово-комунального господарства та будівництва протягом року виставити на аукціон демонтований у 2014 році пам’ятник Леніну разом із п’єдесталом.
Вилучені кошти з продажу об’єкта в подальшому мають використати на встановлення пам’ятника «Борцям за територіальну цілісність і незалежність України» в парку Незалежності.
Слід зазначити, що під час розгляд проекту рішення було озвучено вагу пам’ятника -1 тонна 200 кг. В залі пролунало:«Ленін що, поправився?». Адже раніше вважали, що його вага – 600 кг. Сам  монумент виготовлений з армованого бетону з додаванням нікелю.
Та цінність пам’ятника не у вазі. Кажуть, що таких унікальних пам’ятників у світі лише два, і один з яких стояв у Ніжині. Його скульптором є О. О. Ковальов — відомий не тільки в Україні, але і в усьому пострадянському просторі. І може завдяки цьому відомому імені пам’ятник і зможе принести Ніжину пристойні кошти.

http://www.nezhatin.com.ua/news/


Ця стаття відомого українського пам’яткознавця, доктора юридичних наук Акуленка Віктора Івановича надрукована в Вип.30 наукової збірки “Праці Центру пам яткознавства” за 2016 рік. Оскільки шановний дослідник піднімає низку дискусійних проблем пам яткознавства, вважаємо за доцільне оприлюднити цю статтю на нашому сайті.

Редколегія

Анотація

У статті розглядаються питання наукової дискусії у сучасному пам’яткознавсті, у цьому контексті аналізується автореферат дисертації Л.Бойко і стаття Л. Прибєги.

Ключові слова: наукова дискусія, пам’яткознавство, дисертація про діяльність УТОПІК, пам’яткоохоронне законодавство, історія обліку пам’яток в Україні, терміни «пам’ятник» і «пам’ятка».

В.І. Акуленко

На дискусійних перехрестях памяткознавста

Хтось із класиків сказав, що науку становлять знання, логічно поєднані в систему і пронизані ідеєю. Шлях у кожного свій – неоднозначний, і долати його доводиться, відстоюючи пріоритет творчих напрацювань серед конкуруючих колег.

Проте тепер призабуто, як на сторінках наукових видань висвітлювалися дискусійні питання щодо різних думок і протилежних позицій. А даремно, оскільки в гуманітарних дисциплінах переважно в дискусіях, а то й протистояннях, представників різних наукових шкіл здобувається чи відстоюється істина.

В незалежній демократичній Україні, здавалося, маємо широкі можливості для розгортання дискусійних пам’яткознавчих проблем сьогодення. Втім критичні традиції у цій культурологічній сфері, якщо не втрачені, то розвиваються надто кволо і повільно.

Стимулом замовлення цього мало б бути суспільне середовище, яке, на жаль, суттєво деформоване в умовах здичавілого капіталізму, і його духовно моральний стан бажає значно кращої гуманітарної кондиції.

Тож нерідко хто взяв за орієнтир здобувати наукову ступінь передбачливо уникає гострих і спірних питань, неузгодженості з «оступіненними» попередниками, щоб не ускладнити собі шлях проходження дисертації. Коли є ідеї і думки, їх слід своєчасно вводити у науковий обіг, а не відкладати на завтра. Мовляв, повернусь до них у майбутній книжці або докторській дисертації. Відклад, як кажуть, не йде в лад. Шансу більше може й не бути.

Однак за такої тенденції не забувають, щоб дошкульно копирснути по заслузі або за інерцією когось із заідеологізованих авторитетів радянської пори, притому не завжди критикуючи, дотримуються принципа історизма і наукової етики. Складається враження, що застосовується метод осмисленого нівелювання наукової сутності і перехід на інформативну стилістику задля фахового спокою, а не творчого експерименту, схоже «тихого життя», як у літературного персонажа Галушки [1].

І таких праць не меншає… У радянську добу в наукових колах побутувала іронічна поговірка, що вченим можеш і не бути, але кандидатом стати зобов’язаний. Не без підстави можна сказати, що вона залишається такою ж живучою і в наш, як колись писав поет, «прекрасний час! Неповторний час!»

