Палац, який іще можна врятувати і зберегти. Житомирщина, село Червоне.
Цей палац на Житомирщині ще можна врятувати від руйнування, але заважає те, що маєток – у приватній власності. Якщо порівняти збереженість Червоненського палацу з іншими будівлями Терещенків на Житомирщині, то його ще можна врятувати – на відміну, скажімо, від залишків маєтку в Денишах. Ситуація з маєтком, який належав родині відомих промисловців і меценатів, нині непроста. Свого часу місцевий цукровий завод передав його у власність єпархії УПЦ (МП). Через це Червоненська територіальна громада не може шукати спонсорів або грантові кошти на його відновлення.
Палац у 1861 році побудував Адольф Грохольський, чий герб і досі красується над головним входом до палацу. Після смерті власника дружина продала маєток Артемію Яковичу та Федору Артемійовичу Терещенкам, а потім він належав Федору Терещенку-молодшому (сину Федора Артемійовича). Вдова – Ванда, і походила з шанованого роду Нарбутів. Батько Ванди Грохольської був одним з провідників польського антиросійського повстання 1831 року. Новий власник розбудував цілу мережу цукрових заводів на цих землях, що дало змогу цій родині простих селян придбати панські палаци в Червоному, Андрушівці та Івниці і побудувати свої резиденції в Турчинівці і Денишах.
Сам палац – це триповерхова будівля у неоготичному стилі з просторим балконом, високою вежею і великими вікнами.
У Червоному розвивалася цукрова промисловість, а молодший Федір Терещенко створив там завод для будівництва літаків. Утім, на фоні подій Жовтневого перевороту Терещенки емігрували до Франції. Після приходу більшовиків із палацу забрали цінні речі й облаштували там сирітський будинок, а згодом – фабрично-заводське училище, де готували фахівців для цукрової промисловості. Навчальний заклад припинив існування у 1991 році, а в будівлі вирізали труби та зірвали підлогу. У 2001 році у частині палацу створили жіночий монастир.
Що ж спонукало старшого Терещенка обрати Червоне, оселитися там і побудувати цукровий завод, який уже півтора століття невпинно працює у містечку?
Триповерхова будівля у неоготичному стилі з просторим балконом, високою вежею і великими вікнами одразу заворожує. Хоча на фасаді видніються тріщини, але стіни ще міцно стоять, і залишається тільки здогадуватися, які спогади береже кожна цеглинка. На балконі палацу зображений герб родини Терещенків із викарбуваними словами «Стремление к общественным пользам». На жаль, тепер тільки з усних розповідей відомо, що всередині величної будівлі були мармурові сходи та люстри з венеціанського скла.
Маєток площею 58 гектарів був обгороджений муром, і на його території, окрім палацу, свого часу розташовувалися будинки для прислуги, озера, а ще – парк із липами, кедрами та корковими деревами.
Широкими сходами на одному із входів до палацу потрапляємо у театр. Від оздобленої ліпниною зали з балконом, великою сценою, кімнатою для акторів тепер залишилася лише тінь із понівечених стін. Підлогу тут зірвано, а замість розкішних люстр нині лише легкі проблиски сонця.
Терещенки, які проживали у Червоному, так само як і інші їхні родичі, з повагою ставилися до мистецтва. З спогадів Грохольських відомо, що в вестибюлі були сходи з білого мармуру, а у бальній залі зі стелі звисали жирандолі венеціанського кришталю. Також була мистецька колекція Франциска Ксаверія Грохольського та його сина Яна, що складалася з мармурових статуй та картин голландських художників.
Федір Федорович дуже любив музику, він захоплювався грою на фортепіано, театром, кіно. До маєтку запрошував друзів, і в театрі вони оглядали вистави й перші кінострічки. Кажуть, що з цієї сцени навіть лунав голос Шаляпіна. Молодший Терещенко часто організовував удома пишні бали. Усім гостям вистачало місця, адже в палаці на той час було 50 спалень, які опалювалися.
Федір Федорович Терещенко прославився ще і як авіабудівник. Навчаючись у Київському політехнічному інституті, він був членом товариства повітроплавання, з часом його захоплення переросло у професійне заняття. У Червоному Федір Терещенко-молодший побудував авіамайстерні та аеродром і залучив до роботи закордонних майстрів та робітників із навколишніх сіл. Цікаво, що випробувачем літаків у Терещенка була Любов Голанчикова (одна з перших жінок-льотчиків, перша жінка-випробувач). Відомо, що Федору допомагали Ігор Сікорський та Петро Нестеров. Молодший Терещенко навіть отримав замовлення на виготовлення військового літака, – так із майстерень поступово виріс завод.
Проте історія та політика внесли свої корективи в долю Терещенків, їхнього маєтку та авіації. Після жовтневої революції родині довелося емігрувати за кордон. Завод спочатку перевезли до Росії, а потім у Францію. Самі ж власники маєтку оселилися на Лазурному узбережжі. Палац стояв замкнутий, і ні в кого з місцевих жителів навіть думка не виникала виламувати двері, аж поки у Червоному не з’явилися більшовики. З маєтку винесли чимало цінних речей, а що залишилося, вже забрали по домівках люди. У містечку розповідають, що навіть у 1990-х роках тамтешні господині пригощали гостей із посуду Терещенків.
