ЗВ’ЯЗКОВІ ІСТОРІЇ

Нет, наша Память, вовсе не музей.

И труд наш – только боя продолжение, 

И продолжение жизни тех людей,

Что пали в дни великого сражения!

Безымянный

Український фонд пошуку (УФП) «Пам’ять» – благодійна організація, яка об’єднує в своїх лавах понад 7 тисяч молодих людей,  школярів, студентів вищих навчальних закладів, працівників освіти, науки, культури, ветеранів всіх регіонів України, що організовують пошуково-меморіальну діяльність на громадських засадах з 1987 року. За цей період зусиллями ентузіастів – дослідників Фонду встановлені імена (по не повним даним) більш 187 тисяч воїнів, яких вважали зниклими без вісті, біля 8 тисяч киян, яких розстріляли в Бабиному Яру, понад 81 тисячу воїнів, які героїчно загинули при обороні та звільненні Києва, понад 173 тисячі замучених в концентраційних таборах.

       При проведенні пошукових експедицій в місцях бойових дій знайдені останки понад 28 тысяч воїнів, які перепоховані з військовими почестями. За знайденими при розкопках медальйонах встановлені імена 2946 воїнів різних армій та держав.

          Тільки при проведенні Всеукраїнської патріотичної акції: «Дорогами захисників Вітчизни до миру і злагоди в Україні» (2013-2014 рр.) проведено понад 60 заходів в пам’ять тих солдат, які не повернулися з поля бою, загинули в застінках концтаборів, пропали без вісті, вивчено, досліджено сотні архівних матеріалів боїв окремих військових формувань, досліджено 17 невідомих одиночних, братських могил воїнів, встановлено 3 без вісті зниклих воїнів в період Великої Вітчизняної війни, перепоховано за всіма українськими традиціями та воєнними почестями 75 останків радянських воїнів, до цього часу ведеться пошук родичів для передачі 2 останків воїнів, які загинули, захищаючи та визволяючи українську землю від фашистських загарбників.

            Напередодні 70-ї річниці Перемоги радянського народу над фашизмом 2 травня 2015 року спільно з Київським військово-історичним товариством (Чудновець О.М.) провели патріотичну акцію: “Збережемо пам’ятки Вітчизняної військової історії” на території біля пам’ятника морякам Дніпровської військової флотилії (бронекатеру “БК-41”), набережна м. Канів Черкаської області. Участь в заходах взяли ветерани війни та праці, військовослужбовці, пошуковці, громадяни та учнівська молодь міста Канева, столиці України, Київської області.

        Спільно з Міжнародною асоціацією дослідників фортифікаційних споруд «Цитадель» (Нетьосов П.О.), Національним музеєм історії України у Другій світовій війні (Ковальчук І.П.), Національним музеєм-заповідником «Битва за Київ в 1943 році» (Вікован І.П.), проводимо заходи з відновлення вогневих споруд Київського укріпрайону, створюємо музейні композиції, нові музейні кімнати бойової слави героїв Великої Вітчизняної війни, учасників АТО, з Організацією ветеранів України, Державною службою з питань ветеранів війни та учасників АТО, Державною архівною службою України, ветеранськими організаціями міста-героя Києва, Київської області взяли участь в проведенні міжнародних Вахт Пам’яті, в заходах, присвячених пам’яті оборонців Києва та області біля меморіалу “Баришівський котел” на Київщині 8 липня 2015 року. Вшановуємо пам’ять оборонців покладанням квітів та хвилиною мовчання. Дуже важливо, щоб особливо молоде покоління, яке виростає зараз на нових споживацьких засадах, на чудернацькій рекламі, на фільмах-бойовиках, які приходять до нас із-за кордону, розуміло, що вони є спадкоємцями того українського козацького народу, який героїчно боровся з фашистськими окупантами в період Великої Вітчизняної війни, і зараз воює за свою незалежність на Сході України. Спільно з Ворзельським музеєм «Уварівський дім» (Соколенко О.Г., автор та укладач літопису Альбому партизанської слави в Україні) готуємо матеріали до 2 видання цього Альбому.

