Архів за Серпень 2017


Порошенко підписав закон, який уточнює поняття «пам’ятка культурної спадщини»

Президент України Петро Порошенко підписав законопроект №5678 «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (щодо визначення поняття «пам’ятка культурної спадщини»)».

Про це свідчить інформація на сторінці закону на сайті Верховної Ради України.

Останній етап проходження документа – повернуто з підписом від президента.

Так, основною метою прийняття законопроекту є збереження за об’єктами, які набули статусу пам’ятки до вступу в силу закону «Про охорону культурної спадщини», статусу пам’яток, шляхом уточнення визначення поняття «пам’ятка культурної спадщини» в статті 1 закону «Про охорону культурної спадщини».

Таким чином, передбачено закріплення статусу пам’яток культурної спадщини за об’єктами, які були взяті на державний облік до 12 липня 2000 року.

Нагадаємо, в кінці травня ВР підтримала за основу та в цілому законопроект №5678 «Про внесення змін до Закону України» Про охорону культурної спадщини «(щодо визначення поняття «пам’ятка культурної спадщини»)». За документ після кількох невдалих спроб проголосували 235 парламентарів, передає «РБК-Україна».

Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/07/31/poroshenko_pidpysav_zakon_yakyy_utochnyuie_ponyattya_pamyatka_kulturnoi_1142189


У КИЄВІ РОЗГЛЯНУЛИ ТА ПІДТРИМАЛИ ЕСКІЗНИЙ ПРОЕКТ БУДІВНИЦТВА МЕМОРІАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ

У Київській міській державній адміністрації під час засідання секції містобудування та архітектури архітектурно-містобудівної ради розглянули та підтримали представлений ескізний проект будівництва Меморіального комплексу пам’яті жертв голодомору в Україні (Печерський район,  вул. Лаврська, 3).

Згідно представленого проекту, який передбачає створення другої черги  Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», а саме її музейної частини, заклад відповідатиме всім сучасним  міжнародним вимогам. Наразі Мінкультури поінформувало Центр Всесвітньої спадщини  ЮНЕСКО  про заплановані містобудівні перетворення та  очікує на відповідь. Адже споруда Музею повинна максимально вписуватися в ландшафт київських гір та проектується на території, що віднесена до буферної  зони об’єкту ЮНЕСКО і  не повинна впливати на визначну універсальну цінність цього об’єкту.

Нагадаємо, що офіційно старт створення Меморіального комплексу пам’яті жертв Голодомору було дано в січні 2006 року, після ухвалення 28 листопада 2006  Закону, яким вперше в історії України на законодавчому рівні Голодомор 1932-1933 рр. визнано актом геноциду українського народу та передбачено спорудження Меморіалу.

Далі слідували ряд актів Президента та Уряду, спрямованих на спорудження Меморіалу та створено Музей “Меморіал пам’яті жертв Голодоморів” (2009 р.), якому наступного 2010 року було присвоєно статус Національного. Саме будівництво Меморіалу Урядом планувалося до 2008 року (до 75-х роковин трагедії), разом з тим, будівля Меморіалу була офіційно введена в експлуатацію лише в липні 2010 року. Офіційне ж відкриття відбулося дещо раніше – 2008 року на 75-роковини. Музейна частина комплексу так і не була реалізована. 18 травня 2017 року  під час засідання Уряду Міністр культури України Євген Нищук презентував концепцію  створення другої черги  Національного музею «Меморіал жертв Голодомору».

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245263986&cat_id=244913751


На дискусійних перехрестях пам’яткознавста

Хтось із класиків сказав, що науку становлять знання, логічно поєднані в систему і пронизані ідеєю. Шлях у кожного свій – неоднозначний, і долати його доводиться, відстоюючи пріоритет творчих напрацювань серед конкуруючих колег.

Проте тепер призабуто, як на сторінках наукових видань висвітлювалися дискусійні питання щодо різних думок і протилежних позицій. А даремно, оскільки в гуманітарних дисциплінах переважно в дискусіях, а то й протистояннях, представників різних наукових шкіл здобувається чи відстоюється істина.

В незалежній демократичній Україні, здавалося, маємо широкі можливості для розгортання дискусійних пам’яткознавчих проблем сьогодення. Втім критичні традиції у цій культурологічній сфері, якщо не втрачені, то розвиваються надто кволо і повільно.

Стимулом замовлення цього мало б бути суспільне середовище, яке, на жаль, суттєво деформоване в умовах здичавілого капіталізму, і його духовно моральний стан бажає значно кращої гуманітарної кондиції.

Тож нерідко хто взяв за орієнтир здобувати наукову ступінь передбачливо уникає гострих і спірних питань, неузгодженості з «оступіненними» попередниками, щоб не ускладнити собі шлях проходження дисертації. Коли є ідеї і думки, їх слід своєчасно вводити у науковий обіг, а не відкладати на завтра. Мовляв, повернусь до них у майбутній книжці або докторській дисертації. Відклад, як кажуть, не йде в лад. Шансу більше може й не бути.

Однак за такої тенденції не забувають, щоб дошкульно копирснути по заслузі або за інерцією когось із заідеологізованих авторитетів радянської пори, притому не завжди критикуючи, дотримуються принципа історизма і наукової етики. Складається враження, що застосовується метод осмисленого нівелювання наукової сутності і перехід на інформативну стилістику задля фахового спокою, а не творчого експерименту, схоже «тихого життя», як у літературного персонажа Галушки [1].

І таких праць не меншає… У радянську добу в наукових колах побутувала іронічна поговірка, що вченим можеш і не бути, але кандидатом стати зобов’язаний. Не без підстави можна сказати, що вона залишається такою ж живучою і в наш, як колись писав поет, «прекрасний час! Неповторний час!»

  1. Дисертаційні протяги в історичному памяткознавсті (неформальний відгук на автореферат)

У нашому випадку ми маємо автореферат дисертації на здобуття наукового  ступеня кандидата історичних наук Л.Бойко «Діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.)» 26.00.01 – теорія й історія культури, яка була виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, де на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.807.02 1 березня 2012 р. відбувся її захист [2].

(далі…)


cover_p5

Громадська організація “Українське товариство охорони пам’яток історії та культури” і Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК щиро вітають археологів,  викладачів та студентів, які обрали цей фах, з їх професійним святом – Всесвітнім днем археолога.

Професія археолога має багатовікову історію та покликана  відтворити справжню картину розвитку людства, вивчаючи та досліджуючи залишки різних культур, досліджуючи старожитності та історичні артефакти, які дарують безцінні знання  про минулі  часи.

Люди, які присвятили своє життя цій професії, відрізняються жертовністю та  відданістю своїй справі; завдяки численним  розкопкам та кропіткій науковій праці вони вносять значний внесок  у  дослідження, збереження та популяризацію археологічної спадщини нашої країни.

Знахідки археологів є джерелом  відтворення  історичної справедливості та майбутніх досліджень, що дозволяють  відтворити  минуле та  відкривають численні таємниці стародавніх часів,  становлення  та розвитку історії світу.

Зичимо вам наснаги, яскравих знахідок та значних успіхів  у творчій дослідницькій справі!

 


День археолога

glukhow_nz_hlukhiv_den_arheologa_315 серпня на державному рівні відзначається як День археолога. Традиційно колектив Національного заповідника «Глухів» ознайомився з роботою Батуринської українсько-канадської археологічної експедиції.
На шляху до місця призначення науковці заповідника завітали до Батуринського Миколо-Крупицького монастиря, який був заснованій ще в ХІ ст. Розквіт монастиря почався з 1669 року, коли Батурин став столицею Гетьманської та Лівобережної України. Фахівці оглянул и стан збереженості пам’яток обителі ХІХ ст.: Спасо-Преображенської трапезної церкви, корпусу келій, дзвіниці.
В Батурині колектив заповідника відвідав археологічні розкопи та ознайомився з предметами, знайденими на території садиби генерального судді В Кочубея та Батуринської цитаделі. glukhow_nz_hlukhiv_den_arheologa_6Не оминули увагою і нові музейні експонати Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», а саме три воскові фігури гетьманів України Дем’яна Многогрішного, Івана Мазепи та Пилипа Орлика.

http://nz-hlukhiv.com.ua/novini/den-arheologa-2.html


лист_1

 

 

 

лист_2


Чим зараз живе і що робить Міністерство культури. Інтерв’ю зі Світланою Фоменко

599430a329a7e

Світлана Фоменко – перша заступниця міністра культури Євгена Нищука. В першу каденцію Нищука в Мінкульті пані Світлана обіймала посаду заступниці з питань євроінтеграції, нині – як свідчать гравці культурного поля – є одним з рушіїв реформ в міністерстві.

Ми поговорили з пані Фоменко про більшість нагальних питань, які так чи інакше знаходяться у віданні Мінкультури: співпрацю з ЮНЕСКО, збереження спадщини, реституцію, проект Українського інституту, який має популяризувати нашу державу в світі, приватизацію держпідприємств та скандальні забудови.

Розкажіть, будь-ласка, про останню сесію ЮНЕСКО з питань культурної спадщини.

Я можу прокоментувати лише ситуацію з Херсонесом Таврійським, який, як відомо, є українським об’єктом всесвітньої спадщини на тимчасово окупованій території. Орган управління (в цьому разі – Мінкульт) країни, від якої пам’ятка внесена до списку, має надавати ЮНЕСКО звіт про її стан. Ми не маємо зараз доступу до Херсонеса і не можемо подати нормальний звіт, про що весь час попереджаємо.

