Чим зараз живе і що робить Міністерство культури. Інтерв’ю зі Світланою Фоменко

599430a329a7e

Світлана Фоменко – перша заступниця міністра культури Євгена Нищука. В першу каденцію Нищука в Мінкульті пані Світлана обіймала посаду заступниці з питань євроінтеграції, нині – як свідчать гравці культурного поля – є одним з рушіїв реформ в міністерстві.

Ми поговорили з пані Фоменко про більшість нагальних питань, які так чи інакше знаходяться у віданні Мінкультури: співпрацю з ЮНЕСКО, збереження спадщини, реституцію, проект Українського інституту, який має популяризувати нашу державу в світі, приватизацію держпідприємств та скандальні забудови.

Розкажіть, будь-ласка, про останню сесію ЮНЕСКО з питань культурної спадщини.

Я можу прокоментувати лише ситуацію з Херсонесом Таврійським, який, як відомо, є українським об’єктом всесвітньої спадщини на тимчасово окупованій території. Орган управління (в цьому разі – Мінкульт) країни, від якої пам’ятка внесена до списку, має надавати ЮНЕСКО звіт про її стан. Ми не маємо зараз доступу до Херсонеса і не можемо подати нормальний звіт, про що весь час попереджаємо.

Але що я точно знаю: російська сторона подала від себе звіт щодо стану Херсонесу, але комітет ЮНЕСКО його не прийняв.

Ми вимагаємо у ЮНЕСКО направити до Криму моніторингову місію – на минулому засіданні нам підтвердили, що місія буде, але коли вона відбудеться, поки що невідомо. Це буде комісія незалежних експертів, які не пов’язані ані з Україною, ані з Росією.

Я пам’ятаю, були повідомлення про те, що звернення нашого Мінкульту в ЮНЕСКО ігноруються. Це все ще актуально?

Не сказала б, що ігноруються – це дуже сильне слово. Вони просто беруть наші звернення до відома, але ми не бачимо практичних та реальних кроків. Але це проблема всіх міжнародних організацій сьогодні. Якщо в конвенціях не прописані механізми покарання за порушення їх норм, то держави-учасники можуть цими нормами і не керуватись.

Росія порушує конвенції, ми намагаємось цього не робити: якщо й порушуємо, то за об’єктивних обставин – через відсутність доступу до пам’яток, як, наприклад, до Херсонесу. Росія ж свідомо порушує взяті на себе зобов’язання.

Восени будуть вибори гендиректора ЮНЕСКО. Чого ви очікуєте від нового директора?

Є така дипломатична практика – жодна країна-член ЮНЕСКО не має висловлювати підтримку жодному кандидатові під час підготовки виборів. Всі претенденти об’їжджають країни зі своєю програмою, розповідають, як вони бачать подальший розвиток ЮНЕСКО і просять про підтримку. Звичайно, ми як країна нікому нічого не обіцяли.

До України вже приїжджали?

Так, кілька кандидатів – вони проводили свої зустрічі в МЗС, оскільки воно делегує представників до ЮНЕСКО, хтось і до нас завітав. Залежить від кандидата і від того, з ким він чи вона хоче зустрітись.

Яка у Мінкульту комунікація з МЗС зараз?

Різна. Кожен робить свою роботу. Є напрями, де ми активніше співпрацюємо, – наприклад, з приводу Ради Європи та програми “Креативна Європа”.

Яка наразі ситуація з Українським інститутом?

Ідея Українського інституту існує в повітрі багато років, але ніхто не може її до кінця реалізувати, тому що немає остаточного бачення, як він має функціонувати.

Наразі в концепції від МЗС Українські інститути в різних країнах мають стати майданчиками для промоції та популяризації всього українського загалом – не лише мистецтв, але й іноваційних технологій, наукових ідей і так далі. В мене особисто, як у державного службовця зі стажем, багато питань до того, як він буде функціонувати.

Що буде з культурно-інформаційними центрами, які зараз працюють згідно із Указом Президента, який ніхто не скасовував? Виходить, що інститут буде повністю дублювати функції центрів?

Наскільки я знаю, пропонується створити державне підприємство в підпорядкуванні МЗС, яке матиме право надавати послуги, здавати щось в оренду і так далі. Але я не бачу юридичної форми, в якій інститут міг би запрацювати на високому рівні та відповідно до законодавства, яке зараз існує.

Хто ті люди, які мають працювати в інституті? Держслужбовці, дипломати, активісти на договірній основі? Хто в державі формує стратегію цього інституту – МЗС, Уряд чи Мінкультури? Де в цьому Мінінформполітики – зараз прийнята програма просування іміджу України і за цю програму відповідає Мінінформполітики.