  1. Дисертаційні протяги в історичному памяткознавсті (неформальний відгук на автореферат)

У нашому випадку ми маємо автореферат дисертації на здобуття наукового  ступеня кандидата історичних наук Л.Бойко «Діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.)» 26.00.01 – теорія й історія культури, яка була виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, де на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.807.02 1 березня 2012 р. відбувся її захист [2].

Для дослідження взято тривалий історичний період, якого навіть для докторської дисертації забагато. Незважаючи на серйозну заявку пріоритетності, що проблема «досі системно і комплексно не досліджувалася», що «вперше науково-обгрунтовано історико-культурну сутність УТОПІК» і «з’ясовано його роль у формуванні правових засад пам’яткоохоронної справи в Україні», а також «національної політики збереження пам’яток українського народу» [с. 3], в авторефераті не все гаразд з висвітленням історичних процесів, які відбувалися в Україні, у тому числі в діяльності УТОПІК.

Красномовним є такий «науково-теоретичний» пасаж: «Проаналізовано, що члени Українського товариства охорони пам’яток історії та культури брали участь і в обговореннях положень тих чи інших законодавчих актів, і в їх рецензуванні, погодженні та прийнятті. Так, у 1968 р. Держбудом УРСР і Міністерством культури УРСР за погодженням з УТОПІК затверджено «Тимчасову інструкцію по організації охоронних зон та зон регулювання забудови для пам’яток культури Української РСР», за що членів УТОПІК було звинувачено в націоналізмі (постанова Політбюро ЦК Компартії України від 3 жовтня 1972 р. «Про роботу Українського товариства охорони пам’яток історії та культури») [ с. 11].

Ця відомча інструкція, яка, до речі, не є законодавчим, а нормативно-правовим актом, не має ніякого відношення до так званого українського буржуазного націоналізма. Чи ж відає дисертантка, що в 1972 р. травневий пленум ЦК Компартії України звільнив з посади першого секретаря П. Шелеста, якому інкримінувалися начебто допущені ним у книжці «Україно наша Радянська» [3] «порушення ленінських принципів класово-партійного, конкретно-історичного підходу до оцінки історичних явищ, ідеалізація історичного минулого України», «патріархальщина» тощо [4].

А після липневого у тому ж році пленуму ЦК КПУ «Про роботу партійних організацій республіки по виконанню постанови ЦК КПРС  «Про підготовку до 50-річчя утворення СРСР» [5]  «в Україні ідеологічні концепції, висунуті союзним центром, втілювалися надто вислужливо і масштабно під виглядом необхідності боротьби з так званим «українським буржуазним націоналізмом», а по суті з національною інтелігенцією, яка дбала про духовні цінності народу. В 70-ті роки таку кампанію очищення від «української націоналістичної скверни» і пильнування ідеологічної чистоти очолювали член Політбюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК Компартії України В.В. Щербицький і секретар ЦК Компартії України В.Ю. Маланчук з численним апаратом функціонерів і КДБ УРСР.

У галузі охорони пам’яток також не обійшлося без організаційних рішень і переслідувань за переконання. Зокрема, 3 жовтня 1972 р. Політбюро ЦК Компартії України розглядало питання про роботу Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, де упередженій критиці було піддано діяльність організацій Товариства у наданні державним органам допомоги для збереження та реставрації пам’яток, у фінансово-господарській та пропагандистській роботі. Засуджувалося, що «мають місце факти захоплення старовиною, її ідеалізації, некритичного ставлення до архаїчних форм у побуті та звичаях».

Від наукової і творчої роботи в Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури були усунені і звинувачені в націоналізмі історики О.М. Апанович, О.С. Компан, М.Ю. Брайчевський, скульптор І.М. Гончар, художник В.Ф. Задорожний, мистецтвознавець Г.Н. Логвин, літературознавець Я.І. Дзира та багато інших фахівців» [6].

Про це можна було б дізнатися, звернувшись до моєї монографії. Допустити принципову політико-ідеологічну помилку дисертантка так і не змогла, щоб не суперечити собі, виплутатися з цього хибного контексту.