Але що я точно знаю: російська сторона подала від себе звіт щодо стану Херсонесу, але комітет ЮНЕСКО його не прийняв.

Ми вимагаємо у ЮНЕСКО направити до Криму моніторингову місію – на минулому засіданні нам підтвердили, що місія буде, але коли вона відбудеться, поки що невідомо. Це буде комісія незалежних експертів, які не пов’язані ані з Україною, ані з Росією.

Я пам’ятаю, були повідомлення про те, що звернення нашого Мінкульту в ЮНЕСКО ігноруються. Це все ще актуально?

Не сказала б, що ігноруються – це дуже сильне слово. Вони просто беруть наші звернення до відома, але ми не бачимо практичних та реальних кроків. Але це проблема всіх міжнародних організацій сьогодні. Якщо в конвенціях не прописані механізми покарання за порушення їх норм, то держави-учасники можуть цими нормами і не керуватись.

Росія порушує конвенції, ми намагаємось цього не робити: якщо й порушуємо, то за об’єктивних обставин – через відсутність доступу до пам’яток, як, наприклад, до Херсонесу. Росія ж свідомо порушує взяті на себе зобов’язання.

Восени будуть вибори гендиректора ЮНЕСКО. Чого ви очікуєте від нового директора?

Є така дипломатична практика – жодна країна-член ЮНЕСКО не має висловлювати підтримку жодному кандидатові під час підготовки виборів. Всі претенденти об’їжджають країни зі своєю програмою, розповідають, як вони бачать подальший розвиток ЮНЕСКО і просять про підтримку. Звичайно, ми як країна нікому нічого не обіцяли.

До України вже приїжджали?

Так, кілька кандидатів – вони проводили свої зустрічі в МЗС, оскільки воно делегує представників до ЮНЕСКО, хтось і до нас завітав. Залежить від кандидата і від того, з ким він чи вона хоче зустрітись.

Яка у Мінкульту комунікація з МЗС зараз?

Різна. Кожен робить свою роботу. Є напрями, де ми активніше співпрацюємо, – наприклад, з приводу Ради Європи та програми “Креативна Європа”.

Яка наразі ситуація з Українським інститутом?

Ідея Українського інституту існує в повітрі багато років, але ніхто не може її до кінця реалізувати, тому що немає остаточного бачення, як він має функціонувати.

Наразі в концепції від МЗС Українські інститути в різних країнах мають стати майданчиками для промоції та популяризації всього українського загалом – не лише мистецтв, але й іноваційних технологій, наукових ідей і так далі. В мене особисто, як у державного службовця зі стажем, багато питань до того, як він буде функціонувати.

Що буде з культурно-інформаційними центрами, які зараз працюють згідно із Указом Президента, який ніхто не скасовував? Виходить, що інститут буде повністю дублювати функції центрів?

Наскільки я знаю, пропонується створити державне підприємство в підпорядкуванні МЗС, яке матиме право надавати послуги, здавати щось в оренду і так далі. Але я не бачу юридичної форми, в якій інститут міг би запрацювати на високому рівні та відповідно до законодавства, яке зараз існує.

Хто ті люди, які мають працювати в інституті? Держслужбовці, дипломати, активісти на договірній основі? Хто в державі формує стратегію цього інституту – МЗС, Уряд чи Мінкультури? Де в цьому Мінінформполітики – зараз прийнята програма просування іміджу України і за цю програму відповідає Мінінформполітики.

Я за те, щоб все було системно і щоб функції не дублювались і щоб не лишалось речей, за які ніхто не відповідає. Мені здається, що у випадку з Українським інститутом ми ще в самому початку шляху.

Не так давно Кабмін видав наказ про створення Українського інституту – про що там йдеться?

Лише про створення.

Позиція Мінкульту полягає в тому, що нам потрібно трохи більше часу для обговорення концепції і переліку нормативно-правових актів, які треба або прийняти, або скасувати, щоб інститут запрацював. А потім можна рухатись далі – вирішувати, в яких країнах він має відкритись першим, на яких оцінках грунтуватиметься вибір країн, де його буде відкрито, які країни першочергові.

Зараз ми на шляху створення Українського культурного фонду і Інституту книги, і є багато перешкод, які ми маємо долати, перш ніж все запрацює.

Що ви маєте на увазі?

Тарифні сітки, нормативи про оплату праці, постанови №812, 88, 710, наприклад.

710 – це про заборону участі Україні в міжнародних подіях?

Так. Ми багато разів намагались її скасувати – хоча б в частині, яка стосується культурних речей – наших заходів, участі в подіях типу Венеційської бієнале або Франкфуртського ярмарку.

Ще одне обмеження – про граничну чисельність працівників у штаті. Зараз в Кабміні триває функціональне обстеження і ми одне з 10 міністерств, які підпали під реорганізацію і зміну філософії державного управління. Ми дуже круто зробили методологію, за якою маємо рухатись, але в результаті маємо набрати людей в новостворені структури, а вже потім звільняти тих, хто працює в старих і за конкурсом не пройде на нові посади. Тобто в якийсь момент кількість людей, які працюють в Мінкульті, зросте. Але це заборонено.

Чи не могли б ви детальніше розповісти про реорганізацію Міністерства культури. Що зміниться?

Нам пощастило – історію, яка зараз відбувається в Кабміні, ми почали ще рік тому.

Минулого року ми попросили Європейську Комісію провести в нас функціональне обстеження. В травні воно завершилось. Нам дуже поталанило з експертами – це ті, хто робить подібні речі для самої комісії. На уряді ми презентували звіт, експерти прилетіли з Бельгії, щоб розповісти, як має виглядати міністерство культури ХХІ століття.

Але не все з запланованого зможемо реалізувати – не можемо до кінця позбавитись функцій, непритаманних міністерству.

Це яких?

Розподіл коштів на культурні заходи, або проведення заходів, які придумують наші колеги із інших центральних органів виконавчої влади або які ми отримуємо як доручення. Наприклад, Дні культури до 25-річчя дипломатичних відносин. Ще одна непритаманна для нас річ – координація всього обсягу заходів.

Звичайно, такі речі відволікають від загального процесу формування політики, але так вже склалося.

Європейські експерти порадили включити до нашої компетенції креативні індустрії – моду, дизайн, архітектуру, аудіовізуальне мистецтво – зараз лише кіно знаходиться під “дахом” міністерства, але ж є Держкомтелерадіо, яке займається індустріями, які для нас важливі.

Ідея в тому, щоб позбавити директорати фукнцій надання адміністративних послуг і управління майном.

Директорат, який буде в усіх міністерствах, – стратегічного планування і євроінтеграції. Крім того, в Мінкульті будуть такі директорати:

– з питань спадщини, який займатиметься всім, що пов’язане з нею –ввезенням та вивезенням культурних цінностей, музейною справою, нематеріальною культурною спадщиною, а також частково національною пам’яттю. Також ми створимо інспекцію, яка буде наглядати за виконанням пам’яткоохоронного законодавства;

– директорат мистецтв, який буде опікуватись мистецькою освітою, розвитком мистецтв, в тому числі народних;

– з питань мовної політики;

– з питань етнополітики і релігій.

Ще один директорат, який би нам хотілося запровадити в майбутньому, – директорат культурних і креативних індустрій, де знайшли б своє місце і кінематографія, і бібліотечна справа в новому форматі, і інноваційні індустрії – мода, дизайн, книговидання тощо.

Європейські експерти порадили включити до нашої компетенції креативні індустрії – моду, дизайн, архітектуру, аудіовізуальне мистецтво – зараз лише кіно знаходиться під “дахом” міністерства, але ж є Держкомтелерадіо, яке займається індустріями, які для нас важливі.

Ідея в тому, щоб позбавити директорати фукнцій надання адміністративних послуг і управління майном.

Чи не буде він дублювати функції Держкіно і Інституту книги?

Закладена в цю реформу філософія полягає в тому, що міністерство виробляє політику, а ці інституції її реалізовують. Тобто ми створюємо правила гри, а вони грають за цими правилами. Зараз трохи дивна ситуація – через брак ресурсів міністерство не може самостійно виробляти політики і делегує це інституціям.

Тоді існує небезпека того, що зі зміною міністра буде мінятись політика, і вся попередня робота інституцій зійде нанівець.

Керівники директоратів обиратимуться на конкурсній основі строком на 5 років. До них будуть дуже високі вимоги і, в незалежності від зміни міністрів, кардинальної зміни політик не буде. Концепція така, щоб міністерство зберігало інституційну пам’ять.

Чи є якісь прогнози стосовно того, коли нова структура запрацює?

Ми будемо запускати її поетапно – не можна відразу всіх звільнити і всіх набрати за конкурсом. Кожне міністерство складе графік своєї трансформації. Ми хотіли б, щоб першим створеним директоратом став той, що відповідає за стратегічне планування, а другим – з питань етнополітики і релігії.

Міністерство поки що не позбулось зобов’язань надавати адміністративні послуги, тому ми маємо штат людей, які цим займаються.

Розкажіть, будь ласка, про реформування науково-дослідних інститутів, які знаходяться у віданні Міністерства культури.

Це другий етап нашої реорганізації, перший почався в минулому році і вже відбувся. Не можна реформувати міністерство без внесення змін в роботу всіх закладів, які нам підпорядковуються. Якщо ми кажемо про НДІ, то це 6 установ – три на базі вищих навчальних закладів, ще три незалежні – Центр Курбаса, Український державний інститут культурної спадщини (раніше називався “Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень”) і Український центр культурних досліджень.