          Український благодійний фонд пошуку «Пам’ять» протягом 2015 року долучився до проведення сімейного конкурсу «Книга пам’яті мого роду» спільно з Українською асоціацією працівників бібліотек для дітей, Національною бібліотекою України для дітей під патронатом Міністерства культури України за підтримки Державної служби України у справах ветеранів та учасників АТО, Організації ветеранів України, Української спілки ветеранів Афганістану, Національного видавництва дитячої літератури «Веселка».

          Основним завданням Конкурсу було збереження пам’яті про події Великої Вітчизняної війни та подвиги захисників нашої держави, стимулювання пізнавальної активності і самостійності у дітей та підлітків, спонукання їх до творчості, пошукової діяльності. Учасниками Конкурсу виступали  спеціалізовані бібліотеки для дітей та діти з усіх областей України у 2-х вікових категоріях: читачі-учні (вихованці) 6-11 років, читачі-учні (вихованці) 12-16 років.

         Учасники Конкурсу кожної номінації та вікової категорії разом з батьками готували Книги пам’яті свого роду за такими напрямами: родинні історії або розповіді про представників родини, які брали участь у Другій світовій, Великій Вітчизняній війні – на фронті, в тилу, в партизанських загонах, в підпіллі, були примусово вивезені до Німеччини.

         Головна мета Конкурсу – формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, виховання шанобливого ставлення до представників старшого покоління, ветеранів Великої Вітчизняної війни, збереження пам’яті про Перемогу і ветеранів Другої світової, Великої Вітчизняної війни, усвідомлення важливості знань про історію роду та своїх предків, їхнього вкладу у справу відстоювання незалежності України.

         4 листопада 2015 р. у Національній бібліотеці України для дітей відбулося урочисте нагородження переможців Всеукраїнського сімейного конкурсу «Книга пам’яті мого роду».

        В конкурсі взяло участь 1077 дітей з 19 областей України, до фіналу на розгляд Головного журі до Національної бібліотеки України для дітей було надіслано 185 робіт переможців обласного туру: 127 — у номінації сімейні книги та 58 — у номінації відео-книги. Після цілого місяця напруженої роботи журі, були визначені 24 переможці конкурсу, яких запросили на урочисте свято до Національної бібліотеки України для дітей.

        На підведення підсумків конкурсу прибули діти-переможці з 11 областей України. Приїхали діти разом зі своїми батьками, а дехто й з бібліотекарями. Вони були вражені красою та художніми інтер’єрами головної дитячої бібліотеки країни, яку бачили вперше, її сучасними відділами, багатством книжкового зібрання, що продемонстрували їм під час екскурсії.

        Подарунком родинам переможців стало відвідання Національного музею історії України у Другій світовій війні. Екскурсія грандіозним меморіальним комплексом справила на дітей незабутнє враження.

        Зі словами подяки до сімей – учасників конкурсу звернулися Голова Ради Організації ветеранів України Цибенко Петро Степанович, генеральний директор Національної бібліотеки України для дітей Гордієнко Алла Іванівна, які висловили надію та переконання, що така благородна, і при цьому ще й титанічна пошукова і творча сімейна робота, матиме глибокий духовний вплив на виховання дітей – учасників конкурсу, а також тих, хто буде читати і переглядати їхні роботи.

          7 червня 2015 р. за участю пошуковців УФП «Пам’ять», науковців та працівників Боярського краєзнавчого музею Київської області з допомогою активістів спеціалізованого пошукового загону «Корчагінець» поповнили унікальними знахідками пошуковців колекцію краєзнавчого музею. Це вже друга передача музею археологічних знахідок. Перша відбулась 31 березня 2013 року. Тоді було передано унікальний скарб XIV-ХІІІ ст. до н. е.-  металеві жіночі прикраси. Це — надзвичайна рідкість для музею будь-якого рангу. Земля надійно зберігає безліч таємниць і відкриває їх справжнім пошуковцям.