Я за те, щоб все було системно і щоб функції не дублювались і щоб не лишалось речей, за які ніхто не відповідає. Мені здається, що у випадку з Українським інститутом ми ще в самому початку шляху.

Не так давно Кабмін видав наказ про створення Українського інституту – про що там йдеться?

Лише про створення.

Позиція Мінкульту полягає в тому, що нам потрібно трохи більше часу для обговорення концепції і переліку нормативно-правових актів, які треба або прийняти, або скасувати, щоб інститут запрацював. А потім можна рухатись далі – вирішувати, в яких країнах він має відкритись першим, на яких оцінках грунтуватиметься вибір країн, де його буде відкрито, які країни першочергові.

Зараз ми на шляху створення Українського культурного фонду і Інституту книги, і є багато перешкод, які ми маємо долати, перш ніж все запрацює.

Що ви маєте на увазі?

Тарифні сітки, нормативи про оплату праці, постанови №812, 88, 710, наприклад.

710 – це про заборону участі Україні в міжнародних подіях?

Так. Ми багато разів намагались її скасувати – хоча б в частині, яка стосується культурних речей – наших заходів, участі в подіях типу Венеційської бієнале або Франкфуртського ярмарку.

Ще одне обмеження – про граничну чисельність працівників у штаті. Зараз в Кабміні триває функціональне обстеження і ми одне з 10 міністерств, які підпали під реорганізацію і зміну філософії державного управління. Ми дуже круто зробили методологію, за якою маємо рухатись, але в результаті маємо набрати людей в новостворені структури, а вже потім звільняти тих, хто працює в старих і за конкурсом не пройде на нові посади. Тобто в якийсь момент кількість людей, які працюють в Мінкульті, зросте. Але це заборонено.

Чи не могли б ви детальніше розповісти про реорганізацію Міністерства культури. Що зміниться?

Нам пощастило – історію, яка зараз відбувається в Кабміні, ми почали ще рік тому.

Минулого року ми попросили Європейську Комісію провести в нас функціональне обстеження. В травні воно завершилось. Нам дуже поталанило з експертами – це ті, хто робить подібні речі для самої комісії. На уряді ми презентували звіт, експерти прилетіли з Бельгії, щоб розповісти, як має виглядати міністерство культури ХХІ століття.

Але не все з запланованого зможемо реалізувати – не можемо до кінця позбавитись функцій, непритаманних міністерству.

Це яких?

Розподіл коштів на культурні заходи, або проведення заходів, які придумують наші колеги із інших центральних органів виконавчої влади або які ми отримуємо як доручення. Наприклад, Дні культури до 25-річчя дипломатичних відносин. Ще одна непритаманна для нас річ – координація всього обсягу заходів.

Звичайно, такі речі відволікають від загального процесу формування політики, але так вже склалося.

Європейські експерти порадили включити до нашої компетенції креативні індустрії – моду, дизайн, архітектуру, аудіовізуальне мистецтво – зараз лише кіно знаходиться під “дахом” міністерства, але ж є Держкомтелерадіо, яке займається індустріями, які для нас важливі.

Ідея в тому, щоб позбавити директорати фукнцій надання адміністративних послуг і управління майном.

Директорат, який буде в усіх міністерствах, – стратегічного планування і євроінтеграції. Крім того, в Мінкульті будуть такі директорати:

– з питань спадщини, який займатиметься всім, що пов’язане з нею –ввезенням та вивезенням культурних цінностей, музейною справою, нематеріальною культурною спадщиною, а також частково національною пам’яттю. Також ми створимо інспекцію, яка буде наглядати за виконанням пам’яткоохоронного законодавства;

– директорат мистецтв, який буде опікуватись мистецькою освітою, розвитком мистецтв, в тому числі народних;

– з питань мовної політики;

– з питань етнополітики і релігій.

Ще один директорат, який би нам хотілося запровадити в майбутньому, – директорат культурних і креативних індустрій, де знайшли б своє місце і кінематографія, і бібліотечна справа в новому форматі, і інноваційні індустрії – мода, дизайн, книговидання тощо.

Європейські експерти порадили включити до нашої компетенції креативні індустрії – моду, дизайн, архітектуру, аудіовізуальне мистецтво – зараз лише кіно знаходиться під “дахом” міністерства, але ж є Держкомтелерадіо, яке займається індустріями, які для нас важливі.