Реформа цих закладів вже давно на часі. В чому її суть? В тому, що після реорганізації вони зможуть легально надавати платні послуги – розповсюджувати квитки, проводити конференції, друкувати матеріали та книги абощо. Центр Курбаса, наприклад, проводив на свої території вистави, на які не мав права продавати квитки. Але це не дуже правильно і з точки зору економічного балансу, і з точки зору того, що в наш час ці установи мають бути іноваційними проектними офісами та мати можливість запрошувати до себе працювати людей під проекти, міняти свою структуру у відповідності до потреб.

Питання номер два – на що держава дає гроші цим установам? Лише на наукові теми. Тому люди сиділи і думали не про те, що їм цікаво досліджувати, а про те, яку тему взяти, щоб отримати під неї фінансування і за цей рахунок виплатити людям зарплати. Навіщо потрібна така непрозора історія?

Ми хочемо спростити правила гри для цих інститутів – зробити прозорою систему фінансування, дати можливіть самим заробляти гроші і позбавити Мінкульт зобов’язань оплачувати всі видатки, які ці установи несуть. Має ж бути якийсь баланс: не можна просто сидіти і чекати, поки держава тобі на щось дасть гроші. Але жодним чином ми не хочемо скасовувати наукову складову в цих інститутах.

Що стосується Українського центру культурних досліджень, то ми хочемо перетворити його на проектний офіс культурної політики. Всі нові ініціативи, які ми продукуємо на політичному рівні, має хтось реалізовувати – провадити комунікаційну кампанію, спілкуватись з регіонами, проводити аналітику і так далі. Це робота проектного офісу. На базі УЦКД знаходиться й “Креативна Європа”.

А що, до речі, з “Креативною Європою”? Ми готові сплатити повний внесок на наступний рік? І розкажіть, будь ласка, що це нам дасть.

Так, готові. Внесок в 1 євро, який ми платили протягом двох останніх років, – це була проба пера, і звичайно, ці роки Україна не могла вибороти достойне місце в рамках цієї програми. Ми ще мали напрацювати досвід – в тому числі, негативний – подачі заявок, пошуку партнерів і так далі.

І зараз наші гравці змогли себе проявити – чотири українські проекти були відібрані в КЄ – це Музей Гончара і три незалежні ініціативи. Це перші ластівки. Результати відбору будуть наступного року, але ці проекти показують, що в нас настільки потужне коло талановитих людей, які можуть не просто перейматись чужим досвідом, а на партнерських засадах пропонувати нові речі.

Сума майбутнього внеску ще обговорюється з Європейською комісією. Можливо, вона буде частково компенсована через конверти підтримки ЄС Україні, як в “Горизонті 2020” (аналогічна програма в сфері науки – прим.).

В уряді є розуміння, що платити внесок в Креативну Європу потрібно, а в європейців є розуміння, що якщо ми почали вигравати конкурси, то не можемо брати участь в програмі безкоштовно. Це потягне за собою зміну ставлення до нас як до зрілих потенційних партнерів.

Крім того, коли ми сплатимо внесок, до 50% фінансування на функціонування національного бюро надасть європейська сторона. Зараз лише держава забезпечує це фінансово, але якщо ми зі свого боку збільшимо підтримку, то і європейці підтягнуться. Насьогодні через те, що ми беремо участь на пільгових умовах, європейці не дають гранти ні на поїздки працівникам нацбюро, ні на проведення заходів. Це обмеження доступу для нас, але це зміниться, коли ми сплатимо внесок

На який бюджет Мінкульт претендуватиме наступного року?

В загальному – приблизно 5 млрд, але ми лише готуємо бюджетний запит. В уряді нова система бюджетування – на трирічний період.

Гроші будемо просити в тому числі і на створення нових інституцій – Інституту книги і Українського культурного фонду.

Крім того, наступний рік в ЄС – це рік культурної спадщини і ми, проконсультувавшись з європейськими колегами, ініціювали оголошення 2018-го року в Україні також роком культурної спадщини. Під це ми хочемо запустити процес реставрації пам’яток на всіх рівнях і вимагатимемо окремий для цього бюджет. В “Креативній Європі” також будуть квоти на культурну спадщину, в рамках Ради Європи цьому також приділять багато уваги, тож ми маємо встигнути заскочити в цей потяг.

Основна умова спільної роботи з ЄС – це співфінансування. Якщо ми покажемо, що з українського боку забезпечуємо кошти на відновлення наших пам’яток, то нам буде набагато легше залучати фінансування в рамках безлічі європейських програм.

Вже затверджено, що 2018-й – рік культурної спадщини?

Ми подали документи до Адміністрації Президента і чекаємо офіційного оголошення. АП підтримує цю урядову ініціативу, тим більше, що це абсолютно в ногу з Європою і приверне внутрішню увагу до нашої культурної спадщини.

Щоб забезпечити належне її збереження, треба багато змін вносити до законодавства і нормативних актів, які пов’язані і з переміщення культурних цінностей, і з пошуком та поверненням культурних цінностей, тобто вирішення реституційних інтересів України за кордоном.

На ваш погляд, українські музеї готові до реституції? Доведеться ж щось віддати натомість, чи ні?

Реституційний процес не обов’язково має бути двостороннім. Це по-перше. По-друге, наші музеї втратили дуже багато. Якщо ми говоримо про втрати під час Другої світової війни, то в усьому світі прийнято застосовувати так звану культурно-компенсаторну реституцію.

Візьмемо, наприклад, Полтавський музей, який було повністю знищено під час війни – він втратив всю свою колекцію. Після війни він отримав два полотна відомого німецького художника. Зараз Німеччина, мені здається, не має морального права вимагати ці полотна назад.

А вона вимагає?

Так, і ще багато чого іншого.

Чи йдеться про шкоду, завдану нацистською Німеччиною, чи також шкоду з боку РРФСР?

Зі сторони Москви шкоди було завдано після евакуації. Ні для кого не секрет, що в Новосибірську знаходиться колекція з музею Шевченка, яку вивезли під час війни і яку нам ніхто повертати не збирається. Росія взагалі прийняла відповідний закон, згідно з яким нічого нікому не віддає в рамках реституції.

Хто в Україні займається цими питаннями?

Міністерство культури. Я особисто є співголовою з боку України Змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених та незаконно переміщених культурних цінностей Є ще аналогічна українсько-польска комісія.

Реституція – один з моїх пріоритетів. Має бути нормальна робота в цьому полі, причому на користь нашої держави. Досить вже жестів доброї волі.

Чи потребує реституція оновленого законодавства?

Зараз ми розробляємо два нових законопроекти і до кінця року, я думаю, вони будуть остаточно узгоджені. Перший – про переміщення культурних цінностей (всередині держави), другий – про їх вивезення і ввезення. Це нова редакція чинного закону, який поєднує регулювання всіх трьох речей.

Я пам’ятаю, що коли Євген Нищук повернувся до Мінкульту, багато йшлося про аудит майна, яким опікується міністерство. Це ще триває?

Так, відбувається повна інвентаризація всього, що ми маємо. Тут багато змінних.

По-перше, політика уряду зараз така, що треба позбавлятись державних підприємств. Вони мають бути або комерційними, або їх взагалі не має бути. Але ж Національна опера – це також державне підприємство. Що з цим робити? Де знайти ту межу, де закінчується прибутковість по економічних показниках і починається прибутковість суспільного значення?

Мистецький Арсенал (який підпорядковується ДУС), Центр Довженка – це ДП. Але вони не можуть повертати весь свій прибуток до державного бюджету, як того зараз вимагає закон. Цей прибуток потрібен їм для розвитку – для оцифрування фондів, процесу музеїфікації тощо. Це інший вид державних підприємств. Це ж не Укрспирт.

По-друге, ми провели регіональну інвентаризацію – в клубах і бібліотеках. Це була величезна робота, яка продовжується, тому що ми формуємо так званий “культурний кошик”.

Ми не можемо зараз взяти і позбутись всього державного майна – тут має бути задіяна якась частка впливу державної політики. Ми ж говоримо про формування іміджу України, наприклад, але ж в держави мають бути інструменти, якими це можна буде робити. Не в радянському форматі, звичайно – в іншому, над яким ще треба подумати.

Окрема розмова – державні підприємства, які проводять наші заходи. Як міністерство, ми не маємо права сплачувати напряму – лише через ДП.

Типу Укрконцерту?

Так, але я дуже сподіваюсь, що з початком роботи Українського культурного фонду така функція від нас відпаде. Розподіляти кошти на проекти – непритаманна міністерству функція, тим більше, що багато грошей зараз віддано в регіони і питання, условно кажучи, ремонту дахів культурних установ має лягати не на Мінкульт, а не регіональні влади.

Ми поставили питання про те, що робити з такими ДП. Моє бачення – вони мають відійти на вільні хліба, адже мають бути конкурентоспроможними і нарівні з івент-агенціями виборювати право і гроші для проведення подій. Якщо вони не впораються, то їх треба закривати.

Яка історія з реформуванням мистецьких шкіл? Кому вони взагалі підпорядковуються?

По-різному. Найчастіше вони знаходяться в комунальному підпорядуванні, Мінкульту підпорядковуються лише шість спеціалізованих шкіл-інтернатів і одне хореографічне училище.

Ми чекаємо на друге читання Закону «Про освіту» в Раді, де цілий блок присвячено спеціалізованій освіті. Ним вводиться в правове поле визнанення мистецької освіти як першої ланки освіти професійної. Тобто це буде не позашкільна діяльність з естетичного виховання, а частина формування освітнього процесу. Це важлива різниця.