         Цього разу пошуковці знайшли землеробський комплекс середньовічної доби, представлений знаряддями для обробітку ґрунту, а також бронзове дзеркало золотоординської доби. Знахідка стала своєрідним бонусом до основного напрямку діяльності пошуковців. Адже УФП «Пам’ять» і, зокрема загін «Корчагінець» на чолі з командиром Володимиром Остролуцьким займається пошуком та перепохованням останків воїнів Великої Вітчизняної, Другої світової війни. Пошуковці вже «підняли» із землі останки понад 7 тисяч наших солдат та офіцерів. Ініціатором передачі артефактів до музею став активний член загону Олег Остапенко. Його пропозицію передати археологічні знахідки саме до Боярського музею було схвально прийнято іншими пошуковцями.

            Про цінність археологічних знахідок присутнім розповіли науковці. Керівник Північної археологічної експедиції Інституту археології НАН України Ігор Готун акцентував увагу на унікальності знайденого комплексу та інших знахідок, переданих на експертизу до Інституту близько місяця тому. На думку археологів, знаряддя для обробітку землі належали родині, в якій був лише один чоловік – про це свідчить наявність коси та наральника, а також семи серпів і п’яти мотик – традиційних жіночих знарядь праці. Також під час проведення експертизи було обстежено наконечники стріл, знайдених та переданих до музею раніше.

           Унікальна знахідка пошуковців – бронзове люстерко. Аналог дзеркала з Китаю, який належить до династії Тан, щоправда у кращому стані збереження, нині зберігається у Метрополітен-музеї, що у Нью-Йорку. Дзеркало, знайдене в околицях Боярки, належить до золотоординської доби. Такі знахідки на Подніпров’ї вкрай рідкісні. Їх виготовляли за прототипами зі Східної Азії, а зразком слугували танські дзеркала VIII-IX ст., де зображені тварини, що біжать одна за одною.

          За словами науковців, дзеркала були виключно жіночим і дуже дорогим атрибутом. Потрапити на руську територію воно могло тільки разом із жінкою-степовичкою. На думку дослідників, ні монголи, ні інші кочівники у набіги своїх жінок не брали, а залишали у степах та кибитках. І якщо жінка-степовичка потрапляла у Русь, це означало, що тут ординці проживали, як у себе вдома, або мешкав якийсь значний чиновник (баскак), який був настільки сильним, що не боявся везти свою дружину до чужої країни. Детальний  авторитетний звіт було також передано до музею.

          Які ще таємниці береже наша земля, можна лише здогадуватись. Але завдяки діяльності пошуковців та науковців нам поступово відкриваються несподівані знахідки, які спонукають до подальшого вивчення та осмислення нашої історії.

         Найрідкісніша знахідка  викликала загальний подив і захоплення, а саме, бронзове люстерко часів   Золотої Орди, епохи Чінгісидів! Тоненький кружечок з вибитим давнім орнаментом з вигнутих стебел рослин, що чіпляються одна за одну,  своєрідним хороводом диких звірів у русі… Дзеркало у ті часи вважалося дуже дорогим аксесуаром і дозволяли його собі  знатні особи не просто багаті, а дуже високого рівня у суспільстві. Дзеркало, яке дійшло до нас, бачило дуже багато на своєму віку і лише маленьку частинку з того всього нам можуть розповісти  фахівці. Але важливо одне: Боярський музей поповнив фонди унікальним і рідкісним експонатом.

          Заступник керівника СПЗ «Корчагінець» Олег Остапенко представив бойове знаряддя та похідний реманент німецьких та радянських солдат.  Німецькі солдати, як правило, непогано споряджалися не тільки продуктами, солодощами та речами особистої гігієни, але навіть  парфумами, кремами, засобами першої медичної допомоги.  Зацікавили присутніх каски з ознаками  фатальних кульових пробоїн. Одразу після війни таких знахідок було рясно настільки, що селяни робили з них господарський реманент. Приміром сталь на німецьких шоломах була настільки якісною і витривалою, що сапки, виготовлені з  козирків касок, зберігаються до цього часу.

         Зворушливою була розповідь про те, як боярські пошуковці  передавали дорогоцінні знахідки рідним та нащадкам — прах невідомих солдат, які завдяки праці пошуковців, ставали відомими… Такі «вантажі» пошуковці постійно передають в країни колишнього СРСР, в Європейські держави.