Ідея в тому, щоб позбавити директорати фукнцій надання адміністративних послуг і управління майном.

Чи не буде він дублювати функції Держкіно і Інституту книги?

Закладена в цю реформу філософія полягає в тому, що міністерство виробляє політику, а ці інституції її реалізовують. Тобто ми створюємо правила гри, а вони грають за цими правилами. Зараз трохи дивна ситуація – через брак ресурсів міністерство не може самостійно виробляти політики і делегує це інституціям.

Тоді існує небезпека того, що зі зміною міністра буде мінятись політика, і вся попередня робота інституцій зійде нанівець.

Керівники директоратів обиратимуться на конкурсній основі строком на 5 років. До них будуть дуже високі вимоги і, в незалежності від зміни міністрів, кардинальної зміни політик не буде. Концепція така, щоб міністерство зберігало інституційну пам’ять.

Чи є якісь прогнози стосовно того, коли нова структура запрацює?

Ми будемо запускати її поетапно – не можна відразу всіх звільнити і всіх набрати за конкурсом. Кожне міністерство складе графік своєї трансформації. Ми хотіли б, щоб першим створеним директоратом став той, що відповідає за стратегічне планування, а другим – з питань етнополітики і релігії.

Міністерство поки що не позбулось зобов’язань надавати адміністративні послуги, тому ми маємо штат людей, які цим займаються.

Розкажіть, будь ласка, про реформування науково-дослідних інститутів, які знаходяться у віданні Міністерства культури.

Це другий етап нашої реорганізації, перший почався в минулому році і вже відбувся. Не можна реформувати міністерство без внесення змін в роботу всіх закладів, які нам підпорядковуються. Якщо ми кажемо про НДІ, то це 6 установ – три на базі вищих навчальних закладів, ще три незалежні – Центр Курбаса, Український державний інститут культурної спадщини (раніше називався “Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень”) і Український центр культурних досліджень.

Реформа цих закладів вже давно на часі. В чому її суть? В тому, що після реорганізації вони зможуть легально надавати платні послуги – розповсюджувати квитки, проводити конференції, друкувати матеріали та книги абощо. Центр Курбаса, наприклад, проводив на свої території вистави, на які не мав права продавати квитки. Але це не дуже правильно і з точки зору економічного балансу, і з точки зору того, що в наш час ці установи мають бути іноваційними проектними офісами та мати можливість запрошувати до себе працювати людей під проекти, міняти свою структуру у відповідності до потреб.

Питання номер два – на що держава дає гроші цим установам? Лише на наукові теми. Тому люди сиділи і думали не про те, що їм цікаво досліджувати, а про те, яку тему взяти, щоб отримати під неї фінансування і за цей рахунок виплатити людям зарплати. Навіщо потрібна така непрозора історія?

Ми хочемо спростити правила гри для цих інститутів – зробити прозорою систему фінансування, дати можливіть самим заробляти гроші і позбавити Мінкульт зобов’язань оплачувати всі видатки, які ці установи несуть. Має ж бути якийсь баланс: не можна просто сидіти і чекати, поки держава тобі на щось дасть гроші. Але жодним чином ми не хочемо скасовувати наукову складову в цих інститутах.

Що стосується Українського центру культурних досліджень, то ми хочемо перетворити його на проектний офіс культурної політики. Всі нові ініціативи, які ми продукуємо на політичному рівні, має хтось реалізовувати – провадити комунікаційну кампанію, спілкуватись з регіонами, проводити аналітику і так далі. Це робота проектного офісу. На базі УЦКД знаходиться й “Креативна Європа”.

А що, до речі, з “Креативною Європою”? Ми готові сплатити повний внесок на наступний рік? І розкажіть, будь ласка, що це нам дасть.

Так, готові. Внесок в 1 євро, який ми платили протягом двох останніх років, – це була проба пера, і звичайно, ці роки Україна не могла вибороти достойне місце в рамках цієї програми. Ми ще мали напрацювати досвід – в тому числі, негативний – подачі заявок, пошуку партнерів і так далі.

І зараз наші гравці змогли себе проявити – чотири українські проекти були відібрані в КЄ – це Музей Гончара і три незалежні ініціативи. Це перші ластівки. Результати відбору будуть наступного року, але ці проекти показують, що в нас настільки потужне коло талановитих людей, які можуть не просто перейматись чужим досвідом, а на партнерських засадах пропонувати нові речі.

Сума майбутнього внеску ще обговорюється з Європейською комісією. Можливо, вона буде частково компенсована через конверти підтримки ЄС Україні, як в “Горизонті 2020” (аналогічна програма в сфері науки – прим.).