Цитуємо: «Виявлено, що найбільші сплески активності організації припадають на 70-ті рр. У 70-х рр. зменшився ідеологічний тиск уряду… » (с. 10). «До кінця 80-х рр., за часів правління комуністичного уряду, діяльність УТОПІК була активною, але сакральні рухомі та нерухомі пам’ятки залишалися поза увагою як такі, що були засобами культу віри» (с. 8).

«Так-то воно так, тільки трішечки не так», – казав Шельменко-денщик [7], оскільки ЦК Компартії України так і не спромоглося засудити або відмінити свою ідеологічно-волюнтаристську постанову щодо УТОПІК, яка не могла не вплинути на його діяльність.

До «культу віри» ще повернемося, перейдемо до правозасадничого пам’яткоохоронного тлумачення в авторефераті, що теж не менш цікаво.

«У 1976 р. під тиском членів Товариства (підкреслено – В.А.) затверджено Закон «Про охорону і використання пам’яток історії та культури». Прийняття у 1978 р. Закону з аналогічною назвою, що увібрав у себе попередні нормативні напрацювання, поклало початок встановленню режиму використання нерухомих пам’яток» (с. 12).

(далі…)


ЗВ’ЯЗКОВІ ІСТОРІЇ

Нет, наша Память, вовсе не музей.

И труд наш – только боя продолжение, 

И продолжение жизни тех людей,

Что пали в дни великого сражения!

Безымянный

Український фонд пошуку (УФП) «Пам’ять» – благодійна організація, яка об’єднує в своїх лавах понад 7 тисяч молодих людей,  школярів, студентів вищих навчальних закладів, працівників освіти, науки, культури, ветеранів всіх регіонів України, що організовують пошуково-меморіальну діяльність на громадських засадах з 1987 року. За цей період зусиллями ентузіастів – дослідників Фонду встановлені імена (по не повним даним) більш 187 тисяч воїнів, яких вважали зниклими без вісті, біля 8 тисяч киян, яких розстріляли в Бабиному Яру, понад 81 тисячу воїнів, які героїчно загинули при обороні та звільненні Києва, понад 173 тисячі замучених в концентраційних таборах.

       При проведенні пошукових експедицій в місцях бойових дій знайдені останки понад 28 тысяч воїнів, які перепоховані з військовими почестями. За знайденими при розкопках медальйонах встановлені імена 2946 воїнів різних армій та держав.

          Тільки при проведенні Всеукраїнської патріотичної акції: «Дорогами захисників Вітчизни до миру і злагоди в Україні» (2013-2014 рр.) проведено понад 60 заходів в пам’ять тих солдат, які не повернулися з поля бою, загинули в застінках концтаборів, пропали без вісті, вивчено, досліджено сотні архівних матеріалів боїв окремих військових формувань, досліджено 17 невідомих одиночних, братських могил воїнів, встановлено 3 без вісті зниклих воїнів в період Великої Вітчизняної війни, перепоховано за всіма українськими традиціями та воєнними почестями 75 останків радянських воїнів, до цього часу ведеться пошук родичів для передачі 2 останків воїнів, які загинули, захищаючи та визволяючи українську землю від фашистських загарбників.

            Напередодні 70-ї річниці Перемоги радянського народу над фашизмом 2 травня 2015 року спільно з Київським військово-історичним товариством (Чудновець О.М.) провели патріотичну акцію: “Збережемо пам’ятки Вітчизняної військової історії” на території біля пам’ятника морякам Дніпровської військової флотилії (бронекатеру “БК-41”), набережна м. Канів Черкаської області. Участь в заходах взяли ветерани війни та праці, військовослужбовці, пошуковці, громадяни та учнівська молодь міста Канева, столиці України, Київської області.