Ось чому ми не доробили “культурний кошик” – закон про освіту модифікує речі, які прописані в цьому кошику. Він моделює доступ до мистецької освіти, розширює вікові категорії і так далі.

Останнє питання – про забудову на Сінному. Чи може Мінкультури відкликати підписане ним ІМО?

Ні, не може. Але ІМО – це лише наукова концепція, яка ні на що не дає дозвіл. Потім вона вкладається в наступні документи, які забудовник отримує після неї. І саме по собі скасування ІМО не є підставою для припинення будівництва.

Що Мінкульт може зробити, щоб запобігти подібним забудовам?

Погана новина полягає в тому, що Міністерство культури ні на що не має право. Я іноді підписую листи до державних архітектурних інспекцій з проханням зупинити якусь забудову. Але ми не можемо накласти жодних санкцій на компанії, які це роблять. Натомість пишемо в компетентні органи з проханням розглянути випадки, притягнути до відповідальності і таке інше. Часто нам просто ніхто не відповідає.

Інша проблема – дуже низькі штрафи за незаконне будівництво. Забудовнику легше сплатити 70 тис грн за непогодження документів і будувати собі далі. Такі кошти для них не проблема. Це не там критично, коли будують в межах дозволеного, але без погодження. Гірше ж коли порушують режими і штраф навіть не покриває ймовірних витрат на демонтаж незаконно побудованого.

Запобігти подібним забудовам може лише місцева влада, розробивши історико-архітектурний план та Генплан і визначивши чіткі режими як пам’яткоохоронні, так і забудови відповідної території. Функції міністерства – перевіряти в процесі погодження документації чи відповідає вона вимогам режимів.

Інший механізм – створення інспекції, але не тільки щодо забудови на Сінному, а загальну, яку ми пропонує в функціональному обновлені відомства.

https://ukr.lb.ua/culture/2017/08/16/374092_chim_zaraz_zhive_i_shcho_robit.html


КИЕВ ПОД ПРИЦЕЛОМ: КАК СДЕЛАТЬ НЕЗАКОННОЕ СТРОИТЕЛЬСТВО ЗАКОННЫМ?

Круглый-стол-17-авг.-2017-г.-768x512Киевлянам очень сложно отстаивать умышленно разваливаемое многие десятилетия культурное наследие древней столицы. Борьба ведется сразу по нескольким фронтам: центральному (общеукраинскому) – Минкультуры (Е.Нищук, Т.Мазур), Минрегионстрой (Г.Зубко, Л.Парцхаладзе) и местному – Киевсовет и КГГА (здесь оба органа возглавляет В.Кличко).

О проблемах, которые создает Минкультуры в Киеве, 14 августа этого года в «Ні корупції» вышла статья «Чиновники Минкультуры, общественность и застройщики: жаркое лето 2017». В ней были перечислены самые скандальные объекты – ЖК «Ярославов градъ» и ЖК «Сигнатюр» и др., строящиеся в историческом центре, одобренные чиновниками Минкультуры. Сохранением памятников архитектуры министерство не занимается, хотя Управление такое в структуре есть.

Но чиновники Минрегионстроя не отстают. Они создают строительные нормы, способствующие застройщикам. О необходимости разработки новых строительных норм (ДБН – Державні будівельні норми) говорилось уже давно, но лишь в конце июля этого года министерство объявило, что они уже разработаны и чиновники намерены их утвердить. Сделать это собирались втихаря, без общественного обсуждения. Но так не получилось.

Под яростным нажимом киевлян (было проведено несколько акций протестов) 17 августа в Минрегионстрое прошло общественное обсуждение новых ДБН. Вот, что написала об этом собрании в ФБ Елена Терещенко-Ескина: «Вопросы вызывает отсутствие обоснования создания новых ДБН, которые в большинстве ухудшают условия жизни горожан и, быстрее всего, созданы исключительно в интересах застройщиков.

Так как сегодня недобросовестные застройщики нарушают существующие ДБНы путем получения соответствующих писем, позволяющих это делать, новые ДБНы, видимо, должны создать строительной мафии более комфортные условия для лишения нас жизненного пространства и комфортного проживания в городах. Удивительным является то, что новые ДБНы носят рекомендательный характер, т.е. не являются обязательными для исполнения. Можно себе представить какими темпами будет осуществляться застройка, если действующие, обязательные для исполнения ДБНы будут заменены. Особое возмущение вызывает увеличение гранично допустимой плотности населения, как минимум на 20%, уменьшение на 40% озеленения на душу населения, допустимость создания встроенно-пристроенных детских дошкольных учреждений». Елена предполагает, что процесс рассмотрения и согласования новых ДБНов затянется надолго.

Лидия Гончаренко – киевлянка, имеющая (как и Елена) большой опыт протестной борьбы за сохранение Киева, также считает, что проведение круглого стола в Минрегионстрое – это только начало обсуждения новых ДБН. Она предлагает привлечь специалистов от общественности, которые смогут дать профессиональную оценку каждому пункту ДБН и выполнить анализ сравнительной таблицы, которую чиновники пообещали предоставить на следующее заседание круглого стола.

Лично я думаю, что одной из важных причин для разработки новых ДБН явилась необходимость узаконить огромное количество построенных незаконно (с нарушением законодательства и ДБН) зданий и сооружений. Отсюда смягчение норм и неопределенность формулировок.

Основным действующим лицом от Минрегионстроя, продвигающим новые ДБН, является заместитель министра Л. Парцхаладзе, хорошо известный киевлянам застройщик, миллионер, несколько лет работавший в сотрудничестве с архитектором А.Миргородским в строительной компании «ХХI век», намеревавшейся получить заказ на строительство небоскреба (настоящего, до 160 м высотой) на ул. Крещатик, 5 и способствовавшей этому проекту.

Интересным дополнением к процессу принятия новых ДБН явилось празднование застройщиками и чиновниками в Киеве 13 августа Дня строителя. На огромном панно, расположенном на стене, видно, как себе представляют руководители строительных компаний будущее Киева (справа и слева от расположенных в центре Лавры и Днепра, видны объекты, которыми они, видимо, гордятся). К строителям я всегда относилась с большим уважением, как к труженикам – созидателям. Но за последние 12 -15 лет я наблюдаю, как руководители строительных компаний вместе с чиновниками открыто используют территорию Киева для своего обогащения.

Их усилиями Киев превращается в город не пригодный для жизни. Сегодня Киев вошел в рейтинг худших городов для жизни.

Международными аналитиками рассматривались разные аспекты жизни города, но, на мой взгляд, основным показателем является экология. Высокоплотная застройка исторического центра не позволяет свободно двигаться свежему воздуху (проветривать пространство). Элитное жилье (в центре строят только его) требует устройства паркингов и привлекает огромное количество машин (из-за этого бесконечные заторы). Для освобождения участков под новое строительство во дворах старинных кварталов и на небольших зеленых пространствах массово вырубаются старые деревья. Вырубка идет и в зеленых пригородах – Голосеево, Пуще-Водице и др. местах. Загрязнение воздуха намного превышает допустимое и не только в летнюю жару. Данные на середину августа 2017 г. потрясают.

Поэтому День строителей мало кого из киевлян радует.

ИСТОРИЧЕСКИЙ КИЕВ АКТИВНО УРОДУЮТ

У меня сложилось впечатление, что мониторингом нового строительства в историческом центре никто не занимается. Между тем в ЗУ от 17.02.2011 г. «О регулировании градостроительной деятельности» в ст. 23 говорится о необходимости проведения градостроительного мониторинга (система наблюдений, оценки и прогноза состояния и изменений объектов градостроительства…. для обеспечения устойчивого развития территорий с учетом государственных и общественных интересов…). Похоже, что работники Департамента градостроительства и архитектуры и Управления охраны культурного наследия никогда не выходят из своих кабинетов и не знают, что происходит в городе. Хотя у них есть машины, и они вполне смогли бы выделить день в неделю для осмотра «своих владений» хотя бы в центре.

Я уже не говорю о скандальных объектах в районах, прилегающих к центру. Недавно Укринформ опубликовал список из 62 незаконных строек. Однако здесь нет объектов строящихся в историческом центре Киева.

Видимо, строительство ЖК «Ярославов градъ» на ул. Бульварно-Кудрявской, 15а, ЖК «Сигнатюр» на ул. Мечникова, 11а, ЖК «Подол Градъ» в урочище «Гончары – Кожемяки», Подол Плаза Резиденс на ул. Глубочицкой, 73-77 (есть и другие), считаются законными. Я уверена, что перечисленные объекты являются незаконными, уродуют исторический центр Киева, и это будет доказано.

Летом 2015 г. застройщик ЖК «Подол Градъ» принес на рассмотрение Научно – методического совета Минкультуры Историко-градостроительное обоснование (ИГО) строительства ЖК. При этом строительство уже велось ускоренными темпами. Совет отказался рассматривать документ – его вернули застройщику.

Зачем рассматривать документ на объект, который строится и никакие рекомендации совета не смогут остановить это строительство?! Не думаю, что нынешний замминистра Т.Мазур подписала ИГО (хотя?!!!). Быстрее всего, незаконное строительство так и завершится без этого согласования и будет принято каким-то образом (незаконно) в эксплуатацию.

