Українське товариство охорони пам’яток історії та культури розпочинає інформування громадськості про об’єкти, які МКІП визначило першочерговими в національній програмі “Велика реставрація”.
Перший об’єкт в нашому списку – Троїцька надбрамна церква, єдина серед наземних споруд Лаври, яка збереглася неушкодженою з часів Київської Русі і є однією з визначних пам’яток архітектури, культури та історії українського народу.
Ця церква над Святою брамою Києво-Печерської Лаври у Києві, була побудована у 1106-1108 роках на кошти чернігівського князя Святослава Давидовича, правнука Ярослава Мудрого, сина чернігівського князя Давида, який 17 лютого 1106 року постригся в ченці Печерського монастиря та отримав чернече ім’я Микола Святоша. До цього ніхто й ніколи з князів на подібне не зважувався. «Цей благовірний князь, подумавши, що облудним є життя це суєтне і що все тутешнє мимо тече й мимо проходить… залишив княжіння, честь і славу, і владу, і все те ні за що мавши, прийшов до монастиря», – так пояснює вчинок преподобного Святоші Києво-Печерський патерик. Від першого та до останнього дня чернецтва Святошу «ніхто й ніколи не бачив без роботи». Колишній князь служив воротарем біля монастирської брами, працював на кухні, колов дрова, обробляв город і шив одяг. Він подарував святій обителі велику збірку старовинних книг, над монастирською брамою власним коштом збудував церкву Святої Тройці і при ній шпиталь, який став першою в історії України лікарнею і притулком для немічних.
Троїцька Надбрамна церква двоповерхова. Її перший поверх – це головний вхід до монастиря, який із давніх-давен іменують Святою брамою. Церкву збудували над входом, який був головним від початку створення обителі. Проїхати верхи крізь Святу браму – вважалося неприпустимим святотатством. Тільки пішки. Знатних гостей – князів, гетьманів, царів – біля брами зустрічали архімандрит (настоятель) із братією. Звичайних прочан (щороку таких до Лаври приходило понад сто тисяч) вітав черговий воротар, кроплячи прибулих святою водою.
Архітектура церкви типова для будівництва церков XI — XII сторіччя, яке було поширене за часів Київської Русі. Відмінною особливістю церкви є те, що тут ніколи не було хорів. Троїцька надбрамна церква не була зруйнована ні під час землетрусу 1230 року, ні під час навали орди хана Батия 1240 року, коли були зруйновані більшість церков Києва.
У 17-му столітті у Печерському монастирі побував арабський мандрівник Павло Алеппський і залишив спогад про відвідини обителі: «Ми під’їхали до височезної кам’яної вежі – це була головна брама монастиря. Над нею ніби висіла церква з багатьма круглими віконцями. Головний монастирський вхід пильнували воротарі. Рівно опівночі надбрамний годинник сильним і тривалим боєм сповіщав на всі околиці, що вхід до монастиря зачиняється”.
Зовнішній і внутрішній декор церкви був доволі простий, і лише в часи Мазепи храм отримав розкішне барокове оздоблення та грушоподібну баню. Тоді ж прибудували кам’яний притвор Наприкінці XVII сторіччя і протягом XVIII церкву було значно реконструйовано у стилі українського бароко і вона набула свого сучасного вигляду. Під час реконструкції з’явився «укорочений» купол, змінилося внутрішнє вбрання та з’явилися нові розписи стін. Первинний аскетичний вигляд було замінено. Перлиною інтер’єру Троїцької церкви є настінний живопис. Він унікальний в Україні. Так, у 1730-1740-х роках східний та західний фасади церкви були оздоблені в стилі українського бароко, якому притаманні пишна декорованість, динамічність і святковість. Розписи на фасадах і внутрішніх стінах церкви виконані темперою і олією майстрами лаврської іконописної школи. Розписи екстер’єру змінювали досить часто. Останні виконані у 1900—1902 роках.
Нині мало хто згадує, що до початку ХХ століття такими розписами вражали всі лаврські храми. «Фарби сяють на ликах святих, ніби у Рубенса, пишне вбрання горить цвітастими взорами, ніби на іконах флорентійців і лише різняться від них орнаментами, лінії котрих бачимо на українській вишивці» – так оцінювали лаврські розписи сучасники. Рецепт такої краси полягав у поєднанні високої майстерності з українською національною традицією. Останнє, вочевидь, ніяк не давало спокою російському духовенству, котре 1896 року оголосило живопис «нєблаголєпним» і повсюдно розпорядилося зішкребти настінні розписи. Троїцька церква стала єдиною, котрій пощастило уникнути варварської розправи. А все тому, що храм не обслуговував парафіян, служба тут відбувалася раз на рік, на Трійцю, і лише для монахів літнього віку. Через це лаврське керівництво сюди не навідувалося.
Унікальність живопису Троїцької надбрамної церкви – не лише у високій майстерності його виконання, але й у неперевершено живій та реалістичній манері трактування біблійних сюжетів. Суворих канонічних зображень, ви тут не знайдете. Божественні історії виконані «бездоганним малюнком, соковитою гамою фарб, морем золота і руху», – писав києвознавець Федір Ернст. Бо до 1754 року неукраїнець у Печерському монастирі не міг обіймати найвищі духовні посади. Відповідно, до середини 18-го століття Лавра була центром і твердинею саме української культури. І збережений живопис Троїцької Надбрамної – один із незаперечних цьому доказів. Власне, тому лише тут можна побачити зображення групи праведників із ясними дівочими обличчями, золотистим волоссям і барвистими трояндовими вінками на головах. Саме такі вінки, за словами вже згадуваного мандрівника Павла Алеппського, «любили носити в Києві дочки бідних батьків. Багаті надягали на голови обідок з чорного оксамиту, оздоблений перлами та самоцвітами».
Найбільшою на стінах Троїцької церкви є композиція «Перший Вселенський Собор». Знаменна історична подія відбувалася 325 року. Але це не завадило майстрам додати до учасників зібрання представників козацької старшини. Тут і гетьман Іван Скоропадський, і генеральний обозний Павло Полуботок, і генеральний писар Семен Савич і генеральний бунчуковий Яків Лизогуб. Всі вони розміщені на одному з найпочесніших місць композиції – серед праведних християн. Загалом на стінах і склепіннях Троїцької церкви зображено понад 100 сюжетів. Всі вони добре збережені і, як писав Федір Ернст, «вражають соковитим кольором, продуманою плакатністю, високомистецьким оформленням і служать за азбуку християнства».
На уступах фортечних мурів ліворуч і праворуч Святих врат у 1901—1902 роках Іваном Їжакевичем https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%87%D0%B6%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 були написані композиції «Собор преподобних Ближніх печер» та «Собор преподобних Дальніх печер».
При підготовці матеріалу використані публікації та зображення:
https://www.radiosvoboda.org/a/24549159.html;
https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/454851.html;
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%BE%D1%97%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BD%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0.
