В планах національної програми “Велике будівництво” – реставрація приміщень камерної сцени НАУД театру ім. М. Заньковецької у м. Львів.

Історія спорудження приміщення театру та його робота – цікава сторінка життя та культури Львова, варта уваги, захоплення та збереження.

Будівлю Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької було відкрито, як «Скарбківський театр» (від імені його засновника Станіслава Скарбека у Львові 28 березня 1842 року. На момент відкриття був третім за розмірами театром Європи. Зведений у класичному стилі за проєктом архітекторів Л. Піхля та Й. Зальцмана. Його називали називали галицькою «Ла Скала». Історія будівництва цієї унікальної споруди така ж бурхлива, як і зміна її назв.

Усе почалось у 1783 році, коли частину ділянки, де раніше стояв Низький замок, австрійський імператор Йосиф ІІ подарував громаді для облаштування загальноміської споруди. За щасливим збігом обставин вибір суспільства та влади припав на користь театру. Однак мало минути ще понад п’ятдесят років, поки будівництво таки зрушилося з місця і тривало упродовж 1836—1842 років.

Головним інвестором проєкту став відомий підприємець, меценат граф Станіслав Скарбек. Ця ідея виникла у нього ще у 1818 році. Після здобуття численних дозволів та погоджень архітектори Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман створили оригінальний проєкт. Згідно з ним «львівська Мельпомена» мала отримати житло у стилі віденського класицизму довжиною близько 96 метрів, шириною 76 і площею понад 7000 м².

Передбачилося, що театр буде оточений своєрідною дільницею, яка складатиметься з крамниць, кав’ярень, складів та численних житлових приміщень. Це мало стати надійною страховкою, якщо театральний проєкт виявився невдалим. На додаток театр на 50 років звільнявся від податків, а кожна театральна трупа, що прибувала до міста на гастролі, повинна була сплатити графові 10 % отриманих прибутків.

До початку будівництва в Європу для переймання передового досвіду відрядили будівничого Йоганна Зальцмана. Усе найкраще, що йому тоді вдалося знайти, максимально використали у Львові. Зокрема, дещо вдосконалюючи проєкт Л. Піхля, Й. Зальцман застосував оригінальні рішення для акустичної та оптичної побудови зали для глядачів. В облаштуванні підковоподібного амфітеатру він використав французьку модель, яка передбачала, що шляхетна публіка в лоджіях могла не лише чудово бачити сцену, а й принагідно продемонструвати себе іншим глядачам. Для тих, хто бажав затриматись у Львові на довший час, театр міг запропонувати крамниці, пекарню, кондитерську, кімнати для хворих і навіть власний комфортабельний готель, де, окрім розкішних кімнат, облаштували їдальню та ігрові кімнати. З часом у приміщеннях, що оточували амфітеатр, з’являться ще й ресторан та кінотеатр «Лев».

Внутрішньому декорові не поступався і зовнішній вигляд споруди. Від моменту прибуття увагу відвідувачів одразу ж привертав портал із шістьма іонійськими колонами великого ордеру, під який згідно з передбачливо проведеними обрахунками могла в’їхати навіть трійка коней. На дашку прибудови стояла квадрига коней покровителя мистецтв Аполлона. На жаль, у 1847 році під час сильної зливи вона впала на землю. Сьогодні з минулого пишного декору порталу збереглась лише літера «W» гербу «Абданк», до якого належав граф Станіслав Скарбек.

На час завершення будівництва театр був дуже сучасною інженерною спорудою. Архітектори розробили для нього спеціальну систему опалення, що дозволяла за допомогою кількох печей обігріти приміщення амфітеатру. Не забули і про вентиляцію. Добре продумано засоби протипожежної безпеки. Функціональність допоміжних приміщень театру оцінили навіть депутати Галицького Сейму, котрі винаймали їх до часу, аж поки постала спеціально споруджена для них будівля. До численних приміщень будівничі додали й стайню, розраховану на 36 коней.

Деякі із застосованих архітектурних нововведень мають унікальний характер. Наприклад, купол над амфітеатром зали для глядачів. Виготовлення цієї складної конструкції з дерева та соломи приписують майстрові Михайлові Бублову на прізвище Керсак з Дуб’я. Вже у 1940-х роках її посилили металевими елементами. До початку другої світової війни вишуканості залу додавала люстра віденської фабрики «Демуза».

Але при виконанні будівельних робіт не вдалось уникнути й труднощів. Ще в момент проєктування серйозною перешкодою став болотистий ґрунт у місці, де мав постати театр. Для вирішення цієї проблеми С. Скарбек не пошкодував багаторічних дубів із власних маєтків під Миколаєвом. 16000 паль і сьогодні ефективно утримують фундамент будівлі від замокання та перекосів.

Попри те, що граф днював та ночував на будові, пильнуючи кожної витраченої цеглини, грошей усе ж забракло. Тоді С. Скарбек у черговий раз ризикнув усім, заклавши під позику у 80 000 рублів власні маєтки. І не помилився! Урочисте відкриття театру на 1460 місць для глядачів відбулося 28 березня 1842 року твором «Життя як сон» драматурга Ф. Грільпарцера. А вже наступна вистава комедіографа А. Фредра «Дівочі обітниці» започаткувала комерційний успіх театру.

Допомогло й те, що під час щорічного львівського ярмарку під назвою «Контракти» театр не тільки виконував функцію осередку мистецтва, а й був місцем світських зустрічей, розваг.

Змінювались часи, зазнавала змін і будівля театру. Станіслав Скарбек не просто дбав про своє дітище. Він жив ним і в ньому. Спеціально для нього архітектор Л. Піхль у південно-західному крилі будівлі запланував апартаменти та робочий кабінет.

Проте ані він, ані інші будівничі минулого не могли собі уявити, як вдосконалять їхнє дітище у ХХ столітті. З 1941 року велику реконструкцію театру розпочали німці, плануючи перетворити його на заклад виключно для себе. А у радянський час один із директорів, якого влада скерувала піднімати пролетарське мистецтво, запропонував використати як обертовий механізм для сцени мотори із шахти. Отак уже понад п’ятдесят років вони й крутять акторами та видають мистецтво на-гора. Простора танцювальна та концертна зала над головним входом, де зустрічалась еліта тогочасного Львова, у післявоєнний час перетворилась на місце творчих зустрічей чи навіть новорічних вистав для дітей.

Сьогодні театр знову повертається до своїх першовзірців.

При підготовці матеріалу використано ресурс https://uk.wikipedia.org