МИЛЫЙ ДЕДУШКА, КОНСТАНТИН МАКАРЫЧ!

Ванька-оригинал_resizedЗвернення Мінкультури до СБУ, яке оприлюднено на сайті міністерства, приємно збудило більшість моїх знайомих археологів, пам’яткоохоронців та музейників. Бо вперше в історії незалежної України центральний орган виконавчої влади відкрито заявив про злочинну діяльність інтернет-аукціону «Violity». До сьогодні вголос про це ніколи офіційно не казали. А «Violity» – і це не секрет! – найбільша у світі площадка продажу археологічних предметів нелегального походження.

Цілком підтримуючи прагнення Мінкультури завдати удар по «чорних археологах», я ризикну зауважити, що цього звернення замало. І ось чому. Десь з 2006-2007 року до компетенції СБУ належать виключно справи по незаконному вивезенню культурних цінностей через державний кордон. Все інше служби формально не стосується. Саме після того рішення про зміну компетенції служби Україну остаточно накрила хвиля нелегального пошуку та продажу, наслідки якої ми долатимемо ще багато десятиліть. Я абсолютно точно знаю, що зроблено це було навмисно, бо відповідний підрозділ СБУ, який існував на той часу, почав несподівано для різних високопосадовців видавати конкретні результати. А оскільки значна кількість тих, на кого розрахований весь наш ринок антикваріату, має відношення до влади… далі пояснювати, здається, не треба!

Ось чому, звернення міністерства може перетворитися на лист «на деревню дедушке». Дії будь-якої служби, а СБУ тут не виключення, традиційно корегуються в ручному режимі. Думаю, пояснювати це не треба.

Ситуація з нелегальним обігом археологічних предметів потребує глибоких системних змін. Але можна достатньо швидко та ефективно завдати певних «точкових» ударів по чорному ринку. Це дозволить стабілізувати ситуацію на час, достатній для підготовки більш кардинальних змін. Що для цього треба в першу чергу?

_resized

Ратифікувавши Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини, Україна взяла на себе зобов’язання «запобігати будь-яким несанкціонованим розкопкам або вилученню об’єктів археологічної спадщини» (ст. 3-а). Не секрет, що величезною загрозою археологічним пам’яткам та основним інструментом, зо допомогою якого нелегально знаходять предмети, є детектори металу та подібне обладнання.

Іще 1981 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила рекомендації, які мають назву «Про детектори та археологію».

resized

Преамбула до цих рекомендації містила стурбованість тим, що або існуюче законодавство або виконання цього законодавства в більшості держав-членів Ради Європи «далеко недостатньо для попередження чи контролю за руйнацією археологічної спадщини або навіть для протидії її [руйнації – М.Л.] збільшення». Тому було запропоновано «доповнити існуюче законодавство для забезпечення, там, де це наразі необхідно, усіх археологічних решток, включаючи ті, що перебувають на поверхні».

Показово, що документ, який має рекомендаційний характер, був взятий до уваги практично усіма членами Ради Європи. Повна або часткова (за виключенням наукових досліджень або пляжного пошуку) заборона використати детектори металу існує у Данії, Швеції, Австрії, Іспанії, Німеччині, Норвегії, Румунії, Італії, Хорватії, Латвії, Литви, Португалії, Бельгії.

Наскільки така практика є ефективною можна переконатися за допомогою європейських антикварних аукціонів. Предметів, які походять зі старожитностей Північної, Західної або Центральної Європи, там майже не буває. А ті, що трапляються час від часу походять зі старих колекцій. Це ще одна корисна особистість цивілізованого ринку – там треба мати документальне підтвердження походження предмету, тобто, його історію. А заяви на кшталт «купив на базарі» або «отримав у спадок від прадіда» аргументами не вважаються.

Тому, першим завданням сьогодні є унормування правил використання пошукового обладнання. Зараз такі дозволи отримують лише археологи, та ті, хто шукає рештки загиблих солдатів. Решта може бігати по полях та лісах без будь-яких дозволів та пояснень. Це вочевидь і дивно, і нелогічно. Бо археологи або пошуковці і так здають звіти з інвентарними описами усього, що було виявлено.

Друга проблема – право власності на скарб.

Чинний Цивільний кодекс (ст. 343) визначає, що «особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього». Правда, далі йдеться про те, що «у разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава». Але проблема полягає в тому, що особа, яка виявила скарб нікого не повинна про це повідомляти. Таким чином, вона сама і визначає чи становить її скарб «культурну цінність».

Ця особливість Цивільного Кодексу і є однією з основних причин процвітання «Violity». На підтвердження – ще один лот, який було продано лише 1-го серпня під назвою «Клад поздней бронзы. Культура Ноуа».

А ось іще один приклад, він просто зараз виставлений на продаж. Лот під назвою «Киммерийская конская сбруя». Хтось має сумнів, що це «становить культурну цінність»?

І тут нам треба згадати «Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності», яка була ратифікована Україною (страшно згадати!) ще 1988 року. Там є надзвичайно важлива норма (ст. 10): «Держави – учасниці цієї конвенції зобов’язуються … зобов’язати антикварів, під загрозою кримінальних санкцій, ведення реєстру, в якому вказувати походження кожної культурної цінності, прізвище та адресу постачальника, опис та вартість кожного проданого предмету».

Для початку можна було би перевірити аукціон «Violity» саме на виконання цієї статті. Бо її ніхто не скасовував, а міжнародні зобов’язання у нас навіть мають перевагу над внутрішнім законодавством.

А ще непогано було би (це я вже для тих, хто перевірятиме діяльність «Violity») згадати Правила торгівлі антикварними речами. Правда, вони дуже застарілі, бо містять заборону продажу лише «предметів, що одержані в результаті археологічних розкопок», але, якщо є бажання навести в цьому лад, то за цю заборону варто зачепитися, бо вона стосується не лише знахідок з розкопок: «Забороняється приймати на комісію та продавати через спеціалізовані комісійні магазини, а також на аукціонах предмети та їх фрагменти, що одержані в результаті археологічних розкопок, ордени, медалі, печатки, різноманітні види зброї». Усього цього на «Violity» вдосталь!

І взагалі – уся діяльність «Violity» це суцільне порушення згаданих Правил. Закрити аукціон можна ледь не по кожному пункту. Я вже не згадую про податки, яких власники вочевидь ніколи не сплачували.

Яка буде реакція на заклик Мінкульту поки невідомо. Але кроки, які я пропоную, не потребують багато сил та часу. Виконання конвенції та вдосконалення правил торгівлі антикваріату це компетенція Кабміну. А от зміни законодавства щодо детекторів та скарбів залежать від Верховної Ради. Необхідні проекти подати можна дуже швидко. А от далі…

Тому я пропоную всім нам згадати, що ми усі ще й виборці. І у кожного з нас є обраний на окрузі депутат. Про якого ми зазвичай не пам’ятаємо і ніколи до нього не звертаємося. Може варто спробувати не лише їх згадувати «незлим тихим», а хоч один раз написати?

«Милый дедушка, Константин Макарыч! И пишу тебе письмо. Поздравляю вас с Рождеством и желаю тебе всего от господа бога. Нету у меня ни отца, ни маменьки, только ты у меня один остался»…

http://prostir.museum/ua/post/39676