Як повідомили 21 липня 2021 року, історичний портовий район Ліверпуля втратив свою особливу цінність через велику кількість реалізованих та запланованих у ньому будівельних проєктів. Комітет Світової спадщини ЮНЕСКО проголосував за позбавлення Ліверпуля цього статусу більшістю голосів – 13 проти 5.
Ліверпуль – найбільше місто в графстві Мерсісайд, розташоване в дельті річки Мерсі. Він був заснований в 1207 році як селище, а статус міста отримав у 1880 році.
Історично Ліверпуль був невеликим прибережним селищем у складі Ланкаширу, його урбанізація та розширення пов’язані з важливою позицією, яку він займав в епоху работоргівлі та промисловою революцією. У XVIII столітті він активно торгував з островами Вест-Індія, з Ірландією і Європою, а на початку XIX століття майже половина світової торгівлі проходила через порти Ліверпуля, сприяючи формуванню його як великого міста. Приморське розташування Ліверпуля і його численні порти вплинули на вкрай різноманітний склад його населення – в ньому представлено безліч культур, мов і релігій.
Перше поселення і фортеця на території теперішнього Ліверпуля були побудовані нормандськими завойовниками, але офіційною датою його заснування вважається день, коли король Іоанн Безземельний випустив патентну грамоту, в якій говорилося про створення нового селища, “Ливпула”, і яка запрошувала людей селитися в ньому.
Вважається, що початковий план вулиць Ліверпуля був спроектований самим королем Іоанном. Ці сім вулиць складали в плані букву “Н”: Банк-стріт (тепер – Уотер-стріт), Касл-стріт, Чапел стріт, Дейл-стріт, Джаглер-стріт (тепер – Хай-стріт), Мур-стріт (тепер – Титебарн-стріт), Уайтакр-стріт (тепер – Олдхолл-стріт).
У XVII столітті населення Ліверпуля почало повільно рости, а торгівля – розвиватися. Під час англійської революції 1644 року Ліверпуль переніс 18-денну облогу. А в 1699 році – отримав статус самостійного міста, і в тому ж році корабель Liverpool Merchant відправився в Африку, відкривши для міста еру світової торгівлі рабами. Незабаром торгівля з островами Вест-Індія значно перевищила торговий оборот з Європою та Ірландія, що посприяло значному зростанню міста.
В 1715 році в Ліверпулі був побудований перший відкритий портовий док. Значний дохід від работоргівлі дозволив місту процвітати і стрімко зростати. До кінця сторіччя Ліверпуль контролював 41% європейської та 80% британської работоргівлі, але в 1834 році рабство в британських колоніях було скасовано, після чого Ліверпуль ще довгий час залишався центром нелегальної работоргівлі.
У 1830 році Ліверпуль і Манчестер з’єднала перша у світі міжміська залізниця, яка функціонувала за розкладом.
Населення продовжувало стрімко зростати, особливо протягом 1840-х, коли сотні тисяч ірландців мігрували сюди з-за Ірландського картопляного голоду. До 1851 року приблизно чверть городян була ірландського походження. Між 1851 і 1911 роками кожні десять років в Ліверпуль приїжджало, як мінімум, 20 000 уельсців. Приблизно в 1870-ті роки у місті з’являється один з найбільш ранніх “Чайнатаунів” в Європі.
У 1880 році Ліверпуль офіційно отримав статус міста, а на наступний рік був відкритий Ліверпульський університет. До 1901 року населення міста зросло до 700.000 чоловік, а його межі охоплювали Валтон, Вест-Дербі, Токстет і Гарстон.
На початку XX століття Ліверпуль приймав іммігрантів з усієї Європи.
В результаті прийняття Житлового акту 1919 року в 1920-х і 1930-х роках по всьому Ліверпулю розгорнулося активне муніципальне будівництво. Тисячі сімей переселилися з трущоб в центрі міста в добре обладнані будинки в передмістях. Значна частина приватних будинків також була побудована протягом цих двох десятиліть. Процес забудови продовжився і після Другої Світової війни, захопивши частину центру міста.
Населення Ліверпуля досягло свого піку в 1931 році, згідно перепису в ньому жило 855.000 чоловік. Однак до 1961 році воно зменшилось до 610.000, а до 2001 – до 440.000.
У 1960-х роках Ліверпуль став центром молодіжної культури.
Ліверпуль настільки успішно і гармонійно розвивався, що виграв звання Культурної столиці Європи 2008 року.
У Ліверпулі знаходиться понад 2500 захищених законом історичних будівель, місто поступається за їх кількістю тільки Лондону, а за кількістю вуличних скульптур – тільки Вестмінстера.
У 2004 році доки Ліверпуля отримали статус міжнародного спадщини ЮНЕСКО, так як вони відображають історичний розвиток світової торгівлі і корабельних портів. Серед туристів особливо популярний Альберт-док – один з перших в світі закритих доків, в даний час вміщуає Морський музей графства Мерсісайд, музей “Історія Бітлз”, міжнародний музей рабовласництва, філія лондонській галереї Тейт і безліч офісів, барів, кафе і навіть готелів.
Також стала символом Ліверпуля панорама міста з “Трьома Грациями” – Роял-лівер-білдінг, Кунард-білдінг і будівлею Ліверпульського порту.
У південній частині міста розташовані римо-католицький собор Метрополітен, виконаний в неовізантійському і футуристичному стилі і неоготичний англіканський собор. Також у місті знаходяться картинна галерея Уолкера, колона Веллінгтона (встановлена на честь битви при Ватерлоо), знаменитий клуб “Каверн” (Cavern Club), що входить в “бітлівський” екскурсійний маршрут (разом із будинками, в яких народилися учасники ліверпульської четвірки) і багато інших музеїв і пам’яток культури та історії.
І от англійське місто Ліверпуль втратило свій статус пам’ятки Світової спадщини ЮНЕСКО. Як повідомили 21 липня 2021 року, історичний портовий район Ліверпуля втратив свою особливу цінність через велику кількість реалізованих та запланованих у ньому будівельних проєктів. Комітет Світової спадщини ЮНЕСКО проголосував за позбавлення Ліверпуля цього статусу більшістю голосів – 13 проти 5.
У британському уряді висловили своє “надзвичайне розчарування” цим рішенням ЮНЕСКО. Портовий район Ліверпуля отримав статус об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО у 2004 році. Адже іще у 2012 році через будівельні роботи, які там проводилися, ЮНЕСКО поставила його до списку пам’яток, які перебувають під загрозою. У липні 2021 року було прийнято неприємне рішення про вилучення міста з світової спадщини, бо, зокрема, планується зведення поруч з історичним районом нового стадіону футбольного клубу “Евертон”. Цей намір є останнім прикладом масштабного проєкту, що не поєднується з цілями ЮНЕСКО, зазначили у Комітеті Світової спадщини організації.
