Однією з ключових пам’яток в реєстрі об’єктів, визначених для першочергового фінансування
у 2021 році за програмою “Велика реставрація” – Качанівка.
Будуть виділені кошти для розроблення науково-проектної документації
для реставрації з пристосуванням пам’ятки історії, архітектури
національного значення (1824-1853 роки) Палац з двома флігелями (північним та південним),
водогінної вежі та альтанки в с. Качанівка Ічнянського району Чернігівської області”
Палацовий ансамбль у Качанівці заснований в 1770-х роках, який на сьогодні є єдиним серед українських садиб, що зберегся в комплексі. Початок історії палацу поклав граф Петро Рум’янцев- Задунайський. Від його епохи збереглася паркова альтанка над одним зі ставків і архітектурна композиція «Романтичні руїни».
Наступні власники додавали до маєтку і його околицям здебільшого міфи і легенди. Основна їх маса з’явилася звдяки Григорію Тарновському, синові гетьманського воєначальника Степана Тарновського. У першій половині 19 століття Качанівка перейшла йому у спадок. Великий промисловець і землевласник Григорій Тарновський полюбляв жити на широку ногу і оточувати себе людьми мистецтва.
Свою садибу він перетворив на аристократичний клуб: його гостями були Микола гоголь, Семен Гулак-Артемовський, Василь Штернберг. Тарновський витрачав величезні кошти на меценатство та колекціонування картин. Традицію продовжили наступні власники садиби: племінник Тарновського, а потім його син. Тарас Шевченко не схвалював марнотратства Тарновських і передрікав, що їх садиба заросте бур’яном.
Так і вийшло: господарі розорилися, а від занепаду їх маєток врятував тільки його продаж іншому промисловцеві – Павлу Харитоненку. Відомий рід цукрозаводчиків володів Качанівкою до націоналізації в 1918 році. Маєток пережив розграбування, один час був дитячим будинком, потім – військовою частиною, згодом – неврологічним курортом. І лину у 198 році садиба отримала статус історико -культурного заповідника.
Саме урочище Качанівка розкинулось на околиці села на нерівному ландшафті місцевості. Верхнє плато займає палацовий комплекс будівель, які є пам’ятниками архітектури, нижнє — мальовничий парк з 12 ставками, павільйонами, скульптурами, парковими містками, «руїнами», амфітеатром. Садиба була заснована на місці хутора як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії графа П.О.Рум’янцева-Задунайського. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосцепанов звів розкішний палац та спланував парк при ньому. Архітектура палацу цього періоду належить до романтичного стилю, притаманного спорудам XVIII — поч. XIX століть.
Палац є серцем садиби. Це споруда в стилі класицизму з елементами, властивими періоду історизму, цегляна, другий поверх дерев’яний, фанерований цеглою. У інтер’єрах використано червоне дерево, дуб, мармур, штучний мармур, поліхромні метлахські кахлі, кольорове скло. Будівля двоповерхова, прямокутна в плані з 3 ризалітами з боку паркового фасаду. З боку головного фасаду під прямим кутом до палацу примикають два одноповерхові флігелі, завдяки яким палац зберігає традиційну П-подібну в плані форму.
Флігелі збаштою, північний і південний (1770—1824) майже ідентичні за архітектурними формами. Побудовані одночасно з палацовим корпусом. Авторство, як і палацу, приписується архітектору Карлу Бланку. Будував архітектор М.К.Мосципанов. Спершу флігелі з’єднувалися з палацом одноповерховими переходами. В період з 1808 по 1824 роки над західною частиною флігелів розібрали мансарди, надбудовали дерев’яний 2-й поверх, і тоді ця частина флігелів ввійшла до складу палацу. Добудували східні частини флігелів, завдяки чому перед палацом утворився глибокий курдонер. Звели колонади південної і північної терас.
Башта палацового комплексу побудована в 1866—1898 роках як водонапірна споруда. Розташована на території парадного двору з торця південної служби. Під час радянсько-німецької війни була пошкоджена, відновлена 1947 року. Виконана в період історизму з цегли, потинькована, побілена, кругла в плані, триярусна. Стіни башти на висоту двох нижніх ярусів рустовані. Яруси розчленовані карнизами. Вхід в башту зі сходу, через прямокутний дверний отвір. У 1-му ярусі — два прямокутні вікна — з півдня і півночі, в 2-му ярусі башти — з півдня, зі сходу і півночі — по два спарені вікна, обрамлені наличником і розділені пілястром, висота якого рівна висоті вікна. У 3-му ярусі — круглі вікна, що виходять на 4 сторони світу, між ними розташовані ніші. Фасад башти завершений карнизом, над яким невисоке опорне кільце, що несе шатро у вигляді увігнутого конуса, завершений шпилем.
Альтанка Глінки (1830-і роки) розташований на вершині пагорба на території парку. Виконаний у формах романтизму. Зазнав деяких змін в кінці XIX століття. Під час радянсько-німецької війни пошкоджений, відновлений в 1947 році. Тоді ж, імовірно, з’явився живопис в медальйонах. Під павільйоном в товщі пагорба міститься підвал із склепінням, з декоративними нішами і внутрішньостінними сходами. Підвал має 4 дверні отвори (3 з них закладені). Перед входами — трапецієподібні майданчики, обмежені підпірними стінами, спорудженими по зрізу пагорба. Вікна та двері мають стрілчасту форму. Фасади прикрашені медальйонами, розписаними за сюжетами опери «Руслан і Людмила». Покриття підлоги — металева плитка. Павільйон — цікавий зразок паркової архітектури малих форм початку XIX століття, що гармонійно поєднується з природним оточенням. За переказами в павільйоні композитор М.І.Глінка працював над оперою «Руслан і Людмила».