           Впродовж 2015-2016 років активісти Фонду провели акції:  «Посади дерево. Згадаємо всіх поіменно», в пам’ять тих солдат, які не повернулися з війни, загинули, пропали безвісти; «Дорогами захисників Вітчизни до миру і злагоди в Україні» – вивчення, дослідження архівних матеріалів боїв окремих військових формувань, встановлення зниклих без вісті воїнів в період Великої Вітчизняної війни, «Невідома могила солдатів війни» – пошук, дослідження невідомих братських могил воїнів.

          Так, 20 червня 2015 року в селі Пилява Вишгородського р-ну Київської області  ветерани війни та праці, пошуковці Українського благодійного фонду пошуку співвітчизників «Пам’ять», керівництво Вишгородської районної державної адміністрації, районної Ради, активісти громадської організації «Київське військово-історичне товариство», Київської громадської організації «Товариство ветеранів розвідки Військово-Морського Флоту», військовослужбовці, духовенство, громадяни та учнівська молодь села Пилява, Вишгородського району, столиці України, Київської області вшанували пам’ять загиблих героїв, які, не шкодуючи власного життя, до останньої краплі крові захищаючи свою Батьківщину, свої сім’ї, рідних і близьких. Цього дня було перезахоронено з військовими почестями останки 61 воїна, завдяки яким, ми можемо жити на цій землі, молитися, трудитися, створювати сім’ї, ростити дітей. Дай Бог, щоб ми всі були людьми, котрі пам’ятають свою історію.

           Після короткого мітингу та панахиди присутні вшанували їхню пам’ять хвилиною мовчання. Велика Вітчизняна війна закінчилася благополучно завдяки героїзму і самопожертви наших предків. Безумовно, час минає, стираються болючі спогади. Але ця пам’ять потрібна для нашої молоді, щоб вони цінували мир на землі. Пам’ять про мертвих героїв оберігає живих. Постояти за Вітчизну, скласти за неї голову, якщо це потрібно, справжній православний християнин має бути готовий завжди. Бо, немає більше від тієї любові, як хто душу свою положить за друзів своїх (Ін. 15, 13).

           18 липня 2015 року в с. Перевіз Васильківського р-ну Київської області за всіма християнськими звичаями та військовими почестями провели перепоховання останків 14 воїнів, знайдених пошуковцями СПГ “Вертикаль”, СПГ «Корчагінець» УФП «Пам’ять» та групою «Пошук» Білоцерківської міської організації «Українського союзу ветеранів Афганістану».

    У цій події взяли участь: голова сільської Ради с. Перевіз – Литвиненко Марія Петрівна, жителі села, настоятель  місцевої церкви, перший заступник глави Васильківської райдержадміністрації, ветерани Васильківського та Києво-Святошинського р-ну Київської області, активісти МАДФ “Цитадель” на чолі з керівником Павлом Нетьосовим.

           1 жовтня 2015 р.  поїздом  № 53 Санкт-Петербург – Київ пошуковці Російської Федерації  перевезли на територію України останки наших співвітчизників, які загинули в період Великої Вітчизняної війни на території РФ:

       старшина Лугина Т.І., уродженець Житомирської області;

       л-нт  Общий А.А., уродженець Полтавської області;

       рядовий Сардак А.К., уродженець Хмельницької області;

ст. л-нт Куліш О.І., уродженець Полтавської області.

        Вони – солдати Великої Вітчизняної війни. Героїчно загинули, захищаючи свою батьківщину, в Краснодарському краї, Ленінградській та Новгородській областях. Перед дальньою дорогою їх останки під звуки траурної музики несли на руках в супроводі почесної варти по платформі Вітебського вокзалу Санкт-Петербургу пошуковці Пошукового руху Росії.

      Червоноармійці після 70 років, яких вважали без вісті пропалими, повернулися додому в рідні краї Полтавської, Житомирської та Хмельницької областей України. Повернулися, щоб їх поховали на своїй Батьківщині, щоб потомки змогли поклонитися їх могилам, щоб пам’ять про подвиг цих солдатів навічно збереглась в наших серцях.

