Історія спорудження, функціонування та використання пам’ятки варто того, аби про неї більше знали і неодмінно відвідали її.
Наприкінці XVI століття Станіслав Жолкевський вирішив закласти на землях давнього села Винники нове місто і насамперед збудувати тут укріплений замок. Спонукали його до цього численні татарські набіги (про що сам Жолкевський згадує у листі до дружини), чи не найбільший з яких стався у 1594 році. Саме цього року і розпочалося будівництво замку, а завершилося в 1606-му – невдовзі після того, як Жолкевський отримав королівський привілей на заснування міста і право назвати його Жовквою.
Для спорудження замку, який було закладено на пологому підвищенні берега річки Свині, Жолкевський запросив Павла Щасливого – цехмістра львівського цеху мулярів. Допомагали йому не менш відомі зодчі: Амвросій Прихильний та Павло Римлянин.
Чотирикутний у плані із вежами на кутах, з триярусними наріжними баштами, в’їздною брамою в північно-східній стіні та бойовими галереями зі стрільницями по периметру мурів, замок був добре захищений від ворожих нападів. З трьох боків його оточували водойми з болотистими берегами, з четвертого твердиню закривало середмістя Жовкви. Втім, Жолкевський, вочевидь, не надто сподівався ні на ратні таланти, ні на відданість містян, то ж цього боку замок також був додатково захищений ровом та земляним валом, а в бік міста були направлені замкові гармати.
Поблизу замку розміщувався розкішний сад, яким опікувалася дружина гетьмана. У ньому також перебував звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інших тварин. Недарма направлена у цей бік міська брама зберегла назву «Звіринецької».
У 1620 році Станіслав Жолкевський загинув у трагічному бою з турецько-татарським військом під Цецорою. Після його смерті замок, як і вся Жовква, успадковувався по жіночій лінії, внаслідок чого опинявся у власності інших іменитих родів. Так, після дружини Жолкевського Регіни спадок дістався їх старшій доньці Софії, а через неї – родині Даниловичів, а згодом – внучці старого гетьмана Теофілі, дружині Якуба Собеського і матері майбутнього польського короля Яна ІІІ. Пізніше Ян Собеський, успадкувавши Жовкву від матері, облаштує в замку свою резиденцію.
У середині XVII століття Жовква стала свідком подій козацької війни під проводом Богдана Хмельницького. У 1648 році козаки обложили Жовкву, проте не надто переймалися її взяттям і задовільнившись викупом, вирушили під Замостя. А ось у 1655-му козацькі загони після короткочасного штурму таки зайняли і пограбували замок та місто.
У 1678 році замок стає резиденцією Яна ІІІ Собеського. Король розпочинає ґрунтовну реставрацію споруди, запросивши для цього архітекторів Петра Бебера і Августина Лоцці. Короля насамперед цікавили естетика та комфорт, тож замок перебудовували у палацовому стилі. Збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам’яні різьблені обрамлення. Білокам’яним став і портал в’їздної брами. Шатрові дахи башт замінили на банеподібні і покрили позолоченою мідною бляхою. У південно-західному корпусі змінили форму шпилів, а над боковими корпусами добудували по одному ярусу.
Чотирикутний у плані замок мав чітке функціональне розмежування. Головний палацовий корпус розміщувався навпроти в’їздної брами. Тут розміщувались приватні королівські покої, скарбниця, кабінети та парадні зали для офіційних прийомів. Тут також розташовувалися палацова бібліотека, зібрання зброї та творів мистецтва. До покоїв примикала каплиця, зведена 1640 року, ще за Даниловичів. До палацового корпусу було також прибудовано двоярусну відкриту галерею з аркадами.
Східне крило (зліва від входу) було житлом для численних гостей замку. В західному містились замкові кухні, пекарні, комори. Перед цим крилом був дубовий водогін, з якого в корито витікала джерельна вода. Фронтальне крило служило арсеналом, конюшнею та житлом для солдат і прислуги. При конюшні був каретний двір, а при арсеналі — кузня.
Велику увагу Ян ІІІ та королева Марія-Казимира приділяли розвитку замкового парку, для догляду за яким були запрошені італійські та французькі садівники. Парк було закладено на двох терасах. На верхній облаштували чотири клумби, між якими було споруджено восьмигранний мармуровий фонтан. Між терасами проходила поперечна алея з двома альтанками по краях. На нижній терасі, відділеній від верхньої кам’яною балюстрадою, було закладено два великих квіткових партери. А над ставом, уже поза межами парку споруджено два павільйони лазень з фонтаном між ними.
