В рейтингововму списку реалізації національного проекту «Велика реставрація» під номерами 9, 10 та 11 зазначено об’єкти чи виконання документації для проведення реставраційних робіт у Національному заповіднику «Софія Київська». Це:
-поточний ремонт (ремонт реставраційний) відмостки Софійського собору Національного заповідника “Софія Київська” по вул. Володимирській, 24 Шевченківського району м. Києва (коригування);
-реставрація частини приміщень колишньої хлібні з пристосуванням під виставкові зали та консисторії під адміністративні приміщення національного заповідника “Софія Київська” (пам’ятка архітектури національного значення XVIII-XIX ст);
-розробка проекту ремонтно реставраційних робіт Дзвіниці Софійського собору.

Софійський собор, або Софія Київська — визначна пам’ятка історії та архітектури України. Збудований у 1011-1018 роках київським князем Ярославом Мудрим.
До ХІІІ століття використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека.
Собор занепав у XIV столітті та був відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи.  З 1638 року був головним храмом Софійського монастиря.
Собор Софії Київської – пам’ятка української архітектури та монументального живопису XI-ХVIII століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі. 

У «Повісті минулих літ»  заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; в Новгородському літописі подія датується 1017 та 1037 роками. Місцем закладення було поле битви на якому роком раніше (1036) військо Русі здолало печенігів.

Засновником собору, як вказують літописні джерела, був київський князь Ярослав Мудрий. Інші джерела пов’язують заснування собору з іменем Володимира Великого. Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира; німецький єпископ Тітмар Мерзебурський згадує під 1018 роком дійовий Софійський монастир у Києві. Останніми роками набула популярності гіпотеза про заснування Софії Київської князем Володимиром.

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина собору — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має 5 нав, завершених на сході апсидами. Увінчаний 13 верхами з банями, покритими свинцевими листами, що утворюють ступеневий пірамідальний силует, оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважали, що галереї прибудовані до собору пізніше; дослідження останнього часу довели, що вони пов’язані єдиним задумом, виникли водночас. Хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Стіни собору викладені з великих природних каменів — граніту й рожевого квардиту, ряди яких розділені рядами пласкої цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем’янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