Эта высокоплотная застройка ведется в узком не продуваемом овраге! Киевскую власть это не волнует. Но я думаю, что покупателей такое жилье вряд ли привлечет (как до сих пор есть проблемы с продажей квартир в «Воздвиженке», расположенной на дне этого же оврага). Из-за высокого уровня грунтовых вод подземных паркингов не будет. Строят 9-10-этажные дома! Улицы очень узкие, во многих помещениях не будет солнца. Затхлый воздух. Остается сожалеть, что такое древнее место испорчено безмерной алчностью чиновников и застройщиков. А ведь когда-то планировали создать там парк «Город мастеров». Но построили «Воздвиженку», а теперь завершают «Подол Градъ».

Подол-Градъ

Подол Плаза Резиденс имеет свою неприглядную историю. В 2015 г. застройщик заказал Научно-исследовательскому институту памятникоохранных исследований Минкультуры (директор – О.Пламеницкая) Историко-градостроительное обоснование на «Строительство административно-жилого комплекса с встроенными и пристроенными помещениями общественного и торгового назначения с подземным паркингом» на ул. Глубочицкой, 73-77» (Подол Плаза Резиденс). Заказчик принес предполагаемый проект застройки: высотность – 15 этажей, примерное количество жителей – 820 чел., количество машиномест в паркинге – 200. Институт после проведения исследований в ИГО дал выводы, которые не устроили заказчика: высота акцентного объема не должна превышать 25 метров – это не 15 этажей и тем более не 28 этажей, которые сейчас строят. Такие выводы в ИГО очень большая редкость. Обычно разработчики этого документа угождают заказчикам!

Выводы института возникли не случайно. По действующему Генплану Киева до 2020 г. функциональное назначение территории на ул. Глубочицкой: частично – территория жилой застройки средней и малоэтажной, частично – территория зеленых насаждений защитной зелени, частично – территория общественных зданий и сооружений. Это подножие склона древнейшей летописной горы Щекавицы. Площадь застройки 1.07 га. Участок расположен на территории памятника археологии национального значения «Культурный слой городища IX – XII вв. (Постановление Кабмина от 3.09.2009 г. № 928) и памятника ландшафта и истории местного значения «Исторический ландшафт Киевских гор и долины р.Днепр» (Приказ Минкультуры № 58/0/0/16-10 от 3.02.2010 г.). Исторической пространственной доминантой является природный склон горы Щекавицы со зданиями и сооружениями (не массивными и не высокими), расположенными на верхних точках рельефа.

То, что строит ТОВ «ДБК» (заказчик ИГО) сегодня – массивное здание высотой до 28 этажей (квартиры уже продаются) визуально «убъет» гору и все пространство вокруг нее. Улица Глубочицкая старинная, узкая, единственная для выезда из ЖК, по ней идет трамвай. Куда и как будут выезжать машины из огромного элитного комплекса?!

Заказчик отозвал ИГО, разработанное институтом О.Пламеницкой еще год назад. Об этом пишется в ответе Минкультуры на информационный запрос от редакции «Ні корупції». Другого ИГО на территорию, на которой строится Подол Плаза Резиденс, больше на рассмотрение в Минкультуры не поступало. Таким образом, у застройщика нет документа, согласно которому по законодательству Украины он смог бы начать строить свой объект. Строительство незаконно.

Ответ-Минкультуры-14-авг.-2017

Хотелось бы надеется, что службы КГГА обратят внимание на эти два объекта.

НА АЛЛЕЕ ГЕРОЕВ НЕБЕСНОЙ СОТНИ ПОЯВИЛОСЬ КАФЕ

17 августа руководитель Украинского института национальной памяти В.Вятрович написал в ФБ: «На Алеї Героїв Небесної сотні немає їх могил. Але більшість з них загинули саме тут, на цій вулиці. Про це нагадують хрести і фото вздовж дороги. Тепер на них можна любуватися з тераси Pesto Cafe, смачно приправляючи побачене стравами італійської кухні. Недавно пролита тут кров не псує апетиту справжнім гурманам».

место-расстрела-на-ул.-Небесной-сотни-1-768x576

Тема кафе преследует события Революции Достоинства. Вначале кафе появилось на крыше еще полуразрушенного Дома профсоюзов на Майдане независимости. Через 3 года удалось его снести. Теперь кафе расположилось (врылось в гору) и уже готово к открытию на Аллее Героев Небесной Сотни. Но возникло оно не случайно: кто-то в Киевсовете проголосовал за выделение земли, а службы КГГА согласовали? Или это еще одно незаконное, самовольно построенное, сооружение в центре Киева, да еще в таком месте!

Ирина Карманова

http://nikorupciji.org/2017/08/21/kyev-pod-prytselom-kak-sdelat-nezakonnoe-stroytelstvo-zakonnyim/


МИЛЫЙ ДЕДУШКА, КОНСТАНТИН МАКАРЫЧ!

Ванька-оригинал_resizedЗвернення Мінкультури до СБУ, яке оприлюднено на сайті міністерства, приємно збудило більшість моїх знайомих археологів, пам’яткоохоронців та музейників. Бо вперше в історії незалежної України центральний орган виконавчої влади відкрито заявив про злочинну діяльність інтернет-аукціону «Violity». До сьогодні вголос про це ніколи офіційно не казали. А «Violity» – і це не секрет! – найбільша у світі площадка продажу археологічних предметів нелегального походження.

Цілком підтримуючи прагнення Мінкультури завдати удар по «чорних археологах», я ризикну зауважити, що цього звернення замало. І ось чому. Десь з 2006-2007 року до компетенції СБУ належать виключно справи по незаконному вивезенню культурних цінностей через державний кордон. Все інше служби формально не стосується. Саме після того рішення про зміну компетенції служби Україну остаточно накрила хвиля нелегального пошуку та продажу, наслідки якої ми долатимемо ще багато десятиліть. Я абсолютно точно знаю, що зроблено це було навмисно, бо відповідний підрозділ СБУ, який існував на той часу, почав несподівано для різних високопосадовців видавати конкретні результати. А оскільки значна кількість тих, на кого розрахований весь наш ринок антикваріату, має відношення до влади… далі пояснювати, здається, не треба!

Ось чому, звернення міністерства може перетворитися на лист «на деревню дедушке». Дії будь-якої служби, а СБУ тут не виключення, традиційно корегуються в ручному режимі. Думаю, пояснювати це не треба.

Ситуація з нелегальним обігом археологічних предметів потребує глибоких системних змін. Але можна достатньо швидко та ефективно завдати певних «точкових» ударів по чорному ринку. Це дозволить стабілізувати ситуацію на час, достатній для підготовки більш кардинальних змін. Що для цього треба в першу чергу?

_resized

Ратифікувавши Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини, Україна взяла на себе зобов’язання «запобігати будь-яким несанкціонованим розкопкам або вилученню об’єктів археологічної спадщини» (ст. 3-а). Не секрет, що величезною загрозою археологічним пам’яткам та основним інструментом, зо допомогою якого нелегально знаходять предмети, є детектори металу та подібне обладнання.

Іще 1981 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила рекомендації, які мають назву «Про детектори та археологію».

resized

Преамбула до цих рекомендації містила стурбованість тим, що або існуюче законодавство або виконання цього законодавства в більшості держав-членів Ради Європи «далеко недостатньо для попередження чи контролю за руйнацією археологічної спадщини або навіть для протидії її [руйнації – М.Л.] збільшення». Тому було запропоновано «доповнити існуюче законодавство для забезпечення, там, де це наразі необхідно, усіх археологічних решток, включаючи ті, що перебувають на поверхні».

Показово, що документ, який має рекомендаційний характер, був взятий до уваги практично усіма членами Ради Європи. Повна або часткова (за виключенням наукових досліджень або пляжного пошуку) заборона використати детектори металу існує у Данії, Швеції, Австрії, Іспанії, Німеччині, Норвегії, Румунії, Італії, Хорватії, Латвії, Литви, Португалії, Бельгії.

Наскільки така практика є ефективною можна переконатися за допомогою європейських антикварних аукціонів. Предметів, які походять зі старожитностей Північної, Західної або Центральної Європи, там майже не буває. А ті, що трапляються час від часу походять зі старих колекцій. Це ще одна корисна особистість цивілізованого ринку – там треба мати документальне підтвердження походження предмету, тобто, його історію. А заяви на кшталт «купив на базарі» або «отримав у спадок від прадіда» аргументами не вважаються.

Тому, першим завданням сьогодні є унормування правил використання пошукового обладнання. Зараз такі дозволи отримують лише археологи, та ті, хто шукає рештки загиблих солдатів. Решта може бігати по полях та лісах без будь-яких дозволів та пояснень. Це вочевидь і дивно, і нелогічно. Бо археологи або пошуковці і так здають звіти з інвентарними описами усього, що було виявлено.

Друга проблема – право власності на скарб.

Чинний Цивільний кодекс (ст. 343) визначає, що «особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього». Правда, далі йдеться про те, що «у разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава». Але проблема полягає в тому, що особа, яка виявила скарб нікого не повинна про це повідомляти. Таким чином, вона сама і визначає чи становить її скарб «культурну цінність».

Ця особливість Цивільного Кодексу і є однією з основних причин процвітання «Violity». На підтвердження – ще один лот, який було продано лише 1-го серпня під назвою «Клад поздней бронзы. Культура Ноуа».

А ось іще один приклад, він просто зараз виставлений на продаж. Лот під назвою «Киммерийская конская сбруя». Хтось має сумнів, що це «становить культурну цінність»?

І тут нам треба згадати «Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності», яка була ратифікована Україною (страшно згадати!) ще 1988 року. Там є надзвичайно важлива норма (ст. 10): «Держави – учасниці цієї конвенції зобов’язуються … зобов’язати антикварів, під загрозою кримінальних санкцій, ведення реєстру, в якому вказувати походження кожної культурної цінності, прізвище та адресу постачальника, опис та вартість кожного проданого предмету».

