Архів за 05 Сер 2017


На дискусійних перехрестях пам’яткознавста

Хтось із класиків сказав, що науку становлять знання, логічно поєднані в систему і пронизані ідеєю. Шлях у кожного свій – неоднозначний, і долати його доводиться, відстоюючи пріоритет творчих напрацювань серед конкуруючих колег.

Проте тепер призабуто, як на сторінках наукових видань висвітлювалися дискусійні питання щодо різних думок і протилежних позицій. А даремно, оскільки в гуманітарних дисциплінах переважно в дискусіях, а то й протистояннях, представників різних наукових шкіл здобувається чи відстоюється істина.

В незалежній демократичній Україні, здавалося, маємо широкі можливості для розгортання дискусійних пам’яткознавчих проблем сьогодення. Втім критичні традиції у цій культурологічній сфері, якщо не втрачені, то розвиваються надто кволо і повільно.

Стимулом замовлення цього мало б бути суспільне середовище, яке, на жаль, суттєво деформоване в умовах здичавілого капіталізму, і його духовно моральний стан бажає значно кращої гуманітарної кондиції.

Тож нерідко хто взяв за орієнтир здобувати наукову ступінь передбачливо уникає гострих і спірних питань, неузгодженості з «оступіненними» попередниками, щоб не ускладнити собі шлях проходження дисертації. Коли є ідеї і думки, їх слід своєчасно вводити у науковий обіг, а не відкладати на завтра. Мовляв, повернусь до них у майбутній книжці або докторській дисертації. Відклад, як кажуть, не йде в лад. Шансу більше може й не бути.

Однак за такої тенденції не забувають, щоб дошкульно копирснути по заслузі або за інерцією когось із заідеологізованих авторитетів радянської пори, притому не завжди критикуючи, дотримуються принципа історизма і наукової етики. Складається враження, що застосовується метод осмисленого нівелювання наукової сутності і перехід на інформативну стилістику задля фахового спокою, а не творчого експерименту, схоже «тихого життя», як у літературного персонажа Галушки [1].

І таких праць не меншає… У радянську добу в наукових колах побутувала іронічна поговірка, що вченим можеш і не бути, але кандидатом стати зобов’язаний. Не без підстави можна сказати, що вона залишається такою ж живучою і в наш, як колись писав поет, «прекрасний час! Неповторний час!»

  1. Дисертаційні протяги в історичному памяткознавсті (неформальний відгук на автореферат)

У нашому випадку ми маємо автореферат дисертації на здобуття наукового  ступеня кандидата історичних наук Л.Бойко «Діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.)» 26.00.01 – теорія й історія культури, яка була виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, де на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.807.02 1 березня 2012 р. відбувся її захист [2].

(далі…)