       На залізничному вокзалі поїзд зустрічали пошуковці Українського благодійного фонду пошуку «Пам’ять», рідні, близькі, ветерани Великої Вітчизняної війни, представники органів самоврядування із зазначених областей, студенти Київського вищого комерційного училища. На пероні вокзалу Київ-пасажирський вишикувались студенти Київського вищого технічного училища у сучасній камуфляжній формі. Приймали останки наших співвітчизників представники Київського військового клубу «Червона зірка» у формі зразка 1941 року.

       На урочистій церемонії прийняття та передачі останків наших співвітчизників делегаціям перерахованих областей були присутні жителі міста-героя Києва, ветерани Великої Вітчизняної, Другої світової війни. Провели короткий мітинг.

       9 жовтня 2015 р. поїздом Київ-Санкт-Петербург  пошуковці УФП «Пам’ять» передали останки росіян, які героїчно боролись з фашистськими окупантами і загинули, захищаючи нашу землю. Це:

       1.Шоков Олександр Іванович, 1921 г.н., червоноармієць, уродженець Краснодарського  краю, Гулькевичський р-н, хутор Івлев, знайдений пошуковцями “Пошук-6″ м. Новоград-Волинський, на території Червоноармійського р-ну Житомирської області;

  1. Дунаєв Микола Ксенофонтович, 1921 г.н., червоноармієць, уродженець м. Южа Івановської області. Знайдений пошуковцями УФП “Пам’ять”;
  2. Зінов’єв Олексій Олександрович, 1919 г.н. червоноармієць, уродженець Чебоксарського р-ну, с. Чемурша, Республіка Чувашія. Знайдений пошуковцями ВГО “Закінчимо війну” в Одеській області.

         На пероні Київського залізничного вокзалу воїнів проводжали Короткін Юлій Георгійович, перший заступник голови Ради Організації ветеранів України, Мороз Володимир Миколайович, начальник управління Державної служби з питань ветеранів війни та учасників АТО, пошуковці УФП «Пам’ять», студенти Вищого комерційного училища на чолі з Александренко Н.П., керівником музею бойової слави училища.

          Мільйони життів своїх громадян втратила Україна, Радянський Союз в період Великої Вітчизняної війни. Ще довго пошуковці будуть піднімати із нашої святої землі останки героїв. Їх безсмертний подвиг заслуговує на вічну пам’ять сучасного та майбутніх поколінь. Але війна не закінчена, доки не вшановано останнього з її учасників.

          14 листопада 2015 року з нагоди 72-ї річниці визволення Малинщини від нацистських загарбників на старому міському кладовищі біля Братської могили відбулося перепоховання останків 36 воїнів Великої Вітчизняної війни, які загинули під час оборони та визволення Малина.

        Пошуковцям Українського благодійного фонду пошуку «Пам’ять» вдалося встановити імена трьох бійців: Григор’єв Іван Григорович, 1920 р.н.; Аспатурян Турмиш Джуірович, 1916 р.н.; лейтенант Москалець Василь Калістратович. Їх імена викарбувані на гранітній плиті, яку встановили в цей же день на місці поховання героїв війни.  Імена тридцяти двох залишилися невідомими для історії і прийдешніх поколінь, проте жоден з цих бійців не зникне з вдячної пам’яті малинчан. Про це маємо пам’ятати завжди!

        Пошуковці  СПГ «Вертикаль» (керівник – В.Жарко), «Перемога» (керівник – О.Тарасюк), імені Ватутіна (керівник – М.Петров) УФП «Пам’ять» разом з пошуковцями м. Малина (керівник – О.Мельник) організували почесну варту та військовий салют. Активісти Українського благодійного фонду пошуку «Пам’ять» були  перевдягнені у військову форму часів Великої Вітчизняної війни, віддали останню честь загиблим воякам військовим салютом. Отець Свято-Успенського храму Олег відслужив відправну панахиду.