Для початку можна було би перевірити аукціон «Violity» саме на виконання цієї статті. Бо її ніхто не скасовував, а міжнародні зобов’язання у нас навіть мають перевагу над внутрішнім законодавством.

А ще непогано було би (це я вже для тих, хто перевірятиме діяльність «Violity») згадати Правила торгівлі антикварними речами. Правда, вони дуже застарілі, бо містять заборону продажу лише «предметів, що одержані в результаті археологічних розкопок», але, якщо є бажання навести в цьому лад, то за цю заборону варто зачепитися, бо вона стосується не лише знахідок з розкопок: «Забороняється приймати на комісію та продавати через спеціалізовані комісійні магазини, а також на аукціонах предмети та їх фрагменти, що одержані в результаті археологічних розкопок, ордени, медалі, печатки, різноманітні види зброї». Усього цього на «Violity» вдосталь!

І взагалі – уся діяльність «Violity» це суцільне порушення згаданих Правил. Закрити аукціон можна ледь не по кожному пункту. Я вже не згадую про податки, яких власники вочевидь ніколи не сплачували.

Яка буде реакція на заклик Мінкульту поки невідомо. Але кроки, які я пропоную, не потребують багато сил та часу. Виконання конвенції та вдосконалення правил торгівлі антикваріату це компетенція Кабміну. А от зміни законодавства щодо детекторів та скарбів залежать від Верховної Ради. Необхідні проекти подати можна дуже швидко. А от далі…

Тому я пропоную всім нам згадати, що ми усі ще й виборці. І у кожного з нас є обраний на окрузі депутат. Про якого ми зазвичай не пам’ятаємо і ніколи до нього не звертаємося. Може варто спробувати не лише їх згадувати «незлим тихим», а хоч один раз написати?

«Милый дедушка, Константин Макарыч! И пишу тебе письмо. Поздравляю вас с Рождеством и желаю тебе всего от господа бога. Нету у меня ни отца, ни маменьки, только ты у меня один остался»…

http://prostir.museum/ua/post/39676


МІНКУЛЬТУРИ ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ З ПРОХАННЯМ ВЖИТИ ВІДПОВІДНИХ ЗАХОДІВ РЕАГУВАННЯ З МЕТОЮ НЕДОПУЩЕННЯ НЕЛЕГАЛЬНОГО ОБІГУ ПРЕДМЕТІВ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ

Міністерство культури України як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, стурбоване ситуацією, що склалась із незаконним обігом предметів археології, зокрема через Інтернет аукціон для колекціонерів “VIOLITY” (https://auction.violity.com). Про випадки незаконного продажу на зазначеному аукціоні старожитностей, що мають всі ознаки археологічних предметів, Мінкультури неодноразово інформувало Службу безпеки України.

Саме зусиллями співробітників СБУ Рівненської та Чернігівської областей було викрито організовані злочинні групи, які займалися незаконним переправленням культурних цінностей закордон, а також вдалося повернути у державну власність незаконно вивезений з території України та затриманий в Естонії так званий меч «Вікінгів», а такожрідкісний (унікальний) комплекс ювелірних прикрас ХІІ – першої половини ХІІІ ст., які були предметами продажу на Інтернет аукціоні для колекціонерів “VIOLITY” (https://auction.violity.com).

Відповідно до статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику  у сфері охорони  культурної спадщини (Міністерства культури України), що видається виконавцю робіт – фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» знахідки, одержані в результаті археологічних досліджень, є державною власністю, підлягають обліку та класифікації.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» знахідкипідлягають передачі на зберігання до визначених у дозволі на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою, фондів музеїв, у яких зберігаються музейні колекції і предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України.

З моменту виявлення і до передачі на зберігання згідно із законодавством України знахідки охороняються державою нарівні з об’єктами Музейного фонду України.

Зважаючи на наведене, предмети археологічного походження, які продаються наІнтернет аукціоні для колекціонерів “VIOLITY” (https://auction.violity.com) є такими, що отримані незаконним способом, без відповідного дозволу уповноваженого органу держави, або приховані від відповідного обліку.

Незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини є злочином відповідно до статті 298 КК України. Крім цього, статтею 193 КК України встановлено відповідальність за незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї.

З метою запобігання незаконному обігу культурних цінностей, у тому числі і в першу чергу археологічних предметів, Міністерство культури України звертається до  Служби безпеки України з проханням здійснити моніторинг офіційного сайту аукціону для колекціонерів “VIOLITY” (https://auction.violity.com) на предмет законності проведення операцій з культурними цінностями, та вжити відповідних заходів реагування з метою недопущення нелегального обігу предметів археологічної спадщини.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245271657&cat_id=244913751


ФЕСТИВАЛЬ ДЗВОНАРНОГО МИСТЕЦТВА «КІВЕРЦІВСЬКИЙ ПЕРЕДЗВІН-2О17»

Місто Ківерці на Волині засноване 1870 року. У 1870–1873 роках між містами Рівне і Ковель ( через Ківерці) проклали залізничну колію. 1890 року військове відомство царської Росії проклало з Ківерець колію на Луцьк, Львів. Містечко стало важливим залізничним вузлом. Статус міста населений пункт Кі́верці отримав 1951 року. І став  містом районного значення у Волинській області, райцентр Ківерцівського району, з населення 15 тис. мешканців. Знаходиться на віддалі 16 км на північ від Луцька.

         Цьогоріч з ініціативи районної влади та ВОО УТОПІК в містечку вперше відбувся фестиваль дзвонового мистецтва «Ківерцівський передзвін- 2017». У непростий і тривожний для України час, оргкомітетом було прийнято рішення, що саме такий захід буде доречним  нині. Дзвони власного виробництва для цього дійства надав підприємець з с. Озерце Володимир Глушко.

12Перед початком  фестивалю із вітальним словом до присутніх звернувся голова Ківерцівської  районної державної адміністрації Валерій Ткачук. Він зауважив, що фестиваль дзвонового мистецтва на теренах району було організовано  з метою відродження духовності, залучення жителів нашого краю до скарбниці православної культури, а також повернення колишньої слави й величі церковного дзвону. Висловив сподівання, що фестиваль в районі стане традиційним і з кожним роком буде збільшуватися коло учасників. Привітали учасників заходу також голова районної ради Василь Хмілевський, настоятель Свято-Покровського собору УПЦ КП, протоієрей Іван Семенюк та настоятель Миколаївського храму УПЦ, протоієрей Олександр Кондратюк.

13

  Дзвонарі: найстарший – Іван Сорока та наймолодший – Андрій Спірін

Свою майстерність гри на дзвонах продемонстрували: керівник Науково-методичного центру дзвонового мистецтва ВОО УТОПІК Галина Марчук, дзвонар Свято-Михайлівської церкви с. Липно Іван Сорока, професор, директор Центру дослідження дзвонарства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ) Богдан Кіндратюк, юний дзвонар з м. Львова Андрій Спірін,  дзвонар Хрестовоздвиженської церкви м. Колки Микола Горбач та його вихованці: Іван Білінський, Ілля Воронюк, Ростислав Маркевич, дзвонар Свято-Троїцької церкви селища Олика Максим Яковлюк. Дзвонарі не лише демонстрували свої вміння, а й провели майстер-класи – усі охочі змогли спробувати себе у грі на дзвонах. Майстер-клас по розпису сувенірних дзвоників провела гончарка Тетяна Вегера. Всі учасники отримали подяки  та сувеніри від районної адміністрації.

 14Фестиваль дзвонового мистецтва продовжив семінар-практикум «Дзвони в історії та культурі народів світу», який відбувся у приміщенні Ківерцівського краєзнавчого музею. Окрім дзвонарів участь у ньому взяли: професор, завідувач кафедри методології історії та історіографії Гданського університету Республіки  Польща Криштоф Мацей Ковальські, старший асистент клінічного центру Ґданського   університету  Малґожата Ковальскі, Почесний  краєзнавець України, заступник голови Волинської обласної організації українського товариства охорони пам’яток історії і культури, депутат районної рали Іраїда Майданець, директор музею Степан Войчик,

 кандидат психологічних наук, доцент кафедри педагогічної та вікової психології ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Литвин-Кіндратюк Світлана з Івано-Франківська, кандидат  історичних наук,  завідуюча відділом «Книга пам’яті» Редакційно-видавничої групи «Науковий центр історичних студій Волині» Сущук Оксана та доктор мистецтвознавства, професор Навчально-наукового інституту мистецтв ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», директор Центру дослідження дзвонарства Кіндратюк Богдан – м. Івано-Франківськ. В ході семінару учасники обговорили теми популяризації та відродження дзвонового мистецтва, проблеми паспортизації, збереження і реставрації дзвонів та інше.

Галина Марчук,

                                                        маґістр теології, Голова ВОО УТОПІК, Почесний краєзнавець України


21 серпня 2017р. о 17-00 в приміщенні ГО «УТОПІК» відбулось засідання Колегії Головної ради ГО «УТОПІК».

 ПОРЯДОК ДЕННИЙ

засідання Колегії Головної ради Товариства

 

  1. Про підсумки Робочої групи (поновлена рішенням Бюро Колегії ГО «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» від 18.05.2017р.) з вивчення ситуації щодо незаконного будівництва на території  Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Доповідав: член Колегії Товариства,  голова Робочої групи ЮРЧЕНКО Сергій Борисович
  1. Про участь у роботі 41-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Інформувала: член Колегії Товариства НІКІФОРОВА Ірина Анатоліївна
  1. Про створення відокремленого підрозділу Громадської організації «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури в м.Києві». Доповідала : Голова  Товариства БУР’ЯНОВА Марина Іванівна.