• 1051— на київський престол в соборі висвячений митрополит Іларіон Київський.
• 1054— в соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий.
• 1055-1062— собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославич.
• 1093 — в соборі поховали князяВсеволола Ярославича.
• 1113 – в соборі коронували Великого князя Київського Володимира Мономаха.
• 1125— в соборі поховали Володимира Мономаха.
• 1154— в соборі відбулося поховання князяВ1ячеслава Володимировича.
• 1169— Київ захопив і зруйнував владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, забрав із Софії всі золоті речі, церковні реліквії, зокрема, ікону Пресвятої Богородиці.
• 1203— під час боротьби за місто з Романом Мстиславичем собор пограбовано дружиною Рюрика Ростиславовича та його половецькими союзними.
• 1240— під час зруйнування Києва ханом Батиєм Софіївський собор встояв, але був пошкоджений і пограбований.
• 1375— собор ремонтував митрополит кипріян.
• 1416— Київ розграбував і спалив хан Едигей, у 1482 — кримський хан Менглі І Герай.
• 1497-1577— собор залишався без догляду.
• 1577— Богуш Гулькевич-Глібовський своїм коштом відремонтував собор.
• 1596— собор перейшов у власність Української греко-католицької церкви за результатом Берестейської унії. За свідченнями Реґінальда Гайденштайна: собор перебував у «жалюгідному стані», через це служби в ньому не проводились; вартував величезних коштів, структурою та майстерністю виконаних робіт не поступався константинопольським, венеційським.
• 1633— собор перейшов у власність відновленої православної Київської митрополії Константинопольського патріархату. Відродження пов’язане з київським митрополитом Петром Могилою,  котрий добився повернення собору православній церкві, провів капітальний ремонт собору, оздобив його. Навколо собору спорудили дерев’яні монастирські будівлі, всю територію обнесли високою дерев’яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основними будівельними матеріалами були цегла та вапняно-піщаний розчин. Цеглу застосовували для мурування стін, склепінь, фундаментів. Внаслідок нерівномірності випалювання вона мала різні відтінки — від темно-червоного до світло-жовтого. Зазвичай всі внутрішні приміщення мали склепінчасті перекриття. У житлах стояли печі, оздоблені візерунчастими полив’яними кахлями, що надавало інтер’єрам особливого колориту.
• 1638— при соборі засновано чоловічий монастир.
• 1651— позолочено верхні малі куполи.
• 1690-1707— митрополит Варлаам Ясинський провів капітальний ремонт собору при великому фінансовому сприянні гетьмана Івана Мазепи: у галереях надбудовано поверхи, встановлено 4 нові куполи, перебудовано на бароковий стиль верхи старих веж. Спорудили нову муровану дзвіницю, звану мешканцями Києва «Тріумфальна дзвіниця». Гетьман Іван Мазепи позолотив головний купол своїм коштом. Встановлено Дзвін Мазепа.
• 1697— велика пожежа знищила дерев’яні будівлі Софійського монастиря.
• 1699— почалося спорудження нових кам’яних будівель навколо собору. Збудовано дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), палати митрополита, західні ворота (браму Заборовського), монастирський мур, південну в’їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софіївського собору після реконструкції знаходимо характерні риси української барокової архітектури XVII—XVIII століть.
• 1786— монастир скасовано, його землі секуляризовано.
• 1843-1853— позолочено іконостаси. Надбудовано 4-й поверх дзвіниці.
• 1851-1852— реконструйовано дзвіницю.
• 1917— Комітет охорони старовини та мистецтва почав дослідження Софії.
• 29 квітня 1918— у соборі єпископ Никодим (Кротков) висвятив Павла Скоропадського на гетьмана всієї України.
• 1921— у Софії Всеукраїнський церковний собор висвятив протоєрея Василя Липківського на Митрополита Київського і всієї України УАПЦ.
• 1928-1930років ВУАН створила Софійську комісію, яка врятувала собор від знищення більшовиками (секретар комісії —Володимир Іванович Барвінок).
• 1934— територію Софійського монастиря оголосили Державним історико-архітектурним заповідником. Останнім настоятелем собору був Юрій Мінховський, родич видатного самостійника Миколи міхновського. Комуністичний уряд заборонив служіння в соборі. Всі золоті та срібні речі (царські ворота, ікони, срібні кадила, свічники, церковні ризи, книги) забрано, позолочені іконостаси розібрано, золото здерто, решту — спалено.
• Вересень 1941— за свідченням колишнього завідувача Софійського заповідника Олексія Повстенка, більшовики намагалися замінувати та підірвати собор, але німецькі сапери запобігли цьому.
• 1943— за гітлерівської окупації Києва експонати Софіївського архітектурно-історичного музею розграбовано, частину дорогих ікон, фотоархівів вивезли до Нвмеччини.
• 1950-ті роки— у соборі провели реставрацію, під час якої виявили та відкрили фрески ХІ століття (фрагментарно, там, де вони збереглися), відновили фрески  XVIII століття.
• 1990— ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку світововї спадщини ЮНЕСКО.
• 2006— представники п’яти православних церков прочитали першу спільну молитву за Україну в Софійському соборі.
• 2018— відбувся Об’єднавчий собор українських православних церков. Учасники собору встановили статут та обрали предстоятеля Православної церкви України.

На території Національного заповідника “Софія Київська” розташовані такі об’єкти: Софійський собор, Дзвіниця, Будинок митрополита, Трапезна церква, Братський корпус, Бурса, Консисторія (хлібня), Південна в’їзна вежа, Брама Заборовського, Келії, Монастирський готель, Пам’ятна стела бібліотеці Ярослава Мудрого