         Малинська міська рада запросила в цей день малинчан вшанувати пам’ять тих, хто поліг у боротьбі за нашу рідну землю. До памятника загиблим воїнам поклали свіжі квіти. Пам’ять не вмирає, вона жива. Перед присутніми виступили заступники міського голови П.В.Піковський та О.А.Ювковецький, в.о. голови РДА О.В. Осадчий, голова Українського фонду пошуку «Пам’ять» М.О.Крисько, військовий комісар Олександр Сердюк, які згадали про події Великої Вітчизняної війни, війни на Сході України, побажали наблизити кінець війни, поховавши останки вояків з почестями і шаною. Масштаби дій, що розгорталися на лінії зіткнення й визволення Малинщини від нацистської навали, зараз, на жаль, можна уявити більш предметно. Хто б міг подумати, що гуркіт танків, вибухи снарядів, автоматні черги нехай за сотні кілометрів, але знову тривожать і знищують нашу країну! Однак факт визволення України, й Малинщини зокрема, в ті далекі буремні роки другої світової війни, дає надію, що у нас хватить сил протистояти агресії й злу.

       25 червня 2016 р. в с. Жорнівка Києво-Святошинського району відбулося урочисте перепоховання останків чотирьох невідомих бійців, які загинули під Жорнівкою в роки Другої Світової війни, захищаючи підступи до Києва. Відшукали безіменних героїв бійці двох спеціалізованих пошукових груп Українського благодійного фонду пошуку «Пам’ять» – «Корчагінець» (командир – Володимир Остролуцький) та «Вертикаль» (командир – Володимир Жарко).

           Пережиті часи свідків Великої Вітчизняної війни – складової Другої світової війни, мають свій лік подвигів, їх творців і героїв. Так, у ході пошукових робіт на Дніпропетровщині (м. Дніпродзержинськ) пошуковцем Василем Чорномором було вирішено встановити два пам’ятних знаки на місцях захоронень радянських і німецьких солдат. Колишніх ворогів, похованих на українській землі, розділяє 50 метрів. Тепер вічний сон радянських солдат охороняє гранітна стела з висіченою на ній зіркою, а на могилі німецькому солдату стоїть католицький хрест з написом: “В пам’ять про тебе, німецький солдате”.

Ми звернутися до представників національних комітетів Європейського форуму миру з пропозицією запрошувати туристів, офіційні делегації  для відвідування таких пам’ятників. Щоб біля таких могил кожний міг постояти і сказати собі – кому потрібні ці війни та страждання.

 У листах свідків, історичних документах відзеркалюються пориви і дерзання молодих співвітчизників, енергія подвигу, гартування характеру людей, звитяга і мужність, палка любов до рідного батьківського дому, до Вітчизни, єднання різних народів проти війни і тих, хто її спровокував. До речі, 2 наших пошуковці Сніжко В.І., Гізай О.О., з Луганської області, загинули під час проведення АТО, Коротя В.Г. та Малець С.Ф., з Київської області, проходили службу у військових підрозділах.

Пережите і вистраждане – це не тільки незворушна пам’ять, а й оцінка того, що стало суттю тих неспокійних воєнних років.

Так, пошуковці Фонду взнали, що у Франкфурті-на-Майні одну з площ названо іменами двох українців, встановлено стелу, яка розповідає про трагедію, котра сталася тут 70 років тому.

На світанку 14 березня 1945 року з концтабору “Катцбах” втекли два в’язні, а за кілька годин їх стратили есесівці. Георгія Лебеденка, родом з Києва, стратили зразу. Адам Голуб, з Дніпропетровська, заховався в одному з будинків. Але його господиня зателефонувала до поліції і на очах у тутешніх мешканців есесівці катували хлопця, а потім застрелили.

Добитися покаяння громадським активістам удалося лише після перемоги соціал-демократів і зелених на виборах у 1998 році, котрі ініціювали виплату компенсацій колишнім остарбайтерам. Декілька років тому невелику площу, поблизу якої було закатовано двох українців, з допомогою Зої Райх, імігрантки з Росії, названо їх іменами.   

Ми схиляємо свої голови перед такими людьми, перед нашими батьками, дідами, матерями, у кожного з яких на фронті чи в тилу були свої Брестська фортеця, Свій Ленінград, Сталінград, Одеса і Севастополь, своя безіменна висота.