Прийнято Поставнову

П О С Т А Н О В А

КОЛЕГІЇ ГОЛОВНОЇ РАДИ

ГО «УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМЯТОК

ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ»

 

м. Київ                                  № 6 /1                                 «21»  серпня  2017 р.

 

 

Про результати діяльності Робочої групи

з вивчення ситуації щодо незаконного

будівництва на території

Національного Києво-Печерського

історико-культурного заповідника

 

Робоча група з вивчення ситуації щодо будівництва на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (далі – Заповідник), створена постановою Колегії Головної ради ГО «УТОПІК» від 17.03.2016р. та 30.03.2017р. за наслідками вивчення наявних матеріалів, повідомлень засобів масової інформації, натурного обстеження Заповідника, території Нижньої Лаври встановила, що на території Заповідника, починаючи з часу передачі його частини (Нижньої Лаври) Києво-Печерському монастирю, йде незупинне будівництво нових об’єктів. У період з 1999р. по 2009р. на його території  збудовано 16 нових об’єктів, з 2011р. по 2016 р. – 3 нових об’єкти. За цей час знесено і перебудовано 11 об’єктів,  серед яких є  й пам’ятки, зокрема Північна брама Лаври, корпус № 57, Південна в’їзна брама, брама поблизу 54-го корпусу, дім гостинний та контора з надбудованою мансардою. Проектна документація новобудов не розглядалася  в установленому порядку. Інформація про це будівництво, як правило, не надавалась до Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО  у відповідності зі 172 параграфом настанов Секретаріату цієї організації. Жоден із новозбудованих об’єктів не здавався  державній  комісії і не приймався в експлуатацію, не брався на баланс Заповідника. І до сьогодні не відомі їх власники.

В останні кілька років з’явилися одразу дві масштабні новобудови наприкінці Ближньопечерної вулиці: овочесховище та економічний корпус. Третя – чотирьохповерхова будівля, що зводиться під виглядом  підпірної стіни, в стадії завершення. Новим кричущим порушенням будь-яких пам’яткоохоронних внормувань стало спорудження на пам’ятці архітектури XIX ст. – будинку лікарні (колишньої інфекційної), нової масштабної дзвіниці.

Розглянувши вищезазначену інформацію члена Колегії Головної ради Громадської організації «УТОПІК», голови  Робочої групи з вивчення ситуації щодо незаконного будівництва на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Юрченка С.Б. про результати діяльності Робочої групи з вивчення ситуації щодо незаконного будівництва на  території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Колегія Головної ради Товариства

ПОСТАНОВЛЯЄ:

  1. Звернутися до дирекції Заповідника, Міністерства культури України, а також до правоохоронних органів з вимогою зупинити нове незаконне будівництво на території об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
  2. Звернутися до Міністерства культури України з проханням:
  • невідкладно переглянути «План організації території» Заповідника, затверджений 2012 року;
  • забезпечити обов’язковий розгляд проектів будь-яких ремонтно-реставраційних та інших будівельних робіт на заповідних територіях  на засіданнях науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства за участю пам’яткоохоронної громадськості;
  • підготувати доповнення до Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо надання заповідникам функції органу охорони культурної спадщини на їх територіях, а також у буферних зонах.
  1. Просити Київську міську раду забезпечити здійснення мораторію на нове будівництво в буферній зоні Заповідника, запровадженого рішенням Київради у 2015 р.
  2. Звернутись до дирекції Заповідника з пропозиціями:
  • провести інвентаризацію новобудов і перебудованих об’єктів, їх фотофіксацію, чітко вказати адреси. Встановити право власності на новобуди і взяти їх на баланс Заповідника;
  • завершити до кінця поточного року процедуру відведення земляної ділянки для потреб Заповідника.
  1. Надіслати результати діяльності Робочої групи з вивчення ситуації щодо  будівництва на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, а також Постанову Колегії до Міністерства культури України, Національної комісії у справах ЮНЕСКО, дирекції Заповідника, оприлюднити їх в електронних, друкованих ЗМІ, розповсюдити через соціальні мережі.

Голова Товариства,

кандидат історичних наук,

Заслужений працівник культури України

М.І. Бур’янова                                                                         

 

Вчений секретар ГО «УТОПІК»,

кандидат історичних наук

А.О.Горькова


«Проблеми вивчення та збереження культурних ландшафтів в Україні» Науково-практична конференція за міжнародною участю (Київ, 6-7 жовтня 2017 р.,  в приміщені ГО «УТОПІК», вул. Лаврська, 9, корп. 19)

Інформаційний лист

ГО «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» разом з ГО «Громада Китаєва»  за сприяння Національного парку «Голосіївський», в рамках фестивалю, присвяченого збереженню об’єктів культурної  спадщини  в урочищі Китаєве, 6-7 жовтня 2017 р. проводить науково-практичну конференцію з актуальних проблем вивчення і збереження   культурних  ландшафтів в Україні.

Робота конференції планується за наступними напрямами:

  1. Дослідження культурних ландшафтів та проблема їх ідентифікації в Україні.
  2. Проблема охорони культурних ландшафтів як об’єктів культурної спадщини (вітчизняний та міжнародний досвід).
  3. Археологічні пам‘ятки як елемент культурного ландшафту.

             Тези або короткі доповіді (2-5 с., Times New Roman, кегль 12, міжряд. інтервал 1,5, поле – 2, ліворуч, 1-праворуч, посилання- прикінцеві, напівкодом) надсилати за Е-mail адресами: oleg_serov@i.ua та копію на
m-center@ukr.net до 01.10.2017 р. з  квитанцією про сплату єдиного організаційного внеску – 150 грн. До суми організаційного внеску входить: друк збірки матеріалів з розрахунку 20 грн/1 с., кава-брейк. Кошти надсилати на р/р 260 000 531 28 441 ПАТ  КБ”ПРИВАТБАНК”,МФО 321842, код ЄДРОПОУ 03922197, з приміткою – організаційний внесок на конференцію.

ОРГАНИЗАЦІЙНИЙ КОМИТЕТ

Голова: Бур’янова Марія Іванівна., канд. істор. наук, Заслужений працівник культури України, голова УТОПІК.

Заст. голови: Титова Олена Миколаївна, канд. істор. наук, доктор філософії, доцент, Заслужений працівник культури України, директор Центру пам’яткознавства.

Відповідальний секретар: Сєров Олег Валентинович, член колегії УТОПІК.  Тел. 0984057944

Коротка програма конференції

 6 жовтня

Реєстрація учасників – 9.00-10.00

Пленарне засідання – 10.00-11.00

Кава-брейк – 11.00-11.20

Робота в секціях – 11.20-13.30

Перерва на обід – 13.30-14.15

Робота в секціях – 14.15-17.00

Підведення підсумків – 17.00-17.30

7 жовтня

Виїзд в Китаєве – 10.00

Оглядова екскурсія – 10.30-12.00

Участь у заходах фестивалю (за окремою програмою)


У Луцьку відбувся фестиваль дзвонарів “Благовіст Волині”

24 серпня, з нагоди Дня Незалежності України у  Луцькому замку Любарта вкотре пройшов фестиваль дзвонарного мистецтва «Благовіст Волині», організований Науково-методичним центром Волинської обласної організацій Українського товариства охорони пам’яток історії і культури при сприянні Департаменту культури Луцької міської ради в якому взяли участь дзвонарі Волині, Львова та Івано-Франківська.

Призначення дзвонів – скликати вірних на Богослужіння. Звуки їхні, немовби є голосом Бога, який приходить до нас з вищого світу. Скільки разів чуємо той голос, завжди наше серце пронизує якесь особливе хвилювання. Той голос кличе нас до храму, той голос лунає по долинах і по горах  при сході і заході сонця, закликаючи жителів околиць, щоб з Богом починали і з Богом закінчували свою працю.

Дзвони – це ніби уста церкви, котрими вона сповіщає і збуджує почуття відповідно до різних церковних відправ або подій у житті людини. Дзвони величають Бога, плачуть за спочилими, попереджають про небезпеку і кличуть на молитву, щоб Бог ту небезпеку віддалив. Отже, дзвони є знаком християнського життя.

Учасників фестивалю привітали: виконувач повноважень міського голови, секретар міської ради Григорій Пустовіт, намісник Братського монастиря Воздвиження Хреста Господнього ієромонах Никодим (Смілий), протоієрей Волинської семінарії о. Петро Муляр.  У своєму вітальному слові о. Никодим  провів паралелі між минулим і сучасним, нагадавши, що коли на Київ нападали монголи, то саме дзвони сповіщали про біду. Вони ж лунали й тоді, як жорстоко розганяли Майдан у столиці кілька років тому.

Розпочала фестиваль своє грою на дзвонах багаторічний організатор і директор фестивалю, кампанолог, лауреат  та дипломант багатьох фестивалів дзвонарів України, Польщі, Росії – Галина Марчук.

Своєю майстерністю гри на дзвонах ділилися: найстаріший дзвонар з с. Липно –Іван Сорока (якому виповнилося 84 роки). та наймолодша 13-ти річна дзвонарочка із Луцька  Настя Богданова.

Із містечка Колки прибув на фестиваль Микола Горбач зі своїми учнями. Кожен виступ глядачі, яких зібралося чимало, сприймали бурхливими оплесками.

