Цікава знахідка в селі Нові Млини, що на Чернігівщині, привертає увагу пам’яткоохоронців, дослідників, реставраторів, спільноти. 16 років тому в селі під час пожежі зазнала часткових руйнувань лікарня, які так і простояла всі ці роки у напівзруйнованому вигляді. Місцеві мешканці вирішили розібрати ці руїни, щоб упорядквати та навести лад в своєму селі. Під час робіт було виявлено, що деякі внутрішні стіни в лікарні зроблені з старих дерев’яних ікон. На одній з них виразно читається дата “1896”.
Місцеві мешканці припускаються думки, що це ікони та частини іконостасу й інтер’єрів із знищеної Миколївської церкви (спорудженої у 18 ст), яка була унікальною пам’яткою дерев’яної церковної архітектури.
Саме про цю дерев’яну церкву, оригінальність та унікальність її архутектурних рішень в своїх працях писав Стефан Андрійович Таранушенко.
Олександр Савчук, видавець, на своїй фб-сторінці пише: “Миколаївська церква у Нових Млинах, що на Чернігівщині, була однією з найвищих на всьому Лівобережжі – її висота становила 25,7 м (приблизно як у церкви в Зінькові). Але не цим вона захопила Таранушенка – а великою кількістю архітектурних «експериментів», до яких удався її талановитий будівничий. Для дослідника ця пам’ятка стала ще одним свідченням того, що майстри безупинно створювали нові типи будов, шукали і знаходили нові форми, конструктивні рішення й засоби посилення виразності художньо-архітектурного образу храмів”.
Далі О.Савчук пише з посиланням на роботу С.Таранушенка, що будівничий цього храму “… узяв за основу поширений на Лівобережжі план «шестигранний вівтар + восьмигранний центр + чотиригранний бабинець» і додав до західних кутів бабинця два квадратні слупи, сполучивши їх передбабинцем. Сама церква – одноверха, і кожен зі слупів теж отримав свій верх. Така композиція не траплялася Таранушенкові деінде”.
Автор фб-допису з посиланням та роботу С.Таранушенка зазначає: “Майстер Новомлинської церкви експериментував, намагаючись створити будову, в якій перевага належала б одному головному виглядові – західному. Він прагнув зробити його домінантним, надати йому значення «фасаду». Це була спроба застосувати у дерев’яному будівництві композиційні засоби мурованих храмів з двома слупами на кшталт Миколаївської церкви на Печерську в Києві (1690–1693), що пізніше отримала назву Військового Микільського собору”.
І от тепер знайшлися ікони імовірно з цього храму.
Місцеві жителі пригадують, як у 1990-ті роки в лікарні проходив лікування священник Павло Льодок, який зазнав гонінь та поневірянь у часи сталінських репресій. Лікарі вважали його божевільним, бо він молився на стіни лікарні і переконуав усіх, що зі стін на нього дивляться лики святих.
Виявляється, його слова мали рацію. Жителі села хочуть передати ці ікони до іншого храму в своєму селі, Свято-Троїцького (мурованого), який зберігся й діє.
Але чи не краще буде їх передати до музею, де ці ікони будуть яскравими експонатами-свідченнями як історії зведення храму, так і безжального нищення таких архітектурних перлин?
Також їх зберігння в музеї, на нашу думку, дасть можливість фахової реставрації, належного зберігання та історичного екскурсу в уроки минулого та висновки для сучасників.