              Сьогодні наш обов’язок – назвати якомога більше імен героїв тієї великої битви, які загинули  на полі бою, так і тих, хто живе серед нас і несе в своїй пам’яті і в своєму серці незабутні події тих героїчних та трагічних днів. Тому пошук не переривається…

             При проведенні польових робіт серед речей загиблих фашистських солдатів часто пошуковці знаходять аркуші з такою «інструкцією»: «Дій рішуче, без коливань! У тебе немає серця і нервів, на війні вони не потрібні! Знищ у собі жалість і співчуття, вбивай усякого росіянина, радянського, не зупиняйся, якщо перед тобою старий чи жінка, дівчинка чи хлопчик, – вбивай!»…

…     Нечувані звірства гітлерівських виродків надовго запам’ятає наша земля. Але, мабуть, багато з нас чули історії про більш-менш доброзичливе ставлення деяких німецьких солдатів і унтер-офіцерів  до нашого цивільного населення, особливо до дітей. Хтось цукерку дав, хтось просто погладив русяву голівку, показавши фото і своїх дітлахів, а хтось і ліками чи продуктами допоміг… Але вони сильно ризикували: більш-менш лояльне ставлення до «недолюдей» жорстко  переслідувалось.

            У вересні 2006 року на адресу Українського благодійного фонду пошуку  «Пам’ять» надійшов лист від вчителя-пенсіонера Д. І. Фоміна з міста Світловодська Кіровоградської області. Ми звикли, що люди, як правило, просять розшукати могилки рідних, однополчан (щорічно Фонд отримує до 300 таких звернень), тому прохання Дасія Івановича спочатку дещо здивувало: він хотів… з’ясувати долю солдата вермахту.

           «Був початок жовтня 1943 року. Наша сім’я проживала в невеличкому містечку Новогеоргіївську (тепер м. Світловодськ) поблизу Дніпра. Тоді ворожі війська там тримали оборону, і до нас розквартирували німецького капітана з денщиком, якого звали Лео Фісшелс (Leo Fischels). Йому тоді було трохи більше 20 років, зріст – 185–187 см, блондин. Мені тоді було неповних 18 років. Я був цілими днями в хаті, щоб не потрапити на очі польовій жандармерії, бо вона хапала юнаків і відправляла до Німеччини. Я відверто розповів Лео, що не хочу їхати до Німеччини. Він зрозумів, і коли приходили жандарми, виходив до них і казав, що тут немає осіб, яких можна відправити до фатерлянду».

          Напередодні визволення містечка від фашистів Лео знову допоміг хлопцю і його матері пройти через німецькі патрулі до м’ясокомбінату, де мельником працював батько Дасія. Червона Армія звільнила Новогеоргіївськ  на світанку 2 грудня 1943 року. Родина Фоміних попрощалася з Лео по-братськи.

          Через добу весь район було визволено від фашистської нечисті. Сам Дасій Іванович був призваний до червоноармійських лав, звільняв Україну, Польщу, а закінчив війну у місті Бурзі, що на Ельбі. Після війни вивчився, працював учителем у рідному місті. Подальша доля Лео невідома. Спроби як самого Д. І. Фоміна, так і активістів Фонду з’ясувати щось про нього поки що не дали результатів: у нас немає ані фотографії, ані елементарних об’єктивних даних на нього.

          Ми усвідомлюємо, що сьогодні одержати якийсь позитивний результат в цьому пошуку практично майже неможливо, але переконані, що про такі випадки гуманізму з боку солдатів вермахту слід знати. Тому пошук продовжується…

          Останнім часом Український благодійний фонд пошуку співвітчизників «Пам’ять» спільно з активістами Міжнародної громадської організації «Об’єднана Рада Українського та зарубіжного козацтва», Інституту історії, Інституту археології НАН України, долучилися до вивчення та дослідження території Межигір’я, де в період Великої Вітчизняної війни точились криваві бої.

           Ознайомившись з історичними, архівними матеріалами, що доводять існування в урочищі “Межигір’я” поховань історичних постатей, унікальних пам’яток, залишків колишнього Межигірського Спасо-Преображенського козацького монастиря, ми прийшли до висновку, що не можемо залишатись осторонь проведення повномасштабних військових археологічних досліджень в Межигір’ї. У зв’язку з донедавна закритим характером цієї території не було визначено меж археологічних пам’яток та їхніх охоронних зон. Наразі, коли територія Межигір’я буде включена до Державного реєстру нерухомих пам’яток Міністерством культури України, буде можливість розпочати польові пошукові, археологічні роботи – є всі шанси, що вони принесуть цікаві результати.