Чудові піснеспіви прозвучали у виконанні хору церкви Ікони Божої Матері Холмської та чоловічого хору Волинської духовної семінарії.

В рамках фестивалю була проведена для учасників екскурсія в єдиний в Україні музей дзвонів. що знаходиться у Владичій вежі замку. Також відбулася презентація книги Галини Марчук та Надії Севрюкової «Мідний голос віків».

У своїх виступах голова Волинського відділення Національної спілки краєзнавців Генадій Бондаренко, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри музичної медеєвістики та україністики Львівської Національної музичної академії ім. М.В.Лисенка Мирослава Новакович, професор, завідувач кафедри методології історії та історіографії Гданського університету Республіки  Польща Криштоф Мацей Ковальські та директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк говорили про те, що дана книга є значним внеском в заповнення тематичної прогалини, що існує у висвітлені культурної дзвонової спадщини Луцька.

Часткову фінансову допомогу на видання книги надали голова та члени Одеської обласної організації УТОПІК Наталя Мотирева, Юлія Лобанова та Андрій Горчаков. За що автори висловлюють щиру подяку.

Галина Марчук, маґістр,

голова ВОО УТОПІК,

       Почесний краєзнавець України.

 


ІНТЕРКУЛЬТУРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «ПАЛІТРА КУЛЬТУР»

У святкові дні під стінами величного Луцького замку проходив інтеркультурний фестиваль «Палітра культур», що зібрав культурні товариства польської, чеської, єврейської, вірменської, кримськотатарської, ромської, аргентинської, білоруської та української національностей.

На фестивалі можна було сповна відчути національний колорит культурних традицій народів, що проживають у місті Луцьку  через автентичні музику, пісні, танці, оцінити красу і символічність національного одягу, скуштувати національні страви та доторкнутися до цікавих артефактів етнокультур.

Особливу увагу глядачів привернуло до себе ромське товариство «Терне Рома», яке активно співпрацює з Волинською обласною організацією Українського товариства охорони пам’яток історії і культури. Завдяки нашій підтримці і сприянню волинські роми мали можливість долучитися до фестивалю, показати свою історію, культуру, традиції, і національну кухню. Спілкування відвідувачів етномістечка змінювало їхні стереотипи щодо ромів, як до нації, що гідно  вписалася у соціум нашого міста. Звучали ліричні пісні запальні танці та поезія. Особливо до душі всім присутнім припала поезія ромської поетки, заступниці голови Волинського товариства ромів Галини Сіладі. У її віршах звучала туга за минулим кочовим життям ромів, оспівувалося глибоке кохання, а також звучали щемкі слова про Голокост ромів та їх патріотизм до  рідної України.

Виконувач повноважень міського голови, секретар міської ради Григорій Пустовіт, відзначив, що «наше місто стало рідним для багатьох національностей. І ми разом святкуємо День Незалежності нашої спільної країни. Дай Боже, щоб ми завжди підтримували, розуміли один одного і підставляли один одному плече допомоги.

Начальник департаменту культури міської ради Тетяна Гнатів додала, що вперше у Луцьку відбувається інтеркультурний фестиваль, а також висловила сподівання, що він з кожним роком ставатиме масштабнішим.

Галина Марчук, 

голова ВОО УТОПІК,

 Почесний краєзнавецьУкраїни


ПОСТАНОВА

ПОСТАНОВА

розширеного спільного засідання Колегії Головної ради Громадської організації «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» та Колегії Ради  Громадської спілки  «Київська міська організація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури»

присвячується Дню незалежності України та 100-річчю Української революції 1917 р.-1921р.

 

м. Київ                                       7/1                              29 серпня 2017 р.

 

 

Проблеми збереження та використання

Будинку Центральної Ради (Будинку

педагогічного музею, пам’ятки архітектури

та історії національного значення)

 

Пам’ятка архітектури та історії національного значення – «Будинок Педагогічного музею», в якому працювала Українська Центральна Рада, у 1913-1915 рр. містилося Київське товариство охорони пам’яток мистецтва і старовини, музей товариства; у 1916-1917 рр. – Київська школа льотчиків-спостерігачів», розташована за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 57 (Постанова Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 № 442; Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Будівля зведена за проектом архітектора П.Альошина. Триповерховий, цегляний, увінчаний банею будинок відзначається виразністю композиції, новаторським плануванням і конструктивним вирішенням, є довершеним зразком синтезу мистецтв. Будівля одна із кращих громадських споруд міста.

Будинок є одним із символів державності України та має унікальну за станом збереженості меморіальну частину. В меморіальних інтер’єрах повністю збережено автентичну планувальну структуру, декоративне оздоблення, художній метал, освітлювальні прилади. У 1917-1918 рр. тут працювала Українська Центральна Рада (УЦР) – вищий представницький орган України. Центральну Раду очолював видатний вчений, політичний і громадський діяч Михайло Грушевський. 7 листопада УЦР проголосила 3-м Універсалом утворення Української Народної республіки в складі федеративної Російської республіки, а вже 22 січня 1918 р. – 4-м Універсалом – самостійність УНР. Проголошення незалежної суверенної української держави – це пік національного руху і найвищий момент державотворення України в ХХ столітті.

Будівля розташована в межах: пам’ятки містобудування місцевого значення «Вулиця Володимирська та вулиця Терещенківська» (Наказ Мінкультури від 14.08.2013 № 757); Центрального історичного ареалу міста (історико-містобудівний опорний план, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 у складі генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року); архітектурної та археологічної охоронних зон (рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури в м. Києві» і розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979).

Враховуючи те, що Указом Президента України від 22 січня 2016 року «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 рр.» 2017 рік проголошено роком Української революції, постає необхідність у відтворенні меморіальних кабінетів Голови ЦРУНР М.Грушевського та першого голови уряду УНР В.Винниченка в унікальних за станом збереження інтер’єрах історичної будівлі. Проте, станом на цей час Музей Української революції 1917-1921 рр. НМІУ і Будинок Центральної Ради під загрозою закриття та знищення.

В наслідок обговорення питання  спільне  засідання Колегій

п о с т а н о в л я є:

I

  • Визнати, що Будинок Центральної Ради перебуває під загрозою втрати унікальної за станом збереженості меморіальної частини.
  • Звернутися до Київської міської державної адміністрації, з вимогою провести реставрацію пам’ятки архітектури та історії національного значення – «Будинок Педагогічного музею, в якому працювала Українська Центральна Рада, у 1913-1915 рр. містилося Київське товариство охорони пам’яток мистецтва і старовини, музей товариства; у 1916-1917 рр. – Київська школа льотчиків-спостерігачів», відповідно до Державних будівельних норм.
  • У проекті реставрації об’єкта передбачити збереження первісної планувальної структури, його декоративного оздоблення інтер’єрів, дверних і віконних заповнень та їх фурнітури, художнього металу, освітлювальних приладів.
  • Проектом реставрації передбачити збереження та відтворення меморіальної частини інтер’єрів Будинку Центральної Ради, в тому числі кабінетів Голови ЦРУНР М.Грушевського, першого голови уряду УНР В.Винниченка.
  • Звернутися до Київської міської державної адміністрації, з вимогою подати на громадське обговорення до Українського товариства охорони пам’яток історії та культури проект реставрації «пам’ятки архітектури та історії національного значення – «Будинок Педагогічного музею».
  • Провести реставрацію інтер’єрів Будинку Центральної Ради поетапно, без відселення Музею Української революції 1917-1921 рр. та Педагогічного музею.
  • Звернутися до Голови Верховної Ради України з проханням взяти під особистий контроль проведення реставрації Будинку Центральної Ради зі збереженням та відтворенням меморіальної частини інтер’єрів Будинку Центральної Ради, в тому числі кабінетів Голови ЦРУНР М.Грушевського, першого голови уряду УНР В.Винниченка, без відселення Музею Української революції 1917-1921 рр. та Педагогічного музею.
  • Просити Міністерство культури України при погодженні науково-проектної документації реставрації цієї пам’ятки історії, архітектури та містобудування звернути особливу увагу на збереження та відтворення меморіальної частини інтер’єрів Будинку Центральної Ради, у тому числі кабінетів Голови ЦРУНР М.Грушевського, першого голови уряду УНР В.Винниченка, без відселення Музею Української революції 1917-1921 рр. та Педагогічного музею.
  • Звернутися до Міністра Культури України з проханням сприяти розширенню експозиції Музею Української революції 1917-1921 рр., яка є унікальним комплексом в системі формування історичної самосвідомості українського суспільства та  високоефективним  Центром патріотичного виховання молоді.

II

 

  • Підтримати ініціативу членів колегій та інших учасників спільного засідання щодо складення переліку 100 пам’яток, які мають виключне     значення для збереження і увічнення історії України,  та звернутися до Президента України з проханням надати цим пам’яткам  особливий статус і взяти їх під свій патронат.

III

  • Підтримати ініціативу колективу Шевченківського національного заповідника у м. Каневі щодо взяття під контроль коригування Генерального плану міста Канева, яким передбачається забудова набережної Дніпра, що прилягає до території Заповідника;
  • Просити Міністерство культури України при розгляді Історико-архітектурного опорного плану м. Канева, розділу Генерального плану звернути особливу увагу на режим використання території набережної.

IY

  • Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Голову ГО «УТОПІК» Бур’янову М.І. та Голову ГС «КМО УТОПІК» Сердюк О.М.

 

 

Голова ГО «УТОПІК»                                                     М.І. Бур’янова

 

Голова ГС «КМО УТОПІК»                                              О.М. Сердюк