Існує легенда, що від замкових садів до гори Гарай, де був збудований літній палац Яна III, вів підземний хід. Місцеві мешканці дотепер розповідають, що підземний коридор в пасмі Гараю розходиться на чотири сторони світу: до Львова, до Василіанського монастиря в Крехові, замку в Жовкві і потаємного виходу в лісі, по той бік гряди. За легендою, головний, львівський, коридор поступово розширюється, так, що дозволяє цілком вільно їхати ним риссю на коні, і що в коридорі є кам’яні пійла для коней. У тому, що в підніжжі північного схилу Гараю є частково засипаний вхід до підземного коридору в формі хреста з цегляними отинькованими склепіннями і збірником джерельної води, можна переконатися і сьогодні. Фрагменти підземних ходів неодноразово виявляли і в самому місті.
Після смерті Яна Собеського численні маєтності короля були розподілені між його дружиною та дітьми. Відомо, що в Жовкві почергово жили троє його синів, два з яких – Константій-Владислав та Якуб-Людвік – упокоїлися в Жовкві. На замовлення Константія замкові інтер’єри були розписані українським митцем, жовківчанином Василем Петрановичем.
За часів Константія Жовківський замок став свідком ще однієї великої події – Північної війни. У грудні 1706-квітні 1707 років у замку квартирував російський цар Петро І. Сюди ж, в царську резиденцію, приїжджав гетьман України Іван Мазепа.
Останньою ж представницею роду Собеських, котрі володіли замком, була дочка Якуба-Людвіка Марія-Кароліна де Буільйон. Вона, втім, воліла жити у Франції, а перед своєю смертю у 1740 році продала усе місто майбутньому великому гетьману литовському Михайлу-Казимиру Радзивілу.
З Радзивілом пов’язаний останній період розквіту Жовківського замку. Палацово-замковий ансамбль часів Яна ІІІ, на його думку, був уже застарілим, і новий власник затіяв чергову грандіозну перебудову. Знову не обійшлося без італійського архітектора: замовлення нового власника було доручено виконати Антоніо Кастеллі, який надав ренесансному замку рис панівного у той час барокового стилю. Під час реконструкції, що проводилася у 1741-1742 роках, Кастеллі розширив палац, продовжив з обох боків двоярусну галерею, перебудував центральний вхід та облаштував величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком, завершеним багато декорованим фронтоном. Портик та сходи архітектор прикрасив скульптурами литовських і коронних гетьманів.
Спадкоємці померлого у 1762-му Михайла Казимира Радзивіла уже не мали того завзяття. Замок почав занепадати, і врешті-решт у 1787 році його продають на аукціоні. Нові власники, колишній управитель Радзивілів Адам Юзефович та його син, мали свої плани на споруду. Вони перепланували інтер’єри і почали здавати приміщення в найм під житло.
Далі руйнування колишньої королівської резиденції лише прогресує – нові господарі бачать у ній лише ресурс для швидкої наживи. Артур Ґлоґовський, котрий став власником маєтку близько 1850 року, розбирає на будматеріали цілі кавалки замку — були, зокрема, зруйновані парадні сходи зі статуями власників, каплиця та західна вежа замку.
Врешті-решт у 1890 році споруду по частинах викуповують австрійський уряд та міська влада Жовкви, які розміщують в колишній твердині міську та повітову адміністрації, а також гімназію. Споруду намагаються відновити, але на порозі уже 1-а світова війна і нова халепа. У 1915 році російські війська, відступаючи з Галичини, вщент спалюють замок.
За однією з версій саме в Жовківському замку міг з’явитися на світ великий український гетьман Богдан Хмельницький.
У міжвоєнний період споруда перейшла у власність польського уряду, який знову спробував її відновити: перший етап реставрації тривав у 1928-1931 роках, другий розпочався в 1935-му, але прихід радянської влади перервав ці роботи. Комуністи вирішили, що замок найкраще слугуватиме в ролі в’язниці. А у повоєнні часи, приміщення перетворили на житло, насамперед для радянських офіцерів та працівників каральних органів. Використання замку під житло тривало аж до початку цього століття.
У 2008-2009 році в замку розпочалися реставраційні роботи, які проте не завжди проводилися сумлінно. Зокрема, будівельники на цілу зиму залишили без даху палацову частину замку, що привели до появи плям та гниття окремих елементів інтер’єру.
Новий етап реставрації розпочався у 2015 році. Нарешті вкрито дахом палац, відбудовано з руїн західну вежу. Інтер’єри східної вежі відремонтовано і влаштовано в ній музейні експозиції Державного історико-архітектурного заповідника у Жовкві. Для огляду доступно три нових зали: на першому поверсі розташована музей-кузня, з горном та ковальськими інструментами, на другому — гетьманська зала, присвячена пов’язаним з замком постатям, а на третьому — експозиція “ідеальне місто”.
Нині відбудова замку і розширення експозицій продовжуються, хоч і надто швидкими темпами. Багато приміщень залишаються порожніми та занедбаними. Тож повноцінне відновлення архітектурного ансамблю Жовківського замку – справа нагальна.
В публікації використаний матеріал та світлини з ресурсу http://www.kray.org.ua/3898/mandrivky/zhovkivskiy-zamok-sertsevina-idealnogo-mista/