        Крім цього, Український благодійний фонд пошуку співвітчизників «Пам’ять» запровадив нову Програму «Діти війни: життя і долі». Це  розповіді, спогади, сповіді різних людей за віком, статтю, соціальним статусом, професією, політичними поглядами, віросповіданнями про своє життя, про свою долю, долю рідних, близьких людей, які мужньо пережили, вистояли страшні важкі воєнні і повоєнні роки, про життя сьогоднішніх дітей війни.

        Діти війни - це наші батьки, які пережили голод і війну, зробили свій посильний внесок у велику Перемогу над фашистськими загарбниками, відбудували повоєнне господарство та розбудували державу, й нині заслуговують на слова вдячності, повагу й турботу від суспільства. Громадян зі статусом «діти війни», відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визнано осіб, народжених у період з 3 вересня 1927 р. до 2 вересня 1945 року.

         Їх не викинеш із пам’яті, як і ті злиденні, холодні, голодні роки: з порожніми кутами, без віри і проблиску на краще, під чужим ненаситним оком винищення. Життєвий шлях дітей війни є яскравим прикладом трудового героїзму для виховання молоді у дусі патріотизму, любові до Батьківщини, рідного краю.

          Саме тому за ініціативи активістів громадської організації “Діти війни столиці” (керівник – Сміхун В.І.) по всій Україні вже збираються кошти для спорудження пам’ятника дітям війни, щоб на камені викарбувати протест проти війни, увічнити пам’ять про пережиті холод, голод, смерть, розруху, важку працю дітей, що ніколи не повинно повторитись.

        Мета акції:  відновити, запровадити в життя принципи соціальної справедливості, почуття поваги, турботи й захисту людей поважного віку, дітей війни, що її пережили, відбудували й розбудували країну, в якій ми живемо.

        Головні напрямки роботи:

        а) розповіді, спогади, сповіді різних людей за віком, статтю, соціальним статусом, професією, політичними поглядами, віросповіданнями про своє життя, про свою долю, долю рідних, близьких людей, які мужньо пережили, вистояли страшні важкі воєнні і повоєнні роки, про життя сьогоднішніх дітей війни;

        б) документальні передачі на радіо, телебаченні, в інших засобах масової інформації про цих мужніх людей, їх долі;

        в) проведення конкурсів творчих робіт дітей про життя і долі дітей війни;

        г) спорудження пам’ятників, обелісків дітям війни;

        д) організація тематичних виставок, окремих стендів в музеях, в центрах патріотичного виховання молоді про життя і долі дітей війни.

       Запрошуємо всіх небайдужих взяти участь у реалізації Програми «Діти війн: життя і долі».

       Продовжуємо  активно працювати по темі ШТАЛАГ-355 (Каназюк Анатолій м. Хмельницький). Перевірено списки 354 воїнів, загиблих в цьому таборі. Встановлено 10 прізвищ військовополонених, родом з Татарстану, з Київської області. Всі вони у зведеннях позначені як  пропалі без вісті, хоча в книгах Пам’яті були вписані в 1985 році.

       В планах на 2017 рік перепоховання останків Героя Радянського Союзу Голубовського Б.Е. з кладовища ім. Райніса в м. Рига на батьківщину в смт. Володарка Київської області, де йому встановлено танк в центрі села; перепоховання Тигієва Абузар Кара-огли, уродженця Азербайджану, єфрейтора, родичів якого Вікторія Ністратенко знайшла, але передати останки родича на батьківщину не має можливостей. Підключаємо посольство РА в Україні. Пошук родичів Адама Голуба та Георгія Лебеденка, іменами яких названа площа Франкфурта-на-Майні.

        Більше інформації можна знайти на наших сайтах, сторінках Facebook, на сторінках газети «Ветеран України».

Михайло Крисько, голова Ради УФП «Пам’ять»    Ел. адреса: ogonpamyat@gmail.com;     сайт УФП «Пам’ять» – ufp-pamyat.org.ua