Просторий палац довго порожнім не стояв. Спочатку в ньому оселився сирітський будинок. У 1927 році в одній із частин будівлі виникла пожежа. Понівечене приміщення відреставрували на радянський манер у 1946 році. Тоді ж із палацу зникла тераса, на місці якої облаштували їдальню, а замість художньо оздоблених перил встановили металеві конструкції. Згодом у палаці функціонувало фабрично-заводське училище, де готували фахівців для цукрової промисловості. Навчальний заклад залишив по собі слід на даху маєтку, на якому білою фарбою видніється великий неестетичний напис «ФЗУ 1970».
Життя в архітектурній пам’ятці припинило вирувати у 1991 році, коли її стіни залишило училище, і хтось зухвало повалив на землю неоготичні ворота Терещенків. Тоді й повторився сценарій початку ХХ століття, коли до маєтку прийшли люди, вирізаючи труби та зриваючи підлогу для власних потреб. Навпроти центрального входу в палац замість фонтуну тепер височіє тільки хрест, бо бронзові рибки хтось демонтував на металобрухт.
На одній з дверей палацу табличка «Не заходити». Саме в тій частині будівлі на двох поверхах проживають черниці. Аби облаштувати приміщення для монастиря, у центральному корпусі полатали дах і встановили металопластикові вікна. Поруч розташований Храм царських мучеників і монастирська трапезна на другому поверсі маєтку.
Збереглася ще одна цікавинка маєтку Терещенків -чавунна копія скульптури «Три грації». Її оригінал, виготовлений у ХVI столітті скульптором Жерменом Пілоном, зберігається у Луврі. Скульптуру відтворили на замовлення Терещенка, стилізувавши її під фонтан. Раніше вона стояла біля палацу, а тепер прикрашає майданчик навпроти колишнього інституту шляхетних дівчат, побудованого Терещенками.
У 2000 році в ЗМІ з’явилася інформація про те, що керуючий Житомирською єпархією УПЦ (МП) митрополит Житомирський і Новоград-Волинський Никодим (Віктор Горенко) проводив перемовини про продаж палацу Терещенків у Червоному. Зазначається, що він звертався до народного депутата Юрія Павленка та одеського бізнесмена Бориса Кауфмана з проханням допомогти знайти покупця не просто будівлі, а пам’ятки архітектури. На сайті єпархії було вказано, що 20 вересня 2000 року Житомирське єпархіальне управління УПЦ(МП) та ВАТ «Червоненський цукровик» уклали угоду про безкоштовну передачу у власність єпархії УПЦ (МП) садиби колишнього власника Червоненського цукрового заводу. Вже за рік там розмістили жіночий монастир. У державному реєстрі прав власності на нерухоме майно є інформація про те, що Свято-Різдва Христового Червоненський жіночий монастир Житомирської єпархії Української православної церкви перебуває у приватній власності, до якої належать нежитлова будівля монастиря загальною площею 2802,4 кв.м та дві господарські будівлі по 1264,7 і 394,5 кв.м.
Мішель Терещенко, ексмер Глухова, про долю та сьогоення палацу його праотців: «Нашій родині неймовірно боляче спостерігати за тим, як вся унікальна спадщина, яку створювали кілька поколінь наших пращурів, спочатку за безцінь протиправно відчужується у держави, а потім свідомо доводиться до руйнування недобросовісними власниками без жодної відповідальності з боку останніх. Викликає величезний подив, чому такий прекрасний палац – перлину не лише Житомирщини, а й всієї країни, цінний не тільки своєю неперевершеною архітектурою, а й важливою історією, який належав спочатку моєму прапрадідусеві Ніколі Артемійовичу Терещенку (володів маєтком в Андрушівці й міг приїздити до брата у Червоне), а потім переданий ним Федору Терещенку, держава навіть і не думає охороняти. Куди подівся охоронний статус палацу? На якій підставі він переданий на баланс приватного підприємства, яке не проводило жодних робіт з його реставрації, а потім – Московському патріархату? Вважаю, що держава має негайно втрутитися, повернути цей унікальний об’єкт культурної спадщини, надати йому статус пам’ятки архітектури та історії, здійснивши повний комплекс робіт з його реставрації. Інакше його не врятувати. Впевнений, що ймовірним покупцем палац буде спотворений та перетворений на черговий комерційний об’єкт – готель чи розважальний комплекс. Московський патріархат не купував палац Терещенків, а тому не має жодного права його продавати», – каже Терещенко.
Він зазначає, що Червоненська громада зверталася до нього, і він пропонував всіляке сприяння з подальшої реставрації палацу та залучення коштів. Цьому можуть сприяти Фундація спадщини Терещенків, а також із задоволенням долучаться нащадки родини, які проживають за кордоном. Терещенко наголошує: оскільки палац перебуває у приватній власності, то поки що нічого не можливо зробити в цьому напрямку. «Фундація спадщини Терещенків підготувала листи до президента України як гаранта виконання Конституції України у частині збереження культурних цінностей, до міністра культури України та інших високопосадовців, а також низку запитів для з’ясування юридичних підстав протиправного відчуження палацу та відсутності охоронного статусу», – резюмував пан Терещенко.
Але, як бачимо, ці звернення лишилися без належного реагування.
Приклад Червоного змушує задуматися, наскільки захищені в нашій державі пам’ятки архітектури, та хто відповідає за те, що вони руйнуються людьми і часом. Де гарантія, що балансоутримувачі контролюють їхній стан і дбають про збереження? Червоне може стати прецедентом повернення пам’яток до культурного життя громади та всього суспільства шляхом реновації, дбайливого збереження та перетворення його на туристичну перлину.
Публікація підготовлена з використанням інформації ресурсу УКРІНФОРМ та їх світлин.