        Спільно з Міжнародною асоціацією дослідників фортифікаційних споруд «Цитадель» (Нетьосов П.О.), Національним музеєм історії України у Другій світовій війні (Ковальчук І.П.), Національним музеєм-заповідником «Битва за Київ в 1943 році» (Вікован І.П.), проводимо заходи з відновлення вогневих споруд Київського укріпрайону, створюємо музейні композиції, нові музейні кімнати бойової слави героїв Великої Вітчизняної війни, учасників АТО, з Організацією ветеранів України, Державною службою з питань ветеранів війни та учасників АТО, Державною архівною службою України, ветеранськими організаціями міста-героя Києва, Київської області взяли участь в проведенні міжнародних Вахт Пам’яті, в заходах, присвячених пам’яті оборонців Києва та області біля меморіалу “Баришівський котел” на Київщині 8 липня 2015 року. Вшановуємо пам’ять оборонців покладанням квітів та хвилиною мовчання. Дуже важливо, щоб особливо молоде покоління, яке виростає зараз на нових споживацьких засадах, на чудернацькій рекламі, на фільмах-бойовиках, які приходять до нас із-за кордону, розуміло, що вони є спадкоємцями того українського козацького народу, який героїчно боровся з фашистськими окупантами в період Великої Вітчизняної війни, і зараз воює за свою незалежність на Сході України. Спільно з Ворзельським музеєм «Уварівський дім» (Соколенко О.Г., автор та укладач літопису Альбому партизанської слави в Україні) готуємо матеріали до 2 видання цього Альбому.

          Український благодійний фонд пошуку «Пам’ять» протягом 2015 року долучився до проведення сімейного конкурсу «Книга пам’яті мого роду» спільно з Українською асоціацією працівників бібліотек для дітей, Національною бібліотекою України для дітей під патронатом Міністерства культури України за підтримки Державної служби України у справах ветеранів та учасників АТО, Організації ветеранів України, Української спілки ветеранів Афганістану, Національного видавництва дитячої літератури «Веселка».

          Основним завданням Конкурсу було збереження пам’яті про події Великої Вітчизняної війни та подвиги захисників нашої держави, стимулювання пізнавальної активності і самостійності у дітей та підлітків, спонукання їх до творчості, пошукової діяльності. Учасниками Конкурсу виступали  спеціалізовані бібліотеки для дітей та діти з усіх областей України у 2-х вікових категоріях: читачі-учні (вихованці) 6-11 років, читачі-учні (вихованці) 12-16 років.

         Учасники Конкурсу кожної номінації та вікової категорії разом з батьками готували Книги пам’яті свого роду за такими напрямами: родинні історії або розповіді про представників родини, які брали участь у Другій світовій, Великій Вітчизняній війні – на фронті, в тилу, в партизанських загонах, в підпіллі, були примусово вивезені до Німеччини.

         (далі…)


ЖК «Лавра» (розслідування)

Навпроти дзвіниці Києво-Печерської лаври планують звести висотний житловий комплекс. Журналісти програми «Схеми» розшукали відповідний проект потенційної забудови. Йдеться про територію колишньої взуттєвої фабрики «Київ». Ця ідея уже погоджена на рівні профільного департаменту столичної адміністрації. І це, попри безпосередню близькість до лаври – об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Дозвіл зводити такий житловий комплекс із видом на дзвіницю – це вигода для тих, хто володіє чи користується територією фабрики. І з’ясувалося, що ця територія перебуває в оренді фірми з орбіти найвищого керівництва держави. А проект забудови розроблявся на замовлення фонду, створеного народними депутатами з президентської фракції. Детальніше – у розслідуванні програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та каналу «UA:Перший».

C551A3F2-02AB-4C70-A07E-704B75B43359_w610_r0_s

Останні два роки у Києві загострилися баталії довкола ухвалення детальних планів територій (ДПТ) – документів, які уточнюють і деталізують генеральний план столиці. Наприклад, як має виглядати мікрорайон, де і як мають розташовуватися будинки, зелені насадження.

Конфлікти виникають переважно через те, що часто детальні плани не відповідають генеральному, і дають шанс забудовникам перетворити зелені зони, передбачені генпланом, на територію забудови. Тим паче, що ДПТ переважно розробляє не Департамент містобудування і архітектури КМДА, а приватні компанії, яким ці роботи місто замовляє – розповідає громадський активіст Володимир Тищенко.

