РЕЗЮМЕ круглого столу «Культурна спадщина як фактор національної ідентичності та економічного розвитку»” в рамках економіко-гуманітарного форуму Ukrainian ID

“Охорона об’єктів культурної спадщини

є одним із пріоритетних завдань органів

державної влади та органів місцевого самоврядування”

(преамбула Закону України “Про охорону культурної спадщини”)

Культурна спадщина є гордістю розвинутих країн, а ставлення до неї показує цивілізованість держави. Крім гордості за свою країну, яку відчувають мешканці успішних історичних міст усього світу, вони реально відчувають економічні переваги дбайливого ставлення до історичного середовища у вигляді постійного розвитку туризму і пов’язаних з ним галузей економіки. Сталий розвиток багатьох міст світу заснований у великій мірі на успішній роботі величезної кількості громадян, зайнятих в цій сфері. Конкуренція історичних міст і боротьба за туристичні потоки стимулює органи місцевого самоврядування постійно вдосконалювати свою діяльність у сфері охорони культурної спадщини, розробляти комплексні програми та механізми для забезпечення кваліфікованого підвищення статусу історичних територій, ансамблів та збережених об’єктів культурної спадщини.

Зміст таких комплексних програми та механізми їх реалізації відповідно до вимог національного пам’яткоохоронного законодавства, міжнародно-правових актів і зобов’язань, взятих на себе державою Україна, в тому числі зобов’язань перед ЮНЕСКО, має бути пріоритетним для всіх суб’єктів – від органів державної влади і місцевого самоврядування – до кожного громадянина.

Міжнародний центр вивчення, збереження та відновлення культурних цінностей (ICCROM) опублікував інформацію про те, що 7 грудня 2017 року на Європейському культурному форумі в Мілані 2018 рік був офіційно оголошений Європейським Роком культурної спадщини (Україна не приєдналась до цієї ініціативи). У документах форуму сказано, що 2018 рік покликаний акцентувати увагу на багатстві культурної спадщини, її ролі у формуванні почуття загальної ідентичності і у майбутньому Європи. Крім того, культурна спадщина створює зростання і робочі місця в містах і регіонах і займає центральне місце в обмінах Європи з рештою світу. Близько 7,8 млн. робочих місць в ЄС пов’язані зі спадщиною (наприклад, в сфері туризму, виробництва та безпеки). У секторі культурної спадщини ЄС зайнято більше 300.000 чоловік, а 453 зареєстрованих об’єкта ЮНЕСКО роблять Європу регіоном, на який припадає майже половина світового списку всесвітньої спадщини.

Форум збігся з випуском нового огляду Європейської комісії по культурній спадщині та її ролі в сприйнятті європейців. Відповідно до проведеного у вересні-жовтні 2017 року і опублікованого в грудні 2017 року огляду, 8 з 10 європейців вважають, що культурна спадщина не тільки важлива для них особисто, а й для їх спільноти, регіону, країни і Європейського союзу в цілому. Переважна більшість громадян пишається культурною спадщиною, незалежно від того, розташована вона в своєму регіоні або країні, або в іншій європейській країні. Понад 7 з 10 європейців також згодні з тим, що культурна спадщина може поліпшити якість життя. Дослідження також показує, що 9 з 10 вважають, що культурна спадщина має викладатися в школах. Три чверті європейців вважають, що держави-члени ЄС повинні виділяти більше ресурсів для захисту культурної спадщини.

Те, що відбувається зараз по всій Україні з пам’ятками та об’єктами культурної спадщини, є безпрецедентним знищенням нашої історії, нашої ідентичності. Бо саме архітектура, її різноманітність стилів, та результати археологічних вишукувань є найбільш наочними ознаками переживання нашим суспільством тій чи іншої історичної епохи, є свідками, що можуть розповісти нам справжню історію України, її великих синів і дочок та народностей, що заселяють її.

Ми маємо розуміти – якщо ми хочемо, щоб до нас звертались з повагою, щоб в нашу країну, міста, інвестували гроші, ми, перш за все, маємо самі поважати себе та своє культурне надбання. Адже однією з головних ознак цивілізованості суспільства є його відношення до власної історико-культурної спадщини.

Причинами ситуації, що склалась, ми бачимо:

  • відсутність культурної та національної ідентичності суспільства і, як наслідок, відсутність зв’язку між поколіннями та відповідальності як за спадок минулого в сьогоденні так і за країну в цілому;
  • невігластво по відношенню до розуміння цінності, збереження та використання об’єктів історико-культурної спадщини, при чому – на всіх рівнях суспільства;
  • недосконалість існуючої нормативно-правової пам’яткоохоронної бази;
  • міжвідомчу розподіленість в системі охорони пам’яток (цілих 7 окремих міністерств на сьогодні регулюють питання в галузі охорони пам’яток);
  • повністю застарілу пам’яткоохоронну структуру, що не відповідає сучасним викликам та реальному стану речей;
  • повну безкарність злочинів проти культурної спадщини;
  • відсутність підтримки з боку держави меценатів та інвесторів, що вкладаються в сферу збереження культурної спадщини.

