Унікальні знахідки у Меджибізькому замку

На території Меджибізького замку під час археологічних досліджень знайшли дві печатки великого князя київського Ярослава Ізяславича, які датуються XII століттям.

У той час правитель стольного граду вів інтенсивне листування з місцевим князем, розповів директор Державного історико-культурного заповідника “Меджибіж” Олег Погорілець.
Науковець уточнив, що зараз проводяться археологічні дослідження в тій ділянці замку, де знаходилися укріплення періоду Київської Русі – це укріплення літописного граду Межибоже.
“Ми знайшли там дві печатки, а всього їх вже шість. Вони однакові й належать князю Ярославу Ізяславичу, а це середина – друга половина XII століття”, – зазначив директор заповідника.
Печатки виготовлені зі свинцю. Ними скріплювалися грамоти, які князі писали один одному.  Знайдені в такій кількості печатки свідчать про інтенсивне листування київського князя з Меджибожем. “Такі печатки виконували дві функції. Вони були замість підпису князя та надавали можливість розкрити сувій, не пошкодивши печатку, тобто забезпечували достовірність інформації, що передавалася в листі”, – пояснив Погорілець.

Меджибізький замок

Хоча перша згадка про літописне Межибоже датується 1146 роком, археологічні дослідження та знайдена давньоруська свинцева печатка Київської митрополії 1090-х років доводять, що укріплене поселення існувало тут ще наприкінці XI століття.
Великий князь Київський Ярослав Ізяславич – Ярослав II Ізяславич (роки життя 1132 – 1180) з династії Рюриковичів був князем Туровським, Новгородським, Луцьким, великим князем Київським. Був сином князя Ізяслава Мстиславича, онуком князя Мстислава Володимировича (Великого), правнуком Володимира Мономаха. 
Ярослав Ізяславич у стольному граді правив зовсім недовго: спочатку його вибив з Києва чернігівський князь Святослав Всеволодович, а після повернення він наклав на киян велику контрибуцію, за що вже місцеві жителі швиденько спровадили Ярослава II з великокнязівського престолу. Після чого він продовжував керувати Луцьким князівством до самої смерті. 
Похований у київському Свято-Федорівському монастирі, який заснував його дід у 1129 році – храм у середині XIII століття був зруйнований після монгольської навали. Знаходився він в сучасному центрі на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської, де зараз залишився тільки фундамент будівель стародавнього монастиря, усипальниці дев’яти князів.

Пблікація пілготовлена за матеріалами ресурсу https://www.rbc.ua/