«Чим небезпечні детальні плани території – так це тим, що вони не враховують жодної соціальної інфраструктури. Там не враховуються ні школи, ні дитячі садки. Там просто забудовники переймаються, щоб звести більше багатоповерхівок», – вважає активіст.

Через таку ситуацію занепокоєні і в Міністерстві культури. Там не завжди отримують інформацію про те, що прописали у детальному плані і як це вплине на об’єкти культурної спадщини.

«Детальний план території повинен деталізувати тільки те, що є в генеральному плані і в історико-архітектурному будівельному плані. На жаль, містобудівна документація розробляється окремо, відірвано від пам’яткоохоронного законодавства. Люди, які здійснюють діяльність у цій сфері, говорять, що погоджень із Мінкультури вимагати не можна, бо це суперечить вимогам чинного законодавства», – розповідає заступниця міністра культури України Тамара Мазур.

Буферна зона

«Схеми» вирішили перевірити, наскільки небезпечна така ситуація. І проаналізувати один із найпоказовіших детальних планів Києва, що охоплює більшу частину захисної зони Києво-Печерської лаври, складової частини об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ: собор Святої Софії з прилеглими монастирськими будівлями, Києво-Печерська лавра».

Чи не суперечить детальний план території генеральному плану та вимогам ЮНЕСКО?

Аби його отримати, журналісти звернулися до сектору з розгляду об’єктів містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації. Ось так виглядає проект детального плану території, що найближче прилягає до території Києво-Печерської лаври – в межах вулиць Мазепи, Лаврської, Панфіловців, Реута, Лейпцизької:

Проектний план для території площею понад 77 гектарів переважно не передбачає суттєвих змін, окрім однієї, але важливої.

Просто навпроти дзвіниці Києво-Печерської лаври територію колишньої взуттєвої фабрики «Київ» пропонується віддати для будівництва житлового комплексу. Хоча за чинним генпланом до 2020 року тут – територія промисловості.

Площа нової забудови 8,7 гектара, загальна площа будівель – 115 035 квадратних метрів, поверховість – 8-11 поверхів, а це майже на рівні з дзвіницею.

Проект детального плану території ще не затверджений рішенням міської ради. Однак, як зазначається у протоколі засідання містобудівної ради, у Департаменті архітектури уже підтримали ідею «функціонального перетворення території колишніх промислових підприємств та розміщення на них житлово-громадської забудови». Йдеться про територію колишньої взуттєвої фабрики «Київ».

1FBC99F2-2C25-46D6-B66C-1CA944157D92_w610_r0_s

При цьому моніторингова місія ЮНЕСКО неодноразово звертала увагу на неприпустимість висотної забудови цієї території та вітала припинення подібних ініціатив.

 Андрій Миргородський – архітектор, і саме його компанія «Проектні системи ЛТД» розробляла детальний план із висотною забудовою навпроти лаври. Протягом тижня Миргородський не знайшов часу для зустрічі зі «Схемами».

Компанія Миргородського вже не вперше займається проектними роботами в історичному Печерську. Співпраця з культурно-мистецьким комплексом «Мистецький Арсенал» завершилася судами через недостатній рівень виконання робіт – розповідає генеральний директор комплексу Олеся Островська-Люта.

«Відбувався судовий розгляд між «Мистецьким Арсеналом» і «Проектними системами ЛТД» з приводу документації будівельної, розробленої на замовлення «Укрндіпроектреставрація», які «Мистецький Арсенал» вважав неприйнятними. «Мистецький Арсенал» виграв суди», – згадує вона.

У який спосіб міська влада – Департамент містобудування та архітектури – обрав саме «Проектні системи ЛТД» як розробника ДПТ, у відповіді на запит «Схемам» так і не пояснили. Там лише зазначили, що залучати небюджетні кошти для такої роботи дозволено. Так само, як і приватні компанії.

Можливість висотної забудови території колишньої взуттєвої фабрики – це, перш за все, вигода для її власника чи користувача. Адже вартість квадратного метра житла із видом на дзвіницю може сягнути значних сум.

Кому ж вигідне це будівництво?

