Десятиліття самовідданої звитяги. До ювілею Олександра Борисовича Супруненка

1431515232_7de20edf_resizedШістдесят років людського життя – це багато чи мало… В однієї людини це може бути тільки проміжок між народженням і відходом у небуття. А в іншої –  це шлях пошуку, знахідок, перемог, непересічних здобутків і безцінного доробку до високої науки, прославлення вітчизняної історико-культурної спадщини, рідного краю. Олександр Борисович Супруненко належить саме до цієї, нечисленної, а тому ще більше поважної когорти людей. За майже 40-річний трудовий стаж (починаючи з 1978 року на посаді старшого наукового співробітника Полтавського краєзнавчого музею)  ним зроблено стільки, що вистачило би на кілька «нормальних» повноцінних життів. А ще 60 років – вік підведення певних підсумків (навіть виходу на пенсію!) чи межа чергового життєвого етапу і перехід до наступного ще більш плідного з використанням отриманого досвіду, навичок, вмінь, мудрості і великого творчого потенціалу. І все це теж про Олександра Борисовича.  Мабуть, не даремно нещодавно (наприкінці минулого року) його було обрано директором Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського – ось вони нові перспективи, нові обрії творчої звитяги!

Відомий український археолог, музеєзнавець, пам’яткознавець, знавець історії археології, краєзнавець, людина із чіткою громадянською позицією, засновник справжньої школи дослідників Полтавщини і ще багато іншого. Кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України, член дорадчих органів Міністерства культури України, Полтавської обласної ради, лауреат різних фахових премій, удостоєний численними нагородами, подяками, відзнаками. Це далеко не повний перелік здобутків Олександра Борисовича.

Людина талановита, обдарована, блискучий польовик та інтерпретатор пам’яток археологічної спадщини – від доби первісності до пізнього середньовіччя, чудовий літописець історії археології та музейної справи в Україні, Супруненко відкрив науці безліч археологічних артефактів і призабутих імен. Здається, сьогодні ніхто з дослідників не знає археологію Полтавщини і суміжних територій так, як ювіляр. За десятиліття самовідданого служіння археології – від юних літ до нинішньої зрілості – ним виявлено й обстежено сотні археологічних об’єктів (поховальні пам’ятки енеоліту, бронзи, ранньозалізного часу, періоду Золотої Орди,  козацькі кладовища, майдани, поселення і городища різних періодів, різночасові об’єкти Більського городища, численні пам’ятки околиць Горішніх Плавнів (колишнього Комсомольська), віднайдено численні унікальні знахідки музейного значення. Вартою наслідування є сучасна методика польових робіт Олександра Борисовича, з точною фіксацією знахідок, їх комплексним опрацюванням фахівцями – антропологами, палеозоологами, палінологами, іншими відразу ж після археологічної обробки і, як підсумок, публікація матеріалів по завершенню польового сезону. Така практика опрацювання матеріалів характерна для полтавських дослідників вже понад десять років. Саме таким чином оприлюднюються результати археологічного вивчення пам’яток Полтавщини, міст області, зокрема, Полтави, Лубен, Кременчука, Горішніх Плавнів (Комсомольська) та ін.

О.Б. Супруненко, як історик науки, досвідчений музейник,  чудово розуміє значення ретельності фіксації й обробки джерел і необхідності публікації зібраного. Свідченням цього є те, що до списку опублікованих ним наукових праць (монографій, каталогів, підручників, статей, редагованих збірок тощо) входить понад 1000 (!) найменувань. Одне з провідних місць серед них займають публікації про визначних українських музейників – Катерину Скаржинську, Гната Стеллецького, Федора Камінського, Григорія Кир’якова, Олександра Тахтая, Михайла Рудинського та багатьох інших. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, а згодом і монографія Олександра Борисовича про перший приватний музей України (Лубенський музей К.М. Скаржинської) досі не мають рівних   за широтою і глибиною охоплення теми меценацтва  та становлення музейної справи в нашій державі.

Самобутній талант Супруненка яскраво проявляється і в організаційних справах. Його творча наснага, енергія, захопленість археологією, історією, культурною спадщиною Полтавщини, щирий патріотизм, людяність, відкритість притягують до нього людей. Навколо Олександра Борисовича гуртуються такі само непересічні особистості, і разом спочатку у Центрі охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської облдержадміністрації, створеному з ініціативи і завзяття Супруненка, потім у державному підприємстві «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України по Полтавській області, нині у Полтавському краєзнавчому музеї вони роблять таку величезну дослідницьку і видавничу роботу, якій міг би позаздрити будь-який академічний інститут. У першу чергу, спрямована ця діяльність на вивчення і збереження культурної спадщини України. Не даремно О.Б. Супруненко ще в 1981 році став головою бюро секції археології Полтавської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (далі – УТОПІК), багато років є членом Головної ради Товариства. У ставленні Олександра Борисовича до пам’яток, їх беззаперечного захисту відбиваються традиції оспіваної ним інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ століть. Проблеми вивчення і збереження нерухомої і рухомої культурної спадщини є провідними у численних спільних видавничих проектах установ, які очолює Олександр Борисович, та Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. Таких видань маємо вже кілька десятків і сподіваємося на продовження плідної творчої співпраці.

Як водиться на ювілеях, висловимо наші щирі побажання ювіляру – творчого довголіття, розуміння і підтримки колег і однодумців, здійснення проектів і задумів, здоров’я і наснаги, любові близьких і гідного Вашого доробку, Олександре Борисовичу, поцінування суспільством!

Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК

ГО “Українське товариство охорони пам’яток історії і культури”