Ми вважаємо, що для виправлення існуючої ситуації потрібні наступні дії:

  • Має відбуватися постійна навчальна робота – тренінги, семінари, курси, – з вивчення історії, традицій, культури України та її регіонів; з поясненням економічної складової можливості використання культурної спадщини; з елементами проектного менеджменту. Такі заходи мають проводити разом науковці, фахівці, громадські діячі та економісти.
  • Закон України «Про охорону культурної спадщини» потребує розробки механізмів та порядків роботи Закону. І це має стати одним із найближчих і найважливіших завдань для Кабінету Міністрів та профільного Міністерства. Бо ще з 2010 року Кабінет Міністрів не затвердив порядок надання дозволів, погоджень і висновків органами охорони культурної спадщини, що, серед іншого, призвело до нашого сьогоднішнього стану, коли кожен читає і розуміє Закон таким чином, як вигідно саме йому, а не державі.

Крім того, ми маємо визнати, що знищення архітектурних, історичних, археологічних об’єктів – це результат роботи корупційних схем та взаємодії чиновників і фахівців. Якщо ми хочемо зсунути з мертвої точки роботу Закону та законодавчих, нормативних актів, присвячених питанню збереження культурної спадщини, ми маємо виключити всі «сіри зони», які є або прямим запрошенням до корупції, або завуальованою провокацією до неї.

  • Пропонуємо Міністерству культури створити на національному рівні робочу групу для розробки пакету реформ пам’яткоохоронної сфери України. Адже та модель, що залишилася нам як радянська спадщина, на сьогодні довела свою повну нездатність вирішувати питання збереження та використання історико-культурної спадщини, що є вагомим ресурсом для стабільного розвитку громад та держави в цілому.
  • На законодавчому рівні має бути затверджено порядок створення регіональних міжвідомчих комісій під керівництвом голів облдержадміністрації, до складу яких входять керівники СБУ, МВС та прокуратури, начальники профільних управлінь, представники громадських організацій – по факту скоєння злочинів проти пам’яток культурної спадщини.
  • В державі мають бути створені умови, сприятливі для меценатів та інвесторів. Ми наполягаємо на необхідності внесення змін до Податкового кодексу України, які будуть стимулювати та захищати інтереси законослухняних бізнесменів та меценатів, які або вкладають, або готові вкладати власні кошти в реставраційні роботи, що відповідають законодавству та виконуються висококласними фахівцями. Це може бути надання податкових пільг, податкових канікул, тощо.

Таким чином, запорукою позитивних змін у сфері охорони культурної спадщини України є наявність політичної волі перших осіб державної влади, місцевого самоврядування та об’єднані зусилля представників декількох сфер діяльності: науковців, фахівців-практиків, законотворців, правоохоронців та громадських діячів.

Вдосконалення базової документації за наявності політичної волі керівництва держави і органів місцевого самоврядування дозволить зберегти унікальну історико-культурну спадщину України для нинішнього та майбутнього поколінь, а також сприятиме розвитку туризму і пов’язаних з ним галузей економіки, що забезпечить сталий розвиток історичних міст.

Учасники -спікери круглого столу:

Володимир МЕЩЕРЯКОВ, Лауреат Державної премії України в галузі архітектури, кандидат архітектури, доцент, творча архітектурна майстерня М-СТУДІО (Одеса)

Наталія Миколаївна МОТИРЕВА, Лауреат Державної премії України в галузі архітектури, голова правління Одеської обласної організації ГО “УТОПІК”

Олена РОФЕ-БЕКЕТОВА, керівник БФ “Харків з тобою”. Ініціатор створення документального фільму “Зберегти не можна зберегти”. (Харків)

Олена ЖУКОВА, завідувачка кафедрою пам’яткознавства і музеєзнавства Харківської академії культури (Харків)

Томас БРУННЕР топ-менеджер, агро-інвестор та меценат проекту «Друг філармонії
Дніпра» (Дніпро)

Олена ТЕРЕЩЕНКО, громадська діячка, член Координаційної ради об’єднання громадських організацій «Київське Віче» (Київ)

Андрій ШЕЛЮГІН, екс-начальник управління з питань охорони об’єктів культурної спадщини Одеської міської ради,  член Одеської обласної організації ГО “УТОПІК”

Дмитро ІВАНОВ, в.о.  керівник Благодійного літературно-мистецького фонду Володимира Затуливітра, очільник Канівського відділення«Національного екологічного центру України»

 «Національного екологічного центру України»