В уряді є розуміння, що платити внесок в Креативну Європу потрібно, а в європейців є розуміння, що якщо ми почали вигравати конкурси, то не можемо брати участь в програмі безкоштовно. Це потягне за собою зміну ставлення до нас як до зрілих потенційних партнерів.

Крім того, коли ми сплатимо внесок, до 50% фінансування на функціонування національного бюро надасть європейська сторона. Зараз лише держава забезпечує це фінансово, але якщо ми зі свого боку збільшимо підтримку, то і європейці підтягнуться. Насьогодні через те, що ми беремо участь на пільгових умовах, європейці не дають гранти ні на поїздки працівникам нацбюро, ні на проведення заходів. Це обмеження доступу для нас, але це зміниться, коли ми сплатимо внесок

На який бюджет Мінкульт претендуватиме наступного року?

В загальному – приблизно 5 млрд, але ми лише готуємо бюджетний запит. В уряді нова система бюджетування – на трирічний період.

Гроші будемо просити в тому числі і на створення нових інституцій – Інституту книги і Українського культурного фонду.

Крім того, наступний рік в ЄС – це рік культурної спадщини і ми, проконсультувавшись з європейськими колегами, ініціювали оголошення 2018-го року в Україні також роком культурної спадщини. Під це ми хочемо запустити процес реставрації пам’яток на всіх рівнях і вимагатимемо окремий для цього бюджет. В “Креативній Європі” також будуть квоти на культурну спадщину, в рамках Ради Європи цьому також приділять багато уваги, тож ми маємо встигнути заскочити в цей потяг.

Основна умова спільної роботи з ЄС – це співфінансування. Якщо ми покажемо, що з українського боку забезпечуємо кошти на відновлення наших пам’яток, то нам буде набагато легше залучати фінансування в рамках безлічі європейських програм.

Вже затверджено, що 2018-й – рік культурної спадщини?

Ми подали документи до Адміністрації Президента і чекаємо офіційного оголошення. АП підтримує цю урядову ініціативу, тим більше, що це абсолютно в ногу з Європою і приверне внутрішню увагу до нашої культурної спадщини.

Щоб забезпечити належне її збереження, треба багато змін вносити до законодавства і нормативних актів, які пов’язані і з переміщення культурних цінностей, і з пошуком та поверненням культурних цінностей, тобто вирішення реституційних інтересів України за кордоном.

На ваш погляд, українські музеї готові до реституції? Доведеться ж щось віддати натомість, чи ні?

Реституційний процес не обов’язково має бути двостороннім. Це по-перше. По-друге, наші музеї втратили дуже багато. Якщо ми говоримо про втрати під час Другої світової війни, то в усьому світі прийнято застосовувати так звану культурно-компенсаторну реституцію.

Візьмемо, наприклад, Полтавський музей, який було повністю знищено під час війни – він втратив всю свою колекцію. Після війни він отримав два полотна відомого німецького художника. Зараз Німеччина, мені здається, не має морального права вимагати ці полотна назад.

А вона вимагає?

Так, і ще багато чого іншого.

Чи йдеться про шкоду, завдану нацистською Німеччиною, чи також шкоду з боку РРФСР?

Зі сторони Москви шкоди було завдано після евакуації. Ні для кого не секрет, що в Новосибірську знаходиться колекція з музею Шевченка, яку вивезли під час війни і яку нам ніхто повертати не збирається. Росія взагалі прийняла відповідний закон, згідно з яким нічого нікому не віддає в рамках реституції.

Хто в Україні займається цими питаннями?

Міністерство культури. Я особисто є співголовою з боку України Змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених та незаконно переміщених культурних цінностей Є ще аналогічна українсько-польска комісія.

Реституція – один з моїх пріоритетів. Має бути нормальна робота в цьому полі, причому на користь нашої держави. Досить вже жестів доброї волі.

Чи потребує реституція оновленого законодавства?

Зараз ми розробляємо два нових законопроекти і до кінця року, я думаю, вони будуть остаточно узгоджені. Перший – про переміщення культурних цінностей (всередині держави), другий – про їх вивезення і ввезення. Це нова редакція чинного закону, який поєднує регулювання всіх трьох речей.

Я пам’ятаю, що коли Євген Нищук повернувся до Мінкульту, багато йшлося про аудит майна, яким опікується міністерство. Це ще триває?

Так, відбувається повна інвентаризація всього, що ми маємо. Тут багато змінних.