У 2014 році територія взуттєвої фабрики перетворилася на один із майданчиків політичного життя. Цю промзону почали відвідувати народні депутати із президентської партії. Тут працював виборчий штаб «Блоку Петра Порошенка». Тут відбуваються з’їзди його політсили.

На території колишньої фабрики розташований і офіс «Міжнародного інвестиційного банку», найбільшою часткою якого володіє Петро Порошенко. А також офіс фірми «Енергетичний стандарт (Україна)» російського бізнесмена Костянтина Григоришина – колишнього бізнес-партнераПетра Порошенка.

Формально територія колишньої взуттєвої фабрики «Київ» – у комунальній власності. Але до 2027 року її орендує ТОВ «Підприємство «Київ». Інтернет-видання «Наші гроші», проаналізувавши структуру власності цієї фірми, виявило в ній компанії, пов’язані з уже згаданим колишнім бізнес-партнером Петра Порошенка Костянтином Григоришиним, співкерівником виборчого штабу БПП Давидом Жванією та ще одним давнім бізнес-компаньйоном Порошенка Олегом Гладковським.

Очевидно, детальний план території, який перетворить землі промисловості на територію висотної забудови, вигідний саме «Підприємству «Київ», яке до 2027 року встигне звести елітний комплекс і непогано заробити на продажу житла. І здогадки про те, що саме оточення президента домагається можливості забудувати територію фабрики, частково підтвердилися і документально.

FA7455C7-E715-4479-A928-9ED779477AE5_w610_r0_s

Справа у тому, що інвестором розробки детального плану території є благодійний фонд «Збереження національної архітектурної спадщини». Це засвідчує договір, укладений між Департаментом архітектури Києва, «Проектними системами ЛТД» та благодійним фондом. Його засновниками є екс-керівник Державного управління справами, а тепер заступник голови фракції партії «Блок Петра Порошенка»Сергій Березенко і його однопартієць Олександр Бригинець. Саме фонд оплачує розробку детального плану території та надає всі вихідні дані компанії Андрія Миргородського.

Хоча ще чотири роки тому Олександр Бригинець боровся проти втілення іншого проекту того ж архітектора Миргородського – реконструкції Гостинного двору.

Тепер фонд, заснований Олександром Бригинцем і Сергієм Березенком, платить тому ж Андрію Миргородському за куди відповідальнішу роботу – розробку детального плану території значної частини буферної зони Києво-Печерської лаври і Софії Київської. Утім, Олександр Бригинець каже, що не знав, на що витрачаються гроші його фонду.

«Я категорично проти будь-якої забудови центральної частини міста.Я як засновник фонду, коли ми його засновували, він повинен був займатися Маріїнським палацом. Після того, як фонд був заснований, я пробув депутатом на той момент 2 місяці, мої повноваження закінчилися, я поїхав у зону АТО і я не займався тим, що було пов’язано із фондом…» – зазначив Олександр Бригинець.

Інший співзасновник фонду – заступник голови фракції партії «Блок Петра Порошенка» Сергій Березенко не дав відповіді на запитання, який інтерес він має у будівництві навпроти Лаври.

За правилами режиму використання територій зон пам’яток всесвітньої спадщини, ЮНЕСКО необхідно інформувати про всі архітектурні перетворення, заплановані в буферній зоні. «Схеми» звернулися до ЮНЕСКО з запитом – чи інформували Центр всесвітньої спадщини про погодження містобудівною радою будівництва навпроти Лаври і додали графічні матеріали ДПТ. Цю інформацію в організації сприйняли як нову.

«Коли Секретаріат отримує інформацію (…) з іншого джерела, окрім держави-учасниці, він буде, наскільки це можливо, перевіряти джерело і зміст інформації, проконсультувавшись із зацікавленою державою-учасницею і запросить її коментарі. Відповідно до процедури, ми звіримо з українською стороною, державою-учасницею, проект, наведений у вашому листі», – зазначила у відповідь на запит Моня Аджіваноу із відділу публічної інформації ЮНЕСКО.

Українська сторона звітуватиме про стан об’єктів всесвітньої культурної спадщини на сесії ЮНЕСКО 1 лютого цього року.

http://www.radiosvoboda.org/a/28260713.html