По-перше, політика уряду зараз така, що треба позбавлятись державних підприємств. Вони мають бути або комерційними, або їх взагалі не має бути. Але ж Національна опера – це також державне підприємство. Що з цим робити? Де знайти ту межу, де закінчується прибутковість по економічних показниках і починається прибутковість суспільного значення?

Мистецький Арсенал (який підпорядковується ДУС), Центр Довженка – це ДП. Але вони не можуть повертати весь свій прибуток до державного бюджету, як того зараз вимагає закон. Цей прибуток потрібен їм для розвитку – для оцифрування фондів, процесу музеїфікації тощо. Це інший вид державних підприємств. Це ж не Укрспирт.

По-друге, ми провели регіональну інвентаризацію – в клубах і бібліотеках. Це була величезна робота, яка продовжується, тому що ми формуємо так званий “культурний кошик”.

Ми не можемо зараз взяти і позбутись всього державного майна – тут має бути задіяна якась частка впливу державної політики. Ми ж говоримо про формування іміджу України, наприклад, але ж в держави мають бути інструменти, якими це можна буде робити. Не в радянському форматі, звичайно – в іншому, над яким ще треба подумати.

Окрема розмова – державні підприємства, які проводять наші заходи. Як міністерство, ми не маємо права сплачувати напряму – лише через ДП.

Типу Укрконцерту?

Так, але я дуже сподіваюсь, що з початком роботи Українського культурного фонду така функція від нас відпаде. Розподіляти кошти на проекти – непритаманна міністерству функція, тим більше, що багато грошей зараз віддано в регіони і питання, условно кажучи, ремонту дахів культурних установ має лягати не на Мінкульт, а не регіональні влади.

Ми поставили питання про те, що робити з такими ДП. Моє бачення – вони мають відійти на вільні хліба, адже мають бути конкурентоспроможними і нарівні з івент-агенціями виборювати право і гроші для проведення подій. Якщо вони не впораються, то їх треба закривати.

Яка історія з реформуванням мистецьких шкіл? Кому вони взагалі підпорядковуються?

По-різному. Найчастіше вони знаходяться в комунальному підпорядуванні, Мінкульту підпорядковуються лише шість спеціалізованих шкіл-інтернатів і одне хореографічне училище.

Ми чекаємо на друге читання Закону «Про освіту» в Раді, де цілий блок присвячено спеціалізованій освіті. Ним вводиться в правове поле визнанення мистецької освіти як першої ланки освіти професійної. Тобто це буде не позашкільна діяльність з естетичного виховання, а частина формування освітнього процесу. Це важлива різниця.

Ось чому ми не доробили “культурний кошик” – закон про освіту модифікує речі, які прописані в цьому кошику. Він моделює доступ до мистецької освіти, розширює вікові категорії і так далі.

Останнє питання – про забудову на Сінному. Чи може Мінкультури відкликати підписане ним ІМО?

Ні, не може. Але ІМО – це лише наукова концепція, яка ні на що не дає дозвіл. Потім вона вкладається в наступні документи, які забудовник отримує після неї. І саме по собі скасування ІМО не є підставою для припинення будівництва.

Що Мінкульт може зробити, щоб запобігти подібним забудовам?

Погана новина полягає в тому, що Міністерство культури ні на що не має право. Я іноді підписую листи до державних архітектурних інспекцій з проханням зупинити якусь забудову. Але ми не можемо накласти жодних санкцій на компанії, які це роблять. Натомість пишемо в компетентні органи з проханням розглянути випадки, притягнути до відповідальності і таке інше. Часто нам просто ніхто не відповідає.

Інша проблема – дуже низькі штрафи за незаконне будівництво. Забудовнику легше сплатити 70 тис грн за непогодження документів і будувати собі далі. Такі кошти для них не проблема. Це не там критично, коли будують в межах дозволеного, але без погодження. Гірше ж коли порушують режими і штраф навіть не покриває ймовірних витрат на демонтаж незаконно побудованого.

Запобігти подібним забудовам може лише місцева влада, розробивши історико-архітектурний план та Генплан і визначивши чіткі режими як пам’яткоохоронні, так і забудови відповідної території. Функції міністерства – перевіряти в процесі погодження документації чи відповідає вона вимогам режимів.

Інший механізм – створення інспекції, але не тільки щодо забудови на Сінному, а загальну, яку ми пропонує в функціональному обновлені відомства.

https://ukr.lb.ua/culture/2017/08/16/374092_chim_zaraz_zhive_i_shcho_robit.html